Справа №278/3954/25
Категорія 38
2/295/4484/25
(заочно)
Іменем України
05.11.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира в складі:
головуючої судді Ведмідь Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Мотінової А.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
До Житомирського районного суду Житомирської області 07 серпня 2025 року надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача - адвокат Небилиця А.В. просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 08 травня 2023 року в сумі 302 840,00 грн та судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказано, що 08 травня 2023 року ОСОБА_2 отримано в борг грошові кошти від ОСОБА_1 в сумі 302 840,00 грн строком на півтора року з дня отримання та до 08 листопада 2024 року. На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 надав розписку про отримання позики.
Позивач вказує, що направляв засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 претензію з вимогами повернути борг, проте вона залишились без задоволення. Станом на день звернення до суду з позовом відповідач грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду.
На виконання вимог ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 18 серпня 2025 року, позовну заяву 11 вересня 2025 року передано Богунському районному суду міста Житомира за підсудністю.
Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира від 15 вересня 2025 року вказаний позов залишено без руху та встановлено строк для усунення його недоліків, які 23 вересня 2025 року усунуто.
23 вересня 2025 року позивачем направлено уточнену позовну заяву (а.с.36-40).
Згідно ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а. с. 51-52).
Позивач та його представник в судові засідання 14.10.2025 та 05.11.2025 не з'явилися, однак у позовній заяві міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Відповідач в судові засідання 14.10.2025 та 05.11.2025 не з'являвся про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими документами за зареєстрованим місцем його проживання, проте рекомендоване відправлення повернулось на адресу суду не врученими.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи також шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. (а. с. 72).
ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву і доказів, на підтвердження своїх заперечень.
Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) зазначив, що якщо сторони чи їх представники, чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони чи її представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні
Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного.
Зі змісту копії розписки, яка долучена до позовної заяви вбачається, що 08 травня 2023 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 302 840,00 грн на 1,5 (півтора) року із дня отримання, а саме 08.05.2023 до 08.11.2024 року включно. (а. с. 8, 45).
Матеріалами справи підтверджується, що представником позивача ОСОБА_3 02.07.2025 направлено на адресу відповідача претензію щодо повернення суми богу з повідомленням про намір звернутися за захистом прав позивача до суду у разі відмови у сплаті боргу. (а.с. 7, 9,10).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положенням статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджуються, як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом у постановах від 16січня 2019року в справі №464/3790/16-ц, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 19.04.2023 у справі № 755/7216/21, від 29.01.2024 у справі № 704/369/20, від 20.11.2024 у справі № 551/2272/22.
Судова практика зі спірних правовідносин є сталою і змін не зазнавала.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14; постанови Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі N 544/174/17, від 20.11.2024 у справі № 551/2272/22).
Звертаючись до суду із позовом про стягнення боргу, позивач, як на доказ підтвердження отримання відповідачем грошових коштів від позивача, посилається на розписку.
Дослідивши зміст долученої до матеріалів справи розписки, суд вважає, що розпискою підтверджується факт отримання в борг ОСОБА_2 08.04.2023 коштів у сумі 302840,00 грн, які він зобов'язався повернути до 08.11.2024 включно.
Також суд вважає за необхідне вказати, що зазначення в розписці, що ОСОБА_2 «одержав в борг… грошові кошти», вказує на дію, що вчиняється в теперішньому часі, і також вважається підтвердженням отримання грошових коштів на умовах повернення та платності, що є притаманним саме для договору позики (постанови Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року у справі N 760/8234/16-ц, від 20.11.2024 у справі № 551/2272/22).
Таким чином, з огляду на те, що судом на підставі змісту розписки встановлений факт передачі грошових коштів, суд дійшов висновку про існування між сторонами договірних зобов'язань та укладення договору позики.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такий самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач повернув кошти, оригінал боргового документа знаходиться у позивача, що підтверджує факт невиконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання за умовами договору настав, оскільки договором встановлений строк повернення позики - 08.11.2024 (включно).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
На підставі викладеного, судом встановлено, що відповідач, отримавши грошові кошти в борг їх не повернув, чим допустив неналежне виконання грошового зобов'язання, що призвело до порушення майнових прав позивача, а відтак з нього на користь позивача підлягає стягненню сума позики.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд також стягує з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.
Керуючись ст. 526, 1046-1049 ЦК України, ст. 12, 76-81, 141, 259, 263-268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 травня 2023 року в сумі 302 840,00 грн та сплачений у розмірі 3028,40 грн судовий збір, а всього 305 868 (триста п'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ЦПК України.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.В. Ведмідь