Справа № 338/189/25
Провадження № 22-ц/4808/1433/25
Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.
Суддя-доповідач Барков В. М.
04 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Максюти І. О.,
Василишин Л. В.,
секретар Шемрай Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України Шведи Олени Богданівни на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року у складі судді Куценко О. О., ухвалене у селищі Богородчани Івано-Франківської області, повний текст якого складено 13 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 21 січня 1986 року по 31 травня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилось двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Впродовж півроку після розірвання шлюбу стосунки між ними налагодились, тому вони продовжували проживати разом однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, однак повторно шлюб не реєстрували. Факт їх спільного проживання підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 04 травня 2022 року, довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 25 лютого 2022 року №319.
Зазначала, що 26 квітня 2022 року їй вручено сповіщення про загибель її чоловіка - військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Катеринівка. 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 здійснила поховання свого чоловіка, а 29 квітня 2022 року їй було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .
18 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу в період з 2016 року по 2022 рік, однак ухвалою Богородчанського районного суду від 29 червня 2022 року її заяву залишено без розгляду з підстав наявності спору про право, роз'яснено її право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Посилаючись на те, що встановлення зазначеного факту їй необхідне для одержання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168, право на яку має лише вона, як дружина загиблого військовослужбовця, оскільки діти ОСОБА_2 , вже повнолітні та мають свої сім'ї, батьків його вже не має в живих, інші утриманці теж відсутні, просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з листопада 2016 року по день смерті ОСОБА_2 .
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з листопада 2016 року по день смерті ОСОБА_2 .
У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник Міністерства оборони України Шведа О. Б., посилаючись на його необґрунтованість, а також на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник відповідача вказує, що судом першої інстанції не враховано того, що позивачка неодноразово зверталася із аналогічними позовами до суду. Зокрема, рішенням Богородчанського районного суду від 27 березня 2023 року у справі №338/839/22 в задоволенні її позову було відмовлено. Також ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року у справі №338/507/24 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду через повторну неявку позивачки в судове засідання. При цьому, у резолютивній частині ухвали від 10 лютого 2025 року відсутня інформація щодо можливості повторного подання позовної заяви, а навпаки зазначено, що ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Однак, така апеляційна скарга позивачем не була подана. Натомість позивачка принципово подає численну кількість разів позовну заяву, що є зловживанням процесуальними правами.
Представник скаржника вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що пояснення свідків підтвердили факт проживання позивачки з ОСОБА_2 , а також те, що вона увесь час перебувала на зв'язку із загиблим ОСОБА_2 .
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази купівлі телефону для загиблого, а надіслання двох поштових відправлень не вказують на існування сімейних відносин, жоден свідок з боку позивача не зазначив, що у збудованій літній кухні бачив там дзеркало чи пенал, які були придбані позивачкою в інтересах сім'ї.
На думку представника скаржника, із взятих до уваги судом першої інстанції доказів спільного проведення ремонтних робіт, а саме з накладних не вбачається, що придбані товари були використані саме на проведення ремонтних робіт літньої кухні. І як зазначала позивач, ОСОБА_2 здійснював ремонти і у інших осіб.
Зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази вручення позивачці повідомлення про загибель ОСОБА_2 .
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що у рішенні Богородчанського районного суду у справі №338/839/22 із пояснень позивачки ОСОБА_1 з приводу ведення спільного побуту та господарства з загиблим ОСОБА_2 вбачається, що в них було окремо два холодильника та два лічильника, один в житловому будинку, а другий в літній кухні, яку вони відремонтували відразу після розлучення. Зазначене може свідчити про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тільки спільно проживали на одній житловій прощі, але могли окремо харчуватися та сплачували окремі рахунки по комунальним послугам, а отже і не вести спільного господарства та побуту, що притаманне для подружнього життя.
Крім того зазначає, що акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 04 травня 2022 року № 47 був складений вже після загибелі ОСОБА_2 та лише на підставі пояснень свідків, а довідки про реєстрацію та проживання від 25 лютого 2022 року № 319, від 05 травня 2022 року, була видана без перевірки достовірних даних та первинних доказів, що не заперечувала свідок - староста сільради Вінтоняк Г.Р.
Взяті до уваги судом першої інстанції спільні світлини позивачки та загиблого ОСОБА_2 були зроблені, ще до розірвання шлюбу, так як на них зображена мама позивачки ОСОБА_1 , яка померла більше 5 років тому.
Також представник відповідача вважає, що дослідженні судом докази не підтверджують тривалих сімейних відносин протягом заявленого позивачем строку. Організація поховання, надіслання двох поштових відправлень не вказують на існування сімейних відносин. Разовий виклик лікаря, супровід та купівля ліків не вказують на ведення спільного господарства та спільного бюджету. А тому надані позивачем докази в своїй сукупності не доводять факту ведення позивачкою та ОСОБА_2 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. При цьому, спільні фотокартки та додані до матеріалів справи квитанції про придбання меблів, довідки про поховання та виклик лікаря не можуть бути достатньою підставою для встановлення вказаного факту.
У відзиві на апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Романишин К. В. доводи апеляційної скарги заперечує, рішення суду вважає законним, справедливим, обґрунтованим та таким, що постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Докази, на підставі яких суд установив факт, були оцінені з дотриманням вимог процесуального законодавства та є допустимими і належними. Додатково вказує, що позивачка в жодному разі не зловживає процесуальними правами, а звертається до суду з метою захисту свого права, як вдови загиблого захисника, яке не визнається Міністерством оборони України. Відповідач фактично ставить під сумнів саме право позивачки на звернення до суду, вважаючи, що Міноборони самостійно може визначити, хто є членом сім'ї загиблого та фактично втручається у приватне і сімейне життя позивачки, оцінюючи її особисті стосунки із ОСОБА_2 .
Зауважує, що скаржник звертає увагу на вирвані із контексту обставини справи, перекручуючи їх на власний розсуд, діє вибірково та упереджено, при цьому ігнорує наявні в матеріалах цивільної справи чималу кількість доказів, які вказують на тривалі сімейні відносини та ведення спільного господарства. При цьому, апелянт не обґрунтовує чому такі докази не можуть бути належними і допустимими.
Просить у задоволенні апеляційної скарги представника Міністерства оборони України відмовити, а оскаржене рішення суду - залишити без змін.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Міністерства оборони України Матяшука В. К., який просив скаргу задовольнити, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Романишин К. В., які просили залишити рішення без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що показами свідків, які узгоджуються та підтверджуються дослідженими письмовими доказами повністю та беззаперечно доводиться факт спільного проживання однією сім'єю позивачки ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства про що свідчить наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги один одному, які свідчать про реальність цих сімейних відносин. Також суд першої інстанції зазначив, що сукупністю доказів доведено те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю за однією адресою, в одному будинку, мали спільний побут та взаємні права та обов'язки, саме ОСОБА_5 сприймалась загиблим ОСОБА_2 , як найближча йому людина та дружина, а тому факт їх спільного проживання сім'єю без реєстрації шлюбу є доведеним.
З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з 21 січня 1986 року по 31 травня 2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 18-19).
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 17).
Із сповіщення про загибель військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 , яке надійшло із вказаної військової частини (вих. №2074 від 25 квітня 2022 року), вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу н.п. Катеринівка загинув командир 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_2 (а.с. 14).Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується також копією довідки про причину смерті від 27 квітня 2022 року та копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 . (а.с. 14, 16).
З дослідженої судом першої інстанції копії листа (довідки) від 28 квітня 2022 року виданої священиком церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Манява вбачається, що ОСОБА_1 здійснила поховання свого чоловіка ОСОБА_2 , про що видано відповідну квитанцію до прибуткового касового ордера № 86 від 28 квітня 2022 року про оплату похорон (а.с. 15).
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 25 лютого 2022 року № 319, від 04 травня 2022 року № 420 та довідки від 05 травня 2022 року № 48, виданих старостою с. Манява, ОСОБА_6 , ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , склад сім'ї: чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_7 , внуки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 23-25).
Із копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 26 лютого 2022 року, який виданий на ім?я ОСОБА_2 , у графі № 4 «сімейний стан» зазначено «одружений» (а.с. 42).
З копії картки соціально-демографічних даних військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 , які заповнювались при прийняті на військову службу за призовом по мобілізації вбачається, що у графі «дружина» здійснено запис - ОСОБА_5 та вказано її номер телефону (а.с. 43, 44).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 , як вдові загиблого захисника Михальчука І. П., надавалась відповідна благодійна допомога, виплати на поховання та соціальні виплати (а.с. 46-49).
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю у період з листопада 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка надала суду ряд доказів, зокрема: акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 04 травня 2022 року, довідки про реєстрацію місця проживання особи, інформація з погосподарських книг, копії видаткових накладних про придбання будівельних матеріалів та меблів на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років.
Також у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили, що позивачка ОСОБА_1 разом з чоловіком тривалий час проживали разом після розлучення, яке відбулось у зв'язку із зловживанням спиртними напоями останнього. Вони примирились та знову почали жити разом однією сім'єю, мали спільне господарство, тримали худобу, за якою разом доглядали. Вказували, що з 2016 року по 2018 рік вони будували літню кухню, а після завершення будівництва вони вдвох перейшли проживати туди , заливши дітям будинок, мали спільний побут та господарство. Побудована літня кухня складалась з однієї житлової кімнати, де було ліжко кухня коридор та санвузол. Під час хвороби, дбали один про одного , навідували один одного в лікарні. Декому із свідків навіть не було відомо про розлучення позивачки та її чоловіка. Свідки також вказували, що сім'ю завжди забезпечував ОСОБА_2 , який до війни їздив на заробітки і зароблені гроші привозив в сім'ю, віддавав дружині.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до обґрунтованого висновку про те, позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 у період з листопада 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника скаржника про те, що позивачкою не доведено факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 у період з листопада 2016 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки вони спростовуються належними доказами у справі.
Оцінивши зазначені докази, суд правильно вважав, що вони підтверджують факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_2 за вищезазначений період, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, щов матеріалах справи відсутні докази вручення саме позивачці повідомлення про загибель ОСОБА_2 , оскільки вони спростовуються копією листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 06 березня 2023 року із змісту якого вбачається, що сповіщення про факт загибелі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , довідку про причину смерті та військовий квиток було вручено позивачці ОСОБА_1 (а.с. 45).
Апеляційний суд зауважує, що звернення позивачки із аналогічними позовами до суду, на що посилається представник Міністерства оборони України, не свідчить про зловживання нею процесуальними правами.
Проаналізувавши зміст оскарженого рішення суду першої інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів представника скаржника та їх відображення в постанові суду, питання обґрунтованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України Шведи Олени Богданівни - залишити без задоволення.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Судді В. М. Барков
І. О. Максюта
Л. В. Василишин