05 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/7969/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Коршинського, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 37809328) в особі Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Головна, буд. 59, с. Оноківці, Ужгородський район, Закарпатська область, 89412, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області в особі Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (далі - відповідачі), яким просять суд:
1) визнати протиправною відмову Ужгородського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (відповідь №М-22/6/2110-25/2110/21-25 від 12.08.2025) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Ужгородського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивачів, відмовою територіального підрозділу Управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після досягнення 15-річного віку, 02.08.2025 р. позивачі особисто звернулись до Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області з метою оформлення дитині паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення про паспорт). Разом із супровідною заявою позивачами були надані всі необхідні документи, передбачені п. 13 Положення про паспорт, а саме: заяву встановленого зразка, свідоцтво про народження дитини та дві фотокартки розміром 35x45 мм. В супровідній заяві повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки, про незгоду на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р. у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Натомість, відповідач листом від 12.08.2025 року №М-22/6/2110-25/2110/21-25 відмовив у наданні дитині такого паспорта, посилаючись на те, що дитиною невірно заповнено заяву про видачу паспорта громадянина України, проте не зазначив, в чому саме невірно заповнена заява, а також на те, що паспорт у формі книжечки видається після досягнення 16 років, в той час, як ОСОБА_2 виповнилось 15 років. Сторона позивача вважає, що така відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки порушує права її неповнолітнього сина, оскільки Положення про паспорт громадянина України, передбачає два рівнозначні альтернативні варіанти оформлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України: паспорт у формі книжечки або паспортна картка. Крім того, частина 2 статті 21 Закону №5492-VI встановлює, що отримання паспорта громадянина України є обов'язковим після досягнення 14-річного віку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20 жовтня 2025 року представником відповідача до суду через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого з поданим позовом не погоджується. У відзиві зазначає, що за приписами п. 3 розділу І наказу МВС України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 №456 оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України особі, яка досягла 16-річного віку на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто. Згідно до п. 5 розділу І Наказу №456 заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за місцем звернення. ГУ ДМС в Закарпатській області звертає увагу, що аналогічний висновок наведено у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду у справа №140/4509/22 від 14 грудня 2022 року. Доводи, на які покликається позивач у позові, стосуються ситуації, коли уповноважений орган відмовляється оформити і видати паспорт у вигляді книжечки особі, яка вже досягла 16 - річного віку, а у даних правовідносинах позивач не досяг 16 річного віку, а відтак позовні вимоги є передчасними.
03 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку від позивачів надійшла відповідь на відзив, у якій просять задовольнити позов повністю. У відповіді на відзив зазначають про порушення прав дитини, у т.ч. права на освіту, де органи освіти вимагають паспорт, дискримінуючи дитину відсутністю підстав надати документ про освіту, сплачувати стипендію та надати студентській квиток при відсутності документа, що посвідчує особу.
Принципове значення має саме зазначення у законодавстві обов'язку мати паспорт громадянина України, починаючи з 14 років, що стає передумовою отримання освіти та інших гарантій держави. Відсутність документа, що посвідчує особу, стає підставою для відмови держави виконувати ці гарантії, що звісно, є порушенням прав людини. Сама держава в особі органів ДМС України не оформлює паспорт громадянина України, водночас вимагає його надання при вступі до вищих навчальних закладів. Отже, вимога закону мати паспорт громадянина України з 14 років щодо осіб, які бажають оформити паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспорта-книжечки, може бути виконана, незважаючи на встановлення такого права відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ від 26.06.1992 з 16 років.
На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_2 разом з його законним представником ОСОБА_1 звернулися до Ужгородського відділу № 1 ГУ ДМСУ в Закарпатській області із заявою, в якій просили оформити та видати неповнолітньому ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ, оскільки через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа.
Разом із вищевказаною заявою були надані всі необхідні документи, передбачені п. 13 Положення про паспорт, а саме: заява встановленого зразка, свідоцтво про народження дитини та дві фотокартки розміром 35x45 мм.
Листом від 12.08.2025 p. № М-22/6/2110-25/2110/21-25 Ужгородським відділенням № 1 ГУ ДМС у Закарпатській області розглянуто заяву щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомлено ОСОБА_1 , що згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 №2503-XII (із змінами та доповненнями) паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, пункт 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Положеннями статті 14 цього Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Так, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пункту 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт №2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01.01.2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
з 01.11.2016 року - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 3 Постанови №302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 року припиняється.
Згідно з пунктом 131 Постанови №302 до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Частиною першою статті 6 Закону №2297-VI встановлено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Стаття друга Закону №2297-VI визначає персональні дані як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до статті 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що, у свою чергу, обумовлює не якість Закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статті 5 і 6 цієї Конвенції».
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява №18139/91, пункт 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Враховуючи зазначене вище, суд доходить висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналогічні висновки викладені у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У даному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Додатково суд зауважує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 року було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Вказаним Тимчасовим порядком визначений порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Із зазначених правових актів слідує, що у випадку наявності у особи рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання органу державної міграційної служби оформити та видати цій особі паспорта громадянина України зразка 1994 року, орган державної міграційної служби зобов'язаний видати такий паспорт.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є видача паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.
Верховний Суд у справі № 420/4049/20 (постанова від 18 листопада 2021 року), виходячи із предмету спору, підстав позову та обставин, вирішував справу, правовідносини якої є подібними зі справою № 260/6887/25, що розглядається.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла, зокрема, висновків, що питання щодо права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII, у зв'язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 була винесена постанова у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У вказаній справі Верховний Суд зробив висновок, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Так, сторони та заявлені у справі, що розглядається, позовні вимоги містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20 та у постанові від 21.12.2022 року № 420/5353/20.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 звернулися до Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області із заявою про видачу дитині паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, оскільки через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа. Разом із вищевказаними заявами були надані всі необхідні документи, передбачені п. 13 Положення про паспорт, а саме: заява встановленого зразка, свідоцтво про народження дитини, дві фотокартки розміром 35x45 мм та копія паспортів батьків.
Листом від 12.08.2025 p. №М-22/6/2110/25/2110/21/25 Ужгородський відділ № 1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області відмовив в оформленні та видачі дітям паспорта-книжечки, та повідомив, що згідно Положення про паспорт, паспорт громадянина України видається по досягненню 16 років.
Суд звертає увагу, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII була предметом розгляду у зразковій справі та була визнана неправомірною.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 року у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
При цьому спірним питанням у даній справі, є також питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи статті 21 Закон № 5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення № 2503-XII передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.
Відповідно до пункту 2 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річноговіку.
Тимчасовий порядок № 456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.
Водночас, частиною 2 статті 21 Закону України Про ЄДДР передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Таким чином, вимогами Закону України Про ЄДДР та Положення № 2503-XII фактично по різному врегульовано вік, з якого особа може отримати паспорт громадянина України.
Враховуючи викладене та з урахуванням положень ч. 3 ст. 7 КАС України, які передбачають, що у разі невідповідності правового акта Закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд доходить висновку, що за обставин цієї справи застосуванню підлягають саме положення Закону України Про ЄДДР (як правового акта, який має вищу юридичну силу), яким вікове обмеження на оформлення та видачу паспорта громадянина України визначено з 14-річного віку.
Також, слід вказати про імперативність приписів Закону «Про ЄДДР», відповідно до вимог яких останніми встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України. У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20, де суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що зобов'язання відповідача оформити та видати позивачці паспорт у формі книжечки у зв'язку з досягненням нею чотирнадцятирічного віку, буде належним та достатнім способом захисту порушеного права позивачки у цій справі.
Таким чином, суд вважає належним та допустимим способом захисту прав позивача шляхом визнання протиправною відмову Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 № 2503-XII, та зобов'язати Головне управління державної міграційної служби в Закарпатській області в особі Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін, стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Коршинського, буд. 12а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 37809328) в особі Ужгородського відділу № 1 Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Головна, буд. 59, с. Оноківці, Ужгородський район, Закарпатська область, 89412, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Ужгородського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (відповідь №М-22/6/2110-25/2110/21-25 від 12.08.2025) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Ужгородського відділу №1 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець