11 вересня 2025 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Шевцової Н. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990/111/24 (провадження № 11-213заі25)
Із цією постановою не погоджуємося, оскільки вважаємо, що, прийнявши її, Велика Палата Верховного Суду не дотрималася власних сформульованих раніше підходів до оцінки обґрунтованості висновків Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо доброчесності кандидата на посаду судді, враховуючи які мала б скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги, керуючись передусім принципами верховенства права та правової визначеності.
1. Фабула справи
1.1.У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 12 березня 2024 року № 318/дс-24 (далі - Спірне рішення), яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області;
- при ухваленні рішення вийти за межі позовних вимог, якщо це буде необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку ВККС як суб'єкта владних повноважень, на підставі частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
1.2. Позовні вимоги обґрунтував незгодою з висновками Комісії щодо невідповідності його кандидатури критерію доброчесності, зокрема зазначив, що:
- доброчесно заповнив декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 та 2022 роки, вказавши ту вартість придбаної дружиною у 2000 році квартири, яку було погоджено сторонами і зазначено в договорі купівлі-продажу цього нерухомого майна;
- зазнав дискримінаційного ставлення при проведенні співбесіди, оскільки інші кандидати з подібними зауваженнями щодо доходів і декларування майна отримали від Комісії рекомендації для призначення на посаду судді, до того ж члени комісії Дух Я. М. та Шевчук Г. М. були упереджені, зокрема, через поважний вік позивача, який зумовлював можливість його призначення на посаду судді на строк не більше року;
- твердження Комісії про сумнівні джерела походження задекларованих позивачем 6 000 доларів США є хибним, оскільки ці кошти отримані дружиною як подарунок від доньки та сина шляхом укладення усної угоди між ними, тоді як обов'язкова письмова угода для цього не вимагалася.
1.3. Також позивач зазначив, що Спірне рішення спричинило йому збитки у виді неотриманої суддівської винагороди, право на яку він мав би, працюючи на посаді судді місцевого суду.
1.4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 08 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, зазначивши, що висновки Комісії про наявність сумніву у відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів.
2. Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог
2.1. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову з огляду на таке:
- Комісія та суд першої інстанції не надали належної оцінки тим обставинам, що він з урахуванням рекомендацій НАЗК добросовісно та доброчесно вніс у свою декларацію за 2016 та 2022 роки відомості про дійсну вартість квартири за договором купівлі-продажу, який був наданий позивачу його дружиною;
- висновки Комісії та суду першої інстанції про незазначення дійсної вартості квартири в декларації позивача суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пункті 135 постанови від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, згідно з якою сам факт придбання особою квартири за ціною, нижчою від ринкової, не є правопорушенням і не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді за відсутності фактичних даних, які б свідчили про вчинення протиправних дій особи, які можна було б трактувати як нечесність та невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді задекларованим доходам, або про наміри приховати дійсну вартість майна. Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24;
- Комісія своїм рішенням, діючи у непослідовний спосіб, по суті у 2024 році переоцінила результати спеціальної перевірки позивача за 2018 рік на доброчесність, здійснені цією ж Комісією, стосовно придбання у 2000 році дружиною позивача квартири, що суперечить принципу належного урядування;
- висновки Комісії і суду першої інстанції щодо сумнівності джерел походження 6 000 доларів США, які він та дружина отримали у подарунок від дітей, безпідставні;
- твердження Комісії про невідповідність рівня його життя у 2010-2022 роках задекларованим ним за 2016 та 2022 роки доходам є безпідставними, адже за інші роки, починаючи з 2010 року, він міг би мати як значні готівкові доходи, так і значні готівкові видатки, проте Комісія цих обставин не з'ясовувала;
- Комісія не встановила жодних фактичних даних, які б спростували зазначені на співбесіді пояснення позивача щодо доходів сім'ї або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність);
- під час співбесіди члени Комісії не висловили сумнівів та не запропонували йому надати додаткові пояснення чи докази щодо обставин, якими в подальшому обґрунтували Спірне рішення, посилаючись на неповноту / суперечливість наданих кандидатом пояснень.
2.2. Обґрунтовуючи твердження про дискримінаційний підхід з боку Комісії, ОСОБА_1 зазначив, що Спірне рішення обумовлене свавільним бажанням членів ВККС не допустити позивача до роботи на посаді судді на незначний період часу з огляду на його пенсійний вік.
2.3. Для порівняння посилався на те, що кандидата ОСОБА_3 віком 59 років, який з 2007 по 2024 рік не був працевлаштований та не мав практичного досвіду роботи, Комісія рекомендувала призначити на посаду судді Харківського районного суду Харківської області.
3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1.11 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
3.2. За результатами касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема, що викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 аргументи та наявні у справі докази засвідчують, що позивач не заперечує обставин, оцінка яких Комісією лягла в основу Спірного рішення, але висловлює незгоду із самою оцінкою цих обставин ВККС, вважаючи, що наведені Комісією мотиви не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності.
3.3. Зазначила, що викладені у Спірному рішенні Комісії висновки щодо обставин справи не є довільними чи нераціональними, вони підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Досліджуючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
3.4. Отже,Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що викладені у Спірному рішенні висновки про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістових елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 КАС України.
3.5. Також Велика Палата Верховного Суду погодилася з відхиленням судом першої інстанції доводів позову в частині дискримінації, зауваживши, що суд правильно виходив з того, що оцінювання кандидата за критеріями доброчесності і професійної етики є персональним, комплексним і враховує усі обставини у сукупності, а не порівняно з іншими. З огляду на це окремі схожі обставини з досьє різних кандидатів не обов'язково приводять до однакових рішень, оскільки Комісія зважає ще й на інші обставини, які є індивідуальними та істотно відрізняються. Різність усієї сукупності обставин об'єктивно приводить до різних результатів оцінювання. Відтак можна підсумувати, що ознак дискримінації позивача немає.
3.6.Погодилася Велика Палата Верховного Суду і з тим, що наведені ОСОБА_1 обставини щодо упередженості окремих членів Комісії ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, маючи право на початку співбесіди заявити відвід членам ВККС, яких ОСОБА_1 вважав упередженими, він таким правом не скористався.
4. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
4.1. З висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про правомірність Спірного рішення та правильність висновків суду першої інстанції не погоджуємось, вважаємо їх помилковими тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку з таких підстав.
Щодо меж дискреції ВККС під час прийняття спірного рішення та обсягів судового контролю за реалізацією Комісією її дискреційних повноважень при вирішенні питання щодо надання рекомендації про призначення на посаду судді
4.2. Відповідно до частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (тут і надалі - у редакції на час прийняття комісією Спірного рішення) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
4.3. Проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту, покладено на ВККС (пункт 2 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII).
4.4.При цьому слід наголосити, що хоча у процедурах добору на посаду судді та конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС як уповноважений суб'єкт владних повноважень діє та ухвалює рішення відповідно до визначених Законом № 1402-VIII дискреційних повноважень, проте межі цієї дискреції не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному нагляду, зокрема судовому контролю.
4.5. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
4.6. Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:
по-перше, завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб'єктом;
по-друге, такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності), та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;
по-третє, дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи, особливо під час їх співставлення з публічним інтересом.
4.7. Проте дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.8.Щодо судового контролю за здійсненням органами державної влади дискреційних повноважень ЄСПЛ зазначав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria), заява № 38780/02, пункти 47 - 56; у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom), заява № 19178/91, пункт 44].
4.9. Неодноразово саме Велика Палата Верховного Суду визнавала необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, хоча такий контроль і є обмеженим. Узагальнені критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначаються за допомогою різних питань:
- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);
- чи дотримано процедурних гарантій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);
- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);
- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ'єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).
4.10. Практика ЄСПЛ засвідчує, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].
4.11.Узагальнюючи зазначені вище висновки ЄСПЛ, вважаємо за необхідне наголосити, що, незважаючи на певну дискрецію ВККС у питаннях добору кандидатів на посаду судді, гарантований статтею 124 Конституції України судовий контроль, зокрема, здійснюваний Верховним Судом у силу приписів статті 266 КАС України у разі оскарження кандидатом рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації для призначення на посаду судді, не можна вважати достатньою процесуальною гарантією захисту від свавілля, якщо судовий розгляд у такій справі не включав перевірки того, чи ґрунтувалися рішення / висновки ВККС на достатньо міцній фактичній основі та чи були сумніви в доброчесності кандидата фактично обґрунтованими.
4.12. Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти передусім механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
4.13. Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
4.14. Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].
4.15. Безсумнівно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції слід врахувати також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - усе це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки зумовлюють також випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
4.16. Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідних властивих їй критичних аспектів. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб'єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.
4.17. На нашу думку, межі дискреції ВККС у процедурах добору та конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможне місце за рейтингом до відповідного суду, не є неосяжними, адже Комісія повинна реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також з послідовним дотриманням вимог щодо вмотивованості свого рішення, необхідності врахування або обґрунтованого спростування Комісією пояснень кандидата на посаду судді.
4.18. Відповідно до частини п'ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
4.19. Умотивованість рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним виконанням вимог закону, а й передумовою дотримання принципів правової визначеності та верховенства права у питанні встановлення законності підстав такої відмови.
4.20. Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками / критеріями) відбувалася процедура вирішення цього питання.
4.21. Ураховуючи наведене, вважаємо за необхідне наголосити, що не можна визнати вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не зробила належного аналізу пояснень кандидата та не навела мотивів відхилення його доводів з посиланням на фактичні обставини (докази), що їх спростовують .
4.22. На наше переконання, таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття обґрунтованого та справедливого рішення. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього ВККС має ретельно дослідити обставини і матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Комісія повинна уникати невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути належним чином вмотивоване.
4.23. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які можуть бути правомірною і достатньою підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та наведення у відповідному рішенні мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків, відхилила чи спростувала пояснення кандидата на посаду судді (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, від 05 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 04 вересня 2025 року у справі № 990/123/24).
4.24. При цьому вважаємо, що не можна вважати належним мотивуванням негативного рішення Комісії щодо кандидата на посаду судді узагальнене посилання на незрозумілість чи суперечливість його пояснень, оскільки таке твердження скоріше свідчить про неналежний їх аналіз Комісією та/або неможливість спростувати ці пояснення кандидата по суті з посиланням на фактичні обставини і документи.
4.25.Отже, переконані, що у такій категорії справ посилання суду на дискрецію ВККС та згоду з її висновками замість повної та всебічної перевірки у судовому процесі доводів відповідача не відповідає основним засадам адміністративного судочинства та фактично спотворює принцип обов'язковості доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності суб'єктом владних повноважень.
Щодо суті спору та доводів апеляційної скарги
4.26. За змістом частин другої та третьої та статті 795 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
4.27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (у цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні ґрунтуватися на реальних фактах або обставинах, що дозволяють вмотивовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
4.28. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.
4.29. До того ж неможливість кандидата на посаду судді з об'єктивних причин надати вичерпну інформацію щодо певної події у його житті (сплив значного часу з моменту певної події та/чи відсутність обов'язку зберігати документальні свідчення щодо неї, втрата документів і неможливість їх відновлення тощо) не робить сам по собі сумнів Комісії у доброчесності кандидата на посаду судді обґрунтованим, якщо такий сумнів не ґрунтується на об'єктивній фактичній основі і доказах.
4.30. Отже, мотиви відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не можуть бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Такі мотиви мають містити докладне обґрунтування висновків про сумніви в доброчесності кандидата на посаду судді на підставі змістовної, якісної інформації про цю особу, її життя, відповідність поведінки певним морально-етичним нормам, про репутацію тощо.
4.31. Вважаємо за необхідне вкотре наголосити на тому, що не можна визнати вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з твердженням про сумнів у його доброчесності Комісія не зробила належного аналізу пояснень кандидата та не навела мотивів їх відхилення із зазначенням фактів і доказів, якими ці пояснення спростовуються, та не обґрунтувала достатньої «тяжкості» з'ясованих обставин для негативного висновку щодо кандидата на посаду судді.
4.32. У Спірному рішенні ВККС відмовила у рекомендації ОСОБА_1 на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, виснувавши, що з'ясовані під час дослідження досьє та співбесіди з кандидатом обставини розглядаються Комісією в сукупності як такі, що викликають обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.
4.33. Водночас саме мотивування такого висновку по суті зводилося до формального відтворення наявної у досьє кандидата інформації про доходи і майно, вибраних фрагментів пояснень ОСОБА_1 та надалі - твердження про критичне ставлення Комісії до цих обставин без обґрунтування, в чому саме, на думку Комісії, полягає недоброчесна поведінка кандидата або неповнота, незрозумілість чи суперечливість його пояснень.
Щодо дійсної вартості квартири
4.34. За змістом Спірного рішення, негативний висновок стосовно доброчесності ОСОБА_1 . Комісія обґрунтувала невідображенням у деклараціях кандидата за 2016 рік та за 2022 рік дійсної вартості квартири, придбаної його дружиною у 2000 році.
4.35. На нашу думку, наведені у Спірному рішенні висновки щодо цих обставин є безпідставними, відповідно не можемо погодитися і з оцінкою висновків Комісії, наданою судами першої та апеляційної інстанції у цій справі.
4.36. Так, за результатами дослідження досьє та співбесіди було з'ясовано, що у декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік ОСОБА_1 зазначив, зокрема, набуту його дружиною у 2000 році квартиру загальною площею 58,6 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 . Ця квартира придбана дружиною кандидата у шлюбі з ним, що підтверджується договором купівлі-продажу від 10 березня 2000 року, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л. С. в реєстрі за № 1116 та зареєстрованим Криворізьким бюро технічної інвентаризації 22 березня 2000 року, запис № 546. Кандидат до наданих Комісії пояснень долучив копію договору купівлі-продажу, в пункті 2 якого зазначено, що продаж вчинено за 2 000,00 гривень.
4.37. Щодо цієї покупки дружини ОСОБА_1 , зокрема, пояснив, що квартиру було придбано за кошти, отримані від продажу квартири в місті Южноукраїнськ, а саме за 3 500 дол. США, а чому в договорі зазначена інша сума - йому невідомо.
4.38. Спираючись виключно на ці пояснення кандидата, Комісія виснувала, що ОСОБА_1 з 2000 року не вчинив жодних дій щодо усунення виявлених розбіжностей щодо вартості квартири та свідомо не відобразив дійсну вартість квартири в деклараціях за 2016 рік та за 2022 рік.
4.39. При цьому Комісія у спірному рішенні не надала мотивованої оцінки поясненням кандидата про те, що:
- він не брав участі в укладенні договору купівлі-продажу квартири загальною площею 58,6 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного дружиною, зокрема у визначенні її ціни, про що сторони домовлялися між собою, письмова згода ОСОБА_1 на вчинення дружиною цього правочину на той час не вимагалася;
- зазначена ним у деклараціях ціна цієї квартири відповідає вказаній у договорі купівлі-продажу та інвентаризаційній оцінці згідно з довідкою, яку, за поясненнями дружини кандидата, надали нотаріусу продавці;
- з часу придбання дружиною цієї квартири кандидат не мав обов'язку провести її повторну чи додаткову оцінку.
4.40. Окрім того, на нашу думку, ВККС помилково не взяла до уваги, що при внесенні у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 та 2022 роки відомостей про квартиру загальною площею 58,6 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 керувався рекомендаціями НАЗК, згідно з якими вартість майна зазначається за документом, на підставі якого набуто право власності.
4.41. До того ж Комісія при оцінці цих обставин мала виходити з презумпції правомірності правочину (договору купівлі-продажу кватири), відтак і всіх його істотних умов, зокрема щодо ціни квартири, а також враховувати давність його вчинення і те, що кандидат безпосередньо не був стороною договору купівлі-продажу згадуваної квартири та не належав на той час до суб'єктів декларування доходів і майна.
4.42. Варто наголосити, що Велика Палата Верховного Суду залишила поза належною увагою те, що ціна квартири відповідає вказаній у договорі купівлі-продажу та інвентаризаційній оцінці згідно з довідкою, яку, за поясненнями дружини кандидата, надали нотаріусу продавці.
4.43. За наведеного, на нашу думку, ключовим і достатнім для оцінки Комісією обставин декларування придбаного дружиною кандидата понад 20 років тому нерухомого майна (загальною площею 58,6 м кв. та не підтвердженою жодним документом імовірною вартістю 3 500 дол. США) мало б бути з'ясування відповідності відображення у декларації інформації про це майно наявним документам та рекомендаціям НАЗК, замість звинувачення кандидата у невчиненні жодних дій для з'ясування «дійсної» вартості квартири, до чого власне безпідставно вдалася Комісія, не зазначивши, які саме дії був зобов'язаний вчинити кандидат.
4.44. Зазначене засвідчує, що викладений Комісією у Спірному рішенні висновок про ненадання ОСОБА_1 під час співбесіди переконливих пояснень стосовно відповідності рівня його життя задекларованим доходам без надання обґрунтованої оцінки фактичним обставинам і поясненням кандидата є немотивованим, непропорційним (неспівмірним) щодо обставин його життя.
4.45. Переконані, що Спірне рішення Комісії підлягало скасуванню за результатами судового розгляду позову ОСОБА_1 через невідповідність його критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправними і скасування судом.
4.46. Тому не можемо погодитися і з формальним підходом до оцінки цих висновків Комісії судами першої та апеляційної інстанцій, які фактично ухилилися від з'ясування і перевірки фактичних обставин справи, відтак і не надали їм власної оцінки з урахуванням доводів позивача та сформульованих раніше правових висновків у подібних правовідносинах.
4.47. Так, Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах неодноразово зауважувала, що сам факт придбання особою нерухомого чи рухомого майна за ціною, нижчою від ринкової, не є правопорушенням і не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді за відсутності (ненаведення в рішенні ВККС) фактичних даних, які б свідчили про вчинення протиправних дій особи, які можна було б трактувати як нечесність та невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, або про наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 у справі № 990/139/24, від 04 вересня 2025 року у справі № 990/123/24).
4.48. Так, у справі № 990/124/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки суду першої інстанції про недостатність для відмови в наданні рекомендації для призначення на посаду судді встановлення, зокрема, Комісією факту придбання кандидаткою квартири загальною площею 55,4 кв. м у місті Одесі за ціною 149 992 грн, що за висновком Комісії є значно нижчою за ринкову, який було зроблено останньою без аналізу технічного стану квартири та ринкової вартості квартир у цьому будинку. До того ж Велика Палата Верховного Суду наголосила, що висновки ВККС про наявність обґрунтованого сумніву в чесності кандидата на посаду судді, а також відповідності рівня її життя або членів її сім'ї задекларованим доходам мають бути обґрунтовані ВККС у її рішенні та основуватись не на особистих припущеннях членів Комісії, а на дослідженні фактичних даних, які, поза сумнівом, спростовують доводи особи або вказують на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).
4.49. У справі № 990/139/24 Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Комісії, виснувавши, що сам лише факт придбання чоловіком кандидата на посаду судді автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» за ціною, яку Комісія вважала заниженою, не може слугувати підставою для визнання такого кандидата недоброчесною, оскільки відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів, що у декларації за 2022 рік позивачка вказала недостовірну вартість автомобілів «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, в сумі 40 000 грн та «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, в сумі 45 000 грн, які чоловік позивачки придбав у 2018 році. Тому викладені Комісією в оспорюваному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності, пов'язані з придбанням її чоловіком автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» за ціною, яку Комісія вважала заниженою, є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень про те, що ціна зазначених автомобілів, яку позивачка вказала у декларації, могла сприяти уникненню обов'язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити фінансовий моніторинг, за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивачки, яка полягає, зокрема, у її нечесносності чи її намірі приховати дійсну вартість майна з інших підстав. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сам лише факт відсутності доказів вжиття позивачкою заходів для приведення у відповідність розбіжностей між фактичною площею належної їй частини житлового будинку та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті про що зауважила Комісія в оспорюваному рішенні, за відсутності доказів, які б підтверджували, що позивачка виявила таку помилку у визначений частиною четвертою статті 45 Закону № 1700-VII строк, однак не подала виправлену декларацію не може слугувати підставою для визнання кандидатки на посаду судді недоброчесною.
4.50. А у справі № 990/123/24 Велика Палата Верховного Суду погодилася із скасуванням судом першої інстанції рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації для призначення на посаду судді за обставин, зокрема, незазначення кандидаткою у деклараціях за 2016, 2018, 2022 роки: 1) вартості автомобіля марки Volkswagen Passat 2012 року випуску, придбаного її чоловіком у 2016 році за заниженою вартістю; 2) джерела походження коштів на придбання її чоловіком автомобіля марки Тоуоta Land Cruiser Prado 150 2020 року випуску; 3) вартості автомобіля марки Land Rover Defender 2020 року випуску, придбаного її чоловіком за заниженою вартістю; 4) фінансових зобов'язань свого чоловіка; 5) відомостей про об'єкти нерухомості, що перебувають у членів сім'ї в оренді чи на іншому праві користування тощо. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що декларант не мусить нести особисту відповідальність за дії інших осіб, зокрема і членів своєї сім'ї, про які він не був обізнаним та не мав змоги дізнатися, навіть вчинивши дії, спрямовані на отримання інформації про члена своєї сім'ї, яка підлягає декларуванню. Сам лише факт незазначення у декларації певних відомостей, зокрема про вартість задекларованого майна, безвідносно до обставин, не може свідчити про несумлінне ставлення кандидата до заповнення декларацій, якщо член сім'ї скористався правом не повідомляти декларанту відповідну інформацію. До того ж за висновком Великої Палати Верховного Суду придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів, саме по собі не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді, якщо відсутні фактичні дані, які б доводили вчинення особою протиправних дій або наміри приховати дійсну вартість майна. При цьому для визнання помилок у декларації проявом недбалості, що ставить під сумнів відповідність критеріям доброчесності, необхідно довести, що помилки мають характер не добросовісної помилки, а саме недбалого ставлення до обов'язку або наміру приховати інформацію.
4.51. На нашу думку, підсумовуючи наведене вище, при констатації невідповідності придбаного / відчуженого майна ринковій вартості Комісія має принаймні покликатися на відповідні доказові джерела таких висновків (висновки оцінювачів, аналіз ринку купівлі-продажу подібного майна на відповідну дату тощо) та враховувати відповідний стан та характеристики такого майна кандидата на посаду судді на момент його придбання / відчуження.
4.52. Відповідно до імперативних приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
4.53. Проте у цій справі суд першої інстанції та Велика Палата Верховного Суду наведеного не врахували, помилково залишивши поза власною належною оцінкою всю сукупність обставин набуття членами сім'ї кандидата коштів і майна та їх декларування кандидатом з дотриманням рекомендацій НАЗК, що мало наслідком безпідставну і невмотивовану відмову ОСОБА_1 у рекомендуванні його для призначення на посаду судді.
4.54. На наш погляд, у прийнятій у цій справі постанові від 11 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду помилково оминула увагою та не врахувала зазначені вище висновки, сформульовані у постановах від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 у справі № 990/139/24, від 04 вересня 2025 року у справі № 990/123/24, та без жодного зазначення про відступ (уточнення) від цих висновків утвердила інший підхід, за якого вчинений членом сім'ї декларанта правочин сам по собі, без надання мотивованої оцінки правомірності / протиправності дій кандидата на посаду судді, може бути достатньою підставою для сумнівів у його доброчесності під час декларування, навіть за умови дотримання кандидатом рекомендацій НАЗК щодо відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набутого за цим правочином майна.
4.55. Тож за наслідком прийняття у цій справі постанови від 11 вересня 2025 року у практиці Великої Палати Верховного Суду наразі, з нашої точки зору, у подібних правовідносинах (щодо оскарження рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації про призначення на посаду судді) фактично сформульовані два протилежні правові висновки про підходи до оцінки вмотивованості рішень Комісії в частині неналежного декларування кандидатом власних та членів його сім'ї доходів і майна.
4.56. Утім очевидно, що в разі формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків щодо застосування норм права, протилежних (відмінних) тим, що були зроблені в раніше прийнятій нею постанові, Велика Палата Верховного Суду відповідно до норм процесуального закону задля формування єдиної правозастосовної практики зобов'язана відступати від таких висновків або ж уточнювати їх шляхом конкретизації, а не імпліцитно формулювати нові висновки в конкретному окремо визначеному випадку, мовчазно оминаючи питання відступу (конкретизації) від уже сформульованих висновків в іншій постанові (постановах).
4.57. Звертаємо увагу, що в пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів зауважувала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
4.58. Висновки Верховного Суду, а тим більше Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права мають забезпечувати однакове застосування норм права у подібних правовідносинах.
4.59. Верховний Суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09).
4.60. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов'язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права (див. Висновок Консультативної ради європейських суддів № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону).
4.61. Юридична визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість правовідносин, що виникають.
4.62. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
4.63. ЄСПЛ зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (див. mutatis mutandis рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С.В. проти Сполученого Королівства» (S.W. v. the United Kingdom), заява № 20166/92, § 36).
4.64. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
4.65. ЄСПЛ у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
4.66. Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 01 жовтня 2009 року у справі «Вінчіч та інші проти Сербії» (Vіnсіс and other v. Serbia), № 44698/06).
4.67. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Неждет Шахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05).
4.68. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
4.69. Тобто формування практики однакового застосування судами норм права є одним з пріоритетних завдань Великої Палати як колегіального органу Верховного Суду.
4.70. Попри зазначене, на наше переконання, застосований Великою Палатою Верховного Суду в цій справі підхід до оцінки висновків Комісії щодо наявності сумнівів у доброчесності кандидата на посаду судді навряд чи дозволить зробити розгляд подібної категорії справ передбачуваним і прогнозованим, адже застосування у подібних правовідносинах суперечливих правових висновків не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
4.71. Наведене матиме наслідком формування різної судової практики у зазначеній категорії справ, натомість єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності та фундаментальною засадою здійснення судочинства, а касаційний суд не повинен бути джерелом невизначеності судової практики, його судові рішення мають бути розумно передбачуваними.
4.72. Ураховуючи наведене вище, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову в цій справі, повинна була або мотивовано відступити від раніше сформульованого нею в постановах від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, від 04 вересня 2025 року у справі № 990/123/24 висновку про те, що факт придбання особою нерухомого чи рухомого майна за ціною, нижчою від ринкової, не є правопорушенням і не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді за відсутності (ненаведення в рішенні ВККС) фактичних даних, які б свідчили про вчинення протиправних дій особи, які можна було б трактувати як нечесність / невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді задекларованим доходам / про наміри кандидата приховати дійсну вартість майна з інших підстав, або врахувати зазначений висновок під час прийняття постанови у цій справі, відтак скасувати рішення суду першої інстанції та рішення Комісії, яке оскаржує позивач.
Щодо доводів позивача про дискримінаційне та упереджене ставлення в аспекті статей 8, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
4.73. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим Судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
4.74. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
4.75. У цій справі позивач оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо нього у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17, а в подальшому - за результатами проведення співбесіди у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким йому відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Відповідно оспорюване позивачем рішення безпосередньо зачіпає його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
4.76. На нашу думку, вкрай негативне для ОСОБА_1 рішення Комісії за не встановлених нею обставин, що могли б бути належним і достатнім його обґрунтуванням, може свідчити, що твердження позивача про дискримінаційне та упереджене ставлення Комісії не є очевидно необґрунтованими і щонайменше мали б бути ретельно перевірені судом першої інстанції та Великою Палатою Верховного Суду як апеляційним судом з урахуванням доводів та фактичних даних, наведених позивачем.
4.77. Гарантована статтею 21 Конституції України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
4.78. Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
4.79. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VІ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
4.80. У рішенні від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ констатував, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
4.81. Подібний підхід в оцінці правових обмежень застосовує й Конституційний Суд України, висновуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
4.82. Факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). При цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, в постановах від 15 червня 2023 року в справі № 800/582/16 та від 18 квітня 2024 року в справі № 9901/110/19.
4.83. Обґрунтовуючи довід про дискримінаційний підхід з боку Комісії, ОСОБА_1 зазначав, зокрема, що таке ставлення пов'язане з небажанням допустити його до роботи на посаді судді на незначний період часу, а саме до досягнення граничного віку перебування на цій посаді, адже він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент співбесіди йому було 63 роки, а граничний вік перебування на посаді судді становить 65 років.
4.84. Для порівняння ставлення Комісії до кандидатів за подібних обставин з урахуванням вікового цензу позивач посилався на те, що кандидата ОСОБА_3 , віком 59 років, за подібних обставин, а саме який з 2007 по 2024 роки не був працевлаштований та не мав практичного досвіду роботи, Комісія рекомендувала для призначення на посаду судді Харківського районного суду Харківської області.
4.85. У зв'язку з наведеним не можемо не звернути увагу на те, що процедура добору кандидатів на посаду судді, в якій брав участь ОСОБА_1 , розпочалася у 2017 році та тривала майже сім років з незалежних від кандидатів причин. Отже, позивач за умови успішного проходження процедур добору і конкурсу на зайняття вакантної посади судді, мав легітимні очікування реалізації власного права на доступ до професії в розумні строки з урахуванням лише тих обмежень, які встановлені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема щодо граничного віку для призначення на посаду та припинення повноважень судді.
4.86. Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
4.87. Вважаємо, що такий конкретний довід позивача та обставини на його обґрунтування мали бути в обов'язковому порядку перевірені судом першої інстанції та апеляційним судом у сукупності з іншими обставинами справи, тож категорично не погоджуємося з їх відхиленням з формальних підстав - відмінність обставин оцінювання щодо кожного кандидата на посаду судді.
Щодо недотримання процедурних гарантій та принципу змагальності під час співбесіди з кандидатом на посаду судді
4.88. Не можемо не погодитися з доводами позивача, що у Спірному рішенні твердження про критичну оцінку пояснень кандидата, їх неповноту чи суперечливість стосуються передусім тих пояснень, які під час співбесіди Комісія прийняла, тобто не ставила уточнюючі питання, на які б кандидат не відповів, або не запитувала додаткових підтверджень / пояснень, що цілком імовірно могли б бути надані ОСОБА_1 за умови повідомлення Комісією про таку необхідність. Так само як кандидат надав Комісії пояснення і документи стосовно руху коштів на його та дружини депозитних рахунках після оголошення перерви у співбесіді 27 лютого 2024 року для подання ним саме цих документів.
4.89. У цьому аспекті наголошуємо, що у випадку коли Комісія під час співбесіди не ставила питання з яких очевидною для кандидата була б необхідність подання додаткових доказів чи документів, не повідомляла про неприйняття або недостатність його пояснень, не пропонувала надати додаткові пояснення та не оголошувала перерву у співбесіді для цього, висновки Комісії про неповноту пояснень або нездатність кандидата пояснити певні обставини свого життя не можуть бути визнані належним і достатнім обґрунтуванням сумнівів щодо відповідності критеріям доброчесності та професійної етики кандидата на посаду судді.
4.90. У контексті зазначеного вважаємо, що необхідно ураховувати, що предметом обговорення на співбесіді, зокрема, були події більш ніж двадцятирічної давнини, зміст питань Комісії не міг бути завчасно відомий кандидату, а уточнення / з'ясування обставин, яких стосувалися ці питання, не залежало виключно від волі кандидата, адже потребувало його взаємодії з третіми особами (дружина, нотаріус, власники придбаної квартири, оцінювач тощо).
4.91. Так само, ОСОБА_1 не міг передбачити, стверджуючи у мотиваційному листі про власну здатність (тобто потенційну можливість / наявність навичок) до підвищення кваліфікації, що це твердження Комісія оцінить під час співбесіди, як неправдиве за суто формальним кількісним критерієм (не підтверджене документами про участь у таких заходах) та покладе в обґрунтування негативного висновку щодо доброчесності кандидата на посаду судді.
4.92. Необхідно наголосити, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь судді чи кандидата на посаду судді, наділення правом на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття чи збереження статусу судді.
4.93. Пунктом 8.11 Положення про проведення конкурсу № 141/зп-16 передбачено, що у разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву.
4.94. При цьому не обмежено переліку підстав для такої перерви проте, як убачається з матеріалів справи, ВККС такими повноваженнями для подання додаткових документів / пояснень з приводу обставин щодо яких у Комісії виникли сумніви під час співбесіди з кандатом на посаду судді щодо його доброчесності не скористалася.
4.95.Тому надзвичайно важливим є забезпечення фактичної змагальності та надання кандидату на посаду судді можливості спростувати сумніви ВККС у його доброчесності. Зокрема, з нашої точки зору ВККС має безумовно надати можливість кандидату на посаду судді під час співбесіди спростувати відповідними документами сумніви, що з'явилися, завчасно до співбесіди поставити питання кандидату щодо таких сумнівів, оголосити перерву у співбесіді з метою надання додаткового часу кандидату для підготовки пояснень та надання документів на спростування відповідних сумнівів тощо.
4.96. За таких обставин вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала виснувати, що у разі фактичного ненадання Комісією можливості ОСОБА_1 подати додаткові документи / пояснення з питань, що вона вважала не з'ясованими остаточно, проте не довела такої необхідності до кандидата на посаду судді, зазначені у Спірному рішенні висновки про нездатність кандидата підтвердити певні обставини, про неповноту чи суперечливість його пояснень є передчасними, а твердження про сумніви щодо відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім'ї задекларованим доходам не має жодних мотивованих підстав.
5. ВИСНОВОК
5.1. Отже, переконані, що Спірне рішення ВККС не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
5.2. Натомість суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, недостатній вмотивованості Спірного рішення ВККС та недотриманню при його прийнятті необхідного балансу між несприятливими наслідками для позивача та цілями, задекларованими у цьому рішенні, відтак дійшов передчасного і неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення за результатами його апеляційного перегляду та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
5.3. Ураховуючи наведене, вважаємо, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду мала б не тільки погодитись з доводами позивача щодо невмотивованості Спірного рішення та скасувати його, але й вказати уповноваженому суб'єкту владних повноважень (ВККС) на:
- неприпустимість вибіркового неприйняття Комісією пояснень кандидата на посаду судді без мотивування, чому саме та чи інша обставина, повідомлена ним, не береться до уваги Комісією, в якій частині і чим вона спростовується;
- неможливість посилання у негативному для кандидата рішенні на непояснення ним певних обставин чи неподання документів у разі, якщо Комісія не ставила перед кандидатом відповідні конкретні питання / вимоги, не повідомляла його про неповноту його пояснень та не пропонувала надати додаткові пояснення і документи на їх підтвердження (з можливістю оголошення для цього перерви у співбесіді);
- необхідність зазначати у рішенні Комісії докладне обґрунтування висновку про невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, зокрема в чому саме полягає ця невідповідність, період, за який порівнювався рівень життя та обчислювався сукупний дохід кандидата і членів його сім'ї для з'ясування такої невідповідності;
- безпідставність ототожнення кандидата та членів його сім'ї (їх вчинків) для обґрунтування висновку про його недоброчесність;
- неприпустимість посилання у рішенні Комісії на незрозумілість чи суперечливість пояснень кандидата без змістовного обґрунтування такого висновку, із зазначенням, зокрема, що саме і в якій частині не зміг пояснити кандидат чи залишилося незрозумілим для членів Комісії та / або яким саме фактичним обставинам / доказам суперечать його пояснення;
- необхідність удосконалення підходів до аналізу інформації стосовно кандидата на посаду судді та мотивування рішень Комісії.
5.4. На нашу думку, з урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1.
Судді О. О. Банасько
Н. В. Шевцова