05 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20590/25
категорія 113050000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправною відмову, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (далі - відповідач, ЦВЛК) про визнання протиправною відмову у перегляді рішення, оформленого витягом з протоколу засідання ЦВЛК від 06 вересня 2024 року №6589 про встановлення причинного зв'язку захворювання, що призвело до смерті, та причини смерті ОСОБА_2 зі службою в Збройних Силах України, з формулюванням «Захворювання, що призвело до смерті. Та причинна смерті, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби», скасувати таке рішення та зобов'язання переглянути зазначене рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не була врахована інформація про те, що ОСОБА_2 з 02 квітня 2024 року перебував у складі сил та засобів оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », залучався та брав безпосередню участь із забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, та саме під час виконання вказаних заходів захворів, а в подальшому це захворювання стало причиною його смерті. Співставлення періодів безпосередньої участі ОСОБА_2 в заходах із забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України з періодами його перебування на лікуванні та враховуючи те, що він до призову на військову службу по мобілізації та під час проходження служби за медичною допомогою не звертався, дає підстави для висновку, що початок захворювання етіопатогенетично розпочався в період виконання заходів із забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України. Наголошує, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач не врахував довідку за формою, наведеною у Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413. Наведене, на переконання позивача, свідчить, що при прийнятті спірного рішення відповідач не досліджував питання чи могло виникнути захворювання ОСОБА_2 , яке в подальшому стало причиною його смерті, в період його участі у бойових діях та чи пов'язано воно із захистом Батьківщини. Відмовляючи у перегляді рішення від 06 вересня 2024 року відповідач не здійснив оцінку усіх фактів та обставин, що мають значення, внаслідок чого прийняв невмотивоване рішення про відмову в перегляді прийнятого ним рішення.
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на неподання відповідачем відзиву у визначений судом строк, 17 жовтня 2025 року судом постановлено ухвалу про витребування у відповідача належним чином засвідченні копії документів, на підставі яких приймалося рішення від 06 вересня 2024 року №6589.
21 жовтня 2025 року до суду надійшов відзив разом з витребуваними судом документами, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що у протоколі засідання військово-лікарської комісії (додаток 19 до Положення № 402) Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 06 вересня 2025 року № 6589 містяться висновок лікаря-експерта, висновок комісії, перелік розглянутих комісією документів. Згідно постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справа №802/468/17-а, встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв з військовою службою є компетенцією військово-лікарської комісії, втручання у ці повноваження судом є недопустимо. Таким чином, ВЛК надано виключне право встановлення причинного зв'язку захворювань, травм, поранень, контузій, травм, каліцтв, у тому числі тих, що призвели до смерті, у військовослужбовців та вибір формулювань в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження. З огляду на правові норми Положення № 402, визначення причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців та вибір формулювань в яких приймаються постанови ВЛК, визначені пунктами 21.5 та 21.6 глави 21 розділу II Положення № 402, відноситься до дискреційних повноважень відповідної ВЛК. Таким чином, процедурних порушень при прийнятті оскаржуваної постанови ЦВЛК ЗС України про встановлення причинного зв'язку захворювань допущено не було.
Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року поновлено провадження у справі.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 лютого 2022 року №46 військовослужбовця військової служби призваного під час мобілізації рядового ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду водія вогнеметного взводу батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 квітня 2024 року №111 рядовий ОСОБА_2 прибув до складу сил та засобів оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », залучався та брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення агресії російської федерації на території України, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 червня 2024 року №173 рядовий ОСОБА_2 21 червня 2024 року під час відрядження у м. Чернігів захворів і знаходився на лікуванні у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 липня 2024 року №194 вказаний військовослужбовець був переведений на лікування у Чернігівській онкологічний диспансер.
Перебуваючи у відділенні паліативної допомоги ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
14 липня 2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №343 призначено службове розслідування у зв'язку зі смертю водія вогнеметного взводу батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту військовослужбовця військової служби призваного під час мобілізації рядового ОСОБА_2 .
За наслідками такого розслідування складений акт.
14 серпня 2024 року голові ЦВЛК листом №6243 командир Військової частини НОМЕР_1 направив документи на визначення причинного зв'язку смерті померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , а саме:
1) направлення на військово-лікарську комісію з метою визначення причинного зв'язку смерті на рядового ОСОБА_2 ;
2) медична характеристика на рядового ОСОБА_2 ;
3) копія акта проведення службового розслідування;
4) витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №139 від 25 липня 2024 року «Про результати службового розслідування»;
5) копія лікарського свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 ;
6) витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №230 від 14 серпня 2024 року про виключення зі списків особового складу частини;
7) копія сповіщення про смерть №5475 від 14 липня 2024 року.
Згідно протоколу №6589 від 06 вересня 2024 року ЦВЛК прийнято рішення про те, що захворювання рядового ОСОБА_2 , яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
03 липня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою про перегляд зазначеного рішення з урахуванням матеріалів службового розслідування, проведеного у зв'язку зі смертю рядового ОСОБА_2 .
Листом від 05 серпня 2025 року №598/6/18437 ЦВЛК повідомила позивача, під час прийняття рішення щодо причинного зв'язку смерті ОСОБА_2 приймалися до уваги документи, у яких зазначено обставини смерті військовослужбовця, в тому числі акт службового розслідування.
Уважаючи такі рішення відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-XII).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону України №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною 2 статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно абзацу 7 пункту 1.3 названої глави основним завданням військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 закріплено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.
Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.
Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.
Відповідно до пункту 2.2 названої глави штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Згідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Абзацом 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 закріплено право ЦВЛК розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Підпункт 2.3.5 названого пункту передбачає, що рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Главою 3 розділу І Положення №402 врегульовано порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК, якою відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення №402, є Центральна військово-лікарська комісія.
Так, пунктами 3.1 - 3.4 названої глави передбачено, що вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_4 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
Таке рішення є обов'язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.
У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз'яснення, оформлене листом.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення врегульовано положеннями Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №393/96-ВР).
Стаття 3 названого Закону визначає, що скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 19 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Пунктами 3 та 4 розділу І Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 28 грудня 2016 року №735 (далі - Інструкція №735), визначено, що розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг і особистий прийом громадян є важливою ділянкою роботи органів військового управління, військових частин, дієвим засобом отримання інформації про недоліки в роботі цих органів, однією з форм зміцнення і розширення зв'язків з широкими верствами населення, участі в управлінні державними справами громадян України.
У роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена скарга, зобов'язаний об'єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Проаналізувавши зміст ЦВЛК листа від 05 серпня 2025 року №598/6/18437, суд зазначає, що такий містить оцінку доводу позивача про наявність підстав для перегляду рішення - а саме врахування акта службового розслідування.
Тобто, ЦВЛК виконала вимоги Закону України №393/96-ВР в частині об'єктивної і всебічної перевірки викладених у скарзі обставин незгоди з постановою ЦВЛК від 06 вересня 2024 року №6589.
Також суд зауважує, що зазначене рішення ЦВЛК, яке просить скасувати позивач, стосується лише відмови в задоволенні її скарг, тому не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення її можливості реалізувати належне їй право або шляхом покладення на неї будь-якого обов'язку.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Суд ураховує, що запроваджені законодавством способи оскарження рішень ЦВЛК - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість особі захистити порушене право, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінюються судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого за результатами адміністративного оскарження.
Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов'язків.
Таким чином, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною відмови ЦВЛК у перегляді рішення, оформленого витягом з протоколу засідання ЦВЛК від 06 вересня 2024 року №6589 відсутні, оскільки це рішення не є такими, що прийняте у зв'язку з реалізацією управлінських повноважень, а є актами вирішення спору в досудовому порядку, не створюють юридичних наслідків для позивача, а визнання цього рішення протиправним не призведе до відновлення порушеного права.
Щодо позовної вимоги про скасування постанови ЦВЛК від 06 вересня 2024 року №6589, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 20.1 глави 20 розділу ІІ Положення №402 закріплено, що постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України визначено главою 21 розділу II Положення № 402.
Відповідно до пункту 21.3 глави 21 розділу II Положення № 402, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у осіб, звільнених з військової служби визначають штатні ВЛК.
Пунктом 21.5 глави 21 розділу II Положення № 402 визначено вичерпний перелік постанов ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, які приймаються військово-лікарськими комісіями.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16 зазначив, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
У постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №802/468/17-а Верховний суд зауважив, що встановлення причинного зв'язку захворювань у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України є компетенцією військово-лікарської комісії.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку діям лікарів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів дослідження медичної документації, визначенні діагнозів, оскільки це потребує спеціальних знань медицини.
Питання визначення причинного зв'язку захворювань у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки висновку ЦВЛК про те, що захворювання, що призвело до смерті , та причина смерті, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби», виходить за межі судового розгляду.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 та від 12 лютого 2021 року у справі №820/5570/16.
Ураховуючи наведену практику Верховного Суду, при розгляді цієї справи суд зосереджує увагу на дотриманні відповідачем процедури прийняття оскарженої постанови.
Згідно пункту 21.25 глави 21 розділу ІІ Положення №402 закріплено, що для прийняття постанови про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), у тому числі які призвели до загибелі (смерті) військовослужбовця, до штатної ВЛК разом із заявою військовослужбовця (члена сім'ї, батьків, утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця) або разом із листом командира (начальника) військової частини (закладу, установи), ТЦК та СП надаються такі документи (засвідчені копії документів):
довідка про проходження військової служби або копія посвідчення офіцера, генерала (військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу);
довідка за формою, наведеною у Порідку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (за наявності);
медичні документи, які підтверджують початок розвитку, розвиток захворювання або одержання травми (поранення, контузії, каліцтва): медична книжка військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби), медичні карти стаціонарного (амбулаторного) хворого або витяги з них, довідки із закладів охорони здоров'я, свідоцтва про хворобу (довідки ВЛК), витяг із книги обліку хворих в амбулаторії під час первинного звернення по медичну допомогу;
довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення - для військовослужбовців, які одержали травму (поранення, контузію, каліцтво);
копія Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, копія Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть) за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332 або копія акта розслідування авіаційної події та інциденту в авіації - у разі проведення відповідних розслідувань;
документи, у яких зазначено обставини загибелі (смерті) військовослужбовця (не менш як один з таких документів): витяг з іменного списку безповоротних втрат особового складу, наказ командира (начальника) військової частини, донесення про загибель (смерть), сповіщення (корінець сповіщення) на загиблого (померлого), захопленого в полон або заручником, а також інтернованого або зниклого безвісти військовослужбовця, постанова про закриття кримінального провадження (за наявності) - надаються у разі загибелі (смерті) військовослужбовця;
лікарське свідоцтво про смерть - надається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби);
свідоцтво про смерть - надається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби).
Штатною ВЛК враховуються: первинна медична картка, службова та медична характеристики, матеріали розслідування, дізнання або досудового слідства, атестації, архівні довідки, довідки про причину смерті, висновок судово-медичного експерта.
До вказаних документів особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, за власним бажанням додають інші документи, які підтверджують причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), у тому числі які призвели до загибелі (смерті), з військовою службою.
Штатна ВЛК вивчає документи, за потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), та в місячний строк із дня надходження документів приймає рішення щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), у тому числі які призвели до загибелі (смерті)), з військовою службою, про що інформує військові частини (органи, підрозділи), ТЦК та СП, осіб, які звернулися до штатної ВЛК.
За результатами розгляду звернення щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), у тому числі які призвели до загибелі (смерті), з військовою службою, штатною ВЛК надсилається (видається) заявнику протокол засідання штатної військово-лікарської комісії у кількості не менше ніж три примірники.
Обґрунтовуючи вимогу про скасування рішення ЦВЛК від 06 вересня 2024 року позивач зазначає про неврахування відповідачем довідки довідка за формою, наведеною у Порідку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (за наявності), яка йому не направлялась.
Тим часом, як убачається з наведеного вище пункту 21.25 глави 21 розділу ІІ Положення №402 така довідка подається у разі її наявності.
Однак, ані до скарги від 03 липня 2025 року, ані до позовної заяви позивач не долучає такої довідки, так само як не надає доказів її існування на момент направлення Військовою частиною НОМЕР_1 документів на визначення причинного зв'язку смерті військовослужбовця ОСОБА_2 до ЦВЛК для прийняття останньою оскаржуваного рішення.
Як убачається зі змісту протоколу засідання ЦВЛК від 06 вересня 2024 року комісія одноголосно підтримала висновок про те, що захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов'язані з проходженням служби.
Відповідно до приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду та враховуючи, що у позовній заяві не доказів порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного висновку, суд уважає, що правові підстави для скасування рішення від 06 вересня 2024 року №6589 відсутні.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача переглянути зазначене вище рішення є похідною, а тому також задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
05.11.25