Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5435/24 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
03 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №295/5435/24 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М.
встановив:
Позивач у серпні 2023 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв'язку з невиконанням вимог кредитного договору б/н, укладеного між сторонами 08.10.2019, за яким відповідач отримав кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Оскільки належним чином зобов'язання відповідачем не виконувались, станом на 19.03.2024 виникла заборгованість в розмірі 86 584,82 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 77 675,86 грн. та відсотками в сумі 8 908,96 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 липня 2025 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором б/н від 18.03.2024 в розмірі 86 584,82 грн. та 2 422,40 грн. сплаченого банком судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано було задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, оскільки у відзиві на позовну заяву зазначалось і, на підтвердження наданні докази, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та наразі проходить військову службу, а тому відповідно до частини 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» звільнений від сплати відсотків по кредитних зобов'язаннях. Також звертає увагу, що при ухваленні рішення районний суд проігнорував ту обставину, що Банк в порушення вимогу договору та чинного законодавства в односторонньому порядку змінив процентну ставку за кредитним договором, при цьому суд не дослідив процедуру підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо), дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. Звертає увагу, що відповідно до п.1.3 укладеного між сторонами договору, Банк за користування кредитними коштами здійснював нарахування відсоткової ставки в розмірі 43.2 % річних, тобто 3.6 % на місяць. В подальшому, 19.07.2023 відповідач підписав Додаткову угоду №SAMDNWFC00055009918_01 до кредитного договору від 19.07.2023, згідно якої змінено відсоткову ставку до 12% річних, тобто 1% на місяць. Отже, дії Банку по зміні відсоткової ставки не є безпідставними, оскільки така зміна відбулась за погодженням сторін. Крім того, відсоткова ставка була змінена в бік зменшення та ставить відповідача в більш вигідне становище, що також не можна розцінювати як порушення прав останнього.
Звертає також увагу, що посилання апелянта на те, що він є учасником бойових дій, а тому відсутні підстави для стягнення боргу, є помилковим. Так Законом України від 20 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. З системного аналізу вказаних норм передбачено, що вищевказана норма діє в часі, а саме з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Для отримання пільгових умов щодо кредитування, відповідачу необхідно було звернутися до установи Банку з відповідною заявою та документами, які підтверджують статус військовослужбовця: військовий квиток, в якому є відповідні службові відмітки про проходження служби; витяг з наказу про зарахування до особового складу військової частини, довідка про проходження військової служби (наприклад, довідка за формою 5, видана військовою частиною), посвідчення учасника бойових дій (за наявності), довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана ТЦК та СП. Тобто, законом встановлено пільгу, однак не покладено на Банк обов'язку самостійно відстежувати статус кожного клієнта. Передбачається, що особа, яка претендує на пільгу, має заявити про своє право та надати докази. Банк не може знати про мобілізацію клієнта без відповідного повідомлення. Крім того, позивач повинен довести, що проходив військову службу саме в період нарахування відсотків. Доказів звернення з відповідною заявою відповідачем надано не було, оскільки саме апелянт в апеляційній інстанції має довести, що повідомляв фінансову установу про проходження військової служби.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку,відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який згодом було збільшено до 75 000,00 грн. та зменшено до 50 000,00 грн.
Зміст заяви свідчить про те, що споживач погодилася з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Вказану заяву було власноручно підписано відповідачем на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
Відповідно до довідки за картами вбачається, що ОСОБА_1 було відкрито рахунок та видано наступні картки: № НОМЕР_1 , строк дії - 07/23, тип - карта «Універсальна»; № НОМЕР_2 , строк дії - 09/26, тип - Карта «Універсальна»
Відповідачці 5.03.2023 встановлено кредитний ліміт в розмірі 2 000,00 грн., який неодноразово збільшувався/зменшувався та станом на 22.03.2023 становив 50 000,00 грн. (а.с.16-18).
19 липня 2023 року відповідач підписав у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду №SAMDNWFC00055009918_01 до Кредитного договору від 19.07.2023.
Відповідно до п.1. Додаткової угоди сторони узгодили змінити умови Кредитного договору шляхом внесення в Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг наступних змін: тип кредиту - невідновлювана кредитна лінія; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією, але не більше 5 років з дати укладення цієї Додаткової угоди ( п.п.1.1.,1.2.); процентна ставка, відсотків річних: 12,0% (п.п.1.2., 1.3. Договору); мінімальний платіж зменшено до 1% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн. щомісячно протягом перших шести календарних місяців з дати укладення цієї додаткової угоди, із збільшенням до 3% починаючи із 7 місяця календарного місяця з дати укладення цієї додаткової угоди до дати повного погашення кредиту.
З виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, частково здійснював погашення заборгованості (а.с.62-93).
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості, станом на 19.03.2024 у відповідача виникла перед банком заборгованість в розмірі 86 584,82 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 77 675,86 грн. та відсотками в сумі 8 908,96 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав в повному обсязі передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню одержаних в якості кредиту грошових коштів, що у свою чергу відповідно до закону та умов договорів є підставою для стягнення з відповідача на користь кредитора АТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 86 584,82 грн.
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У ч.1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його змін (ч.3 ст. 653 ЦК України).
Спірний договір укладений між сторонами шляхом підписання Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських. На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент кредитну картку НОМЕР_1 , строк дії - 07/23, тип - карта «Універсальна», згодом, отримав кредитну картку НОМЕР_2 , строк дії - 09/26, тип - карта «Універсальна», що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідно до п. 1.3 вказаної Заяви, Банк за користування кредитними коштами здійснював нарахування відсоткової ставки в розмірі 43,2 % річних, тобто 3,6 % на місяць. В подальшому, 19.07.2023 відповідач підписав Додаткову угоду №SAMDNWFC00055009918_01 до Кредитного договору від 19.07.2023, згідно якої змінено відсоткову ставку до 12% річних, тобто 1% на місяць.
Тобто долучена до матеріалів справи заява та додаткова угода, яка підписана сторонами, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо відсоткової ставки, яка була визначена у розмірі 43,2% річних (3,6% на місяць), а в подальшому була змінена до 12% на рік (1% на місяць).
Крім того, Банком на підтвердження обґрунтування позову, суду першої інстанції, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована.
Також до позовної заяви була надана довідка про зміну кредитного ліміту з 2 000,00 грн. до 50 000,00 грн. та довідка про видачу двох кредитних карток за договором, строк дії останньої визначено до 30 вересня 2026 року.
Відповідач, не заперечував факт підписання ним відповідної заяви та додаткової угоди і не спростував належними і допустимими доказами обставини узгодження та зміни сторонами договору такої істотної умови, як розмір процентної ставки за користування кредитними коштами.
Отже дії Банку по зміні відсоткової ставки не є безпідставними, оскільки така зміна відбулась за погодженням сторін договору, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Крім того, відсоткова ставка була змінена в бік зменшення та ставить відповідача в більш вигідне становище, що також не можна розцінювати як порушення прав останнього.
Також колегія відхиляє доводи апеляційної скарги в частині безпідставного нарахування ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом з підстав наявності у нього пільг передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з огляду на наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Із копії довідки №191/2331 від 07 квітня 2025 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_1 з перебуває на військові службі у військовій частині НОМЕР_3 з 31.07.2024 по теперішній час.
Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, з наданих стороною відповідача суду доказів слідує, що у період виконання умов кредитного договору б/н від 08 жовтня 2019 року, а саме з 08.10.2019 по 18.03.2024, ОСОБА_1 не мав статусу військовослужбовця Збройних Сил України та на нього не поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» щодо звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом.Крім того, будь-яких доказів на підтвердження звернення відповідача до банку з відповідною заявою та документами, які підтверджують статус військовослужбовця, з метою звільнення від сплати відсотків, матеріали справи не містять.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши вказані обставини та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 86 584,82 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 77 675,86 грн. та відсотками в сумі 8908,96 грн.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Головуючий Судді