суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.
у справі № 523/7180/14-ц
(провадження № 14-5свц25)
1. Велика Палата Верховного Суду 08 жовтня 2025 року розглянула заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська бутербродна компанія» (далі - ТОВ «Одеська бутербродна компанія»), подану представником - адвокатом Лещенком А. В., про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року за виключними обставинами у справі за позовом заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Одеська бутербродна компанія», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі постановою відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року - залишила без змін.
3. З цим результатом розгляду заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.
Історія справи
4. У травні 2014 року заступник прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Одеська бутербродна компанія», Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 278,4 кв. м;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з кафе з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 278,4 кв. м;
- визнати протиправним та скасувати свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на нежитлові приміщення - кафе загальною площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 137,4 кв. м., розташованими на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.
5. Прокурор обґрунтував пред'явлений позов тим, що під час перевірки додержання вимог природоохоронного, земельного та містобудівного законодавства при розміщенні та експлуатації об'єктів, розташованих на узбережжі Чорного моря, прокуратура встановила, що на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва імені Котовського ТОВ «Одеська бутербродна компанія» використовує у комерційних цілях земельну ділянку площею 0,027 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення кафе площею 278,4 кв. м та шести літніх будиночків загальною площею 137,4 кв. м, разом - 415,8 кв. м.
6. Зазначив, що право власності на спірне нежитлове приміщення кафе з літніми будиночками продавець ОСОБА_1 зареєстрував за собою на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2011 року
у справі № 2-4240/11, яке надалі скасував Апеляційний суд Одеської області рішенням від 15 червня 2012 року.
7. Спірне нерухоме майно побудоване на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, тому право власності на цей об'єкт, який є самочинним будівництвом, не могло виникнути, а отже, це майно не могло бути предметом продажу і передаватися до статутного фонду ТОВ «Одеська бутербродна компанія» як об'єкт цивільних прав. Крім рішення апеляційного суду у справі № 2-4240/11 факт самочинного будівництва підтверджений постановами Одеського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року у справі № 30-25/271-05-9048, від 22 січня 2008 року у справі № 9/447-05-12024 (останнім рішенням суд зобов'язав забудовницю знести самочинно збудований об'єкт).
8. Прокурор вважав, що скасування рішення суду, на підставі якого зареєстроване право власності на спірний об'єкт, є підставою для визнання недійсними подальших угод щодо відчуження такого майна. До того ж, у свідоцтві від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , про право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на це майно немає інформації про рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради та його дату, що є підставою для скасування такого свідоцтва.
9. Земельна ділянка, на якій влаштований спірний об'єкт самочинного будівництва, розташована на узбережжі Чорного моря та відноситься до земель природно-заповідного фонду, а її використання у комерційних цілях є недопустимим.
10. Рішенням від 21 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року,Суворовський районний суд м. Одеси позов заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнив.
Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 278,4 кв. м.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1/2 частки кафе з літніми будиночками (шість штук), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 278,4 кв. м.
Визнав протиправним та скасував свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради ТОВ «Одеська бутербродна компанія», на нежитлові приміщення - кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук), загальною площею 137,4 кв. м, що розташовані на території гідропарку «Лузанівка» за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,027 га.
11. Суд навів такі мотиви ухваленого рішення. Самовільно зайнята земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси, власником та розпорядником якої є Одеська міська рада, яка не надавала дозволу на будівництво спірного об'єкта та не виділяла у користування та володіння цю земельну ділянку.
12. Суд зауважив, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом так само, як і право власності інших суб'єктів.
13. Пославшись на статтю 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає вимогам закону і порушує право власника, визнає суд незаконним і скасовує, суд першої інстанції виснував про безпідставність видання Виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року, серії НОМЕР_1 , на нежитлові приміщення кафе площею 278,4 кв. м з літніми будиночками (шість штук) загальною площею 137,4 кв. м, та про встановлення підстав для визнання протиправним і скасування такого документа.
14. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, наголосив на тому, що підставою користування земельною ділянкою є право власності, право постійного користування або право оренди на зазначену земельну ділянку. Оскільки такого права у відповідачів немає, як і немає дозволу на будівництво спірного об'єкта, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про неодмінність захисту права територіальної громади порушеного в результаті ведення самочинного будівництва.
15. Ухвалою від 20 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Одеська бутербродна компанія» у відкритті касаційного провадження у справі за їх касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій.
16. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про незаконність та неправильність оскаржених судових рішень. Касаційна скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не викликають потреби у перевірці матеріалів справи.
17. ТОВ «Одеська бутербродна компанія» звернулося до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зі скаргою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з незаконністю і непропорційністю позбавлення майна, якого воно зазнало. Товариство також скаржилося на підставі статті 6 Конвенції на те, що рішення національних судів у провадженні про визнання договорів купівлі-продажу спірного майна були недостатньо обґрунтованими.
18. ЄСПЛ 12 грудня 2024 року ухвалив рішення у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» (далі - Рішення), яким встановив порушення Державою Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
19. ЄСПЛ врахував факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції і стягнув на користь компанії-заявника 3 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди та 400,00 євро компенсації судових витрат.
20. У рішенні ЄСПЛ зауважив, що спірне нерухоме майно було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування, а тому національний суд визнав таку забудову самочинною і постановив рішення про її знесення. Головне занепокоєння органів державної влади в цьому провадженні полягало в тому, щоб повернути земельну ділянку у володіння міської ради та у стан, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника. До того ж, провадження призвело до того, що підприємство-заявник втратило зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, побудований на цій земельній ділянці.
21. ЄСПЛ зазначив, що:
- ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник або, якщо на те пішло, її засновники та учасники пан і пані Є., - порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях;
- пан і пані Є. придбали кафе у пана М., право власності якого було належно зареєстроване органами державної влади на підставі чинного на той момент рішення суду;
- процедура, яка призвела до визнання права власності пана М. на кафе, є незвичною, однак цим не можна дорікнути підприємству-заявнику;
- право власності підприємства-заявника на кафе також було належно зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки. Тому відповідне кафе було «майном» підприємства-заявника;
- потреба у виправленні старої «помилки» не повинна непропорційно втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.
22. З урахуванням наведеного, не відкинувши, що втручання держави у право підприємства-заявника передбачене законодавством і переслідувало законну мету, яка відповідала суспільному інтересу, ЄСПЛ констатував недотримання принципу пропорційності, з таких причин:
- у контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування;
- суд врахував, що ще у 2007 році органи державної влади намагалися виправити ситуацію з будівництвом кафе і навіть домоглися рішення суду про його знесення у січні 2008 року. Однак знесення так і не відбулося, а Уряд не надав жодного пояснення у зв'язку з цим. Це первинне упущення дозволило кафе існувати далі та призвело до подальшого розвитку подій. Навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення не було вжито, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Причину невиконання протягом такого тривалого періоду Уряд не пояснив. Суд вважає це ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Водночас, оскільки рішення національних судів є остаточними та підлягають виконанню, вони можуть бути виконані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності у підприємства-заявника;
- з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою;
- уряд не надав детального пояснення алгоритму реалізації права підприємства-заявника на підставі положень національного законодавства на відшкодування шкоди.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
23. Постановою від 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія» про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року - залишила без змін.
24. Постанова мотивована тим, що перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі, не призведе до відновлення права ТОВ «Одеська бутербродна компанія», оскільки об'єкт, яким володіло Товариство, є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада міста Одеси як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.
Припинення права володіння майном, що виникло через неефективність роботи державних органів та існувало певний період часу до усунення відповідної помилки, є втручанням у право особи, яка мала законні очікування на володіння своїм майном, а непропорційність такого втручання є підставою для відповідальності держави за свої дії / бездіяльність. Проте згадана відповідальність не є формальною, поновлення порушених прав має бути ефективним.
25. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції саме по собі не є автоматичною і безумовною підставою для перегляду судових рішень національних судів.
26. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ постановив відкласти розгляд питання щодо справедливої сатисфакції та закликав уряд і підприємство-заявника упродовж трьох місяців з дати повідомлення про це рішення надати свої письмові зауваження із цього питання та, зокрема, повідомити ЄСПЛ про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти.
27. З огляду на це та висновки, зроблені в Рішенні, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ЄСПЛ не закликав до перегляду судових рішень національних судів, а навпаки, врахувавши обставини справи та те, що ці рішення є остаточними та підлягають виконанню, а отже, можуть бути реалізовані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності підприємства-заявника (пункт 29 Рішення), запропонував розглянути можливість укласти угоду між урядом та підприємством-заявником.
28. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала особливий статус землі -земля водного фонду, на якій розміщений спірний об'єкт нерухомості та яка має природоохоронне значення та не може використовуватися не за цільовим призначенням.
29. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законний власник, яким є територіальна громада міста Одеси, може вимагати усунення порушення свого права незалежно від дійсності правочину за яким відчужено самочинно збудоване на цій землі нерухоме майно.
30. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що ЄСПЛ чітко визначає та визнає превалювання загального інтересу щодо збереження навколишнього середовища, зокрема прибережних смуг, над інтересом приватним, захист якого є не менш важливим, однак є більш варіативним і гнучким у способах його забезпечення. Така варіативність може полягати, зокрема, в застосуванні механізму індивідуальної компенсації особі, у право якої відбулося втручання, що неможливо у ситуації із загальним (суспільним) інтересом, через необхідність захисту якого власне й відбулося втручання в інтерес приватний.
Мотиви окремої думки
31. Автори окремої думки не погоджуються як з мотивами ухваленого судового рішення, так і з результатом вирішення заяви, з огляду на таке.
32. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що земельна ділянка, на якій розташоване кафе з літніми будиночками є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, власником та розпорядником якої є Одеська міська рада, дозволу на будівництво спірного об'єкта, як і дозволу про виділення земельної ділянки під самочинно збудоване приміщення, ними не надавалось, а тому свідоцтво про право власності від 27 червня 2012 року було видано безпідставно, воно суперечить закону та порушує права власника земельної ділянки - Одеської міської ради.
33. У результаті судового розгляду цієї справи право власності товариства - заявника було припинено рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року, яке було залишене без змін Апеляційним судом Одеської області ухвалою від 23 березня 2015 року, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.
34. Отже, наслідком визнання оспорюваних у цій справі правочинів недійсними є припинення права власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на спірне майно.
35. Суть встановленого ЄСПЛ порушення у цій справі зводиться до того, що відбулося втручання в право власності заявника внаслідок ухвалення судового рішення про позбавлення права власності. Це рішення є чинним на момент перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
36. Одним із заходів індивідуального характеру є повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у ній. Тут потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
37. Відповідно до Рекомендації № R(2000)2, зобов'язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд, згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
38. Відповідно заходи індивідуального характеру, які мають бути вжиті на виконання цього рішення, мають враховувати конкретну суть встановленого ЄСПЛ порушення.
39. У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що у цій справі, навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності. Суд наголосив, що навіть після того, як право власності підприємства-заявника на кафе було визнано недійсним і було знову видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було, а виконавче провадження досі триває, хоча минуло вісім років. Більш того, з липня 2011 року до березня 2012 року кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації прав власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього, хоча їм мало бути відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою. Суд вважав, що це є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її.
40. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
41. У контексті вибуття майна з власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» зауважуємо, що критерії оцінки правомірності втручання держави у право власності закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
42. Такими критеріям, які мають оцінюватися у сукупності, є: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
43. Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
44. За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
45. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.
46. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
47. У справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, ЄСПЛ Рішенням від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» визнав прийнятною скаргу підприємства-заявника та встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності) через втручання в майнові права підприємства-заявника.
48. ЄСПЛ, зокрема, акцентував, що підприємство-заявник скаржилося на визнання недійсним права власності на відповідне кафе, й не висувало жодних вимог щодо земельної ділянки, на якому воно розташоване (пункт 22 Рішення).
49. Відповідно втручання у право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» відбулося в результаті ухвалення судами рішень про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року та визнання протиправним і скасування свідоцтва про право власності від 27 червня 2012 року.
50. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала інші судові справи, зокрема № 916/4741/15, та вказала, що суди визначили спірний об'єкт нерухомості як самочинне будівництво, та на підставі цього у пункті 91 постанови зробила висновок, що перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі, не призведе до відновлення права ТОВ «Одеська бутербродна компанія», оскільки об'єкт яким володіло Товариство є самочинно збудованим і право власності на нього не набувається, а територіальна громада міста Одеси як законний володілець земельної ділянки, на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, не може бути позбавлена права на усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.
51. Із цим висновком не погоджуємося та вважаємо за неодмінне зазначити таке. ЄСПЛ розглянув доводи Уряду, відповідно до яких кафе було побудоване на комунальній земельній ділянці, яка ніколи не відводилася для цієї мети органами місцевого самоврядування. З урахуванням цього, спірний об'єкт нерухомості був визнаний самочинною забудовою, у зв'язку з чим було видано наказ про його знесення з метою повернення земельної ділянки у володіння міської ради та приведення її до стану, в якому вона була до початку будівельних робіт, а не витребувати будь-які будівлі у підприємства-заявника.
52. На підставі зазначеного Уряд наголошував, що підприємство-заявник не володіло «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відповідне майно було придбано незаконно.
53. Однак ЄСПЛ у пункті 24 Рішення виснував, що ніщо в матеріалах справи не дозволяє припустити, що підприємство-заявник - або, якщо на те пішло, її засновники - порушили закон або брали участь у будь-яких шахрайських діях. Право власності підприємства-заявника на кафе було належно зареєстроване органами державної влади, і воно володіло кафе без жодних перешкод щонайменше два роки (з 2012 року, коли воно зареєструвало своє право власності, по 2014 рік, коли прокурор ініціював провадження щодо нього).
54. ЄСПЛ визнав, що спірне кафе було «майном» підприємства-заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
55. Тобто ЄСПЛ сформулював ці висновки проаналізувавши доводи Уряду щодо незаконності спірного об'єкта нерухомості як самочинного будівництва.
56. Звертаємо увагу на пункт 25 Рішення, у якому ЄСПЛ вказав, що навіть припустивши, що оскаржуване втручання було передбачене законодавством і переслідувало мету, яка відповідала суспільному інтересу, воно в будь-якому випадку не відповідало вимозі пропорційності, з причин наведених далі.
57. ЄСПЛ повторив, як йдеться в пункті 26 Рішення, що потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див., наприклад, рішення у справі «МПП «Фортеця» проти України» [Комітет] (Fortetsya, MPP v. Ukraine) [Committee], заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, з подальшими посиланнями).
58. Для вирішення питання про захід індивідуального характеру, який належить застосувати у цій справі на виконання Рішення ЄСПЛ, важливим є те, що у цій справі виправлення «старої помилки» відбулося внаслідок ухвалення судових рішень про визнання недійсним права власності підприємства-заявника на будівлю кафе.
59. Велика Палата Верховного Суду в пункті 72 постанови виснувала, що ЄСПЛ не закликав до перегляду судових рішень національних судів, а навпаки, врахувавши обставини справи та те, що «оскільки рішення є остаточними та підлягають виконанню, а отже, можуть бути реалізовані в будь-який момент, що викликає стан постійної невизначеності підприємства-заявника» (пункт 29 Рішення), запропонував розглянути можливість укласти угоду між урядом та підприємством-заявником.
60. Не погоджуючись з цим, вважаємо, що враховуючи наведені вище стандарти Ради Європи щодо поновлення провадження на національному рівні після прийняття ЄСПЛ Рішення, усунення порушення Конвенції в цій справі та реалізація засади restitutio in integrum є неможливими власне без скасування судових рішень в цій справі, адже порушення продовжує існувати та становить загрозу існуванню майновим правам підприємства-заявника попри ухвалене ЄСПЛ Рішення у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України».
61. Такий висновок цілком відповідає зобов'язанню держави виконувати остаточні рішення ЄСПЛ та підходам, які застосовує Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами, а саме: можливості застосування судом принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), вирішується у взаємозв'язку із принципом остаточності судового рішення, що набрало законної сили (res judicata), у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи (подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пунктах 40-55 постанови від 04 вересня 2024 року у справі № 22-23/321-05-10190).
62. У справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ТОВ «Одеська бутербродна компанія» на спірне майно, проте жодна національна судова інстанція не аналізувала питання щодо пропорційності такого втручання у право підприємства на мирне володіння майном, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
63. Характер установлених ЄСПЛ порушень, які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставить під сумнів результат такого національного судового розгляду.
64. Саме наведені обставини є визначальними для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України».
65. З огляду на наведене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду, з метою надання національними судами належної правової оцінки зазначених обставин з урахуванням висновків ЄСПЛ у цій справі, мала всі підстави для задоволення заяви ТОВ «Одеська бутербродна компанія», скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
66. З-поміж усього наведеного вище, саме ухвалення такого рішення Великою Палатою Верховного Суду відкрило б процесуальну можливість для сторін цього спору - підприємства-заявника і держави (у цій справі - Одеської міської ради, прокуратури), відповідно до пункту 40 Рішення ЄСПЛ, досягти домовленості та укласти угоду у цій справі.
Судді: О. В. Ступак
О. В. Кривенда
К. М. Пільков
С. О. Погрібний
І. В. Ткач
В. Ю. Уркевич