04 листопада 2025 року Справа № 280/9551/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Чернова Ж.М. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
30 жовтня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Національного університету оборони України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із адміністративним позовом до Національного університету оборони України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
визнати протиправними дії Національного університету оборони України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби;\
стягнути з Національного університету оборони України (ЄДРПОУ - 07834530) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.01.2024 року по день фактичної виплати (14.02.2024 року) в сумі 63382,20 грн;
стягнути з Національного університету оборони України (ЄДРПОУ - 07834530) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
Щодо строку звернення до суду в позовній заяві зазначено наступне. Позивач, ОСОБА_1 , в період до 23.01.2024 року проходив військову службу в Національному університеті оборони України. Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення збройних формувань російської федерації на територію України. Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». В подальшому воєнний стан продовжувався відповідними Указами Президента України і триває по теперішній час. При звільненні з військової служби, Позивач мав законні сподівання та справедливі очікування щодо того, що Відповідач належним чином виконає свій законний обов'язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу у відповідності до норм чинного законодавства. Водночас, обов'язок щодо правильності розрахунку розміру грошового забезпечення Позивача та дотримання при цьому вимог чинного законодавства покладається на Відповідача. Лише у вересні 2024 року Позивач, звернувшись до адвоката Плужника М.В.,отримав консультацію з питання нарахування та виплати середнього заробітку за часзатримки розрахунку при звільненні, Позивач дізнався про можливість захисту свого порушеного права в судовому порядку. Звертає увагу суду на той факт, що в Україні з 24.02.2022 року запроваджено воєнний стан та загальну мобілізацію, а Позивач до 23.01.2024 року перебував на військовій службі, та не володіє спеціальною юридичною освітою. Позивач вважає, що зазначені обставини є поважною причиною пропуску строку звернення до суду та є підставою для поновлення судом строків, встановлених статтею 122 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:
працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відтак, внесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції частини 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Суд звертає увагу, що частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.
При цьому, частина перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягу із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 23.01.2024 №20, полковника ОСОБА_1 , старшого наукового співробітника наукового відділу супроводження виховання доброчесності та впровадження передового досвіду у сфері запобігання корупції наукового центру проблем виховання доброчесності та запобігання корупції у секторі безпеки та оборони, який наказом начальника Національного університету оборони України (по особовому складу) від 16.01.2024 №6 звільнений з військової служби у відставку за пп. «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати, що справи та посаду здав. З 23.01.2024 виключено зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення.
Вказаний вид служби відноситься до публічної.
Частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Враховуючи те, що наведена процесуальна норма є спеціальною нормою у відношенні до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, суд вважає, що така (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України) повинна застосовуватись до спірних правовідносин.
Відтак, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У позовній заяві позивач зазначив, що остаточний розрахунок при звільненні здійснений з ним 14.02.2024.
Отже, оскільки відповідачем виплачено кошти, що не були виплачені при звільненні, 14.02.2024, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні такої виплати розпочав свій відлік 15.02.2024 та сплив 15.03.2024.
Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20 та від 07.09.2023 у справі №160/914/23.
Позовна заява направлена до суду через систему "Електронний суд" 29.10.2025, тобто з пропуском визначеного Кодексом адміністративного судочинства України строку.
Отже, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду.
В позовній заяві позивач зазначив, що при звільненні з військової служби, позивач мав законні сподівання та справедливі очікування щодо того, що відповідач належним чином виконає свій законний обов'язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу у відповідності до норм чинного законодавства. Лише у вересні 2024 року позивач, звернувшись до адвоката Плужника М.В., отримав консультацію з питання нарахування та виплати середнього заробітку за часзатримки розрахунку при звільненні, позивач дізнався про можливість захисту свого порушеного права в судовому порядку. Звертає увагу суду на той факт, що в Україні з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан та загальну мобілізацію, а позивач до 23.01.2024 перебував на військовій службі, та не володіє спеціальною юридичною освітою.
Водночас, такі аргументи не пояснюють, що перешкоджало позивачу звернутись за захистом своїх прав у визначений чинним законодавством строк.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі № 807/235/16, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі № 560/11068/23, від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 тощо).
Крім того, слід врахувати, що згідно з правовим висновком, викладеним у п.57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; 5) Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Утім, сам лише факт перебування на військовій службі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом, якщо позивачем не доведено, що характер та обставини такої служби свідчать про наявність об'єктивних перешкод для реалізації права на звернення до суду.
Об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду з даними позовом у відповідній частині своєчасно, у позовній заяві не наведено, а тому, можна дійти висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою є неповажними.
Необхідно зазначити, що пропущений строк є суттєвим по відношенню до строку звернення до суду з даною категорією справ, що встановлений законодавцем у відповідності до статті 122 частини 5 КАС України (один місяць). А відтак реакція суду на пропущення строку звернення до адміністративного суду не може бути оцінена як формалізм.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.1-ч.2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, КАС України, суд
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, наведені в позовній заяві.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунені у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Ж.М. Чернова