14 жовтня 2025 рокуСправа №160/23162/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.08.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.05.2025 № 046350018067 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» , періоди роботи з 24.10.2019 по 19.04.2021 на посаді старшого провізора, з 20.04.2021 по 29.09.2021 на посаді завідуючої аптеки, з 22.10.1992 р. по 17.11.1993 - медсестрою дитячої лакарні № 1 г. Темиртау, з 18.11.1993р. по 31.10.1996 - медсестрою родильного відділення г. Темиртау, з 01.09.1986 по 28.12.1988 період навчання в Павлоградському медичному училищі та призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 відповідно до заяви від 19.05.2025 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що маючи необхідний страховий та спеціальний стаж звернулась з необхідним пакетом документів та заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за вислугою років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте після розгляду заяви відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю спеціального стажу. Позивач зауважує, що до закладів охорони здоров'я віднесені лікарняні заклади, аптечні бази ( склади), бази ( склади) медичної техніки, а до посад, які надають право на пільгову пенсію віднесені посади, зокрема, провізори, фармацевти ( незалежно від найменування посад). Також посада завідувача аптеки належить до переліку фармацевтичних спеціальностей, а тому відповідач неправомірно не зарахував стаж роботи позивача. З огляду на викладене просить задовольнити адміністративний позов.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
27.08.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції вказує, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Республікою Молдова. Відтак спірні періоди роботи неможливо зарахувати до страхового стажу позивача. Відповідач наголошує, що вирішальною умовою для призначення пенсії окрім досягнення пенсійного віку є також наявність необхідного підтвердженого страхового стажу.
Зважаючи на вищевикладене вказує, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.05.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заяву від 19.05.2025 року було направлено для розгляду за принципом екстериторіальності та 27.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046350018067, що вмотивоване наступним:
«Вік позивача 55 років 11 місяців 26 днів.
Страховий стаж становить 27 років 9 місяців 15 днів.
Необхідний спеціальний стаж становить не менше 26 років 6 місяців.
Спеціальний стаж позивача становить 18 років 4 місяці 4 дні.
Згідно пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону, особам, які на день набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (10.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я незалежно від віку, якщо вони мали стаж роботи за спеціальністю при стажі роботи на 10.10.2017- 26 років 6 місяців.
Відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.04.2001р. № 376 (зі змінами), повідомляємо, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19 червня 2023р.
Починаючи з 19.06.2023р. року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до Законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан не укладений, у зв'язку з чим, до страхового стажу зараховуються період роботи в Республіці Казахстан до 31.12.1991р.
За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано:
- навчання з 03.06.1998р. по 02.07.1998р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 13.09.1986р., оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
- періоди роботи в Республіці Казахстан з 22.10.1992. по 17.11.1993р., з 18.11.1993р. по 31.10.1996р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 24.10.1992р., в зв'язку із припиненням угоди в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан.
До спеціального страхового стажу зараховано всі періоди роботи до 10.10.2017р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 13.09.1986р.
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років.»
Не погоджуючись з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовою у призначенні пенсії за віком позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.
Пунктом е статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту е статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII (далі Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті е статті 55 Закону № 1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом е статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 19.05.2025 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
На момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії у ОСОБА_1 станом на 27.05.2025 стаж складав 27 років 09 місяців 15 днів, в тому числі спеціальний стаж складав 18 років 4 місяці 4 дні, що не заперечується відповідачем та вказано в рішенні від 27.05.2025 № 046350018067.
В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: - навчання з 03.06.1998р. по 02.07.1998р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 13.09.1986р., оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. - періоди роботи в Республіці Казахстан з 22.10.1992. по 17.11.1993р., з 18.11.1993р. по 31.10.1996р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 24.10.1992р., в зв'язку із припиненням угоди в галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан.
Зважаючи на зазначені у рішенні Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області підстави відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пунктів 23, 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно наданої копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
-Міська лікарня №1 м. Павлоград;
-13.06.1986 прийнята на посаду санітарки операційної гінекологічного відділення. Наказ №270к від 12.09.1986р.;
-07.01.1989р. переведена на медсестру приймального відділення гінекологічного відділення. Наказ №405 від 27.12.1988р.;
-28.02.1992р. звільнена по ст. 38 КЗпП України по догляду за дитино. Наказ № 130к від 29.08.1992р.
Відповідно наданої копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
- Дитяча лікарня м. Темиртау;
- 22.10.1992 Прийнято медичною сестрою. Наказ №103 від 26.10.1992р.;
- 17.11.1993 звільнена за власним бажанням по ст. 32 КЗпП РК. Наказ №93 від 19.11.1993р.;
- 18.11.1993 прийнята на посаду медсестри. Наказ №88 від 18.11.1993р.;
- 31.10.1996 звільнена по ст. 32 КЗпП Республіки Казахстан. Наказ №31к від 30.10.1996р.
Відповідно наданої копії трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
-ФОП ОСОБА_2 свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльнсоті фізичної особи №22320000000008637;
-24.10.2019 прийнята на посаду старшого провізора аптеки №1. Наказ №17-к від 23.10.2019р.;
-19.04.2021 року звільнена з посади старшого провізора аптеки №1 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Наказ № 4-к від 19.04.2021р.;
-ФОП ОСОБА_3 ІНН НОМЕР_4 ;
-20.04.2021 прийнята на посаду завідуючої аптеки №1. Наказ №2-к від 15.04.2021р.;
-29.09.2021 звільнена з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Наказ №5-к від 29.09.2021р.
Записи скріплені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб.
Таким чином, наведені записи є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.
Позивач не несе відповідальності за зберігання трудових книжок.
Не належний порядок заповнення трудової книжки з вини відповідальної особи підприємства не може бути підставою для обмеження права особи на призначення пенсії.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.05.2018 р. № 490/12392/16-а, від 29.03.2019 р. № 548/2056/16-а,від 28.02.2018 р. № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. № 423/1881/17.
Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача на території Республіки Казахстану стало те, що з 01.01.2023 Республіка Казахстан припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому пенсії громадянам, які працювали на території колишнього Радянського Союзу призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР до 31.12.1991.
Разом з тим, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Статтею 1, 5 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Відповідно статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Кабінет Міністрів України 29.11.2022 прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Казахстану або на підприємстві зареєстрованому на території Казахстану після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Республіці Казахстан. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
На час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи є протиправною.
Щодо неврахування до стажу періоду навчання в Павлоградському медичному училищі суд вважає за потрібне зазначити про наступне.
В період з 01.09.1986 року по 28.12.1988 р. позивач навчалась в Павлоградському медичному училищі за професією медична сестра.
По закінченню навчання позивачу видано диплом серії НОМЕР_5 від 28.12.1988 р., яким підтверджено присвоєння кваліфікації медична сестра.
Після закінчення 28.12.1988 протягом 3-х місяців ОСОБА_1 була працевлаштована з 07.01.1989 на посаду медсестри приймального віділення гінікологічного відділення.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Ст.17 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачено, що професійнотехнічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я. Статтею 18 вказаного Закону визначено типи професійно-технічних навчальних закладів, зокрема, до професійно-технічних навчальних закладів належить в т.ч. заклади освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Зважаючи, що ОСОБА_1 проходила навчання та працювала фахом, а присвоєна кваліфікація є роботою за набутою професією в розумінні ст.38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», суд доходить висновку, що відповідач неправомірно не зарахував до спеціального стажу вищезазначений період навчання в Павлоградському медичному училищі за професією медична сестра.
Також щодо вимог про зарахування до спеціального стажу періодів роботи провізора аптеки суд вважає за потрібне зазначити про наступне.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909), до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах:
- лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужбі, Держпраці, Держпродспоживслужбі та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах;
- фармацевтів, асистентів фармацевтів, (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, в контрольно-аналітичних лабораторіях у аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях;
- лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у Медико-соціальні експертних комісіях, бюро судово-медичної експертизи.
Згідно з пунктом 2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з пункту 5 примітки до Переліку №909, робота на посаді провізора в закладах і установах, зазначених у цьому Переліку, до переведення на посаду фармацевта відповідно до Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженої наказом Мінекономіки від 25.10.2021 №810, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я» затверджено Перелік посад фармацевтів у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до посад фармацевтів належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, керівники структурних підрозділів, фармацевти.
За визначенням Європейської асоціації лікарняних (шпитальних) фармацевтів (European Association of Hospital Pharmacists - EAHP), лікарняна аптека - це заклад охорони здоров'я, який охоплює практичну і професійну діяльність з вибору, приготування, зберігання, відпуску лікарських засобів та медичних виробів за призначенням.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» аптеки віднесено до закладів охорони здоров'я. Зокрема вказано, що заклади охорони здоров'я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
Крім того, пунктом 7 Правил роздрібної реалізації лікарських засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1997 №447 , аптеки також віднесено до закладів охорони здоров'я.
Аналізуючи наведене, суд вважає, що до закладів охорони здоров'я віднесені лікарняні заклади, аптечні бази (склади), бази (склади) медичної техніки, аптеки, а до посад, які надають право на пільгову пенсію віднесені посада, зокрема, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад).
А відтак, робота на посадах фармацевтів (незалежно від найменування такої посади) відноситься до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та зараховується до спеціального стажу.
З приводу того чи відноситься заклад охорони здоров'я, у яких працював позивач до закладів, робота у яких дає право на пенсію за вислугу років, суд зауважує таке.
Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 №2801-XII (далі - Закон №2801-XII) визначено, що заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Статтею 16 Закону №2801-XII передбачено заклади охорони здоров'я.
Залежно від форми власності заклади охорони здоров'я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров'я не підлягають приватизації.
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров'я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров'я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.
Судом встановлено, що позивач з 24.10.2019 по 29.09.2021 працювала провізором та завідуючою Аптеки №1, що підтверджується матеріалами справи та записами в трудовій книжці.
З огляду на вищевикладене, Аптека №1, де працювала позивач у спірний період, відноситься до закладів охорони здоров'я, в яких робота на посаді фармацевта (провізора), надає право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058, відтак період роботи ОСОБА_1 з 24.10.2019 по 29.09.1921 на посаді фармацевта (провізора) має бути зарахований до спеціального стажу.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду її заяви, відсутність належного обґрунтування рішення суб'єкта владних повноважень та передчасні висновки про недостатність у позивачки страхового стажу для призначення їй пенсії, без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні пенсії позивачу на підставі поданої нею заяви та долучених до неї документів, яка оформлена Рішенням від 27.05.2025р. №046350018067 «Про відмову в призначені пенсії», вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права на отримання пенсії за віком, за віком суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на призначення пенсії за вислугою років буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.05.2025р. № 046350018067 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2025 року з урахуванням висновків суду.
Одночасно з цим суд зауважує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суди встановили, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за вислугу років має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Харківській області, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 24.05.2024р. у справі № 460/17257/23.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.05.2025 № 046350018067 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» , періоди роботи з 24.10.2019 по 19.04.2021 на посаді старшого провізора, з 20.04.2021 по 29.09.2021 на посаді завідуючої аптеки, з 22.10.1992 р. по 17.11.1993 - медсестрою дитячої лакарні № 1 г. Темиртау, з 18.11.1993р. по 31.10.1996 - медсестрою родильного відділення г. Темиртау, з 01.09.1986 по 28.12.1988 період навчання в Павлоградському медичному училищі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з урахуванням спеціального стажу, зарахованого судом, та правової позиції, викладеної у рішенні суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, 5 Держпром, 3 під'їзд 2 поверх, м. Харків, 61022) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96грн. ( дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук