Єдиний унікальний номер 741/545/25
Провадження № 2/741/386/25
м. Носівка 04 листопада 2025 року
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого -судді Киреєва О.В.,
з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі - позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Позивач звернувся до суду з цим позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 4987833 (далі - кредитний договір). 26 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло належне ТОВ «МІЛОАН» право вимоги за договором про споживчий кредит № 4987833 від 21 листопада 2021 року на загальну суму 17452,50 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість за кредитним договором про споживчий кредит № 4987833 від 21 листопада 2021 року у сумі 17452,50 грн.;
- понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.;
- витрати на правову допомогу в сумі 9000 грн.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без їх участі, зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
У судове засідання відповідач не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки до суду не повідомила, не просила розгляд справи відкласти.
Ухвалою від 4 листопада 2025 року суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У судовому засіданні встановлено, 21 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 4987833, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 3900 грн. строком на 30 днів з можливістю пролонгації зі сплатою відсотків за користування кредитом та комісії, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов'язання за договором про споживчий кредит № 4987833 від 21 листопада 2021 року, унаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 17452,50 грн., з якої: 3900 грн. - тіло кредиту, 13162,50 грн. - нараховані проценти на дату відступлення права вимоги та 390 грн. - комісія.
Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаних розрахунків заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
У судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло належне ТОВ «МІЛОАН» право вимоги за договором про споживчий кредит № 4987833 від 21 листопада 2021 року на загальну суму 17452,50 грн.
На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що відповідач порушила взяті на себе зобов'язання, умов договору не виконала та не бажає у повному обсязі погасити заборгованість за цим договором у добровільному порядку, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
З відповідача підлягає стягненню сума боргу визначена позивачем при зверненні до суду.
Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених судових витрат у вигляді правової допомоги представником позивачем подано: копію договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 2 липня 2024 року; прайс-лист АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС»; копію заявки про надання юридичної допомоги № 395 від 1 лютого 2025 року, відповідно до якої між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» погоджено надання наступних правових (юридичних) послуг АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання усної консультації (2 години) - 3000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (2 години) - 6000 грн; витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28 лютого 2025 року.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Аналіз наданих адвокатом послуг свідчить про те, що для розгляду цієї справи адвокат підготував процесуальні документи по суті справи (позовну заяву), здійснив аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій. Суд не має застережень до кваліфікації адвоката чи якості виконання ним обов'язків, підготовлених ним документів.
Разом з тим суд робить висновок, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним.
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Ураховуючи надані послуги адвоката, предмет позову, суд вважає справедливим відшкодування позивачу розміру його судових витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.
Зазначені витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 525, 526, 530, 610, 611, 1046, 1050, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, заборгованість за договором про споживчий кредит № 4987833 від 21 листопада 2021 року у сумі 17452 (сімнадцять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 50 коп., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.В. Киреєв