Номер провадження 1-кс/754/3584/25
Справа № 754/18313/25
Іменем України
03 листопада 2025 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника власників майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника власників майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №42023102030000185 від 19.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, -
30 жовтня 2025 року представник власників майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного в рамках кримінального провадження №42023102030000185 від 19.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, відповідно до ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2023 року про накладення арешту на майно, а саме: земельну ділянку (кадастровий номер - 8000000000:62:201:0222), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання зазначає, про те, що арешт на майно було накладено необґрунтовано та без достатніх правових підстав. Зокрема, слідчим у кримінальному провадженні без залучення спеціаліста чи експерта було проведено огляд місця події - земельних ділянок та зроблено безпідставний висновок про належність спірної ділянки до земель рекреаційного призначення, хоча відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.10.2025, цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними власниками майна - отримали вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.02.2022. Крім того, вони не мають статусу підозрюваних у даному кримінальному провадженні.
На переконання заявника, прокурором не доведено, що земельна ділянка має ознаки речового доказу та може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. За час досудового розслідування слідчий та прокурор мали можливість провести всі необхідні слідчі дії з вказаним речовим доказом, отже потреба у подальшому збереженні арешту відпала. При цьому, прокурором не надано жодних доказів ризику знищення чи пошкодження майна, що визнано речовим доказом, а сам по собі ризик виглядає нелогічним та неможливим.
Представник власників майна ОСОБА_7 в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити за наведених в ньому підстав.
Власники майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином, жодних заяв чи клопотань про відкладення судового розгляду не подавали.
З огляду на положення ч. 1 ст. 172 КПК України та беручи до уваги розумність строків, як одну із засад кримінального судочинства, а також те, що інтереси власників майна в судовому засіданні захищає представник, слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання про скасування арешту майна за відсутності вказаних осіб.
Прокурор в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання представника власників майна, оскільки воно повною мірою є необґрунтованим. Стверджував, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, є всі підстави вважати, що земельна ділянка у незаконний спосіб була передана у володіння особам на підставі незаконного рішення Київської міської ради, шляхом оформлення на підставних осіб, деякі з яких навіть не здогадувалися, що стали власниками землі. Земельна ділянка визнана речовим доказом в кримінальному провадженні, а тому на даний час підстави для скасування арешту такого речового доказу відсутні.
Дослідивши клопотанням представника власників майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна, заслухавши його думку та думку прокурора, дослідивши матеріали, долучені до клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання представника про скасування арешту майна підлягає задоволенню, виходячи з такого.
У відповідності до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Отже, основною ознакою, притаманною такому заходу забезпечення кримінального провадження як арешт, є його тимчасовість.
Слідчим суддею встановлено, що СВ Деснянського УП ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023102030000185 від 19.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
05.12.2023 року ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва в рамках даного кримінального провадження накладено арешт на майно, зокрема: земельну ділянку (кадастровий номер - 8000000000:62:201:0222), розташовану за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 69.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, долученої до клопотання, власниками земельної ділянки (кадастровий номер - 8000000000:62:201:0222), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 69, є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - в рівних долях.
При цьому, незважаючи на те, що кримінальне провадження №42023102030000185 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще 19.07.2023 року, повідомлення про підозру жодній особі не вручено, потерпілі також відсутні, слідчі дії у кримінальному провадженні фактично не проводяться. Доказів на спростування наведених обставин прокурором в судовому засіданні не надано.
Разом з тим, однією із загальних засад кримінального провадження, визначених п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України, є розумність строків. Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Арешт майна, як захід забезпечення кримінального провадження, в силу положень ст.ст. 131, 132 КПК України, може бути застосовано виключно у випадку, якщо існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи і може бути виконане завдання, для виконання якого накладається арешт.
Прокурором в судовому засіданні не надано переконливих доказів необхідності збереження вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Таким чином суд приходить до висновку про те, що дане обтяження у виді накладення арешту на майно перешкоджає законному праву власників володіти та користуватися своїм майном, що суперечить вимогам закону.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», рішення Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Слідчий суддя бере до уваги, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судовому засіданні не надав слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до принципу диспозитивності кримінального провадження, його сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Отже, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власниками їхнім майном. Доводи, зазначені в клопотанні, на думку слідчого судді, є обґрунтованими, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
За таких підстав, клопотання представника власників майна ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 174, 303, 305-307, 309, ч. 2 ст. 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання представника власників майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №42023102030000185 від 19.07.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт із земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:62:201:0222, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17191980000, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року у справі № 754/17462/23.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено 05 листопада 2025 року о 09 годині 50 хвилин.
Слідчий суддя: ОСОБА_1