Справа №:755/17680/24
Провадження №: 2/755/346/25
"22" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва
в складі головуючого: судді Гончарука В.П.
за участі секретарів Печуркіної І.Я., Оніщук Р.О.
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майно особистою власністю подружжя, суд, -
Позивач ОСОБА_4 через свого представника звернулася до суду з позовом та відповідно до позовних просить суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 травня 2000 р. року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб.
В шлюбі у сторін народилися два сини: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 р. шлюб між сторонами було розірвано.
В період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя 10.12.2002 року була придбана вказана спірна квартира АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст. 60 Сімейного Кодексу України, якою визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м.Києва 23 жовтня 2024 р. по даній справі було відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження .
Протокольною ухвалою суду від 21 січня 2025 р. по даній справі було прийнято зустрічний за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю .
Відповідно до вимог за зустрічним позовом позивач просить суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
18 березня 2025 р. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею було визначено Гончарука В.П.
20 березня 2025 р. відповідно до ухвали суду дана справа була прийнята до свого провадження суддею Гончаруком В.П.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позивача, наполягаючи на тому що спірна квартира була придбана саме за спільні кошти, що були накопичені позивачем та відповідачем за час спільного проживання та є спільним майном подружжя, та в порядку поділ майна позивачу належить частина спірної квартири, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Стосовно зустрічного позову заперечував в повному обсязі, мотивуючи це тим, що вимоги за зустрічним позовом не знайшли свого обгартування в ході судового розгляду.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення первинного позову, вказуючи на те, що спірна квартира №116 , що є предметом поділу, була придбана за особисті кошти відповідача, які були виручені від продажу квартири АДРЕСА_3 , що належала одноособово відповідачу на праві власності та право власності на дану квартиру було набуто відповідачем до укладення шлюбу з позивачем.
Дана квартира була продана відповідачем ОСОБА_2 18.11.2002 р. за 24 тис. доларів покупцеві ОСОБА_7 , а не за 15000 грн., як це було вказано в договорі купівлі - продажу квартири.
Та кошти, що були виручені від продажу квартири №468 , вказаної вище були спрямовані саме на купівлю квартири, №116 , що є предметом поділу майна подружжя.
Право власності на квартиру №468 відповідач набув 23.12.1998 р.
З врахуванням викладеного відповідач та його представник вважають, що спірна квартира №166 була придбана за особисті кошти відповідача та є його особистою власністю та не є спільним майном подружжя.
В судовому засіданні за клопотанням відповідача були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в судовому стверджували, що сума продажу квартири АДРЕСА_3 , яка вказана в договорі купівлі - продажу від 10.12.2002 р. укладеного між покупцем ОСОБА_10 та продавцем ОСОБА_2 , в розмірі 15 тис. грн. не відповідає дійсності, а дійсна ціна квартири на момент продажу складала 24 тис. доларів США.
Заслухавши думку учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Відповідно до матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 травня 2000 р. року, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 червня 2019 р.
В шлюбі у сторін народилося двоє синів: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як слідує з матеріалів справи 10 грудня 2002 р. між ОСОБА_10 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до якого відповідачем було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана спірна квартира №116 була придбана за 120 000 грн., як це зазначено в договору купівлі - продажу.
Спірне нерухоме майно було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Статтею 22 КЗпШС, що діяв на момент даних правовідносин слідує, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Також статтею 24 даного Кодексу передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є
власністю кожного з них.
Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя,
за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Суд критично ставиться до показів свідків, які стверджували в судовому засіданні, що квартира АДРЕСА_3 , яка вказана в договорі купівлі - продажу від 10.12.2002 р. не відповідає дійсності, так -як вказані свідки не були стороною даного договору та сторонами даного правочину не оспорювалися умови даного договору.
В ході судового засідання до суду не було надано допустимих та належних доказів того, що спірна квартира №116 була придбана саме за особисті кошти відповідача.
Згідно висновку про середньоринкову вартість об'єкта , а саме квартири АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Оцінка 24» слідує, слідує, що середня вартість спірної квартири на момент оцінки складає 2 454 200 грн.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Частиною 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами 1, 2 ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Частиною 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 вересня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що
підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не
можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення
в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася
внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п.20 зазначеної Постанови ПВСУ слідує, що При застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, щодо задоволення позову ОСОБА_4 та у відмові у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 .
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22,24 КЗпШС України, ст. ст. 60,61,60, 70, 71 СК України, ст.ст 203, 215, 256, 257, 261, 234,267, 319, 392, 771,772 ЦК України7 ст.ст. -13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд , -
Позов ОСОБА_4 ( ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 ) про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - трикімнатну квартиру, загальною площею 64,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_7
Визнати в порядку поділу майна подружжя право власності на частини квартири , що розташована за адресою : АДРЕСА_7 , шляхом визнання права власності на частини вказаної квартири за ОСОБА_4 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майно особистою власністю подружжя - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 9084,00 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 2.10.2025 р.
Суддя: