31 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9395/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Адміністрації державної прикордонної служби України (далі Адміністрації ДПС України, відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.08.2025 про відмову в перетині державного кордону України; зобов'язання Державної прикордонної служби України надати дозвіл ОСОБА_1 на перетин державного кордону України.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що громадянин України ОСОБА_1 є особою знятою з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Литовської Республіки.
02.08.2021 ним здано військовий квиток до ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримано відповідну довідку про зняття з обліку. В його закордонному паспорті наявна відмітка: «постійне місце проживання - Литовська Республіка», а в паспорті громадянина України останній актуальний запис про місце проживання «оформлено виїзд на постійне проживання в Литовську Республіку». Також з 11.08.2021 ОСОБА_1 перебуває на консульському обліку в Посольстві України у Литві.
05.08.2025 позивач в черговий раз виїжджав з території України в тому числі для поновлення посвідки на проживання на території Литовської Республіки, але відповідачем 2 йому було протиправно відмовлено у виїзді закордон, про що надано рішення від 05.08.2025.
Вказує на те, що у перетині державного кордону може бути відмовлено лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Під час здійснення прикордонного контролю позивач пред'явив усі необхідні документи, в тому числі довідку про зняття з військового обліку, закордонний паспорт, які підтверджували, що позивач має право виїзду закордон на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57. Проте, відповідач відмовив позивачу у перетинанні державного кордону України без зазначення конкретних підстав для такої відмови.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позовну заяву від 03.09.2025 (а.с. 24, 25) представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на свободу пересування та вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Ознайомившись з переліком документів, на які вказує позивач, як на підставу для перетину кордону, Адміністрація ДПС України зазначає, що відповідно до ВОД з Резерв + ОСОБА_2 не виключений з обліку, є військовозобов'язаним і не має відстрочок передбаченим законодавством України.
Зазначив, що відповідач 1 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а рішення про відмову в перетині державного кордону має одноразовий характер (акт індивідуальної дії), відтак не створить позивачу перешкод для перетину державного кордону у майбутньому за наявності на те законних підстав.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) у відзиві від 09.09.2025 просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обгрунтовує тим, що 18.05.2024 набрав чинності Закон України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким внесено зміни до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зобов'язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Відповідно до військово-облікового документа з Резерв+ ОСОБА_2 не виключений з обліку, є військовозобов'язаним і не має відстрочок передбачених законодавством України. Зауважує, що рішення про відмову в перетині державного кордону має одноразовий характер (акт індивідуальної дії). Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. В рішенні НОМЕР_2 Прикордонного загону ДПС України від 05.08.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України. Щодо причин відмови у оскаржуваному рішенні чітко зазначено: «... тимчасово обмежений у праві виїзду з України, на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України " Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року", а також ПКМУ № 57 (зі змінами) з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону». Стосовно розбіжностей щодо перебування чи зняття з військового обліку ОСОБА_1 , то посадові особи Державної прикордонної служби керувалися актуальними даними, згідно яких позивач є військовозобов'язаним і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Славута).
З наведених підстав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 05.08.2025 позивач прибув у пункт пропуску для автомобільного сполучення “Устилуг», з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому, останнім пред'явлено: паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про взяття на постійний консульський облік в Посольстві України в Литовській Республіці; військово-обліковий документи згенерований у додатку «Резерв+» ; довідку військовозобов'язаного, виїжджаючого за кордон видану ІНФОРМАЦІЯ_6 № 409 від 04.08.2021 (а.с. 8-11, 15).
За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача 2 прийнято рішення від 05.08.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України, у якому вказано, що ОСОБА_5 тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ , а також Постанови КМУ №57 (зі змінами) у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону (а.с.15).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України “Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо:1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Як вбачається із частини 1 статті 14 даного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону №1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Абзацом 11 пункту 2-8 Правил у разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
З аналізу вищевказаних законодавчих актів слідує, що посадові особи Держприкордонслужби у кожному конкретному випадку перевіряють необхідний пакет документів в особи, яка має намір перетнути державний кордон на виїзд з України і у разі недостатності таких документів, чи не підтвердження мети поїздки мають право відмовити особам у перетині державного кордону.
Як вбачається з відзиву відповідача 2, у зв'язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», громадянину України ОСОБА_4 відмовлено у виїзді з України, з причин того, що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Суд вказує на те, що згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на ту обставину, що в оскаржуваному рішенні не зазначено конкретних підстав для відмови у перетині державного кордону, однак суд з такими твердженнями не погоджується з огляду на наступне.
Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457.
Слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні наведено персональні дані позивача та його паспортні документи. Вказано правову підставу прийняття рішення (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні») та зазначено, що громадянин України ОСОБА_5 тимчасово обмежений у прві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону.
Закони України та Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка прибула до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
Отже, уповноважена службова особа, яка прийняла відповідне оскаржуване позивачем рішення, не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457, а уповноваженою посадовою особою при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивачу відмовлено у виїзді з України.
Окрім того, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24.25, 27.28, 29, 40, 475 Конституції України.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому воєнний стан неодноразово був продовжений відповідними Указами Президента України, та діє по даний час.
Тобто, повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону №389-VIII.
Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону №389- VIII. Зокрема:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону;
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України;
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Тобто вказані приписи статті 20 Закону № 389-VIII дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення.
Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389-VIII.
Відтак, враховуючи вищевказане суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину ОСОБА_4 прийняте у відповідності з Законом України “Про прикордонний контроль», Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Порядком №535 та Правилами №57, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Окрім того, Закони України та Правила 57 містять вичерпний перелік осіб, які мають право на перетин державного кордону під час дії правового режиму воєнного стану, за умови надання на прикордонний контроль підтвердних документів.
Сам факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон не є достатнім підтвердним документам, який свідчить про наявність в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років права на перетин державного кордону України в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Судом також враховано, що 18.05.2024 набрав чинності Закон України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким внесено зміни до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зобов'язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Суд звертає увагу, що відповідно до військово-облікового документу «Резерв +» ОСОБА_1 не виключений з військового обліку, є військовозобов'язаним і не має права на відстрочку від призову на вйськову службу під час мобілізації, передбаченої законодавством України.
Під час перевірки документів позивача, посадові особи Державної прикордонної служби керувалися актуальними даними (витяг сформований 30.06.2025), згідно з якими ОСОБА_1 є військовозобов'язаним і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Славута).
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону громадянину України, який досяг 16-ти річного віку від 05.08.2025 є актом індивідуальної дії, оскільки видане уповноваженою службовою особою підрозділу охорони Державного кордону у результаті застосування вказаних у ньому нормативно - правових актів; не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_4 ; адресоване вказаному громадянину України, якому відмовлено в перетинанні державного кордону; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямоване на вчинення конкретної дії щодо ненадання дозволу на перетин державного кордону України, передбаченої в рішенні; не розраховане на багаторазове застосування, а вичерпує дію після повернення громадянина України на територію України.
Відтак, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно дають право на перетин державного кордону на виїзд з України, вказане рішення відповідача не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач 2 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Оскільки позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, суд погоджується з доводами відповідача 2 про те, що у спірних правовідносинах позивач не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 під час розгляду адміністративної справи №600/2525/22-а. Зокрема Верховний суд вказав, що військовий квиток з відміткою про зняття з обліку є документом, що засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.
Суд зазначає, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету. Отже, суд не вбачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом заявника.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення від 05.08.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України щодо тимчасового обмеження позивача у праві виїзду з України в умовах воєнного стану є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України. Судом не встановлено, що позивач належить до кола осіб, які в умовах воєнного стану мають право перетинати державний кордон, а відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.
У зв'язку з відмовою у визнанні протиправним та скасування оскаржуваного рішення, у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог (зобов'язати ДПС України надати дозвіл ОСОБА_1 на перетин державного кордону) також слід відмовити.
Зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати з відповідачів не стягуються.
Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Адміністрації державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.М. Димарчук