Справа № 638/19401/25 Слідчий суддя - ОСОБА_1
1-кс/638/2558/25 Доповідач - ОСОБА_2
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1322/25
Категорія: у порядку КПК України
27 жовтня 2025 року Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 4202522206000000068 від 08 квітня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08.10.2025 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 4202522206000000068 від 08.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України
Не погодившись з вказаною ухвалою, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, винести нову ухвалу, якою накласти арешт на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_7 , шляхом заборони розпоряджатися ним та відчужувати його.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді.
Зазначає, що з метою забезпечення відшкодування ОСОБА_7 шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення на загальну суму 550 495, 98 грн, у зв'язку з чим, буде подано цивільний позов до суду на вказану суму, та запобігання можливості відчуження майна, необхідно накласти арешт на вищевказану квартиру.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, учасники провадження в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що для накладення арешту з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, необхідною умовою є наявність обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Враховуючи відсутність в матеріалах провадження інформації щодо визнання будь-кого потерпілою особою в рамках даного кримінального провадження, не заявлення до підозрюваної ОСОБА_7 цивільного позову, відсутність в клопотанні відомостей щодо вартості майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, слідчий суддя дійшов висновку, що слідчим не доведено, що потреби досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, щодо якої здійснюється досудове розслідування.
З таким висновком слідчого судді погоджується суд апеляційної інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають положенням статей 98, 131, 167, 170, 172, 173 КПК України, виходячи з наступного.
З матеріалів судового провадження вбачається, що СВ ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 4202522206000000068 від 08.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України.
На підставі статті 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема, арешт майна.
У відповідності до частини 1 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до положень частини 2 статті 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 2 статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При цьому, колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі "Узан та інші проти Туреччини"/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Велика Палата Верховного Суду у постанову від 25.03.2021 по справі № 11-410сап20 зазначала, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора та накладаючи арешт на майно, не врахувала, що орган досудового розслідування у розумінні статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речового доказу, а також не звернула увагу, що у своєму клопотанні орган досудового розслідування не надав оцінку правовим підставам арешту майна, достатності доказів необхідності забезпечення збереження речового доказу, можливому розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідкам арешту майна для інших осіб.
Суд апеляційної інстанції враховує, що на час звернення слідчого до слідчого судді із клопотанням про арешт майна так, і на час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, цивільний позов у цьому кримінальному провадженні на суму завданих за версією органу досудового розслідування суму збитків у розмірі 550 495, 98 грн до підозрюваної ОСОБА_7 не пред'явлено, та прокурором в апеляційній скарзі не наведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право на мирне володіння майном.
Дослідивши доводи поданого слідчим клопотання про арешт майна та додані до нього матеріали на обґрунтування поданого клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що без пред'явлення обґрунтовано цивільного позову, клопотання слідчого про накладення арешту на квартиру, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 170 КПК України, на даному етапі кримінального провадження, є передчасним та не виправдовує такий спосіб втручання у права та інтереси особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів не вбачає порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді ухвалити законне та вмотивоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи, суд апеляційної інстанції не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до частини 4 статті 424 КПК України.
Головуючий -
Судді: