21 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 953/16596/21
провадження № 22-ц/818/1149/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Тичкова О.Ю.,
суддів колегії - Маміна О.В.,Пилипчук Н.П.
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивач: керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е. в інтересах Держави в особі позивачів: Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації,
відповідачі: ОСОБА_1 , Харківська міська рада
третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року у складі судді Зуба Г.А.
У серпні 2021 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати: - пункт 1.79 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №37/08 від 27.02.2008, яким ОСОБА_1 наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки; - пункт 114 додатку 1 до рішення 23 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №167/08 від 20.06.2008. Визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ №461432, зареєстрований 19.11.2008 за №310867100348, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-досліднв станція». Судові витрати покласти на відповідачів.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова на виконання завдання обласної прокуратури від 10.02.2021 №15/1-326вих21-23окв вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства на території Київського району м. Харкова, зокрема щодо надання у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення та було встановлено, що пунктом 1.79 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №37/08 від 27.02.2008, ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно, 1000, 0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житловогобудинку, господарських будівель і споруд.
Пунктом 1.114 рішення Харківської міської ради №167/08 від 20.06.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 (кадастровий №6310136600:16:013:0031).
На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку. Власником вказаної земельної ділянки на даний час є відповідач ОСОБА_1 .
Земельна ділянка кадастровий № 6310136600:16:013:0031 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджується даними листа Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2021 № 263 з посиланням на матеріали лісовпорядкування 2013 року.
Жодних погоджень щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду підприємством не надавалося, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, що є підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення обгрунтовано тим, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. Задоволення вимог про визнання недійсними рішень міської ради, та державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача. З вимогою про витребування земельної діялнки від ОСОБА_1 прокурор у цій справі не звертався.
Не погодившись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А.Г., який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким витребувати з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку № 6310136600:16:013:0031. Судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність прозовних вимог та про неефективність обраного судом способу захисту. що Належиність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, підтверджено листом компетентного органу. Згідно п. 3 розділу І Порядку лісовпорядкування затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 15.11.2021 № 749, лісовпорядкування здійснюється державними лісовпорядними організаціями, до яких також належить ВО «Укрдержліспроект» та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція». Враховуючи приписи ч. ч. 4, 5, 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певним фактам при розгляді справи № 2а-80/08/04 не є обов'язковою для суду, що розглядає дійсну справу. Тому суд помилково визнав втсановлені у справі № 2а-80/08/04 обставини преюдиційними. Харківською міською радою, усупереч вищевказаним вимогам законодавства, з перевищенням наданих повноважень, за відсутності погодження компетентних органів та постійного землекористувача, фактично вилучено з державної власності земельну діялнку лісогосподарського призначення, змінено категорію земель на землі житлової та громадської забудови та передано її у приватну власність. Виходячи з мети, обґрунтування та мотивів заявленого прокурором позову в частині повернення у відання держави спірної земельної ділянки, таку вимогу слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Харківської обласноії державноії адміністраціії з правом постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Проте суд дійсного наміру позивача не з'ясував, як наслідок належний спосіб захисту порушеного права держави не застосував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу від 10.01.2025 Горобинська Н.М., яка діє в інтересах Харківської міської ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Посилається на те, що суд правильно встановив характер спірних правоідносин, повно становив обставини у справі та дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. В матеріалах справи відсутні планово-картографічні матеріали, тобто планшети, що є єдиним належним доказом віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Крім цього, постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 березня 2008 року у справі № 2а-80/08/04, що набрала законної сили, спірна земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, що правильно враховано судом при вирішенні спору. Висновок суду про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав держави відповідає вимогам закону та усталеній практиці Верховного суду. Крім цього, прокурором пропущений строк на звернення до суду з вимогою про витребування спірної земельної ділянки, оскільки про вибуття її з володіння держави прокурору стало відомо 24.01.20218, саме тому прокурор пред'явив негаторний, а не віндикаційний позов.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача та представника Харківської міської ради, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, коллегія суддів вважає, що апеляційна підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Харківської міської ради Харківської області 23 сесії 5 скликання від 20.06.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та безоплатно передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 1000,0 кв.м. по АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 18-30).
На підставі цього рішення ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №461432 з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 310867100348 (а.с. 40-41).
Рішенням Харківської міської ради Харківської області 19 сесії 5 скликання від 27.02.2008 року №37/08 ОСОБА_1 наданий дозвіл на розробку проектів відвення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000 кв м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 (а.с. 31-49).
ОСОБА_1 було складено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 42-47).
Згідно з технічним завданням на виконання робіт по складанню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого з управлінням Держкомзему у м. Харкові 07.04.2008 та затвердженого замовником 07.04.2008, основним етапом роботи визначено серед іншого: забезпечити обстеження земельної ділянки на місцевості, визначення цільового використання земельної ділянки, визначення умов та терміну землекористування, вирахування збитків та втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (т.1 а.с. 48-49)
Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 263 від 29.04.2021 року, яким проведено геодезично-вишукувальні роботи на предмет перетину земель Дергачівського і Південного лісництв ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, знаходиться в межах кв. 163 Південного лісництва «Харківська лісова науково-дослідна станція» площа перетину меж земельної ділянки з межами кв. АДРЕСА_3 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0,1 га (т. 1 а. с. 50-62).
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 14.03.2008 у адміністративній справі № 2а-80/08/04 визнано неправомірними дії суб'єкту владних повноважень - Управління земельних ресурсів у м. Харків щодо відмови у погодженні проектів відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , з віднесенням цих земельних ділянок до земель рекреаційного призначення та зобов'язано Управління земельних ресурсів у м. Харків надавати усі наступні документи стосовно розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , з урахуванням того, що вказані земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.03.2008 надані роз'яснення щодо постанови суду від 14.03.2008 наступного змісту: при винесенні постанови суд виходив з того, що на момент розгляду справи у відповідача не було підстав для віднесення земельних ділянок позивачів до земель у тому числі лісогосподарського призначення. Дії Управління земельних ресурсів у м. Харків щодо відмови у погодженні проектів відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 визнаються неправомірними з підстав віднесення цих земельних ділянок відповідачем як до земель рекреаційного так і до земель лісогосподарського призначення. Управління земельних ресурсів у м. Харків зобов'язано розглядати усі питання стосовно розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , виходячи з того, що вказані земельні ділянки відносяться виключно до земель житлової та громадської забудови, а не до земель рекреаційного, лісогосподарського чи будь-якого іншого призначення (т. 1 191-196).
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1 статті 19 ЗК України).
Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною 1 пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина 7 статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1, 2, 4 статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина 1 статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 263 від 29.04.2021 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031 розташована в межах кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Встановлено, що площа перетину меж зазначеної земельної ділянки з межами кварталу 163 становить 0,1 га, у зв'язку з чим дана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (т.1, а.с. 52-62).
Отже, на час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Судова колегія не погоджується з посиланням суду на обставини встановлені постановою Київського районного суду м. Харкова від 14.03.2008 у справі № 2а-80/08/04 ( т.1, а.с. 194-195), як доказ зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, оскільки встановлені у цій справі обставини є лише оцінкою правомірності дій Управління земельних ресурсів у м. Харкові щодо відмови в погодженні проектів землеустрою.
В матеріалах справи відсутні докази погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки на виконання вищезазначеного рішення суду та як наслідок докази зміни цільового призначенння спірної земельної ділянки в установленому законом порядку.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що на час винесення оскаржуваного рішення Харківської міської ради Харківської області 19 сесії 5 скликання від 27.02.2008 року земельна ділянка з кадастровим номерам 6310136600:16:013:0031, знаходиться в межах кв. 163 Південного лісництва «Харківська лісова науково-дослідна станція» площа перетину меж земельної ділянки з межами кв. 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0,1 га відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція, тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, що розташована на території міста Харкова неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).
Судова колегія враховує зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду та вважає, що зі змісу апеляційної скарги та наданих представником прокуратури поясень вбачається, що позивач звернувшись до суду з позовому про повернення спірної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави.
На виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею.
В суді першої інстанції Харківська міська рада проти позову заперечувала в тому числі у зв'язку із пропуском прокурором строку позовної давності.
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перевіряючи доводи представника Харківської міської ради про пропуск позивачем строку позовної давності, судова колегія враховує, що про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо з листа Державного агенства лісових лісових ресурсів України № 263 від 29.04.2021.
Посилання представника Харківської міської ради про те, що прокурор дізнався про зазначене порушення з матеріалів кримінального провадження № 42015220080000004 від 21.01.2015 належним чином не підтверджено.
Керівник Дергачівської окружної прокуратури Харківської області справі звернувся до суду з позовом в серпні 2021 року, посилався на те, що в ході проведення перевірки звернення Державного агенства лісових лісових ресурсів України № 263 від 29.04.2021 було встановлено порушення права влансоті держави при відведенні спірної земельної ділянки.
Зазначене підтверджується даними листа Державного агенства лісових лісових ресурсів України №263 від 29.04.2021.
Тому прокурор звернувся до суду з дійсним позовом у межах строку позовної давності.
Оскільки позивач надав належні докази порушення права деражви на землі лісогоподарського призначення, пред'явивши негаторний позов мав намір витребувати спірну земельну ділянку у володіння держави, судова колегія вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову про витребування спірної земельної ділянки.
Доводи апеляційної скарги є обгрунтованими. Тому скаргу належить задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити нове, яким витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку за кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Харківської обласної прокуратури задоволено частково, а апеляційна скарга задоволена, тому з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягнення судовий збір у розмірі 4426, 50 грн.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко Андрія Григоровича -задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2024 року - в частині відмови у задоволені позову Київської окружної прокуратури м. Харкова про повернення земельної ділянки скасувати.
Позовні вимоги Київської окружної прокуратури м. Харкова в цій частині задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку за кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4426 (чотири тисячі чотириста двадцять шість) грн 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П.Пилипчук