Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 листопада 2025 року Справа№200/6743/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-
02 вересня 2025 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі- відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.10.2024 по 17.04.2025 (включно);
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.10.2024 по 17.04.2025 (включно), обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В обґрунтування вимог позивачка зазначила, що судом у справі №200/2243/25 вирішено на її користь спір про необхідність перерахунку грошового забезпечення та виплати такого забезпечення на її користь відповідачем, оскільки відповідачем при звільненні не був проведений із позивачкою остаточний розрахунок, то останній має сплатити позивачці її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
05 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Також, вважає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Тому, на думку відповідача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Позивач, Напрасник (до ОСОБА_2 з 06.07.2019 по 17.10.2024 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що не є спірним між сторонами.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.10.2024 № 306 старшого солдата ОСОБА_1 , звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14 жовтня 2024 року № 288-РС відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас за п. 3 пп. “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) одним із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, вирішено вважати таким, що справи та посаду здав та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 17 жовтня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі №200/2243/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії -задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки у рік звільнення, з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 58 днів та додаткової відпустки в кількості 35 дні у рік звільнення, обчислені з урахуванням кратності відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та з урахуванням раніше виплачених сум, в решті позовних вимог відмовлено.
Зазначене рішення набрало законної сили відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що станом на день подання цього позову рішення суду від 18.06.2025 у справі № 200/2243/25 відповідачем не виконано, а тому повний розрахунок з позивачем не проведено.
Відповідач указану обставину не спростував.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів п. 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п. 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
У п. 1 розділу XXXI Порядку № 260 зазначено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, тому мають бути застосовані приписи Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме:
1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю);
3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
Як було встановлено судом, між сторонами в цій справі існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні.
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України висновується, що незважаючи на подання позивачем окремих позовів щодо належних йому сум, під час застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України суд має врахувати чи задоволено всі відповідні вимоги позивача повністю або частково у всіх справах, а не в межах окремої справи.
Як встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі №200/2243/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Отже, з огляду на приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті). Тобто саме суд у цій справі має визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зі змісту п. 7 розділу І Порядку № 260 слідує, що середнє грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України має розраховуватися виходячи з кількості календарних днів, а не робочих.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Аналізуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100. Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, тому не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на викладене, суд вважає, що здійснюючи обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначаючи суму, додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, не підлягає врахуванню.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі 460/2645/24 від 31.01.2025.
Відповідач надав розгорнуту довідку про розмір грошового забезпечення позивача, відповідно до якої позивач отримала 25486,36 грн за серпень 2024 року (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168) та 25486,36 грн за вересень 2024 року (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168)
Зазначене у довідці відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача в розмірі 835,62 грн розраховане у відповідності до наведених приписів законодавства ((25486,36 грн + 25486,36 грн)/61днів).
Позивача виключено зі списків особового складу 17.10.2024. Отже, починаючи з 18.10.2024 відбулося затримання розрахунку при звільненні.
У періоді з 18.10.2024 по 17.04.2025 182 календарні дні. Отже середній заробіток (грошове забезпечення) за цей період становить 152 082,84 грн (835,62 грн х 182 дні).
Водночас за змістом ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України указана сума мала б бути виплачена позивачу в разі, якщо спір було б вирішено на його користь повністю. Як було зазначено, спір щодо належним при звільненні сум вирішено на користь позивача частково, тому суд повинен визначити розмір відшкодування за час затримки, але не більше ніж указана сума.
Законодавець не визначив певні критерії для застосування приписів другого речення ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що одним з основних критеріїв за якими суд може визначати розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
З розгорнутої довідки про розмір грошового забезпечення позивачки слідує, що в жовтні 2024 року (місяць звільнення) їй виплачено 114703,47 грн.
Водночас у справі № 200/2243/25 позивачкою заявлено вимоги немайнового характеру. Тобто в позовних вимогах позивачкою не визначено певних сум.
Тому суд вважає що в цій справі наведений критерій щодо частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, не може бути застосований під час вирішення цієї справи.
Також суд ураховує наступне:
- не наведення позивачем розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат;
- спір виник не щодо всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат.
Тому суд вважає, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2024 до 17.04.2025 (включно) в розмірі 57 351,73 грн відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.
Водночас суд звертає увагу, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, не підлягає врахуванню під час визначення вказаної суми.
Таким чином, в розглядуваному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.10.2024 по 17.04.2025 (включно).
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2024 до 17.04.2025 (включно) у розмірі 57351,73 грн (п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят одна гривня 73 копійки).
В частині інших позовних вимог,- відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко