Справа № 523/19012/25
Провадження №2/523/7327/25
"03" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних
11 вересня 2025 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8804,16 грн та 3 % річних у розмірі 3154,03 грн, нарахованих на суму простроченої заборгованості за грошовим зобов'язанням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 грудня 2006 року ОСОБА_1 уклав із АКІБ «УкрСиббанк» кредитний договір № 11096863000, зобов'язання за яким були забезпечені договором поруки №76629, укладеним з ОСОБА_2 . Оскільки відповідачі належним чином кредитні зобов'язання не виконували, тому рішенням суду стягнуто з них у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором на загальну суму 27689,36 грн.
За договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за вказаним договором до відповідачів. У подальшому 11 травня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» уступив право вимоги до відповідачів позивачеві. На теперішній час рішення суду виконано шляхом примусового стягнення коштів у 2020-2021 роках. У зв'язку з порушенням строків виконання відповідачами грошового зобов'язання, позивач нарахував на суму заборгованості за період з 02 квітня 2017 року до 19 березня 2021 року інфляційні втрати у розмірі 8804,16 грн та 3 % річних у розмірі 3154,03 грн, які просив стягнути з відповідачів разом із сплаченим судовим збором.
Також позивач звертав увагу на те, що ним не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом вказуючи на наступне. Положеннями п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, і спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України.
15 вересня 2025 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони у судове засідання 28 жовтня 2025 року не з'явилися.
В матеріалах справи є клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, в якому він позов підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачі про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця проживання, проте вони повернулися до суду без вручення адресату з довідками АТ «Укрпошта» - «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Отже, відповідачі вважається такими, що повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили, із клопотаннями до суду не зверталися, відзив на позов не надавали.
Враховуючи неявку належним чином повідомлених відповідачів в судове засідання, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом норми ч.6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
За нормами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 грудня 2006 року ОСОБА_1 уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», яке у подальшому змінило своє найменування на ПАТ «УкрСиббанк», договір про надання споживчого кредиту № 11096863000, за яким утримав кредит у розмірі 5520 доларів США з терміном користування до 15 грудня 2011 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір поруки № 76629, за яким поручителька зобов'язалась відповідати солідарно перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
24 січня 2011 року Пересипським (Суворовським) районним судом міста Одеси ухвалено рішення у справі № 2-667/11 про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості за кредитним договором № 11096863000 від 15 грудня 2006 року в загальному розмірі 27689,36 грн.
На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором № 11096863000 від 15 грудня 2006 року.
У подальшому 11 травня 2019 року на підставі договору №1369/К про відступлення прав вимоги відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення банком на користь позивача прав вимог за кредитним договором № 11096863000 від 15 грудня 2006 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 разом із забезпеченням.
Ухвалою Пересипського (Суворовського) районного суду м. Одеси у справі № 2-667/11 від 28 лютого 2020 року за заявою ТОВ «ФУ «ЄФКР» замінено сторону у виконавчих листах, поновлено пропущений строк для їх пред'явлення до виконання та видано дублікат виконавчих листів.
Виконання рішення Пересипського (Суворовського) районного суду міста Одеси у справі № 2-667/11 здійснювалось приватним виконавцем Шипковим Є.О. про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 - ВП № 62565616; про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - ВП № 62563157.
Відповідачами повністю виконано рішення суду від 24 січня 2011 року шляхом примусового стягнення грошових коштів у 2020-2021 роках, у зв'язку з чим 18 березня 2021 року закінчені виконавчі провадження № 62563157 і № 62565616.
За прострочення виконання зобов'язання за період з 02 квітня 2017 року до 19 березня 2021 року позивач надав розрахунок інфляційних втрат на суму 8804,16 грн та 3% річних на суму 3154,03 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Частиною другою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування суми боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржників за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018року у справі №686/21962/15-ц.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином, з ухваленням судом 24 січня 2011 року рішення про стягнення з відповідачів заборгованості не припинилося та триває до моменту фактичного виконання ними грошового зобов'язання. Відтак, позивач має право на стягнення з відповідачів сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення виконання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Окремо необхідно звернути увагу на те, що відповідачем не було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності для звернення з позовом до суду, тому питання строку позовної давності судом не досліджується в силу вимог ст. 267 ЦК України.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції є законною.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідачів також підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним і документально підтверджений судовий збір в розмірі 3028 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 279, 280-282, 353 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (код ЄДРПОУ 34615314, місцезнаходження: вул. Глибочицька, 40 х, м. Київ, 04052) інфляційні втрати у розмірі 8804,16 грн та 3 % річних у розмірі 3154,03 грн, всього 11958,19 грн, що нараховані за період з 02 квітня 2017 року до 19 березня 2021 року, а також в рівних частинах судовий збір у розмірі 3028 грн.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя