Справа № 161/10924/25 Провадження №11-кп/802/608/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
04 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового
засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілих - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
перекладача - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025030580001302 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ),
Даним вироком ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), гр. Республіки Польща, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, судимого на території РП (зі слів, документальне підтвердження не надано),
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільні позови представника потерпілих ОСОБА_7 , подані в інтересах потерпілої ОСОБА_13 та в інтересах малолітнього ОСОБА_14 про відшкодування завданої моральної шкоди задоволено.
Визначено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 в користь потерпілого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 завдану моральну шкоду в сумі 630 000 (шістсот тридцять тисяч) грн.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 в користь потерпілої ОСОБА_13 завдану моральну шкоду в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн.
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання залишено до набрання вироком законної сили.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна, речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 19.04.2025 близько 04.50 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Subaru Legacy» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Н - 22 сполученням Устилуг-Луцьк-Рівне у напрямку до міста Луцька, проявив безпечність та неуважність, не врахував дорожню обстановку, керував транспортним засобом у стані стомлення та виїхав на смугу зустрічного руху, де поруч будинку №4 по вулиці Луцькій у селищі Торчин Волинської області, допустив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter 411 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_15 , який рухався своєю смугою у зустрічному напрямку.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирці автомобіля марки «Subaru Legacy» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_16 , було спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми органів грудної клітки і черевної порожнини, синців та саден передньої поверхні грудної клітки і живота, множинних зламів ребер з обох сторін, крововиливу у середостіння, крововиливів у корені легень, крововиливу у тканини навколо підшлункової залози, масивних крововиливів у стінки та брижу кишківника, крововиливу у черевну порожнину (400 мл), крововиливів у навколониркову жирову клітковину, забійної рани чола зліва, забійної рани перенісся, відкритого вивиху дистальних кінцівок обох кісток лівого передпліччя у променево-зап'ястковому суглобі, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному конкретному випадку спричинили смерть потерпілої, тобто перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_17 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме:
-в порушення вимог п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху, він не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну та відволікся від керування транспортним засобом у дорозі;
-в порушення вимог п.2.9 (б) Правил дорожнього руху України, керував транспортним засобом у стані стомлення;
-в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасниками руху.
Таким чином, ОСОБА_18 своїми необережними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі оскаржує судове рішення лише в частині призначеного ОСОБА_19 покарання. Вважає, що суд першої інстанції застосував до обвинуваченого явно несправедливе покарання. Призначаючи ОСОБА_19 покарання ближче до мінімальної межі, без позбавлення права керування транспортними засобами та із застосуванням іспитового строку з покладенням обов'язків, суд першої інстанції належним чином не врахував тяжкість злочину, тяжкі наслідки у виді смерті потерпілої та грубий характер порушень ПДР. Акцентує увагу на необґрунтованості висновку суду щодо не призначення обвинуваченому додаткового покарання, оскільки суспільна небезпека від наслідків порушення ПДР значно перевищує особисті інтереси ОСОБА_20 .
Просить оскаржений вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_21 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В іншій частині вирок залишити без зміни.
В змінах та доповненні до апеляційної скарги прокурор підтримує подану апеляційну скаргу. Наголошує на необхідності призначення ОСОБА_19 покарання, яке слід відбувати реально, оскільки призначене громадянину Республіки Польща ОСОБА_19 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням інституту звільнення від його відбування з випробуванням, не відповідає вимогам КК України та не підлягає перейняттю для виконання на території Республіки Польща.
В поданому до суду запереченні захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого вказав про безпідставність апеляційних вимог прокурора та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. На думку захисника, покарання ОСОБА_19 призначено обґрунтовано та у виді і розмірі, який забезпечить досягнення мети покарання, визначеної приписами ст. 50 КК України, підстави для призначення додаткового покарання відсутні.
В судове засідання не з'явилися потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , законний представник потерпілого ОСОБА_22 , які належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Будь-яких заяв або клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе продовжити судовий розгляд за відсутності потерпілих та законного представника потерпілого відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, прокурора, яка підтримала подану апеляційну скаргу у повному обсязі; обвинуваченого та його захисника, які заперечили апеляцію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Із матеріалів кримінального провадження, вбачається, що воно розглянуте судом першої інстанції у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. А тому висновки суду щодо фактичних обставин провадження, доведеності винуватості обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржуються й в апеляційній скарзі, згідно до ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині не призначення обвинуваченому додаткового покарання, що оскаржує прокурор у своїй апеляційній скарзі, оскільки суд в достатній мірі не врахував індивідуальні особливості вчиненого ОСОБА_17 кримінального правопорушення, характер порушень ПДР, дані щодо особи обвинуваченого, його спосіб життя та належним чином не мотивував в цій частині своє рішення.
Як убачається з судового рішення суд першої інстанції обґрунтовує не призначення обвинуваченому додаткового покарання тим, що ОСОБА_18 неофіційно працевлаштований менеджером із підбору персоналу та його діяльність пов'язана із керуванням транспортними засобами, відсутні відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, позицією потерпілих з цього приводу, які не наполягали на позбавленні ОСОБА_8 права на керування транспортним засобом.
Проте, зазначеним вище обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
Обставина, що обвинуваченому для виконання своїх посадових обов'язків необхідно користуватися автомобілем не підтверджена жодними доказами та загалом не може безумовно служити достатньою підставою для незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Прокурором правильно зазначено в апеляційній скарзі, що суспільна небезпека від наслідків порушення ПДР, у цьому випадку це смерть потерпілої, значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого щодо керування транспортним засобом.
Рішенням ЄСПЛ від 29.06.2007 року у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) наголошено, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Таким чином, на переконання колегії суддів, встановлені судом першої інстанції обставини не дозволяють зробити висновок про недоцільність призначення ОСОБА_19 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Колегія суддів вважає, що позбавлення права керувати транспортними засобами як превентивний захід в достатній мірі зможе гарантувати неможливість повторення обвинуваченим подібних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту у найближчому майбутньому.
Відтак, апеляційну скаргу прокурора в означеній частині необхідно задовольнити, вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_19 покарання з позбавленням права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_19 основного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Також, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання колегія суддів враховує, що обвинувачений є особою, яка на території України не судима, дані щодо його притягнення до кримінальної відповідальності на території РП органом досудового розслідування не здобуті та суду не надані, він вину визнав повністю, активно сприяв у розкритті вчиненого ним злочину, добровільно частково відшкодував завдані збитки та зобов'язався погасити решту суми у найкоротший час, має постійне місце проживання на території РП, є опікуном тяжкохворої матері та здійснює постійний догляд за нею, дані про те, що він раніше порушував вимоги ПДР України - відсутні
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, не встановлено.
Обставинами, які пом'якшують покарання є щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди.
З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням колегія суддів не приймає до уваги.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, зокрема у справі «Довженко проти України», який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, в тому числі, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Приймаючи рішення про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без відбування покарання у виді позбавлення волі та можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є необережним злочином та його конкретні обставини.
Колегія суддів бере до уваги дані які характеризують обвинуваченого, його поведінку та відношення до скоєного, який вину у вчиненому визнав в повному обсязі, щиро покаявся, активно сприяв у розкритті вчиненого ним злочину, висловив глибокий жаль з приводу смерті потерпілої, вибачився перед потерпілими, добровільно частково відшкодував заподіяну потерпілим шкоду та зобов'язався погасити решту суми у найкоротший час.
Враховано позицію потерпілих та законного представника малолітнього потерпілого, тобто осіб, які безпосередньо постраждали внаслідок неправомірних дій обвинуваченого та які просили обвинуваченого суворо не карати, не призначати йому реального покарання у виді позбавлення волі.
З огляду на наведене виключно позитивна посткримінальна поведінка обвинуваченого, наявність пом'якшуючих покарання обставин, на думку колегії суддів, засвідчує щире каяття та характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що він критично оцінив свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою і не буде допускати подібного в майбутньому. Також стане належним уроком для ОСОБА_8 та слугуватиме меті попередження вчинення нових злочинів в майбутньому застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З врахуванням наведеного вище, на думку колегії суддів, застосування до ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75, 76 КК України не суперечить вимогам КПК України.
Вданому конкретному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_19 можливе застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а каральна функція не є домінуючою.
За таких обставин колегія суддів призначене ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами із звільненням обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням вважає обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону, а також засадам та меті покарання, визначеним ст. 50, 65 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість такого покарання слід визнати необґрунтованими.
З огляду на наведене апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржений вирок в частині призначеного покарання - скасуванню.
На підставі наведеного і керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 615 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2025 рокустосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_19 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: