30.10.25
Справа № 635/2563/21
Провадження № 2/635/1222/2025
30 жовтня 2025 року смт Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Савченка Д.М.,
секретар судового засідання - Устіч О.Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО» про визнання договору недійсним, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО», в якому просить визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДІНЕРО» недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ТОВ «ДІНЕРО» було укладено договір, за яким позивач отримав позику. Вважає, що зазначений договір є недійсним, оскільки відповідачем було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, проте, позивач даний договір не підписував. Крім того, відповідачем не повідомлено письмово позивача про всю інформацію за договором, чим введено позивача в оману. Зауважує, що прийняття пропозиції відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) при прийняття пропозиції в електронній формі, не відповідає положенням абзацу третього частини шостої ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію». Оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає зазначеним вимогам закону то він не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
У відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях представник відповідача зазначає, що зі змісту позовної заяви неможливо встановити, який саме договір вважає недійсним позивач, оскільки станом на дату подання позову до суду укладений між сторонами договір № AG4909281 (обліковується в системі за №L0543457) від 15.02.2020 закрито шляхом його виконання сторонами, тобто позивач сплатив заборгованість 11.04.2020. Договір було укладено позивачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було надіслано позивачу на його фінансовий номер телефону, що повністю відповідає ЗУ «Про електронну комерцію». Також, відсутні будь-які підстави вважати зазначений договір недійсним, оскільки відповідач повністю сплатив кошти за ним. Просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15 квітня 2021 року провадження у справі відкрито, витребувано докази. Суд вирішив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 листопада 2021 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 08.03.2022 за N 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ, територіальна підсудність справ Харківського районного суду Харківської області та визначена за Полтавським районним судом Полтавської області.
На підставі ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 р. дану справу передано до Харківського районного суду Харківської області для розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, для розгляду даної справи визначено суддю Савченка Д.М.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 р. справу прийнято до провадження судді Савченка Д.М.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 08 квітня 2025 р. вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 червня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, повідомлялись своєчасно і належним чином, в заявах розгляд справи просили провести без їх участі.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Інших заяв та клопотань від сторін не надійшло.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
З наданих стороною відповідача доказів убачається, що між сторонами укладено договір № AG4909281 (обліковується в системі за №L0543457) від 15.02.2020, за умовами якого сторони домовились, що відповідач надає позивачу грошові кошти в сумі 3800 грн. Також сторони визначили розмір штрафу за невиконання умов договору в розмірі 1499,10 грн. та розмір пені яка дорівнює 1.50%.
Датою повернення боргу сторони визначили 16.03.2020.
Також, сторони передбачили, що ОСОБА_1 має право на відтермінування (відстрочення) дати повернення грошових котів за що сторони визначили розмір комісії за продовження терміну договору (дати повернення кредитних коштів), а саме:
-відтермінування дати повернення на 7 днів-комісія 433 грн;
-відтермінування дати повернення на 14 днів-комісія 760 грн;
-відтермінування дати повернення на 30 днів-комісія 1406 грн.
Згідно з листом №3842 від 25.12.2023 від ТОВ «ФК «ДІНЕРО», АТ «Таскомбанк» надало підтвердження, що банком здійснено переказ котів в сумі 3800,00 грн, картка отримувача НОМЕР_1 .
Представник відповідача зазначає, що 11.04.2020 позивачем здійснено сплату боргу в повному обсязі та договір вважається виконаним.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначені статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
У пунктах 5, 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Водночас зі змісту позовним вимог неможливо встановити, який саме договір позивач просить визнати недійсним.
Після надання відзиву представником відповідача позивачем жодним чином не уточнено позовні вимоги та не надано пояснень з приводу договору, який він вважає недійним.
Натомість, представником відповідача зазначено, що між сторонами укладався договір № AG4909281 (обліковується в системі за №L0543457) від 15.02.2020, який на час звернення до суду є виконаним відповідачем.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
При цьому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
При цьому обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, водночас визначення належності відповідачів, а також обґрунтованості позовних вимог є процесуальним обов'язком суду, який той виконує під час розгляду справи.
Суд не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки зі змісту позовних вимог неможливо встановити який договір позивач просить визнати недійсним.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО» про визнання договору недійсним - відмовити.
Судові витрати залишити за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО», місцезнаходження за адресою: вул.Сурикова, 3А, м.Київ, код ЄДРПОУ 41350844.
Суддя Д.М. Савченко