Іменем України
05 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/397/24
провадження № 22-ц/4809/1602/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2025 року у складі судді Іванової Л. А. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» (далі - ТОВ «ФК «Брайт-К») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 1/4074688 від 12.02.2021 в розмірі 194 598 грн 20 коп та витрати на оплату судового збору.
Позовна заява мотивована тим, що 12.02.2021 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1/4074688, відповідно до умов якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 100 000 грн на споживчі потреби, строком на 60 місяців - з 12.02.2021 по 11.02.2026, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15,00 % річних, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором, а також зі сплатою комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту.
05 серпня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брайт-К» був укладений Договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 2-2021.
Згідно Додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги від 05.08.2021, 15.11.2021 відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором № 1/4074688 від 12.02.2021, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 та відповідно до Договору відступлення позивач набув прав кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором.
Відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим загальна його заборгованість становить 194 598,20 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 90 561,80 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 31 186,40 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 72 850 грн.
Оскільки відповідач ніяких дій щодо погашення заборгованості не виконує, ТОВ «ФК «Брайт-К» звернулось до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2025 року позов ТОВ «ФК «Брайт-К» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором № 1/4074688 від 12 лютого 2021 року в розмірі 121 748 грн 20 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» судовий збір в розмірі 1 894 грн 43 коп.
В іншій частині позовних вимог ТОВ «ФК «Брайт-К» про стягнення заборгованості за комісією відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у зв'язку невиконанням взятих на себе зобов'язань у позичальника станом на 19 грудня 2023 року утворилась загальна сума заборгованості за Договором № 1/4074688 від 12.02.2021 в розмірі 121 748 грн 20 коп, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 90 561,80 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 31 186,40 грн, що підтверджується розрахунками заборгованості, наданими позивачем, та які (розрахунки) не спростовані відповідачем.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Брайт-К» в частині стягнення комісії, суд першої інстанції виходив з того, що заявлення позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими комісіями є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Брайт-К» просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 72 850 грн та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити вказані вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права.
При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності.
Судом першої інстанції було встановлено, що банк має право встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а відповідач не направляв ані до банку, ані до позивача, ані до суду звернення щодо нікчемності кредитного договору в цілому або окремих його положень.
Між сторонами відсутній спір щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає нікчемним.
За відсутності між сторонами спору щодо правових наслідків недійсного правочину, за відсутності звернення та доводів сторони чи заінтересованої особи щодо нікчемності правочину перевірка судом наявності підстав для визнання його нікчемним з власної ініціативи є порушенням принципу диспозитивності - однієї з основних засад цивільного судочинства та принципу свободи договору - однієї з основних засад цивільного законодавства.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
ОСОБА_1 , представники ТОВ «ФК «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк» в судове засідання апеляційного суду не з'явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою та довідками про доставку електронних документів.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 30 хвилин 27 жовтня 2025 року, не з'явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 12 лютого 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк», як банком та ОСОБА_1 , як позичальником укладено кредитний договір № 1/4074688, за яким банк надає позичальнику кредит в сумі 100 000 грн строком на 60 місяців, з 12.02.2021 по 11.02.2026 (включно).
Відповідно до Графіка щомісячних платежів за договором, який є Додатком № 1 до комплексного договору № 1/4074688 від 12.02.2021, у період з 12.03.2021 по 11.02.2026, щомісячно 12-го числа підлягає сплаті щомісячний платіж в розмірі 4 728 грн 99 коп, а останній платіж 11.02.2026 в розмірі 4 929 грн 25 коп, до складу якого входить погашення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячний розмір якої ставить 2 350 грн.
Перерахування кредитних коштів в розмірі 100 000 грн на рахунок відповідача, підтверджується випискою з рахунку за період з 12.02.2021 по 15.11.2021.
З наданих позивачем письмових доказів, та, зокрема, виписки за Договором за період з 12.02.2021 по 15.11.2021 вбачається, що відповідач частково вносив кошти на повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, не дотримуючись при цьому погодженого з банком графіку платежів по кредиту, у зв'язку з чим, станом на 15.11.2021 заборгованість за кредитним договором № 1/4074688 від 12.02.2021 становила 107 406,50 грн, яка складалась з: строкової заборгованості за тілом кредиту - 89 314,83 грн; простроченої заборгованості за тілом кредиту - 1 246,97 грн; заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом - 112,16 грн; заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом - 2 632,54 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 350 грн; простроченої заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 11 750 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним АТ «Креді Агріколь Банк».
05 серпня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк», як первісним кредитором та ТОВ «ФК «Брайт-К», як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 2-2021.
Відповідно до Реєстру вимог № 4 від 15.11.2021, який є Додатком № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 2-2021 від 05.08.2021, ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 1/4074688 від 12.02.2021 в розмірі 107 406 грн 50 коп.
При цьому, 19.11.2021 за вих. № 938 позивачем відповідачу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом та необхідність її погашення.
19 грудня 2023 року за вих. № 3068 позивачем ТОВ «ФК «Брайт-К» направив відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії, в якій повідомлено про укладення договору про відступлення права вимоги, та за якою (вимогою) просив усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість за договором в розмірі 194 598 грн 20 коп, яка (вимога) залишена відповідачем без розгляду.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні вимог ТОВ «ФК «Брайт-К» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в цій частині його не переглядає.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що : «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 18 вересня 2019 по 18 грудня 2020 року - 4 336,07 грн; з 18 січня 2021 по 18 березня 2022 року - 3 613,39 грн; з 18 квітня 2022 по 18 червня 2023 року - 2 168,03 грн; з 18 липня 2023 по 18 вересня 2024 року - 1 336,95 грн.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
Матеріалами справи підтверджується, що у пункті 1.3.2 кредитного договору № 1/4074688 від 12 лютого 2021 року сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо 9а. с. 15-19).
Суд враховує, що надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
При цьому, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В свою чергу, банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин, враховуючи, що пункт 1.3.2 кредитного договору № 1/4074688 від 12 лютого 2021 року, яким передбачено сплату відповідачем комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 72 850 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що банк має право встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а відповідач не направляв ані до банку, ані до позивача, ані до суду звернення щодо нікчемності кредитного договору в цілому або окремих його положень зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому не дають підстав для скасування судового рішення.
При цьому, у випадку, якщо судом у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено нікчемність окремого пункту договору, яким передбачена комісія за обслуговування кредиту, суд може відмовити в задоволенні вимог про стягнення відповідної плати, що узгоджується з висновками Об'єднаної палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що/ вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 березня 2025 року в частині, яка оскаржується, без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник