05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 191/3186/23
провадження № 61-6640св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2024 року у складі судді Костеленко Я. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у складі колегії суддів Халаджи О. В., Агєєва О. В., Космачевської Т. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», яке змінило назву на Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КНП «ДОКОД» ДОР), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом генерального директора
КНП «ДОКОД» ДОРвід 30 квітня 2020 року № 115-ос з 04 травня 2020 року його було переведено на посаду начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР.
На виконання Закону України «Про запобігання корупції», рішення Національного Агентства з питань запобігання корупції від 02 березня 2017 року № 75, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09 березня 2017 року за
№ 326/30194 «Про затвердження Типової антикорупційної програми юридичної особи», та з метою підвищення ефективності запобігання та протидії корупції у КНП «ДОКОД» ДОР, наказом генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР
від 26 лютого 2020 року № 43 «Про затвердження антикорупційної програми», його було призначено уповноваженою особою з реалізації антикорупційної програми КНП «ДОКОД» ДОР.
Позивач зазначав, що всі доручення та завдання керівництва підприємства виконував якісно та вчасно, не допускав порушення трудової дисципліни та своїх посадових обов'язків. Наказом виконуючої обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2. від 22 червня 2023 року № 7 його було звільнено з посади начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР за прогул, у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав спірний наказ про його звільнення незаконним, так як видано
неуповноваженою особою. Звільнення проведено виконуючою обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ОСОБА_2., яка була призначена на посаду з порушенням вимог діючого законодавства, а саме розпорядження про призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючої обов'язки не затверджене рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким виключно на пленарних засіданнях районної, обласної пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються призначення і звільнення керівників об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».
На час видання наказу про його звільнення обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР здійснювала ОСОБА_3 . Наказ генерального директора ОСОБА_4 від 15 червня 2023 року № 196-в про призначення її виконуючої обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР станом на 22 червня
2023 року діяв та не був скасований.
КНП «ДОКОД» ДОР розташоване за двома адресами (базами) у м. Дніпрі:
вул. Гавриленко, 1 та вул. Космічна, 21 .
22 червня 2023 року разом з виконуючою обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_3 з 12 год. 00 хв. і до 16 год. 30 хв. він працював у
її робочому кабінеті, який розташований по вул. Гавриленка, 1 у м. Дніпрі.
Позивач вказував, що о 16 год. 30 хв. у коридорі біля робочого кабінету
ОСОБА_3 йому повідомила ОСОБА_2 про звільнення за прогули. Оскільки його звільнення відбувалося у незаконний спосіб, то він відмовився надати пояснення та отримувати наказ неуповноваженої особи про його звільнення. Наголошував, що умовами роботи не визначено його постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування у цьому місці. За змістом Положення про організацію роботи відповідача начальник відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОРвиконує свою роботу як у межах двох адміністративних приміщень комунального підприємства, так і за їх межами, зокрема представництво в судах та інших органах, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці. Саме вимогу про надання пояснень відносно відсутності на роботі та повідомлення про його звільнення було зроблено в адміністративному приміщенні по вул. Гавриленка, 1 у м. Дніпрі.
Беручи до уваги, що він виконував свої посадові обов'язки, у тому числі, як уповноважена особа з антикорупційних питань підприємства на робочому місці, разом з виконувачем обов'язки генерального директора ОСОБА_3.
в адміністративному приміщенні КНП «ДОКОД» ДОР, розташованому по
вул. Гавриленка, 1 у м. Дніпрі, тому факт відсутності на роботі, на які у наказі посилається ОСОБА_2 , безпідставний. Крім того, станом на 22 червня
2023 року на час його звільнення, згода від Національного агентства з питань запобігання корупції щодо такого звільнення ОСОБА_2 не отримано.
Вважав, що при прийнятті наказу про його звільнення виконуюча обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2 порушила порядок ведення кадрового діловодства, який регулюється нормативно-правовими актами з питань трудового законодавства, постановами Кабінету Міністрів України тощо, а також внутрішніми розпорядчими документами підприємства (колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, інструкцією з діловодства та ін.).
Виконуюча обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР
ОСОБА_2 присвоїла наказу про його звільнення номер, який не відповідає загальній нумерації наказів по особовому складу підприємства. У наказах, які реєструються у відділі кадрів підприємства, крім номера наказу, ставлять відмітку «-ос».
Розрахунок заробітної плати з ним відповідач здійснив лише 29 червня 2023 року, але довідку-розрахунок суми при звільненні не надано. Трудова книжка та наказ про його звільнення знаходяться у відповідача.
Позивач вважав, що вищезазначеним діями відповідача його позбавлено законного права на працю, право заробляти собі на життя, порушено його економічні, соціальні і культурні права, які гарантовані Конституцією України та Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права.
Крім того, звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли йому фізичних страждань, погіршили фізичний та психоемоційного стан і призвели до моральних страждань. У зв'язку із незаконним звільненням під час війни він був позбавлений єдиного джерела доходу - заробітної плати. Як застрахована особа, він був також позбавлений права на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Після незаконного звільнення 22 червня 2023 року, стан його здоров'я різко погіршився і 23 червня 2023 року його було госпіталізовано до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» Дніпропетровської обласної ради», де проходив оперативне лікування. Він залишився без грошей, вимушений був позичати кошти на лікування та придбання їжі. У результаті недобросовісної поведінки відповідача, умисних дій, спрямованих на знищення успішного і унікального підприємства, 90-річчя якого вони повинні були святкувати у 2023 році, він хвилювався, відчував глибокі переживання, звертався до різних контролюючих та правоохоронних органів з проханням втрутитися у незаконні дії обласної ради і призначеного у незаконний спосіб виконувачого обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ виконуючої обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР від 22 червня 2023 року № 7 про його звільнення з посади начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення
КНП «ДОКОД» ДОР;
- поновити його на посаді начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР з 22 червня 2023 року;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за 22 червня 2023 року по день ухвалення рішення суду;
- стягнути з відповідача на його користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючої обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2 № 7 від 22 червня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР, на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР з 22 червня 2023 року.
Стягнуто з КНП «ДОКОД» ДОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2023 року по 15 листопада 2024 року у розмірі 291 585 грн 17 коп. без урахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з КНП «ДОКОД» ДОР на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що акти про відсутність позивача на робочому місці від 21 червня 2023 року та від 22 червня 2023 року
спростовуються наданим відеозаписом, а тому не можуть бути підставою для звільнення позивача з посади за прогули. Звільнення ОСОБА_1 , як уповноваженої особи з антикорупційних питань підприємства, відбулось без погодження з Національним агентством з питань запобігання корупції, чим порушено вимоги, передбачені пунктом 5 Розділу VІ Антикорупційної програми комунального підприємства, яка затверджена наказом від 26 лютого 2020 року № 43 головного лікаря КНП «ДОКОД» ДОР.
Суд зазначив, що оскільки вимога позивача про визнання протиправним наказу про звільнення підлягає задоволенню, його слід поновити на раніше займаній посаді, а з роботодавця на користь позивача - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (затримки розрахунку при звільненні), розмір якого обчислено з урахуванням довідки відповідача про доходи працівника, статей 117, 235 КЗпП України, положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року
№ 100 (367 робочих дня х 794,51 грн). Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції урахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, вимушені зміни у її життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені для захисту її прав та інші встановлені обставини справи, тому вважав достатнім і справедливим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
Районний суд застосував відповідні норми КЗпП України, урахував судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також роз'яснення, надані судам у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 24 червня 2025 року, апеляційну скаргу КНП «ДОКОД» ДОР задоволено частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2024 року змінено.
Стягнуто з КНП «ДОКОД» ДОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 року у розмірі
104 875 грн 32 коп., з утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Компенсовано КНП «ДОКОД» ДОР за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір у розмірі 1 867 грн 09 коп.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Частково змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при звільненні ОСОБА_1 не було дотримано вимог трудового законодавства, а тому таке звільнення є незаконним. Проте, суд першої інстанції визначаючи період з 22 червня 2023 року по 15 листопада 2024 року, за який необхідно стягнути середній заробіток на користь позивача, не врахував норми матеріального права, що призвело до ухвалення рішення у цій частині з відповідним порушенням, а тому сума середнього заробітку підлягає перерахунку. Період вимушеного прогулу позивача тривалістю шість місяців з
22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 року становить 132 робочих дня, загальна суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача зменшено до 104 875 грн 32 коп.
При ухваленні рішення суду у частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що позивачу була завдана моральна шкода через незаконне звільнення, що стало безумовним стресом для нього, оскільки фактично останній залишився без засобів існування через незаконні дії роботодавця.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку судове рішення не оскаржував.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі КНП «ДОКОД» ДОР, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції у частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, рішення суду першої інстанцій у цій частині залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КНП «ДОКОД» ДОР, з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення дії судових рішень відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2025 року справу за позовом
ОСОБА_1 до КНП «ДОКОД» ДОР про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга КНП «ДОКОД» ДОР мотивована тим, що судами зроблено помилковий висновок про те, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача як уповноваженої особи з антикорупційних питань підприємства без погодження з Національним агентством з питань запобігання корупції.
Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» уповноважений є посадовою особою юридичної особи, що призначається відповідно до законодавства про працю керівником юридичної особи або її учасниками (засновниками) у порядку, передбаченому ухваленою антикорупційною програмою. Тобто законом передбачено, саме призначення на посаду уповноваженого відповідно до законодавства про працю, а не покладення обов'язків уповноваженого на одного з працівників юридичної особи. Предметом даної справи є оскарження незаконного звільнення позивача з посади начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення, а не звільнення з посади уповноваженої особи, тому відповідач не повинен погоджувати з Національним агентством з питань запобігання корупції звільнення з начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення.
Покладення виконання обов'язків уповноваженої особи на позивача відбулося раніше ,ніж призначено на посаду, з якої його було звільнено, що підтверджується наказами генерального директора від 30 квітня 2020 року № 115-ос, яким ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення та від 26 лютого 2020 року № 43, яким на нього було покладено обов'язок уповноваженого.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 у наказі зазначено акт про відсутність працівника на робочому місці від 21 червня 2023 року, акт про відсутність працівника на робочому місці від 22 червня 2023 року, акт про відмову у наданні пояснень від 22 червня 2023 року. Власний кабінет з особистими речами позивача розташований у м. Дніпрі за адресою: вул. Космічна, 21, про що свідчить табличка на дверях, а також копія журналу отримання та здачі ключів від службових кабінетів КНП «ДОКОД» ДОР за період з 31 травня 2023 року по дату звільнення, а також копією рапорту старшого інспектора відділу персоналу від 06 листопада 2023 року.
Суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули, не надали відповіді на усі доводи відповідача щодо звільнення позивача з дотриманням положення пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема
не проаналізували їх на предмет добросовісності та сумлінності дій позивача щодо відсутності його на роботі у визначений в актах час. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами попередніх інстанцій.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, розраховуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, взяв до уваги довідку про його заробітну плату від 24 жовтня 2023 року № 52, дохід за квітень-травень 2023 року (два повних відпрацьованих місяця до дати звільнення), який складав 37 929 грн та 28 810 грн відповідно. Кількість робочих днів за ці два місяця - 42. Таким чином, середньомісячна заробітна плата складала 33 369,50 грн, а середньоденна - 794,51 грн (28 810 + 37 929=
33 369,50 : 42 = 794,51).
Суд першої інстанції зазначив, що періодом вимушеного прогулу з 22 червня
2023 року по день ухвалення судового рішення, тобто 15 листопада 2024 року, що становить 367 робочих дня, а тому загальна сума, яка підлягала виплаті, становила 291 585, 17 грн (367 робочих дня х 794,51 грн) без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що період вимушеного прогулу з 22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 року, тобто шість місяців, а всього - 132 робочих дня, що відповідає положенню статті 117 КЗпП України. Тому сума, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь зменшена до 104 875, 32 грн. Апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, незаконно зменшив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Відзив на касаційні скарги не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Наказом генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР від 30 квітня 2020 року
№ 115-ос з 04 травня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР.
На виконання Закону України «Про запобігання корупції», рішення Національного Агентства з питань запобігання корупції від 02 березня 2017 року № 75, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09 березня 2017 року за
№ 326/30194 «Про затвердження Типової антикорупційної програми юридичної особи», та з метою підвищення ефективності запобігання та протидії корупції у КНП «ДОКОД» ДОР, наказом генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР
від 26 лютого 2020 року № 43 «Про затвердження антикорупційної програми», ОСОБА_1 було призначено уповноваженою особою з реалізації антикорупційної програми КНП «ДОКОД» ДОР.
