28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 758/4549/20
провадження № 61-7554ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду Спеціального призначення «Спецжитлофонд», Київської міської державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про визнання права проживання у квартирі безстроково і зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Офіс Генерального прокурора, про виселення,
9 червня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, зареєстровану судом 20 червня 2025 року, на рішення Голосіївського районного
суду міста Києва від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного
суду від 26 березня 2025 року, повний текст якої складено 5 травня 2025 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувану постанову Київський апеляційний суд ухвалив 26 березня 2025 року, повний текст склав 5 травня 2025 року; забезпечено надання загального доступу 8 травня
2025 року.
Касаційну скаргу заявник подала до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і заявляє клопотання про поновлення цього строку.
В обґрунтування вказує, що оскаржувану постанову апеляційного суду отримала
12 травня 2025 року, на підтвердження чого до скарги долучила копію розписки про отримання оскаржуваної постанови.
Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).
Касаційний суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин, ОСОБА_1 на засадах верховенства права необхідно забезпечити доступ до незалежного і безстороннього вирішення спору за встановленою процедурою.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, що вказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення заявнику строку на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного
суду міста Києва від 17 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного
суду від 26 березня 2025 року.
Проте касаційне провадження не може бути відкрито з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, заявник вказала про подання касаційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня
2024 року, проте у викладеному в касаційній скарзі клопотанні просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва Дніпропетровської області
від 17 травня 2024 року.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Заявник посилається на незаконність оскаржуваних судових рішень, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені
частиною другою статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.
При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями замість заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які останній не навів у касаційній скарзі, або самостійно визначити конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 389 ЦПК України, оскільки вказане свідчитиме про порушення принципу змагальності.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої
статті 393 ЦПК України залишається без руху.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного
суду від 26 березня 2025 року залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко