05 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20495/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо не розгляду його рапорту від 26 червня 2025 року та зобов'язання розглянути такий рапорт і прийняти рішення про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, згідно якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Абзацом 13 пункту 3 названої правової норми закріплено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідач протиправно, на переконання позивача, рапорт про звільнення не розглянув та відповідного рішення не прийняв.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
21 жовтня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що рапорт позивача надійшов до військової частини 01 липня 2025 року. За результатами його розгляду листом від 14 липня 2025 року позивача повідомлено, що такий не задоволено у зв'язку з тим, що до нього не долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, передбачений Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170. Крім того зазначено, що позивач 16 листопада 2024 року самовільно залишив розташування військової частини та на військову службу не повернувся. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його присутності діючими нормативними документами не передбачено.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 проходить службу у В/ч НОМЕР_1 .
26 червня 2026 року позивачем до В/ч НОМЕР_1 направлена засобами поштового зв'язку рапорт, в якому просить звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з ІІ групою інвалідності та потребує постійного стороннього догляду.
Згідно інформації, яка міститься в пошуковій системі ПАТ «Укрпошта», відправлення з трекінговим номером 1000300161247, в якому було направлено зазначений рапорт, отримане адресатом 28 червня 2025 року.
Згідно штемпеля про реєстрацію, рапорт зареєстрований у стройовій частині 01 липня 2025 року.
14 липня 2025 року листом №1/6758 ОСОБА_1 повідомлено, що такий не задоволено у зв'язку з тим, що до нього не долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальнох підтримки, передбачений Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170. Крім того зазначено, що позивач 16 листопада 2024 року самовільно залишив розташування військової частини та на військову службу не повернувся. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його присутності діючими нормативними документами не передбачено.
Доказів відправлення позивачу зазначеного листа відповідач суду не надав.
З огляду на відсутність інформації про розгляд рапорту, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 2232-ХІІ).
Згідно із частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Порядок звільнення з військової служби унормовано статтею 26 Закону України № 2232-ХІІ.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
На реалізацію наведеної бланкетної норми Указом президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153).
Згідно пункту 233 названого Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170).
У додатку 19 до названої Інструкції в редакції на час виникнення спірних правовідносин визначений Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Абзацом 4 підпункту 22 пункту 5 Інструкції №170 передбачено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Проте відповідач листом від 14 липня 2025 року №1/6758 відмовив позивачу у звільненні з військової служби через те, у позивач не надав доказів відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею.
Зокрема позивачем не поданий акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Доказів подання зазначеного акта разом із рапортом про звільнення позивач суду не надав.
Відповідно до приписів частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї правової норми закріплено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Так, позивач не виконав покладений на нього обов'язок по доведенню обставин, зазначених на обґрунтування заявлених позовних вимог. Натомість відповідач надав суду докази на підтвердження правомірності його поведінки.
Виходячи із законодавчих приписів та встановлених обставин справи в їх сукупності суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
05.11.25