Справа № 569/11758/25
28 жовтня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.
з участю представника позивача Остащенко О.М.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «ФК «Гефест», діючи через свого представника - адвоката Остащенко О.М., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» суму в розмірі - 367 910,61 гривень - 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Стягнути пропорційно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» судовий збір в сумі 4 414,93 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 40 500,00 грн.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» надміру сплачений судовий збір в сумі 1 103,73 грн.
В обґрунтування позову вказує на те, що 04.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/53-05/56172, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 40 000,00 Євро зі строком до 02.12.2016, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором 04.12.2006 між Банком та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № 014/53-05/56172-п, згідно якого ОСОБА_4 поручається перед Банком за виконання ОСОБА_2 зобов'язання за Кредитним договором.
21.09.2009 Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення у справі № 2-1112/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за Кредитним договором № 014/53-05/56172 від 04.12.2006 в сумі 557 157,65 грн. та судові витрати.
30.05.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено Договір про відступлення прав вимог № 114/2-8, відповідно до п.2.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає Новому кредиторові (АТ «Оксі Банк») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників.
Додаток №1 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_2 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_4 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006 30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові(ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п п. п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
Додаток №1 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_2 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_4 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано.
Враховуючи те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Грошове зобов'язання, на яке нараховується фінансова санкція виникла на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Відтак, вважають позовні вимоги такими, що грунтуються на вимогах закону, просять позов задоволити.
У відзиві на позовну заяву від 14.08.2025 ОСОБА_2 позов не визнав, вказує, що рішення суду про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором № 014//53-05/56172 від 14.12.2006 в сумі 557 157,65 грн було ухвалено 21.09.2009. Водночас право вимоги до відповідачів за кредитним договором № 014/53-05/56172 від 14.12.2006 в сумі 557 157,65 грн позивачем було набуто 30.05.2019.
Рішення суду в справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009 набрало законної сили 21.10.2009.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», що діяв на момент набрання чинності рішенням суду в справі № 2-1112/2009 виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом трьох місяців, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної статті строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Таким чином, пред'явлення до виконання рішення суду в справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009 мало бути здійснене до 21.10.2010 включно.
Варто зазначити, що первісним кредитором - ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» не було розпочато процедуру виконання судового рішення, про що свідчить відсутність виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого документа в справі № 2-1112/2009.
Разом з цим, новим кредитором - ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» також не було розпочато процедуру виконання судового рішення, про що свідчить відсутність виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого документа в справі № 2-1112/2009.
Жодних даних про те, що рішення суду було звернуто позивачем до виконання для суду не надано. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача чи попереднього кредитора до відділу ДВС з метою виконання рішення суду.
Враховуючи те, що грошове зобов'язання відповідачів за кредитним договором перейшло в обов'язок останніх виконати рішення суду, однак на теперішній час відсутні докази того, що на час вирішення спору судом виконавчі листи у справі № 2-1112/2009 перебувають на виконанні, слід дійти висновку, що за умов що склалися у даній справі застосування статті 625 ЦК України нерозривно пов'язане з простроченням виконання обов'язку по виконанню рішення суду.
Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відповіді на відзив від 30.07.2025 представник позивача Остащенко О.М. зазначає, що відповідач безпідставно вважає, що можливість застосування фінансової санкції за невиконання грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, якимось чином пов'язане зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання дає можливість у примусовому порядку виконати рішення суд, яке є обов'язкове до виконання на всій території України. Сплив строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, не спростовує рішення суду та не припиняє зобов'язання за таким рішенням та не припиняє чинність рішення суду.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 № 2-1112/2009 про солідарно стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 557 157,65 грн., незалежно від пред'явлення виконавчих листів до виконання, не залежно від спливу строків їх до виконання, не втратило чинності.
Відтак, вважають, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Остащенко О.М. позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача - адвокат Басюк О.П. просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 04.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/53-05/56172, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 40 000,00 Євро зі строком до 02.12.2016, та зі ставкою за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором 04.12.2006 між Банком та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № 014/53-05/56172-п, згідно якого ОСОБА_4 поручається перед Банком за виконання ОСОБА_2 зобов'язання за Кредитним договором.
21.09.2009 Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення у справі №2-1112/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за Кредитним договором №014/53-05/56172 від 04.12.2006 в сумі 557 157,65 грн. та судові витрати.
30.05.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено Договір про відступлення прав вимог № 114/2-8, відповідно до п.2.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») передає Новому кредиторові (АТ «Оксі Банк») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників.
Додаток №1 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_2 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору № 114/2-8 про відступлення права вимоги від 30.05.2019, містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_4 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006 30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
30.05.2019 між АТ «Оксі Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» укладено Договір № 30052019 відступлення права вимоги, відповідно до п п. п. 2.2. на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Первісний кредитор (АТ «Оксі Банк») передає (відступає) Новому кредиторові (ТОВ «ФК «Гефест») за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору Права Вимоги до Боржників та Поручителів, вказаними у Реєстрі Боржників наведених у Додатку №1 до цього Договору.
Додаток №1 до Договору № 30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_2 , що виникли на підставі Кредитного договору № 014/53-05/56172 від 04.12.2006.
Додаток №6 до Договору №30052019 відступлення права вимоги від 30.05.2019 містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_4 , що виникли на підставі Договору поруки № 014/53-05/56172-п від 04.12.2006. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано.
Обов'язок довести факт погашення боржником заборгованості, покладено саме на боржника, а не на кредитора, що підтверджується висновками Верховного Суду зробленими у постанові від 08.06.2022 в справі № 913/618/21 «20. Суд звертає увагу на те, що у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач».
Доводи відповідача щодо спливу строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання судом не приймаються з огляду на таке.
Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання дає можливість у примусовому порядку виконати рішення суд, яке є обов'язкове до виконання на всій території України. Сплив строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не спростовує рішення суду та не припиняє зобов'язання за таким рішенням та не припиняє чинність рішення суду.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.09.2009 № 2-1112/2009 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 557 157,65 грн., незалежно від пред'явлення виконавчих листів до виконання, не залежно від спливу строків їх до виконання, не втратило чинності.
В постанові від 28.09.2021 в справі № 759/4755/19 про стягнення фінансових санкцій на підставі ст.625 ЦК України, Верховний Суд зробив висновок «Апеляційний суд правильно відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що ПАТ «Дельта Банк» пропущено строк для пред'явлення виконавчих листів у справі №759/15639/13-ц до виконання, оскільки вказана обставина не має правового значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.».
Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили (постанова Верховного Суду від 29.11.2019 № 805/5043/15-а).
Таким чином, позиція відповідача про залежність строку пред'явлення виконавчого листа до виконання з можливістю нараховувати фінансові санкції за невиконання грошового зобов'язання, що визначено рішенням суду, є безпідставним і ґрунтується лише на власному переконанні боржника, що не грунтується на вимогах закону.
Щодо покликань відповідача щодо задавненої вимоги та натурального зобов'язання суд також вважає вказані покликання безпідставними, з огляду на таке.
Відповідач посилається на те, що грошове зобов'язання на яке нараховано фінансову санкцію є натуральним, а вимога задавненою. В підтвердження своєї позиції, відповідач наводить висновки Верховного Суду в справі № 554/9126/20, яка розглядала справу про стягнення фінансових санкцій на підставі ст.625 ЦК України, нараховану на суму основного боргу, яка не була захищена в судовому порядку (відсутнє рішення суду про стягнення заборгованості, що залишається невиконаним), в якій правовідносини не є подібними даній справі.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Під подібними правовідносинами у спорі слід розуміти, де подібними є предмет спору, підстава позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Висновки на які Відповідач посилається, намагаючись свідомо ввести суд в оману, не є подібними, оскільки для стягнення основної суми боргу на яку нараховано фінансові санкції, сплив строк позовної давності і його не можна захистити в судаковому порядку. В правовідносинах, що є предметом нашого спору, основна сума боргу, на яку нараховано фінансові санкції, вже захищена в судовому порідку і закріплена рішенням суду, а тому не може вважатись натуральним, а вимога задавненою.
Як сам відповідач зазначає у відзиві, натуральне зобов'язання є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому порядку.
Однак, відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постанові від 28.09.2021 в справі № 759/4755/19 встановлено, що «У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року натуральним зобов'язанням, оскільки заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн, тобто вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.».
- Постанові від 24.04.2023 в справі № 947/68/22, полягає в наступному «Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позову, апеляційний суд вказав, що позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, який банк не пред'явив. Колегія не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного… Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Виходячи з того, що заочним рішенням Київського райсуду м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц, яке набрало законної сили, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки і це рішення суду не виконано, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних.».
- Постанові від 08.11.2019 №127/15672/16-ц «Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.».
- Постанові від 13.02.2019 № 924/312/18 «Як встановлено судами попередніх інстанцій заборгованість за договором, не була погашена відповідачем і після прийняття рішення господарського суду Хмельницької області від 05.03.2013 у справі № 19/5025/1429/12. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Така ж позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.». Грошова вимога на яку ТОВ «ФК Гефест» нараховано 3% річних та інфляцію не є задавненою т.я. захищена рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.
Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дане положення до Цивільного кодексу України внесено 30.03.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка зупинена вищевказаним положенням Цивільного кодексу України.
Період карантину, з 12.03.2020 до 30.06.2023, визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 зі змінами. Таким чином строку позовної давності зупинився починаючи з 30.03.2020 і станом на дату позовної заяви залишається зупиненим.
Верховний Суд постановою від 10.07.2024 у справі № 206/3045/23, зробив висновки «48. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року). 49. Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. 50. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21.».
Продовження строків позовної давності, паралельно з карантином, зупинено також у зв'язку з введенням воєнного стану, шляхом внесення змін до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Верховний Суд постановою від 17.04.2024 у справі № 903/877/20 зробив висновки «Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон), відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
До зазначеного Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 вносились зміни Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, якими, з урахуванням затвердженого Законом України від 27.07.2023 №3275-IX Указу Президента України від 26.07.2023 №451/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. строком на 90 діб.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Таким чином, нарахування фінансових санкцій - 3% річних (згідно зі ст. 625 ЦК України), до початку введення карантину здійснювалось в межах строку позовної давності - 3 роки тобто з 12.03.2017, але з продовженням строку позовної давності через введення карантину та воєнного стану, нарахування тривало до 23.02.2022 до введення воєнного стану, що відповідає вимогам закону. Розрахунок 3% річних (ст. 625 ЦК) за порушення зобов'язання з повернення кредиту, що зафіксовано в рішенні суду в розмірі 557 157,65 грн. розраховані за період: 30.03.2017 - 29.03.2018 - 16 714,72 грн. (557 157,65 грн. * 3% річних); 30.03.2018 - 29.03.2019 - 16 714,72 грн. (557 157,65 * 3% річних); 30.03.2019 - 29.03.2020 - 16 714,72 грн. (557 157,65 грн. * 3 % річних); 30.03.2020 - 29.03.2021 - 16 714,72 грн. (557 157,65 грн. * 3% річних); 30.03.2021 - 23.02.2022 (349 днів) - 15 982,02 грн. (557 157,65 грн. * 3 % річних / 365 * 349), що разом складає 82 840,9 грн. Індекс інфляції нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки.
Розрахунок індексу інфляції (ст.625 ЦК України) за порушення зобов'язання з повернення кредиту в сумі 557 157,65 грн. за період з 30.03.2017 - 23.02.2022. Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу]' [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу], де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу.; [Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період. Сукупний індекс інфляції за період з 12.03.2017 - 23.02.2022 складає 151,165%, який враховано наступним чином: 101,80%, 100,90%, 101,30%, 101,60%, 100,20%, 99,90%, 102,00%, 101,20%, 100,90%, 101,00%, 101,50%, 100,90%, 101,10%, 100,80%, 100,00%, 100,00%, 99,30%, 100,00%, 101,90%, 101,70%, 101,40%, 100,80%, 101,00%, 100,50%, 100,90%, 101,00%, 100,70%, 99,50%, 99,40%, 99,70%, 100,70%, 100,70%, 100,10%, 99,80%, 100,20%, 99,70%, 100,80%, 100,80%, 100,30%, 100,20%, 99,40%, 99,80%, 100,50%, 101,00%, 101,30%, 100,90%, 101,30%, 101,00%, 101,70%, 100,70%, 101,30%, 100,20%, 100,10%, 99,80%, 101,20%, 100,90%, 100,80%, 100,60%, 101,30%, 101,60%.
Інфляційне нарахування на заборгованість в сумі 557 157 грн. 65 коп. за період з 30.03.2017 - 23.02.2022 складає 285 069,71 гривень (557 157,65 * 151,165% / 100% - 557 157,65 = 285 069,71).
Таким чином, 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню складають 367 910,61 гривень. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Грошове зобов'язання на яке нараховується фінансова санкція 3% річних та інфляційних втрат, виникло на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009, а тому надається лише рішення суду, умови кредитного договору в даній справі не застосовуються.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ФК «Гефест» обгрунтованими, такими, що підлягають до задоволення повністю.
Оскільки позов підлягає до задоволення, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути пропорційно понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 207,46 грн. з кожного. (4 414,93 грн. / 2 = 2 207,46 грн.).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як зазначено у ч. 4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).
За приписами ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 «Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції»).
Так, на підтвердження своїх витрат на правову допомогу представником позивача - адвокатом Остащенко О.М. долучено до матеріалів справи: Договір про надання правничої допомоги № 16 від 15.06.2020, укладений між АБ "Остащенко" і ТОВ "ФК "ГЕФЕСТ", Додаткову угоду № 46 до Договору від 09.05.2024, Акт виконаних робіт від 02.06.2025.
Зазначає, що сторонами погоджено гонорар АБ «Остащенко» в розмірі: 3 000,00 гривень - за годину надання правової допомоги; 3 000,00 гривень - за участь в судовому засіданні.
Згідно Акту виконаних робіт від 02.06.2025 АБ «Остащенко» надало ТОВ «ФК «Гефест» правовому допомогу, гонорар за яку склав 40 500,00 гривень, з яких: аналіз матеріалів, які додані до позову в якості доказів - 3 години - 9000 грн; формування розрахунку суми до стягнення та складання його - 2 години 30 хвилин - 7500 грн; написання позовної заяви - 5 годин - 15000 грн, що разом складає суму 31500 грн. Сторони погодили участь адвоката в 3 судових засіданнях (3000*3), гонорар за що склав 9000 грн без складання додаткового акту. Гонорар в розмірі 40500 грн підлягає сплаті після набрання рішенням законної сили клієнтом на користь адвокатського бюро. Клієнт заперечень та зауважень щодо якості та об'єму виконаних робіт не має.
Разом з тим, представник відповідача - адвокат Басюк О.П. заперечив проти задоволення витрат на правову допомогу в повному обсязі, оскільки вважає, що участь адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції є менш затратним, з точки зору відсутності витрат на дорогу до суду.
При визначенні розміру судових витрат, які підлягають до стягнення з відповідачів на користь позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04 визначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00 визначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що у розумінні положень частини п'ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Постановою Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18 зазначено, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу
Суд погоджується з твердженнями представника відповідача - адвоката Басюк О.П. про зменшення розміру стягнення витрат на правову допомогу, та визначає розмір стягнення 10 000 грн. з кожного відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "ГЕФЕСТ" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» суму в розмірі 367 910,61 грн., а саме: 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-1112/2009 від 21.09.2009.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» судовий збір в сумі 2 207,46 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» судовий збір в сумі 2 207,46 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест», код ЄДРПОУ 42350033, адреса: 01042, м. Київ, вул. Ігоря Брановицького, 3.
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 04.11.2025.
Суддя Н. Г. Кучина