05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 149/3828/23
провадження № 61-8519 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон», Центр надання адміністративних послуг Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду
від 29 травня 2025 рокуу складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон»), Центру надання адміністративних послуг Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, в якому просила суд: 1) зобов'язати ТОВ СП «Нібулон» повернути їй земельну ділянку, площею 4,6946 га, кадастровий номер 0524880900:02:001:0207, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської об'єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області,
2) скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13949084 від 22 червня 2014 року, щодо підстав виникнення іншого речового права, зобов'язавши Центр надання адміністративних послуг Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права.
Позов мотивований тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, розміром 4,6946 га, кадастровий номер 0524880900:02:001:0207, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (бувша Великоострожоцька сільська рада Хмільницького району Вінницької області).
Вказувала, що у 2006 році вона передала ТОВ СП «Нібулон» вказану земельну ділянку в користування без укладення письмово договору, домовившись про те, що в будь-який час зможе повернути її, так як з моменту набуття у приватну власність даної земельної ділянки в неї було відсутнє волевиявлення на укладання договорів оренди землі.
Зазначала, що у 2014 році до неї звернулися працівники ТОВ СП «Нібулон» з необхідністю підписати документи для отримання нею плати за користування земельною ділянкою, надавши бланки, зміст яких їй був невідомий.
У 2017 році їй стало відомо, що 11 травня 2006 року в с. Великий Острожок Хмільницького району Вінницької області між нею та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір оренди землі розміром 4,69 гектара строком на 10 років, який зареєстрований в Хмільницькому районному відділі Вінницької філії «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 липня 2006 року за
№ 040680900013 та в подальшому 24 квітня 2014 році в с. Великий Острожок Хмільницького району Вінницької області між нею та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі. Відповідно до пункту 3.1 Договір укладено на 20 років.
Позивач зазначала, що зазначені договори оренди земельної ділянки вона не підписувала, вказана земельна ділянка на даний час знаходиться у фактичному користуванні ТОВ СП «Нібулон»без законних для цього підстав. Указувала, що вона не отримує від ТОВ СП «Нібулон» орендної плату згідно з договором оренди та будь-якої іншої матеріальної допомоги.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ТОВ СП «Нібулон» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 4,6946 га, кадастровий номер 0524880900:02:001:0207, цільове призначення якої -ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Уланівської об'єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області (бувша Великоострожоцька сільська рада Хмільницького району Вінницької області), що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ВН б/н, виданого 23 червня 2001 року на підставі рішення 12 сесії 3 скликання Великоострожоцької сільської ради
від 07 жовтня 2000 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 37.
Скасованорішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 13949084 від 22 червня 2014 року, щодо підстав виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: 241/040680900013, виданий 11 травня 2006 року, видавник: укладений між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», який зареєстрований у Хмільницькому відділі ВРФ «Центр ДЗК» 20 липня 2006 року за № 040680900013, договір про внесення змін до договору оренди землі від 11 травня 2006 року, серія та номер виданий
24 квітня 2014 року, видавник: укладений ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон». Номер запису про інше речове право: 6093018 від 19 червня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 228000305248, зобов'язавши Центр надання адміністративних послуг Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки
від 11 травня 2006 року ОСОБА_1 не підписувала, що підтверджено відповідною почеркознавчою експертизою, з істотними умовами цього договору вона не погоджувалась, а тому спірний договір не є укладеним. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов'язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, що є підставою для задоволення позовних вимог про повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації речових прав на неї.
Суд зазначив, що отримання позивачкою грошових коштів як орендну плату за користування землею, не свідчить про укладення договору оренди.
Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «СП «Нібулон» задоволено.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 березня
2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 , хоча і не підписувала договір оренди землі від 11 травня 2006 року, проте, отримуючи за неї орендну плату, висловила погодження та волевиявлення на існування та продовження договорів, у зв'язку з чим кожна із сторін виконували зобов'язання за ними. Оскільки сторони здійснювали повне виконання зобов'язань за договором оренди землі, а речове право ТОВ СП «Нібулон» за цим договором зареєстровано в установленому законом порядку, то такий договір не можна вважати неукладеним, а тому він є оспорюваним. Крім того, ОСОБА_1 у даній справі договір оренди з підстав відсутності волевиявлення на його укладення не оспорювала і не просила його визнати недійсним.
Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо заборони суперечливої поведінки й недобросовісності в діях позивачки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати,а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 березня 2025 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 149/3828/23 із Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
28 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року
у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), у постанові Верховного Суду
у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року
у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), оскільки у цих справах встановлені різні фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається.
При цьому, вказує, що суд апеляційної інстанції не урахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), у постановах Верховного Суду: від 23 вересня
2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження №61-9846св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20 (провадження № 61-20827св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21 (провадження № 61-9582св22); від 11 травня 2023 року у справі № 357/3155/21 (провадження № 61-10293св22).
Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, договір земельної ділянки є неукладеним, а тому посилання апеляційного суду на вчинення нею конклюдентних дій, тобто отримання орендної плати, не свідчить про укладненість договору оренди та узгодження їх істотних умов.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «СП «Нібулон» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою, судом встановлені всі фактичні обставини, які мають значення для справи, а доводи касаційної скарги вказаного не спростовують. Зазначається, що з травня 2006 року договір оренди землі сторонами виконувався, товариство сплачувало, а позивачка, як орендар, отримувала і приймала орендні платежі, а тому договір оренди не є неукладеним, хоча і позивачкою не підписаний. При цьому саме нею підписаний договір про внесення змін до договору оренди землі від 24 квітня 2014 року. Заявляючи вимоги про повернення землі після стількох років виконання умов договору, позивачка пропустила як позовну давність, так і проявляє недобросовісність у своїх діях.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,6946 га, кадастровий
№ 0524880900:02:001:0207, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Уланівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (бувша Великоострожоцька сільська рада Хмільницького району Вінницької області), що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серії ВН б/н, виданого 23 червня 2001 року на підставі рішення 12 сесії 3 скликання Великоострожоцької сільської ради
від 07 жовтня 2000 року (т. 1, а. с. 8-9).
Відповідно до договору оренди землі від 11 травня 2006 року № 241, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», зареєстрований в Хмільницькому районному відділі Вінницької філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 липня 2006 року за № 040680900013, ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ СП «Нібулон» належну їй на праві власності земельну ділянку, терміном на 10 років.
Згідно з договору від 24 квітня 2014 року про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі, зареєстрованого в Хмільницькому районному відділі Вінницької філії «Центр ДЗК», від 20 липня 2006 року за № 040680900013, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», термін оренди земельної ділянки збільшено до 20 років.
Відповідно до наданих відомостей та квитанцій за період з 2006 по 2023 роки ОСОБА_1 отримувала орендну плату від ТОВ СП «Нібулон» (т. 1, а. с. 154-206).
Із висновку судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/102-24/20141-ПЧ
від 08 листопада 2024 року, убачається, що підпис в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі від 11 травня 2006 року № 241 між ОСОБА_1 та
ТОВ СП «Нібулон» та підпис в графі «Орендодавець» в акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 11 травня 2006 року виконані не
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , a іншою особою з наслідуванням.
Вирішити запитання «Чи виконано підпис від імені особи Орендодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої зазначено підпис у акті прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) від 21 липня 2006 року, складеному в
с. Скаржинці Хмільницького району Вінницької області за договором оренди
від 20 липня 2006 року, який є невід'ємною частиною договору від 11 травня
2006 року № 241, ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», тією особою, від імені якої він зазначений, а саме ОСОБА_1 чи іншою особою?» не виявилось можливим, тому що при порівнянні досліджуваного підпису та підписів в зразках ОСОБА_1 не встановлено певного комплексу ідентифікаційних ознак, які були б достатні для будь-якого певного (позитивного або негативного) висновку.
Це пояснюється тим, що досліджуваний підпис відрізняється від зразків підписів порівнюваної особи за загальним виглядом, транскрипцією, переважною формою рухів, розміром, напрямом лінії письма, елементи досліджуваного підпису не співставні з елементами підписів ОСОБА_1 .
Підпис в графі «Орендодавець» у договорі від 24 квітня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Нібулон», виконаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2, а. с. 63-84).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; (пункти 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у» касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами
статей 319, 321 ЦК України, згідно якими власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які порушують його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.
Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб'єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.
Відповідно до статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах
(у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями частини першої статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України «Про оренду землі».
Статтею 13 цього Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 Закону «Про оренду землі»).
Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» убачається, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.
Станом на дату укладення договору оренди землі від 11 травня 2006 року діяла редакція Закону України «Про оренду землі», що визначала положення про те, що, договорі оренди землі набирав чинності з дня його реєстрації (статті 18, 20).
Станом на час внесення змін до договору оренди у 2014 році підлягало реєстрації право оренди (статті 6, 19).
Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб'єктів цивільного права.
У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.
Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід'ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.
Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов'язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.
За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов'язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов'язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року
у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс19) зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього,
а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду ще у постанові від 05 червня 2018 року (справа № 338/180/17, провадження № 14-144цс18) дійшла висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду також у постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 390/34/17, провадження
№ 61-22315сво18), висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред'явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.
Крім того, як Верховний Суд, так і Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертали увагу на те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, провадження № 14-175 цс 20 та інші).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційним судом вірно встановлено, що 11 травня 2006 року сторони уклали договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала
ТОВ СП «Нібулон» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років, а ТОВ СП «Нібулон» зобов'язалося використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і вносити ОСОБА_1 орендну плату. Цей договір був складений у письмовій формі, зареєстрований у встановленому законом порядку.
На виконання зобов'язання за договором оренди від 11 травня 2006 року ОСОБА_1 передала ТОВ СП «Нібулон» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) від 21 липня 2006 року і підпис позивачка на цьому акті висновком експертизи не спростовано. Надалі, протягом 2006-2014 років позивачка отримувала від ТОВ СП «Нібулон» орендну плату, що підтверджується належними й допустимими численними доказами, а саме відомостями про виплату ОСОБА_1 орендної плати та підписами про її отримання. Позивачкою вказані докази не спростовані. Більше того, у касаційній скарзі позивачка по суті ці обставини (отримання орендної плати) підтвердила, зазначивши, що вказане не свідчить про укладення договору оренди землі та узгодження його істотних умов.
Надалі, 24 квітня 2014 року сторони підписали договір про внесення змін до договору оренди землі, яким погодили продовження строку оренди до 20 років та збільшили розмір орендної плати. Факт вчинення підпису на договорі про внесення змін саме ОСОБА_1 підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи. Указане вочевидь свідчить саме про бажання позивачки продовжувати з відповідачем орендні відносини.
При цьому після внесення змін до договору оренди ТОВ СП «Нібулон» продовжило використання земельної ділянки та виплачувало ОСОБА_1 орендну плату за таке використання, а остання приймала її. Будь-яких заперечень з приводу продовження використання відповідачем земельної ділянки після 2014 року ОСОБА_1 не висловлювала.
Отже, апеляційним судом достовірно встановлено, що з 2006 по 2023 роки ОСОБА_1 отримувала орендну плату від ТОВ СП «Нібулон» за використання її земельної ділянки. Зазначені обставини позивачка не спростувала, а зі змісту доводів касаційної скарги й не намагалася спростувати, по суті погодившись з ними.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що у позивача не було волевиявлення на укладення договору є безпідставними й спростовується вищенаведеним у цій постанові.
Посилання суду першої інстанції на певні судові рішення Верховного Суду, як і касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних постанов Верховного Суду є безпідставними, так як при однаковому застосуванні норм матеріального права наведені справи і справа, яка Верховним Судом переглядається, містять різні фактичні обставини й різне доказування позову.
У кожній конкретній справі судом встановлюються обставини виконання умов договору оренди землі у разі його непідписання орендодавцем, а також його добросовісність, тобто отримання орендної плати, тривалість такого отримання, наміри у подальшому (як у цій справі про підписання змін до договору оренди) тощо.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки постанови суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону (стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець