03 листопада 2025 рокуСправа №160/24488/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
26 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у оформленні та видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року № 2503 ХІІ.
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що 19 червня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву до Відділу №3 у місті Дніпро Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, у зв'язку з досягненням 16-річного віку.
Листом Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №Ч-42/6/1212-25-1212/8047-25 від 01 липня 2025 року позивачеві відмовлено в оформленні паспорта у формі паспортної книжечки з підстав відсутності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку та документів, перелік яких визначено розділом ІІІ Тимчасового порядку.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови в оформленні паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/24488/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
01 вересня 2025 року на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
02 вересня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
08 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№47308/25/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
19.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся з заявою, складеною в довільній формі, (вхідний реєстраційний №Ч-42/6/1212-25 від 19.06.2025) до Відділу №3 у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просив розробити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
01.07.2025 року Відділом №3 у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області за вих.№Ч-42/6/1212-25/1212/8047-25 на вищезазначену заяву було надано відповідь з роз'ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій стосовно порядку оформлення паспорта громадянина України відповідно до норм чинного законодавства та зазначено, що ОСОБА_1 вже отримував паспорт громадянина України для виїзду за кордон та йому присвоєно УНЗР 20090423-03533.
Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2018 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 20.04.2018 терміном дії до 20.04.2022, та у 2021 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 26.11.2021 терміном дії до 26.11.2025, з присвоєним УНЗР 20090423-03533, внесенням відцифрованого образу обличчя та відбитків пальців рук за особистою згодою законного представника ОСОБА_2 , який просив внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу, інтереси якої представляє, а саме, ОСОБА_1 у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що підтверджується заявами-анкетами №9812682 від 06.04.2018 та №20175161 від 24.11.2021 року.
Так, пунктами 23-27 Постанови КМУ «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» від 7 травня 2014 року №152 встановлено, що після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.
Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/ територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення. Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу.
Вищенаведені норми виключають можливість того, що заявник не був проінформований про реєстрацію та внесення інформації до Реєстру.
Враховуючи вищевикладене, інформація про ОСОБА_1 була отримана з дозволу і без порушень вимог Законів України «Про захист персональних даних», «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та є достовірною.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
15 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№48516/25, в якій представник позивача, ознайомившись зі змістом відзиву, вважає за необхідне викласти свої заперечення, враховуючи наступне.
Постановою КМУ від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови КМУ від 25 березня 2015 року №302, відповідно до яких Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом МВС України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2019 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, Постанови №398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-ХІІ, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 2 Тимчасового порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою КМУ від 04 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України", дію якого відновлено Постановою КМУ від 12.06.2013 року №415 "Про зупинення дії Постанови КМУ від 13 березня 2013 р. №185".
Пунктами 3-5 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
Оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Необґрунтованою є позиція ГУ ДМС в Дніпропетровській області щодо попереднього внесення позивача до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і присвоєння йому унікального номеру запису в ЄДДР (УНЗР), враховуючи наступне.
Згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з частинами 5, 6 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Технічний прогрес та швидка зміна суспільних відносин за останні десятиліття, що зумовили запровадження державою електронних баз даних у формі електронних реєстрів (на зміну паперовим картотекам), а також запровадження нових форм документів для ідентифікації особи (в тому числі паспорта громадянина України у формі ID-картки на заміну паперової книжечки) не впливає на гарантовані Конституцією України права особи і не перешкоджає виконанню нею свого обов'язку отримати паспорт громадянина України.
З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 19.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся з заявою, складеною в довільній формі, (вхідний реєстраційний №Ч-42/6/1212-25 від 19.06.2025) до Відділу №3 у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просив розробити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
01.07.2025 року Відділом №3 у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області за вих.№Ч-42/6/1212-25/1212/8047-25 на вищезазначену заяву було надано відповідь з роз'ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій стосовно порядку оформлення паспорта громадянина України відповідно до норм чинного законодавства та зазначено, що ОСОБА_1 вже отримував паспорт громадянина України для виїзду за кордон та йому присвоєно УНЗР 20090423-03533.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2018 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 20.04.2018 терміном дії до 20.04.2022, та у 2021 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 26.11.2021 терміном дії до 26.11.2025, з присвоєним УНЗР 20090423-03533, внесенням відцифрованого образу обличчя та відбитків пальців рук за особистою згодою законного представника ОСОБА_2 , який просив внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу, інтереси якої представляє, а саме, ОСОБА_1 у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що підтверджується заявами-анкетами №9812682 від 06.04.2018 та №20175161 від 24.11.2021 року.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови в оформленні паспорта у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, що була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v.Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 21.12.2019 документи, оформлення яких передбачається цим Законом з застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону України №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Всі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт.
На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження.
На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.
Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.
Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 цієї постанови з застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Пунктом 1 Розділу І Порядку №456 встановлено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
Поряд з цим, пунктом 3 Постанови №302 визначено, що до завершення роботи із забезпеченням у повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
У зв'язку з цим суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 6 Закону України №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до статті 2 Закону України №2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до частин 5, 6 статті 6 Закону України №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
У цьому контексті суд зауважує, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість:
a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу;
б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі;
в) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені в статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
При цьому, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2007 року).
Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі Groppera Radio AG and Others v.Switzerland від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачене.
Поряд з цим, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 18.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Разом з тим, при вирішенні справи по суті, суд враховує наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2018 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 20.04.2018, терміном дії до 20.04.2022 та у 2021 році був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 26.11.2021, терміном дії до 26.11.2025 з присвоєним УНЗР 20090423-03533, внесенням відцифрованого образу обличчя та відбитків пальців рук за особистою згодою законного представника ОСОБА_2 , який просив внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про особу, інтереси якої представляє, а саме, ОСОБА_1 у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що підтверджується заявами-анкетами №9812682 від 06.04.2018 та №20175161 від 24.11.2021 року.
Таким чином, станом на час розгляду даної судової справи, дані про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже внесені до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням УНЗР 20090423-03533 при видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , з внесенням відцифрованого образу обличчя та відбитків пальців рук, за його згодою та згодою законного представника.
Тобто, позивачем та його представником було надано згоду на внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру ще задовго до звернення до суду з даним позовом, внаслідок чого ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій та присвоєно УНЗР, паспорт серії НОМЕР_2 виданий 26.11.2021, терміном дії до 26.11.2025.
Доказів того, що позивач не мав наміру отримувати паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій, та не надавав згоду на оформлення таких документів, до матеріалів справи позивачем та його представником долучено не було.
Перелік інформації про особу, який вноситься до Реєстру, визначений частиною 1 статті 7 Закону №5492-VI.
Згідно до частини 4 статті 7 Закону №5492-VI інформація, що зазнавала змін, зберігається з відповідною приміткою.
Згідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі).
Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, врегульовані правовідносини пов'язані з оформленням та видачею паспортів громадянина України зразка 1994 року.
За змістом вищевказаний законодавчий акт не передбачає оформлення документів із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру та в ньому відсутній порядок присвоєння Унікального номеру запису в Реєстрі.
Статтею 21 Закону визначено, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У статті 9 Закону визначені права осіб, персональні дані (інформація про особу) яких внесені до Єдиного державного демографічного реєстру.
Вказаним Законом не передбачено підстави та право особи вимагати видалення будь-яких даних з вищевказаного реєстру.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року №302, а саме пунктом 1 вищевказаної постанови, затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Так, відповідно до положень підпункту 7 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, у разі наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням) здійснюється обмін паспорта.
Разом з тим, чинним законодавством не передбачено можливості обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року, за бажанням.
Відповідальність та обов'язок за зберігання паспорта громадянина України покладається на особу, на ім'я якої його було видано.
Паспорт громадянина України є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою.
Враховуючи викладене, у Відділі №3 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ
Окрім того, суд звертає увагу, що постанова Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 від 19.09.2018 року ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин в даній адміністративній справі.
Таким чином, справа №160/24488/25 з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17, тому викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року в справі №140/7022/23 та в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року в справі №280/1276/23.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що батьком позивача при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк" №0.0.4471228364.1 від 22 липня 2025 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №3 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник