04 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/5901/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Сідак Павло Петрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), яким просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (27.09.2024) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.
2. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 27.09.2024 по 27.03.2025 року (за шість місяців), в розмірі 243689,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивача зазначив, що з 19.01.2020 року по 13.08.2021 року проходив військову службу у складі Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. 13.08.2021 року позивача відповідно до наказу ректора Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького від 26.06.2021 року №482-ос було виключено зі списків особового складу, знято із усіх видів забезпечення. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. 27.06.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року у справі №260/8631/24 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 13.08.2021 року у загальній сумі 67094,40 грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач з військової служби звільнений не був, а натомість лише був переміщений по службі та вибув до нового місця служби НОМЕР_4 прикордонного загону. За такого, на відповідача не може бути покладена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні позивача, оскільки позивач з військової служби з Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького не звільнявся, а лише вибув для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини. Таким чином, Національна Академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького щодо позивача діяла виключно у правовому полі, сумлінно дотримуючись вимог законодавства, протиправних дій відносно нього не вчиняла, а відтак у задоволенні його позову слід відмовити повністю. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач з 19 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року проходив військову службу в складі Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького, а з 14 серпня 2021 року по 19 травня 2023 року у НОМЕР_4 прикордонному загоні.
Згідно з наказом ректора Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького від 26.06.2021 року №482-ос було виключено зі списків особового складу, знято із усіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону ДПС України №1019-ОС від 27.09.2024 року позивач був виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 13.08.2021 року.
При нарахуванні позивачу грошового забезпечення у зв'язку із проходженням військової служби за період з 19 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року, відповідач використовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року по справі №260/8631/24, серед іншого, зобов'язано Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року, із врахуванням раніше виплачених сум.
27.06.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року у справі №260/8631/24 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2021 року у загальній сумі 67094,40 грн., що підтверджується банківською випискою.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 27.09.2024 року, а останню виплати відповідачем здійснено 27.06.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку з порушенням строків виплати, що і зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст.ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького з 13.08.2021, а останню виплату відповідачем здійснено 27.06.2025 року, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні (виключенні зі списків особового складу), а із затримкою 1413 днів.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні (виключенні зі списків особового складу) позивача з 13.08.2021, а остаточний розрахунок здійснено 27.06.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.
Варто вказати, що ст.117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як зазначалося вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 ст.117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на два періоди: до 19.07.2022 та після цього.
Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст.116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Так, позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького з 13 серпня 2021 року.
Відтак, відлік затримки по виплаті заробітної плати слід розпочинати з 14 серпня 2021року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач 27.06.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/8631/24 здійснив виплату позивачеві грошового забезпечення в сумі 67094,40 грн. то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
Таким чином, період з 14.08.2021 до 19.07.2022 (набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, маючи переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
При цьому, період з 19.07.2022 до 27.06.2025 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Разом з тим, до цього періоду також слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, що висловлено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
Так, у Постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала наступний правовий висновок:
«Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту та стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою від 23.06.2025 року наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складало при виключенні зі списків особового складу Національної Академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького 580,86 грн. (червень 2021 (30 календарних днів) - 18473,31 грн.; липень (31 календарний день)+ серпень (13 календарних днів) - 24510,08 грн.).
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2021 року по 18.07.2022 року складає 196330,68 грн. (580,86 грн. х 338 календарних днів), а з 19.07.2022 року по 27.06.2025 року - 106878,24 грн. (580,86 грн. х 184 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже зазначалось судом вище, про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд також при вирішенні даного спору приймає до уваги позицію викладену в постанові Великої Палати ВС від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, де суд зауважив, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Тобто суд застосовує принцип співмірності при розрахунку середнього заробітку, як до 19.07.2022 так і після 19.07.2022.
Однак, суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане грошове забезпечення (67094,40 грн.), вищевказані розрахункові суми (196330,68 грн. до 19.07.2022 та 106878,24 грн. після 19.07.2022) не можна вважати співмірними, оскільки такі суттєво перевищують суму виплаченої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 в постанові від 30.10.2019 року.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за недоплачене грошове забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 67094,40 грн. (сума недоплаченого грошового забезпечення) / 196330,68 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку до 19.07.2022) * 100 = 34,17%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 34,17%, становить: 580,86 (середня заробітна плата позивача за один день) х 34,17% = 198,48 грн.
Отже, за 338 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 67086,24 грн. (198,48 грн. х 338 дні).
Що стосується періоду з 19.07.2022 року, суд зазначає наступне.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за недоплачене грошове забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 67094,40 грн. (сума недоплаченого грошового забезпечення) / 106878,24 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку після 19.07.2022) * 100 = 62,78%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 62,78%, становить: 580,86 (середня заробітна плата позивача за один день) х 62,78% = 364,66 грн.
Отже, за 184 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 67097,44 грн. (364,66 грн. х 184 дні).
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, становить 134191,84 грн. (67094,40 грн. (за період з 13.08.2021 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 67097,44 грн. (за період з 19.07.2022 по 27.06.2025 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців, з урахуванням принципу пропорційності).
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
За правилами статті 139 частини 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Визначаючи співмірність понесених витрат з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що понесені позивачем у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в розмірі 1340,29 грн.
Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 серпня 2021 року по 27 червня 2025 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 134191,84 (сто тридцять чотири тисячі сто дев'яносто одну) грн. 84 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір при поданні позову у розмірі 1340 (одна тисяча триста сорок) грн. 29 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЯ. М. Калинич