Справа № 646/6701/25
№ провадження 2/646/3619/2025
05 листопада 2025 року м.Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова
у складі головуючого судді - Клімової С.В.,
за участю секретаря - Герко Є.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Москаленко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до Акціонерного товариства « Укрзалізниця» в особі філії « Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий структурний підрозділ « Харківська дирекція» АТ « Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від робити № 59 від 09.12.2021, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,-
08.07.2025 року позивач ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства « Укрзалізниця» в особі філії « Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий структурний підрозділ « Харківська дирекція» АТ « Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від робити № 59 від 09.12.2021, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.
Мотивуючи свої вимоги тим, що позивач працював з 16 грудня 2002 року у Виробничому структурному підрозділі “Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» на посаді начальника дільниці водопостачання ст. Куп'янськ. 25 листопада 2021 року від Виробничого структурного підрозділу ''Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» позивачу надійшло попередження наказ №35 від 25.11.2021 р. “Про обов'язкові щеплення», в разі, якщо позивач не пройде вакцинації та не наддасть сертифікат щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 до 08.12.2021 року включно, то з 09.12.2021 року позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
08 грудня 2021 року позивач надіслав Укрпоштою на адресу виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» заперечення на наказ №35 від 25.11.2021р. “Про обов'язкові щеплення», але відповіді не отримав.
09 грудня 2021 року Наказом №59 від 09.12.2021р. про відсторонення від роботи від Виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» за підписом начальника Харківської дирекції ОСОБА_3 позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв'язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2. Строк відсторонення триватиме до моменту усунення причин такого відсторонення. Ознайомлення з наказом №59 від 09.12.2021 р. про відсторонення позивача від роботи було надано 14 грудня 2021 року. У своєму наказі відповідач посилається на те, що відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1236 (із змінами відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я від 01.11.2021 №2393) передбачено, що керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити відсторонення від роботи (виконання обов'язків) працівників .для яких обов'язковість профілактичної вакцинації проти COVID-19 визначена Переліком №2153, якщо вони ухиляються від вакцинації.
16 грудня 2021 року позивач надіслав Укрпоштою на адресу виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» заперечення на наказ №59 від 09.12.2021 року про відсторонення від роботи, але відповіді не отримав.
Позивач вказує, що відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 №551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 з якимись датами, як то 08.12.2021 є незаконним.
Крім того, Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, припинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 додано зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: - фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
11.03.2025 року позивач отримав наказ № 101/1 від 01.03.2022 року про допуск до роботи відсторонених від роботи невакцинованих працівників.
Позивач вважає, що відсторонення його від роботи є неприпустимим та таким, що порушує його конституційні права, а дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують низку нормативно-правових актів та Основний закон - Конституцію України, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від робити № 59 від 09.12.2021 та з урахуванням збільшення позовних вимог стягнути середній заробіток за час відсторонення від роботи у сумі 39 626,40 грн.
Крім того позивач вказує, що 17.01.2022 р. звернувся до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи № 59 від 09.12.2021, поновлення виконання трудових обов'язків, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи. 20.01.2022 р. була прийнята ухвала про залишення позовної заяви без руху та надано час на усунення недоліків. 02.02.2022 р. була подана уточнена позовна заява. У зв'язку з початком повномасштабного вторгнення рф Куп'янський міськрайонний суд Харківської області припинив свою діяльність, і позивач протягом 2022-2024 р. не отримував жодної інформації, так як знаходився за кордоном. Про те, що відбувались засідання про даній справі позивач дізнався нещодавно. Копію рішення суду по справі № 628/126/22 не отримував.
З огляду на вищевикладені обставини, позивач просить визнати причини пропуску процесуального строку звернення до суду поважними і поновити позивачу процесуальний строк звернення до суду.
23.07.2025 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та просить суд відмовити у його задоволенні. Зазначаючи, що позивач працював на посаді начальника дільниці водопостачання ст. Куп'янськ у виробничому структурному підрозділі «Харківська дирекція». Наказом №59 від 09.12.2021 його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати через відмову або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Відсторонення позивача ґрунтувалося на чинному законодавстві: Стаття 46 КЗпП України: Відсторонення від роботи допускається у разі ухилення від обов'язкових медичних оглядів та інших випадках, передбачених законодавством. Частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»: Працівники окремих професій, діяльність яких може призвести до поширення інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. У разі відмови вони підлягають відстороненню від роботи. Пункт 41-6 Постанови КМУ №1236 (у редакції, чинній на 09.12.2021): Керівникам підприємств доручено забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, якщо обов'язковість щеплення передбачена Переліком, затвердженим МОЗ. Наказ МОЗ України №2153 (зі змінами, внесеними Наказом №2393 від 01.11.2021): Обов'язкові щеплення поширюються на працівників підприємств, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади та є об'єктами стратегічного значення (зокрема АТ «Укрзалізниця»). Перелік №83 (затверджений КМУ): Визначає АТ «Укрзалізниця» як об'єкт стратегічного значення для економіки і безпеки держави. Таким чином, роботодавець діяв у межах наданих йому законом повноважень. Позивач стверджує, що обов'язковість вакцинації від COVID-19 не передбачена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Ця позиція суперечить: Частині 2 ст. 12 згаданого Закону, яка прямо передбачає делегування МОЗ права встановлювати Перелік професій для обов'язкових щеплень. Конституційному принципу, що обмеження прав людини можливі законом (ст. 64 Конституції України), а порядок реалізації таких обмежень деталізується підзаконними актами, про що свідчить: ч. 2 ст. 64 Конституції України: дозволяє встановлювати законом обмеження прав людини, зокрема для охорони здоров'я населення ст. 49: держава зобов'язана вживати заходів для охорони здоров'я.
Конституційний Суд України у рішеннях (зокрема №16-р/2020) наголошував, що делегування повноважень МОЗ встановлювати перелік професій, що підлягають обов'язковим щепленням, не суперечить Конституції. Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 квітня 2023 року по справі №203/537/22 Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо». Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/ непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Наказ про відсторонення позивача виданий на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236. Недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров'я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов'язань із гарантування право кожної людини на життя.
Позивач ОСОБА_1 , як начальник дільниці водопостачання ст. Куп'янськ виробничого структурного підрозділу «Харківське територіальне управління» АТ «Укрзалізниця», з достатньою вірогідністю мав службову необхідність у контактуванні з працівниками цього товариства, а отже існував ризик інфікування позивача та інших осіб коронавірусом COVID-19 та/або створення умов для його поширення на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, відповідачем правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи
Позивач посилається на медичний висновок про протипоказання до вакцинації датований 2025 роком, але наказ про відсторонення від роботи був виданий 09.12.2021 - до надання таких документів. Право працівника надати медичний висновок про протипоказання передбачене п. 41- 6 Постанови №1236. Якщо такого висновку не надано до відсторонення - роботодавець не має законних підстав не відстороняти. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватись примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Щодо поновлення строку звернення до суду представник відповідача вказує, що стаття 233 КЗпП України передбачає 3-місячний строк звернення. Позивач посилається на перебування за кордоном, але не надає належних доказів об'єктивної неможливості подати позов, перебування за кордоном чи воєнний стан сам по собі не є достатньою підставою для поновлення строку. Сам факт відсутності інформації про рух справи не є достатньою підставою для поновлення строку. Крім того позивач посилається на скасування наказу МОЗ №2153 з березня 2022 р. і дію воєнного стану. Відповідач зазначає, що відсторонення було правомірним станом на 09.12.2021, зміна нормативно-правового акта не має зворотної дії в часі, якщо інше не встановлено самим актом (ст. 58 Конституції України). Відсторонення на підставі наказу МОЗ №2153 (дійсного на 09.12.2021) не може визнаватися незаконним лише тому, що його скасували у березні 2022.
28.07.2025 року представником позивача надано відповідь на відзив в якому вказано, щодо твердження відповідача про те , що « відсторонення позивача ґрунтувалося на чинному законодавстві ». Позивач вважає, що відповідач не спростував доводів позивача про незаконність його відсторонення від роботи. Позивач звертає увагу суду, що в акті відсторонення від роботи від 09.12.2021 року відповідач вказав підставою відсторонення від роботи - «відмову від проходження обов'язкового профілактичного щеплення» При цьому в даному акті відсутня відмітка біля пункту : ухилення від проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID -19 нічого не обрано. Із змісту зазначеного акту виходить, що цей документ не має ніякого відношення до наказів і вакцинування від COVID-19, вказаних відповідачем, тому позивач вважає всі послідуючі заходи, що були проведені відповідачем в його адресу, є незаконними. Складений акт не відповідає попередженням і наданим наказам. Більш того, на день відсторонення - 09.12.2021 р. обов'язковий медичний огляд позивача був пройдений згідно наказів № 240, №246, №280 і профілактичні щеплення зроблені і ніяких питань не виникало. Також у типовій посадовій інструкції начальника дільниці водопостачання, яку надав відповідач, не зазначено про необхідність проведення якихось дій щодо відсторонення від роботи на підставі відсутності щеплення від COVID- 19. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що надана відповідачем типова інструкція начальника дільниці водопостачання затверджена начальником дирекції ОСОБА_3 . З огляду на це, позивач хоче зазначити, що в місті Куп'янськ знаходився тільки один із багатьох підрозділів підприємства. При цьому кожна посадова та інша інструкція була створена в електронному вигляді, а потім надрукована на папері для затвердження керівником. Підрозділи підприємства знаходилися в різних містах - Куп'янськ, Красноград, Гребінка, Харків та ін. Тому була створена єдина електронна система по документам, матеріалам, охороні праці, тощо. Таким чином, в м. Харків на головному підприємстві повинна бути посадова інструкція, бо всі документи затверджує керівник: начальник дирекції ОСОБА_3 , а її відсутність розцінюється позивачем маніпуляцією з боку відповідача існуючими обставинами.
Щодо заперечення відповідачем наявності медичних протипоказань у позивача проти щеплення від COVID-19 на час відсторонення від роботи. Дійсно, медичний висновок про протипоказання вакцинуванню датований 2025 роком, але пов'язаний із захворюванням, що є у позивача з 1994 року і про що є відповідні записи в медичній карті позивача.
Щодо твердження відповідача про те, що у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати , але не наводить ніяких підзаконних актів, і чому тільки деяких працівників і як саме визначити категорію деяких працівників? Згідно ст28 Конституції України жодна людина не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Конституційний Суд України наголосив ,що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України . Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом ,ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст. ст.1,3,6,8,19,64Конституції України.
Щодо твердження відповідача про те, що у позивача відсутні поважні причини поновлення процесуального строку оскарження індивідуального акту відсторонення його від роботи, то позивач у позовній заяві навів докази поважності причин поновлення даного строку і додав докази - підтверджуючі документи - довідка Державної прикордонної служби про перетин. Позивач 17.01.2022 р. звернувся до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи № 59 від 09.12.2021, поновлення виконання трудових обов'язків, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи . 20.01.2022 р. була прийнята ухвала про залишення позовної заяви без руху та усунення недоліків. 02.02.2022 р. була подана уточнена позовна заява. У зв'язку з початком повномасштабного вторгнення рф Куп'янський міськрайонний суд Харківської області припинив свою діяльність і позивач протягом 2022-2024 р. не отримував жодної інформації. Про те, що відбувались засідання про цій справі позивач узнав нещодавно. Копію рішення суду по справі № 628/126/22 не отримував. Також позивач хоче звернути увагу суду на те що, починаючи з наказу № 35 від 25.11.2021 року , наказу №59 від 09.12.2021 року, акту про відсторонення від роботи і до наказу № 101/1 від 01. 03.2022 року про допуск до роботи відсторонених від роботи невакцинованих працівників, з яким до речі позивач був ознайомлений тільки у березні 2025 року, відповідач не надавав жодного заперечення чи відзиву до 2025 року по справі № 628/1262/22 провадження №2/628/368/22. Після того, як 01 березня 2022 року був підписаний наказ №101/1 про допуск до роботи відповідач ніяк не повідомив позивача ,що є такий наказ, а також пункт 2 даного наказу не було виконано.
31.07.2025 року представником відповідача надані заперечення на відповідь на відзив в яких вказано, що позивач стверджує, що відсторонення було незаконним, однак: Підставою для відсторонення була відмова від проходження обов'язкового щеплення, що є формою ухилення, адже працівник не надав медичних протипоказань у належний строк та не виконав розпорядження роботодавця. Відповідач діяв відповідно до наказів МОЗ, які були чинними на момент відсторонення, зокрема: Наказ МОЗ №2153 від 04.10.2021 (перелік професій з обов'язковою вакцинацією), Постанова КМУ №1236 від 09.12.2020 (зі змінами), яка надала роботодавцю право відсторонювати працівників без вакцинації. Позиція позивача щодо відсутності прямого закону є безпідставною, оскільки в Україні підзаконні акти МОЗ і КМУ мають обов'язкову силу в межах повноважень. Пункт 41-6 Постанови КМУ №1236 (у редакції, чинній на 09.12.2021): Керівникам підприємств доручено забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, якщо обов'язковість щеплення передбачена Переліком, затвердженим МОЗ. Наказ МОЗ України №2153 (зі змінами, внесеними Наказом №2393 від 01.11.2021): Обов'язкові щеплення поширюються на працівників підприємств, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади та є об'єктами стратегічного значення (зокрема АТ «Укрзалізниця»). Перелік №83 (затверджений КМУ): Визначає АТ «Укрзалізниця» як об'єкт стратегічного значення для економіки і безпеки держави. Таким чином, роботодавець діяв у межах наданих йому законом повноважень. Позивач подає медичний висновок, датований 2025 роком, тобто: Через 3 роки після відсторонення (2021 рік), Вказане захворювання не було офіційно визнане підставою для звільнення від вакцинації у 2021 році, На момент ухвалення рішення про відсторонення жодного медичного документа не було надано. Отже, ретроспективне посилання на хронічне захворювання не є юридично значимим доказом законності відмови від щеплення у 2021 році.
Позивач ОСОБА_1 , як начальник дільниці водопостачання ст. Куп'янськ виробничого структурного підрозділу «Харківське територіальне управління» АТ «Укрзалізниця», з достатньою вірогідністю мав службову необхідність у контактуванні з працівниками цього товариства, а отже існував ризик інфікування позивача та інших осіб коронавірусом COVID-19 та/або створення умов для його поширення на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, відповідачем правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи. Посилання на резолюцію ПАРЄ №2361 (2021) не має обов'язкової сили в Україні. Законодавством України прямо передбачає: Обов'язковість щеплення для окремих категорій працівників, Право роботодавця відсторонити працівника, який відмовився без належних причин.
У наказі №59 вказано саме відмову, яка за своєю суттю є свідомим ухиленням, що загрожувало безпеці колективу, про що свідчать акти від 09.12.2021 №БМЕСД3-3/10 та №БМЕСД3-3/19.
Щодо поновлення строку звернення до суду стаття 233 КЗпП України передбачає 3-місячний строк звернення. Позивач фактично не оскаржив наказ №59 у розумний строк: Позов у справі №628/126/22 подано лише у січні 2022 року, хоча наказ винесено у грудні 2021 року: Суд повернув позов для усунення недоліків, а повторно позивач не проявляв належної активності. У справі №628/126/22 було винесено рішення, яке набрало законної сили. Воєнний стан у 2022 році не позбавляв можливості направляти заяви, користуватися «Електронним судом», звертатися поштою чи через адвокатів. Позивач посилається на перебування за кордоном, але не надає належних доказів об'єктивної неможливості подати позов, перебування за кордоном чи воєнний стан сам по собі не є достатньою підставою для поновлення строку. Сам факт відсутності інформації про рух справи не є достатньою підставою для поновлення строку.
Щодо територіальної підсудності справи, суд зазначає, що Рішенням Вищої Ради Правосуддя «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області» за № 399/0/15-23 від 20.04.2023 з 1 травня 2023 року територіальну підсудність судових справ Куп'янського міськрайонного суду Харківської області змінено на Основ'янський (Червонозаводський) районний суд міста Харкова.
Ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 10 липня 2025 року позивача було звільнено від сплати судового збору.
Ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 10 липня 2025 року провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали вимоги позову та просили суд їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні позову та відповіді на відзив. Щодо поважності пропуску звернення до суду з даним позовом позивач вказав, що вперше звертався до суду з аналогічним позовом 17.01.2022 року. 01.11.2024 року повернувся з закордону. У січні 2025 року випадково дізнався, що ухвалою Новомосковського районного суду Дніпропетровської області позов було залишено без розгляду. Також у січні 2025 року були проблеми із здоров'ям, часу на звернення до суду не було так як проходив обстеження, операцію зробили у березні 2025 року.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала надала пояснення аналогічні відзиву, просила суд відмовити у задоволенні позову, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Так судом встановлені наступні фактичні обставини.
З трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що з 16.12.2002 року ОСОБА_1 на підставі наказу 204 від 16.12.2002 року прийнятий на роботу майстром по експлуатації водопостачання в подальшому був призначений на посаду начальника дільниці водопостачання ст. Куп'янськ у Виробничому структурному підрозділі “Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця».
З наказу виданого Виробничим структурним підрозділом ''Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» за №35 від 25.11.2021 р. “Про обов'язкові щеплення», крім іншого вбачається, що робітників було попереджено про обов'язкову вакцинацію та надання сертифікатів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 до 08.12.2021 року включно. Якщо дані дії не будуть виконані то 09.12.2021 року робітників буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
З наданих на ім'я начальника виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» заперечень від 08.12.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з попередженням згідно наказу №35 від 25.11.2021р. “Про обов'язкові щеплення» був не згоден.
09 грудня 2021 року наказом Виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» за підписом начальника Харківської дирекції Чумаченко О.Б. № 59 від 09.12.2021 року « Про відсторонення від роботи» підтверджується, що ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв'язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2. Строк відсторонення триватиме до моменту усунення причин такого відсторонення. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом 14.12.2021 року про що свідчить його підпис.
З наданих на ім'я начальника виробничого структурного підрозділу “Харківська Дирекція» заперечень від 16.12.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з наказом № 59 від 09.12.2021 “ Про відсторонення від роботи» був не згоден.
З акту за № ПМЕСД3-3/10 від 09.12.2021 року вбачається, що інженером 1 категорії відділу управління персоналом ОСОБА_4 , інженером 1 категорії з охорони праці ОСОБА_5 , провідним бухгалтером ОСОБА_6 складено даний акт, ОСОБА_1 начальник дільниці водопостачання ст. Куп'янськ 09.12.2021 року не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19, в акті містяться пояснення ОСОБА_1 з яких вбачається, що він з актом не згоден, вакцина є добровільною акт порушує Конституцію України.
З довідки про доходи виданої виробничим структурним підрозділом ''Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» від 14.12.2021 року, вбачається, ОСОБА_1 за червень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 18 075,72 грн, за липень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 13 011,73 грн, за серпень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 14 542,68 грн, за вересень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 15 510,40 грн, за жовтень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 15 423,32 грн, за листопад 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі - 15 670,70 грн, загальний розмір - 72 808,47 грн.
З витягу на ЕК ОПФО з історії хвороби № 103034 виданого ДУ «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор'єва НАМН України» від 22.04.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 з лютого 2025 року по теперішній час знаходиться під наглядом в інституті. 04.03.2025 року була операція видалення пухлини м'яких тканин передньої грудної стінки праворуч.
З консультативного висновку спеціаліста виданого КНП ХОР « Обласна клінічна лікарня консультативна поліклініка» від 01.05.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз сироваткова хвороба ( 1994 р.) на протиправцеву сироватку. Інсектна алергія. Рецедивний набряк квінке з явищами анафілакції. Рекомендації нагляд сімейного лікаря, проведення вакцинації протипоказано, дослідження заг. Іде крові, триптази крові.
З наказу виданого Виробничим структурним підрозділом ''Харківська Дирекція» філія “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд» AT “Укрзалізниця» за № 101/1 від 01.03.2022 р. “Про допуск до роботи відсторонених від роботи невакцинованих працівників», вбачається, що у зв'язку із зупиненням дії наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 « Про затвердження Переліку професій, виробництв та організаційних працівників, яких підлягають обов'язковим щепленням» було вирішено з 01.03.2022 року допустити до роботи працівників, відсторонених від роботи згідно наказу від 25.11.2025 року № 35 в тому числі і ОСОБА_1 ..
З Інформації з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/І-19483/21027 від 04.12.2024 року наданої ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 перетнув державний кордон 01.11.2024 року ( а. с. 4-42).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд звертає увагу на те, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Стаття 257 ЦК України встановлює загальний строк позовної давності - три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.
Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від особи унеможливила своєчасне вчинення процесуальних дій.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених ЦПК України, певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
З матеріалів справи вбачається, що з наказом про відсторонення від роботи № 59 від 09.12.2021 року ОСОБА_1 ознайомлений 14.12.2021 року, про що свідчить його підпис.
До суду позивач звернувся лише 08.07.2025 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку.
Як на причину пропуску встановленого строку представник позивача зазначає, що позивач 17.01.2022 р. звертався до Куп'янського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи № 59 від 09.12.2021, поновлення виконання трудових обов'язків, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи. 20.01.2022 р. була прийнята ухвала про залишення позовної заяви без руху та усунення недоліків. 02.02.2022 р. була подана уточнена позовна заява. У зв'язку з початком повномасштабного вторгнення рф Куп'янський міськрайонний суд Харківської області припинив свою діяльність і позивач протягом 2022-2024 р. не отримував жодної інформації. Про те, що відбувались засідання про цій справі позивач узнав нещодавно. Копію рішення суду по справі № 628/126/22 не отримував. У судовому засіданні позивач підтвердив вказані причини пропуску також додав, що 01.11.2024 року повернувся з закордону. У січні 2025 року випадково дізнався, що ухвалою Новомосковського районного суду Дніпропетровської області позов було залишено без розгляду. Також у січні 2025 року були проблеми із здоров'ям, часу на звернення до суду не було так як проходив обстеження, операцію зробили у березні 2025 року.
Причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 16.09.2021 у справі № 560/5412/20, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 29.03.2023 у справі № 380/10073/20, від 04.07.2023 у справі №620/4707/22, від 20.07.2023 у справі №420/8355/22.
У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 640/8010/20 зроблено загальний висновок про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З метою встановлення поважності причин пропуску, судом здійснено пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо процесуальних рішень у справі 628/126/22 та встановлено, що по даній справі суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Дубовенко І.Г. винесено чотири ухвали.
Ухвалою суду від 25.05.2023 року прийнято до провадження цивільну справу позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий структурний підрозділ Харківська дирекція» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справу призначено до підготовчого засідання на 31.07.2023 рік о 12 год 45 хв.
Ухвалою суду від 24.08.2023 року задоволено клопотання представника відповідача про участь у справі в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 05.09.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 14.11.2023 року позов було залишено без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача, який був повідомлений про розгляд справи належним чином.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає наступне, що поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не доведено. Зазначені позивачем причини не свідчать про те, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії для звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений процесуальним законом строк. Крім того як зазначає сам позивач він звертався до суду з вказаним позов, однак позов було залишено без розгляду. Суд вказує, що позивач, який переважно найбільш зацікавлений у розгляді справи, повинен демонструвати своєю поведінкою сумлінність реалізації своїх процесуальних прав та виконання обов'язків. Натомість позивачем в даному випадку були проігноровані повідомлення суду про явку в судові засідання. За весь час розгляду справи за № 628/126/22, а це майже пів року позивач не вчинив жодної дії щодо дізнання стадії розгляду справи, руху по справі, причин неодноразового виклику до судового засідання.
Щодо посилання позивача про його перебування за кордоном до 01.11.2024 року та введенням на території України військового стану, суд вказує, що позивачем не надано належних доказів об'єктивної неможливості подати позов, перебування за кордоном чи воєнний стан сам по собі не є достатньою підставою для поновлення строку.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 761/16882/21 зроблено загальний висновок про те, щофакт перебування за кордоном чи військовий стан не є безумовною підставою для поновлення строку, а має оцінюватися реальна об'єктивна перешкода для звернення до суду.»
Щодо посилання позивача на його стан та перебування в лікарні на лікуванні суд вказує, що зазначені факти не свідчать про наявність будь-яких перешкод, які б об'єктивно перешкоджали позивачу в реалізації його права на оскарження рішення роботодавця щодо його відсторонення. Оскільки останній міг укласти договір з адвокатом, який міг би представляти його інтереси у суді.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.
Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, які б об'єктивно перешкоджали йому, як відстороненому працівнику, в реалізації його права на звернення до суду з відповідним позовом, підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судом не встановлено, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, у зв'язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.07.2025 року позивача було звільнено від сплати судового збору.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вище викладене суд вважає, що судові витрати у справі необхідно віднести за рахунок держави.
Оцінюючи аргументи, викладені в позові, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, а саме п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до Акціонерного товариства « Укрзалізниця» в особі філії « Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» виробничий структурний підрозділ « Харківська дирекція» АТ « Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від робити № 59 від 09.12.2021, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після складання повного судового рішення відповідно до ст.268 ЦПК України - в цей же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається на офіційному порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки http://cz.hr.court.gov.ua
Суддя С.В. Клімова