Справа №: 398/1748/25
провадження №: 2/398/1692/25
Іменем України
"28" жовтня 2025 р. м.Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської областіу складі
головуючого судді Голосеніної Т.В.,
за участю секретаря - Шаповал І.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимогщодо предмета спору: ОСОБА_2 , законний представник малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ПрАТ«Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21 листопада 2024 року близько 06.00 год. у м. Олександрії по вул. Олексія Скічка навпроти будинку № 119 сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ChevroletAveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на неосвітленій ділянці дороги здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який рухався у попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув.
За фактом дорожньо-транспортної пригоди 21.11.2024 слідчим управлінням ГУНП в Кіровоградській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024120000001333 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди матері загиблого ОСОБА_5 позивачці ОСОБА_1 було завдано матеріальну та моральну шкоду.
Станом на дату настання дорожньо-транспортної пригодицивільно-правова відповідальність водія, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу ChevroletAveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №220797908.
Позивачка зазначає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду, завдану ними у розумінні ст.ст.1166, 1187 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.
Позивачка вказує, що вона є особою, яка за життя свого сина була на його утриманні та мала право на утримання, оскільки досягла пенсійного віку та відносилась до непрацездатних осіб, а тому підпадає під дію ч. 1 ст. 1200 ЦКУкраїни.
Також внаслідок загибелі сина позивачці завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 48 000,00 грн.
Позивачка просить стягнути з відповідача на її користь 112 000,00 грн. страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, 48 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 24 224,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Ухвалою від 07.04.2025 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду заправилами загального позовного провадження. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 . Зобов'язано позивачку сповістити законного представника малолітнього ОСОБА_3 про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 11.06.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, законного представника малолітнього ОСОБА_3 ОСОБА_4 . Долучено до матеріалів справи копію постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024120000001333 від 21.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Ухвалою суду від 07.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. Доводи відзиву мотивовані тим, що згідно з постановою про закриття кримінального провадження № 12024120000001333 від 21.11.2024, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_5 ряду вимог Правил дорожнього руху, які знаходяться у прямому причинному з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та отриманням потерпілим тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть. У діях водія ОСОБА_2 не вбачається порушень Правил дорожнього руху, які знаходяться у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, кримінальне провадження закрите за відсутністю складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_2 . Станом на 01.04.2025 ОСОБА_1 не виконано вимоги пп. «е» п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, що діяла на час дорожньо-транспортної пригоди), а саме не надано документи, що підтверджують перебування на утриманні у потерпілого ОСОБА_5 , про доходи потерпілого за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, про розмір пенсії, наданої утриманцю внаслідок втрати годувальника. Для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Розмір пенсії, яку отримує позивачка, перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивачкою не доведено потребу у матеріальній допомозі та те, що її син ОСОБА_5 надавав їй таку допомогу, яка була основним і постійним джерелом її існування. Також не надано жодних доказів того, що ОСОБА_5 отримував будь-який дохід, щоб мати змогу надавати матері допомогу та утримувати її. Довідка, видана виконавчим комітетом Олександрійської міської ради, про те, що ОСОБА_5 проживав разом з матір'ю та вони вели спільне господарство не є безсумнівним та достовірним доказом перебування позивачки на утриманні у сина ОСОБА_5 . Позивачкою не надана інформація про те, чи отримує вона пенсію у зв'язку з втратою годувальника та чи зверталась до відділу обслуговування громадян ПФУ із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Сума витрат на професійну правничу допомогу визначена всупереч приписам ч.ч. 2, 4 ст. 137, ч.ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України, вимоги про стягнення витрат на правову допомогу не відповідають критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тому відповідач просить суд вважати це клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Представник позивачки направила до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 даного Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності. Саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду, завдану ними у розумінні ст.ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди. Відповідачем не надано жодного доказу, який би підтвердив наявність непереборної сили або умислу потерпілого, відповідно страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку, який стався за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок чого заподіяно шкоду життю потерпілого. Позивачкою надано документи, які підтверджують її перебування на утриманні у потерпілого. Отримання позивачкою доходу, більшого за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить що вона не потребує матеріальної допомоги. Позивач не бажає переходити на пенсію по втраті годувальника та залишається на пенсії по інвалідності, тому надати довідку про розмір пенсії, наданої утриманцю внаслідок втрати годувальника, неможливо. Одночасно перебувати на обліку в Пенсійному фонді України та отримувати два види пенсій згідно норм чинного законодавства неможливо.
Позивачка та її представник в судове засіданняне з'явилися, представник позивачки направила до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. У додаткових письмових поясненнях представник позивачки вказала, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження щодо нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, страховиком особи, яка завдала шкоду. Зменшення розміру відшкодування у зв'язку з доведенням грубої необережності потерпілого можливе тільки у тому випадку, якщо вимоги заявляють безпосередньо до винуватця. Слідчий у постанові про закриття кримінального провадження не зробив жодного посилання на висновки експертиз та на пункти Правил дорожнього руху, які нібито порушив пішохід ОСОБА_5 . Постанова про закриття кримінального провадження не має для суду преюдиціального значення. Необережність пішохода не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, не відшкодовується лише за наявності доведеної відповідачем непереборної сили або умислу потерпілого. Обидві обставини у даному випадку відсутні. При встановленні належними та допустимими доказами грубої необережності пішохода повна відмова у виплаті страхового відшкодування не допускається.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Третя особа ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явились, від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи та його представника, проти задоволення позовних вимог категорично заперечили, посилаючись на наявність постанови слідчого про закриття кримінального провадження, тому просять відмовити у задоволенні позову.
Третя особа - законний представник малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги позивачки підтримує у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В судовому засіданні встановлено, що 21 листопада 2024 року близько 06.00 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ChevroletAveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по вул. Олексія Скічка у м. Олександрії Кіровоградської області та навпроти будинку № 119 допустив наїзд на ОСОБА_5 . У результаті наїзду ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Центральної міської лікарні м. Олександрії, де від отриманих травм помер.
Відповідно до висновку експерта № 23 від 30.12.2024, отримані ОСОБА_5 тілесні ушкодження мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Характер тілесних ушкоджень, їх розташування, наявність переломів дозволяє дійти висновку, що вказані тілесні ушкодження виникли при дорожньо-транспортній пригоді, а саме при зіткненні транспортного засобу з пішоходом. Зазначені тілесні ушкодження знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Враховуючи локалізацію ушкоджень, їх характер, не можна виключити, що у момент нанесення ушкоджень ОСОБА_5 знаходився в горизонтальному або близькому до нього положенні.
Факт смерті ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про смерть від 25.11.2024.
21.11.2024 слідчим СУ ГУНП в Кіровоградській області внесено відомості про дане кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024120000001333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою слідчого ВРЗСТ СУ ГУНП в Кіровоградській області від 29.04.2025 кримінальне провадження № 12024120000001333 від 21.11.2024 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Як зазначено у постанові, згідно з висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи від 23.12.2024 № СЕ-19/112-24/15576-Іт, у даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ChevroletAveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п.п. 12.2, 12.3 ПДР. Водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти дорожньо-транспортній пригоді застосуванням екстреного гальмування. У діях водія ОСОБА_2 не вбачається невідповідність вимогам Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ChevroletAveo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 220797908.
Позивачка ОСОБА_1 являється матір'ю ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього від 19.11.2019 та свідоцтвом про шлюб від 12.11.2019.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, має 3 групу інвалідності загального захворювання, що підтверджується також довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 177458.
З довідки про доходи № 4781 8977 0679 2717 від 10.03.2025 встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Кіровоградській області (м. Олександрія та Олександрійський район) та отримує пенсію по інвалідності, яка за період з березня 2024 рокупо березень 2025 року складає 35 738,00 грн.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 06.03.2025 № 117, ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , та вони вели спільне господарство.
Відповідно до наданого позивачкою акта, складеного за участю сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 перебувала на утриманні як пенсіонер та інвалід у свого сина ОСОБА_5 , оскільки її дохід (пенсія) була меншою, ніж необхідні витрати.
З наданої позивачкою копії свідоцтва про народження від 06.11.2012 встановлено, що батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 , матір'ю - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 12.02.2025, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , який, згідно зі свідоцтвом про народження від 19.11.2019, є батьком ОСОБА_5 .
Згідно зіст. 980 ЦК Українипредметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування може бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом).
Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування), що передбачено ч. 1 ст. 999 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За приписами ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п.1 ч.1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Отже, у деліктних правовідносинах за участю джерела підвищеної небезпеки з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Суд вважає, що під час розгляду даної справи відповідачем не доведено, що шкоду, яка пов'язана із смертю потерпілого, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_5 .
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зістаттею 3 Закону№ 1961-IV метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу(стаття 5 Закону №1961-IV).
Згідно зістаттею 6 цього Закону№ 1961-IVстраховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1ст. 22 Закону №1961-IV).
Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IVшкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Стаття 27 Закону №1961-IV до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1Закону № 1961-IV).
За пунктом 27.3 статті 27 Закону №1961-IVстраховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на день настання страхового випадку розмір мінімальної заробітної плати становив 8 000,00 грн.
Отже, гарантований загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди у даному випадку становить 96 000,00 грн., який розподіляється рівними частинами між особами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданоїсмертю потерпілого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд керується положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно з якою враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також інші обставини, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Смерть сина безумовно завдала позивачці душевних страждань через втрату близької людини і змінило її життя. При цьому, відновити становище у житті позивачки, яке існувало до смерті сина, неможливо.
Моральну шкоду неможливо відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд, оцінивши надані сторонами докази, враховуючи наявність іншої особи, яка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_5 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - малолітнього ОСОБА_9 , погоджується з розміром моральної шкоди, заявленим позивачкою.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 48 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Із змісту вищезазначеної норми вбачається, що право на відшкодування шкоди має особа, яка перебувала на утриманні у особи, що загинула (або мала право перебувати на її утриманні). Однак, даний перелік не встановлює коло осіб, які автоматично вважаться такими, що перебували на утриманні у потерпілої особи.
З системного аналізу ст. 1200 ЦК України вбачається, що даною нормою прямо встановлені наступні умови, за яких особа набуває право на отримання відшкодування, а саме: непрацездатність особи; факт перебування особи на утриманні у загиблого (або наявність такого права). Ці дві умови повинні мати місце одночасно, тобто досягнення позивачкою пенсійного віку, встановленого законом та наявність родинних зв'язків з померлим для здійснення їй відшкодування у порядку ст. 1200 ЦК України.
Згідно правових висновків, які містяться у постанові Верховного Суду по справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18) від 18 квітня 2018 року, непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № б «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму встановленого законом. Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік. Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.
Згідно з довідкоюГоловного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 4781 8977 0679 2717 від 10.03.2025 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України«Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Пунктом 35.1 статті 35 Закону №1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно пп. «е» п. 35.2 ст. 35Закону №1961-IV, до заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника.
Всупереч вказаній вимозі закону, позивачкою не надано довідку про розмір пенсії, наданої їй внаслідок втрати годувальника.
Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Законодавцем у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено обов'язкове надання довідки про розмір пенсії внаслідок втрати годувальника особами, які вимагають відшкодувати шкоду у зв'язку із смертю годувальника, оскільки Пенсійним фондом проводиться перевірка: чи має особа, яка претендує на такий вид пенсії, право на її отримання, чи достатній страховий стаж (згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») годувальника, чи не буде розмір пенсії по втраті годувальника нижче за розмір пенсії за віком, який отримає позивач тощо.
У відповіді на відзив зазначено, що позивачка не може надати довідку про розмір пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника, оскільки вона не бажає переходити на пенсію по втраті годувальника та залишається на пенсії по інвалідності.
Отже, за відсутності довідки про розмір пенсії внаслідок втрати годувальника відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачці у відшкодуванні шкоди у зв'язку із смертю годувальника. Самостійно перевірити перебування позивачки на утриманні в її сина відповідач не має права, оскільки це відноситься до виключної компетенції Пенсійного фонду України.
Надані позивачкою довідка про спільне проживання разом із загиблим та акт про те, що вона перебувала на утриманні як пенсіонер та інвалід у свого сина ОСОБА_5 , оскільки її дохід (пенсія) була меншою, ніж необхідні витрати, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, оскільки в Законі №1961-IVчітко передбачено перелік документів, які необхідно надати страховику, зокрема документ про розмір пенсії, наданий утриманцю внаслідок втрати годувальника, якого позивачкою не було надано.
Суд також враховує, що позивачкою не надано відомостей про наявність ОСОБА_10 відповідного стажу та доходів для призначення його утриманцям пенсії по втраті годувальника.
Таким чином, позивачкою належними та допустимими доказамине доведено, що її син ОСОБА_5 надавав їй допомогу, яка,у свою чергу, була основним і постійним джерелом її існування.
Лише факт пенсійного віку та наявності у позивачкиінвалідності не підтверджує обставин, що вона перебувала на утриманні у померлого сина. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що вона перебувала на утриманні свого сина, а також, що допомога померлого була основним та постійним джерелом її існування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню 48 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, враховуючи вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України та те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, з відповідачана користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 726,72 грн. (48000 / 160000 х 2422,40).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 224,00 грн.тана підтвердженнявказаної вимоги надаладокази: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж271 від 14.02.2025, детальний розрахунок робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 12.03.2025, ордер серії ВС № 1357690 від 28.03.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№ 002738, виданим Чабан І.В.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі 275/150/22сформував правову позицію про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Представник відповідача заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, враховуючи критерії обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2021 по справі №620/1958/19, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У даній справі судом враховано рівень складності даної категорії справ, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 24 224,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг) із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 10 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,76-81, 137, 141,247,258,259,263-265,268,273,352,354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , законний представник малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь держави судовий збір у розмірі 726,72 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Кропивницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», код ЄДРПОУ 30115243, місцезнаходження: м. Київ, вул. Берестейська, 65.
Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП невідомий, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа: законний представник малолітнього ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Т.В. Голосеніна