Відповідно до наказу КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_4. від 15 червня 2023 року № 196-в на період її відпустки з 21 червня по 07 липня 2023 року виконання обов'язків генерального директора покладено на заступника генерального директора з інформаційно-організаційного забезпечення ОСОБА_3.
(том 1, а. с. 182).
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради М. Лукашук
від 19 червня 2023 року № 22-КП «Про кадрові питання КНП «ДОКОД» ДОР звільнено ОСОБА_4 , генерального директора комунального підприємства,
19 червня 2023 року відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України та призначено виконуючою обов'язки генерального директора ОСОБА_2 20 червня
2023 року строком на 2 місяці (том 1, а. с. 182).
Відповідно до наказу про кадрові питання ОСОБА_2 приступила до виконання обов'язків директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради»
з 20 червня 2023 року (том 1, а. с. 234).
Відповідно до наказу від 22 червня 2023 року № 7 виконуючого обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2 звільнено
ОСОБА_1 , начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР, 22 червня 2023 року за прогул, у тому числі, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1, а. с. 91).
Підставою для звільнення ОСОБА_1 у наказі зазначено акт про відсутність працівника на робочому місці від 21 червня 2023 року, акт про відсутність працівника на робочому місці від 22 червня 2023 року, акт про відмову у наданні пояснень від 22 червня 2023 року.
З акта про відсутність працівника на робочому місці від 21 червня 2023 року вбачається, що він складений виконуючим обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про те, що 21 червня 2023 року начальник відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_1 протягом робочого дня самовільно, без відповідного дозволу та з невстановлених обставин був відсутній на робочому місці з 13 год. 04 хв. по 16 год. 10 хв. (більше трьох годин поспіль) (том 1, а. с. 92).
З акта про відсутність працівника на робочому місці від 22 червня 2023 року вбачається, що він складений виконуючим обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про те, що 22 червня 2023 року начальник відділу з кадрових питань та правового КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_1 протягом робочого дня самовільно, без відповідного дозволу та з невстановлених обставин був відсутній на робочому місці з
08 год. 00 хв. по 08 год. 58 хв. Зв'язок із ОСОБА_1 відсутній, про поважність причин своєї відсутності не повідомив (том 1, а. с. 95).
Відповідно до акта про відмову у наданні пояснень від 22 червня 2023 року, складеного виконуючим обов'язки генерального директора КНП «ДОКОД» ДОРОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 про те, що 22 червня
2023 року начальник відділу з кадрових питань та правового забезпечення
КНП «ДОКОД» ДОРОСОБА_1 відмовився надати пояснення з приводу своєї відсутності на робочому місці більше трьох годин поспіль без поважних причин, що підтверджується актом про відсутність працівника на робочому місці
від 21 червня 2023 року (том 1, а. с. 94).
Згідно з актом про відмову у наданні пояснень від 22 червня 2023 року, актом про відмову в ознайомленні з наказом від 22 червня 2023 року, складених
22 червня 2023 року о 10 год.00 хв. та 15 год. 48 хв. відповідно, начальник відділу з кадрових питань та правового забезпечення КНП «ДОКОД» ДОР ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці 22 червня 2023 року з 08-00 год. до 08-58 год., а також відмовився ознайомитися з наказом від 22 червня 2023 року № 7 про звільнення з посади (том 1, а. с. 96-97).
З копії журналу реєстрації наказів КНП «ДОКОД» ДОР від 20 червня 2023 року вбачається, що за № 7 від 22 червня 2023 року зареєстрований наказ про звільнення з посади, який підписаний ОСОБА_2 (том 1, а. с. 156).
З копії журналу реєстрації наказів по особовому складу КНП «ДОКОД» ДОР
від 19 вересня 2019 року по 04 липня 2023 року, в якому запис про звільнення ОСОБА_1 відсутній (том 1, а. с.159-181).
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 28 серпня 2025 року № 530-26/VIII змінено назву Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» на Комунальне некомерційне товариство «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради». Затверджено нову редакцію статуту Комунального некомерційного товариства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга КНП «ДОКОД» ДОР задоволенню не підлягає, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо позовних вимог про поновлення на роботі
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі
№ 761/30967/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого днябез поважних причин.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу.
Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП Україниє з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за
пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідно до статуту КНП «ДОКОД» ДОРмісце провадження діяльності вказаного підприємства є вул. Гавриленка, 1 та вул. Космічна, 21
у м. Дніпрі, а у матеріалах справи відсутні докази щодо фактичного місця роботи ОСОБА_1 , тому при звільненні позивача не було дотримано вимог трудового законодавства, а тому таке звільнення є незаконним.
Доводи касаційної скарги КНП «ДОКОД» ДОР про те, що підставою для звільнення ОСОБА_1 у наказі зазначено акт про відсутність працівника на робочому місці від 21 червня 2023 року, акт про відсутність працівника на робочому місці від 22 червня 2023 року, акт про відмову у наданні пояснень від 22 червня
2023 року. Власний кабінет з особистими речами позивача, розташований за адресою: вул. Космічна, 21 у м. Дніпрі, є безпідставні й не спростовують незаконність звільнення.
Верховний Суд зазначає, що робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник перебуває і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов'язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства,
не є прогулом.
Посилання КНП «ДОКОД» ДОРпро те, що предметом цієї справи є оскарження незаконного звільнення позивача з посади начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення, а не звільнення а з посади уповноваженої особи з реалізації антикорупційної програми, тому відповідач не повинен погоджувати з Національним агентством з питань запобігання корупціїзвільнення з начальника відділу з кадрових питань та правового забезпечення, є безпідставні.
Відповідно до наказу КНП «ДОКОД» ДОР від 26 лютого 2020 року № 43 затверджено антикорупційну програму КНП «ДОКОД» ДОР, а ОСОБА_1 призначено уповноваженою особою з реалізації антикорупційної програми.
У пункті 5 Розділу VІ Антикорупційної програми вищевказаного комунального підприємства уповноважений може бути звільнений з посади достроково у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 64 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» уповноважений може бути звільнений з посади достроково в разі розірвання трудового договору з ініціативи керівника юридичної особи або її засновників (учасників). Особа, яка працює на посаді Уповноваженого в юридичній особі, зазначеній у частині другій статті 62 цього Закону, може бути звільнена за умови надання згоди Національним агентством.
Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем також порушено порядок звільнення позивача як уповноваженої особи з антикорупційних питань підприємства без погодження з Національним агентством з питань запобігання корупції.
Вищезазначене узгоджується із практикою Верховного Суду від 19 квітня
2023 року у справі № 761/8294/21 (провадження № 61-4650св22) та інших.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні регламентовано статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до вказаної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, провадження № 61-6476св22.
Апеляційний суд при ухваленні постанови та стягненні середнього заробітку керувався статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд зазначає, що спірні правовідносини не стосуються питання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У справі, яка переглядається, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу одночасно з вимогою про поновлення на роботі.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна платане може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21.
Апеляційний суд, застосувавши статті 117, 235 КЗпП України, зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 104 875,32 грн, виходячи з періоду із 22 червня 2023 року по 22 грудня 2023 року, тобто з розрахунку не більш як за шість місяців, що передбачено статтею 117 КЗпП України.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивача поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.
Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув і зробив помилкові висновки про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, безпідставно пославшись на положення статті 117 КЗпП України, яка не регулює спірні правовідносини.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є частково обґрунтованими.
Разом з тим, Верховний Суд не може залишити рішення суду інстанції без змін
у частині стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як просить у касаційній скарзі ОСОБА_1 , так як згідно з наведеною вище частиною першою статті 235 КЗпП України при винесенні рішенняпро поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулуабо різниці
в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. При цьому, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу більше, ніж за 1 рік, а саме за період з 22 червня 2023 року по 15 листопада 2024 року. При цьому позов подано у липні 2023 року, а середній заробіток стягнуто по 15 листопада 2024 року, тобто за період більше одного року, не встановивши з вини кого зі сторін справи трудовий спір розглядався більше одного року.
Апеляційний суд при перегляді судового рішення відповідні вимоги закону не досліджував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
У пункті 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України зазначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу КНП «ДОКОД» ДОРбез задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору, а тому розподіл судових витрат буде здійснено при новому розгляді.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 травня 2025 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишити без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець