Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2603/25
Провадження № 2-о/376/179/2025
17 вересня 2025 року Сквирський районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту,
Заявник ОСОБА_1 звернувся із заявою до суду про встановлення факту.
В обґрунтування своєї заяви заявник вказав, що08 червня 2013 року, він ОСОБА_1 , уклав шлюб із ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , видане та зареєстроване відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сквирського РУЮ у Київській області від 29.10.2013 року, за актовим записом № 162 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , видане та зареєстроване відділом реєстрації актів цивільного стану Сквирського РУЮ у Київській області від 29.08.2017 року, за актовим записом № 138.
Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживають із заявником ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади №№2025/005690826, 2025/005691280, 2025/005690857 від 02.05.2025 року , мати ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дітей не бере. Вона проживає за іншою адресою: у АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади номер витягу 2025/004433627 від 03.04.2025 року .
З того часу, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, діти проживають із заявником.
Заявник проживає у будинку своєї матері ОСОБА_5 . Поясненнями свідків: ОСОБА_6 , яка проживає по сусідству із заявником в АДРЕСА_3 , та ОСОБА_7 , мешканця АДРЕСА_3 , підтверджується, що заявник проживаю разом із дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, що є власністю його матері, сам їх виховує та утримує. Для дітей створені умови для проживання та розвитку, вони мають окремі кімнати, які облаштовані всім необхідним для їх розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дітей, завжди вирішує заявник ОСОБА_1 , відвідує сімейного лікаря із сином та дочкою за необхідності. Мати дітей на даний час мешкає уАДРЕСА_2 , наскільки відомо заявнику вона планує виїхати за кордон, та має намір там залишатися. За таких обставин, існує необхідність у встановленні місця проживання дітей, юридичного факту самостійного утримання дітей та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, у закладах освіти та ін.
В порядку врегулювання питання участі у вихованні спільних дітей, між заявником та заінтересованою особою було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та виховання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором між батьками щодо визначення місця проживання та виховання дітей від 06.05.2025 року.
Відповідно до умов, вказаних у договорі, спільний син залишається проживати із заявником ОСОБА_1 , він здійснює самостійне та одноособове виховання дітей, при цьому мати ОСОБА_2 має право бачитися з дітьми і приймати участь в їх житті в порядку, передбаченому у договорі.
Встановлення юридичного факту, а саме факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне заявникові для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дітей у випадку ухилення заінтересованої особи від виконання своїх батьківських обов'язків в частині утримання та матеріального забезпечення дитини.
На підставі вищевикладеного заявник ОСОБА_1 просить суд:
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та своєї малолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, надіслав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, вимогу про встановлення факту підтримує в повному обсязі (а.с.27).
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву, в якій просять справу розглянути без її участі, вимоги заявника ОСОБА_1 визнає в повному обсязі (а.с.28).
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.211, 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що 08 червня 2013 року, заявник ОСОБА_1 , уклав шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серія № НОМЕР_4 (а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , виданого та зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сквирського РУЮ у Київській області від 29.10.2013 року, за актовим записом № 162 (а.с.17) та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , виданого та зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Сквирського РУЮ у Київській області від 29.08.2017 року, за актовим записом № 138 (а.с.19).
Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживають із заявником ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади №№2025/005690826, 2025/005691280, 2025/005690857 від 02.05.2025 року (а.с.12,18,20), мати ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дітей не бере. Вона проживає за іншою адресою: у АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади номер витягу 2025/004433627 від 03.04.2025 року (а.с.15).
З того часу, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, діти проживають із заявником.
Заявник проживає у будинку своєї матері ОСОБА_5 . Поясненнями свідків: ОСОБА_6 , яка проживає по сусідству із заявником в АДРЕСА_3 , та ОСОБА_7 , мешканця АДРЕСА_3 , підтверджується, що заявник проживає разом із дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, що є власністю його матері, сам їх виховує та утримує (а.с.22,23).
Для дітей створені умови для проживання та розвитку, вони мають окремі кімнати, які облаштовані всім необхідним для їх розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дітей, завжди вирішує заявник ОСОБА_1 , відвідує сімейного лікаря із дітьми за необхідності. Мати дітей на даний час мешкає уАДРЕСА_2 . За таких обставин, існує необхідність у встановленні місця проживання дітей, юридичного факту самостійного утримання дітей та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, у закладах освіти та ін.
Заявник ОСОБА_1 працює та може забезпечувати матеріальні потреби свої та дітей в повному обсязі, йому потрібно встановити факт знаходження дітей на одноособовому утриманні з метою оформлення документів для отримання соціальної допомоги на дітей, які виховуються лише одним з батьків, а також для захисту прав та інтересів дітей.
Між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дітей та визначенні місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується нотаріально посвідченим Договором між батьками щодо визначення місця проживання та виховання дітей від 06.05.2025 року (а.с.21).
Відповідно до умов, вказаних у договорі, спільні діти залишаються проживати із заявником ОСОБА_1 , він здійснює самостійне та одноособове виховання дітей, при цьому мати ОСОБА_2 , має право бачитися з дітьми і приймати участь в їх житті в порядку, передбаченому у договорі.
За таких обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявник ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та своєї малолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27,02,1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06,11,1992 р, №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Таким чином для набуття статусу «одинокий батько», необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Верховний Суд у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Конвенція ООН про права дитини 1989, яка ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За змістом ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
До таких висновків дійшла колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 по справі №127/3622/24.
При цьому, у цій справі 12 лютого 2025 року колегія суддів своєю ухвалою передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), за яким факт самостійного виховання дитини матір'ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.
19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою (провадження № 14-25цс25) повернула справу № 127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
З урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду та обставин, встановлений у справі, що переглядається, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скасувала рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, якими було відмовлено заявниці у встановленні факту, скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши:
«Відмова суду першої інстанції мотивована тим, що обраний заявницею спосіб захисту, не відповідає інтересам дитини, оскільки за такою заявою, фактично усувається участь органу опіки та піклування, яка була б обов'язковою у разі пред'явлення позов щодо участі одного з батьків у вихованні дитини або про позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд змінив мотиви відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , вказавши, що факт, який просить встановити заявниця, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_1 як військовослужбовця не зміняться та не припиняться. Факт, який просить встановити заявниця, за своєю суттю зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що мати виконує свої материнські обов'язки щодо своєї рідної доньки, тоді як законодавством не передбачено окремого встановлення такого факту.
Такі висновки судів Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать редакції статті 26 Закону № 2232-XII, чинної на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, яка передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримує дитину за рішенням суду.»
За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. (Постанова ВС від 02.04.2025 р. у справі № 127/3622/24)
У відповідності до статті 234 ЦПК України справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав вирішуються в порядку окремого провадження.
Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та те, що встановлення вищезазначеного факту необхідно заявнику для призначення соціальних пільг,субсидій,допомоги,тощо,а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дитини у випадку ухилення її від виконання своїх батьківських обов'язків в частині утримання та матеріального забезпечення дітей,а також те, що встановлення вказаного факту не породжує спір про право, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,12,13,76,81,211,247,258,259,263-265,293,315, 316,318,319, 351,352,354 ЦПК України, ст.ст. 141,160-161 СК України, Постановою Верховного Суду від 02.04.2025 р. у справі № 127/3622/24, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про охорону дитинства», суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та своєї малолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко