22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 344/19496/24
провадження № 61-10453св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лайф Факторинг»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року в складі колегії суддів Баркова В. М., Василишин Л. В., Максюти І. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування арешту з нерухомого майна,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» (далі - ТОВ «ФК «Лайф Факторинг», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»), Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування арешту з нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 03 березня 2024 року між позивачем та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 255, на підставі якого позивач набув право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 45,1 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У подальшому позивачу стало відомо, що на зазначену квартиру зареєстровано обтяження, а саме арешт нерухомого майна від 14 листопада 2008 року на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про арешт майна боржника.
Представник виконавчої служби повідомив позивачу про те, що підстав для зняття арешту не має, арешт накладено в рамках виконання виконавчого напису нотаріуса. Зазначений виконавчий напис вчинено на підставі договору іпотеки від 02 квітня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В. та зареєстрованого за № Д-330. Договір іпотеки укладений на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 02 квітня 2007 року № 226/2007.
ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі договору про відступлення прав вимоги став правонаступником ВАТ КБ «Надра» у кредитних правовідносинах стосовно ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки, а отже, арешт було накладено в інтересах ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».
Посилаючись на те, що у зв'язку з наявністю арешту позивач не може вільно володіти та розпоряджатися своїм майном, просив суд скасувати арешт, накладений на спірну квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Івано-Франківський міський суд рішенням від 11 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Лайф Факторинг», суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги пред'явлені до неналежного відповідача, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення, невизнання чи оспорення його прав та інтересів саме ОСОБА_1 . Водночас суд вважав, що належним відповідачем у справі є ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», оскільки своє право вимоги ВАТ КБ «Надра» продало ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 15 липня 2020 року, яке 31 серпня 2020 року продало право вимоги ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 10 липня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» задовольнив частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2025 року скасував.
Провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування арешту з нерухомого майна закрив.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» як власник спірного майна, на яке державним виконавцем накладено арешт у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке на час розгляду справи судом завершене, вправі звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України як правонаступник стягувача у зазначеному виконавчому провадженні.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
11 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Лайф Факторинг», засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 910/19865/17, від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15.
Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, зазначає, що оскарження дій виконавця не приведе до автоматичного зняття арешту, якщо відсутнє відповідне рішення суду. Тому, як вважає заявник, саме позов про визнання права власності та зняття арешту є доцільним шляхом відновлення порушеного права товариства як власника спірного майна.
Крім того, звертає увагу на те, що у цій справі ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» не є ні боржником у виконавчому провадженні, ні правонаступником стягувача, тобто не є стороною виконавчого провадження, у зв'язку з чим не може звертатися до суду у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Єдиним ефективним способом захисту порушеного права товариства вважає звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 18 серпня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2025 року.
Ухвалою від 13 жовтня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» набуло право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ТОВ «ФК «Лайф Факторинг», у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 5, 6).
Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2024 року позивач ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру (а. с. 7).
Відповідно до змісту договору купівлі-продажу від 03 березня 2024 року попередніми власниками квартири є відповідач у справі ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Право на продаж спірної квартири належало ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі таких договорів:
- договору іпотеки від 02 квітня 2007 року № Д-330, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В.;
- договору про відступлення прав вимоги № GL48N718070_1_1, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 15 липня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 834;
- договору про відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070, укладеного між ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. 31 серпня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3240 (а. с. 5, 6, 10).
Також встановлено, що постановою відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області від 14 листопада 2008 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на спірну квартиру накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 54417191.
Відповідно до листа начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису від 23 жовтня 2008 року за № 3990, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В. про звернення стягнення на спірну квартиру. Під час проведення виконавчих дій державний виконавець 14 листопада 2008 року ухвалив постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 30 квітня 2010 року - постанову про повернення виконавчого документа. На час розгляду справи виконавче провадження знищено (а. с. 8).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» про скасування арешту нерухомого майна. Звертаючись до суду з позовом, товариство посилалось на те, що набуло право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2024 року, укладеного з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 за позовом юридичної особи до органу ДВС про зняття арешту з майна, яке позивач вважав своєю власністю, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані іншим учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання адміністративним судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для ухвалення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 59 у чинній редакції). Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 59 у чинній редакції)). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно. Оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду за правилами господарського судочинства з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» як власник спірного майна, на яке державним виконавцем накладено арешт у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, вправі звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, як правонаступник стягувача у зазначеному виконавчому провадженні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як відомо з матеріалів справи, позивач набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2024 року, укладеного з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Право на продаж спірної квартири належало ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі: - договору іпотеки від 02 квітня 2007 року № Д-330, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В.;
- договору про відступлення прав вимоги № GL48N718070_1_1, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. 15 липня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 834;
- договору про відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070, укладеного між ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. 31 серпня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3240 (а. с. 5, 6, 10).
Тобто ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» було кредитором і стягувачем у виконавчому провадженні, під час якого накладено оскаржуваний позивачем арешт на спірну квартиру.
Враховуючи встановлені судами обставини, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач є правонаступником ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що між позивачем та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не укладався договір відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, позивач не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, у зв'язку з чим він не є суб'єктом права на подання такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке знищене.
Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності і зняття із нього арешту.
Отже, висновки апеляційного суду про закриття провадження у справі є помилковими, прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
У частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв'язку з допущеними судом апеляційної інстанції порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення і направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» задовольнити.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
В. В. Пророк