05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 754/9673/24
провадження № 61-5904св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Грушка Володимир Ігорович,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грушки Володимира Ігоровича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року
у складі судді Коваленко І. І. та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, в якому просив суд стягнути солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь:
- 3 % річних у розмірі 12 565,39 грн за період із 05 грудня 2023 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 20 014,54 грн за невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/7074/23, за період
із 05 грудня 2023 року по 31 травня 2024 року;
- 3 % річних у розмірі 29 010,34 грн за період із 01 лютого 2022 року по 21 грудня 2023 року та інфляційні втрати у розмірі 133 845,82 грн за невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/8484/21, за період
із 01 лютого 2022 року по 21 грудня 2023 року;
- 3 % річних у розмірі 2 848,25 грн за період із 27 квітня 2023 року по 30 червня
2024 року та інфляційні втрати у розмірі 3 093,69 грн за період із 27 квітня 2023 року по 31 травня 2024 року за невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення суду у справі № 754/2447/22;
- 3 % річних у розмірі 5 404,78 грн за період із 22 грудня 2020 року по 01 лютого
2022 року та інфляційні втрати у розмірі 18 493,55 грн за період із 22 грудня
2020 року по 01 лютого 2022 року за невиконання зобов'язання, яке виникло
на підставі судового рішення суду у справі № 754/15314/19;
- 3 % річних у розмірі 3 584,90 грн за період із 07 лютого 2023 року по 30 червня
2024 року та інфляційні втрати у розмірі 5 436,83 грн за період із 07 лютого 2023 року по 30 червня 2024 року за невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення суду у справі № 754/10827/20;
- 3 % річних у розмірі 6 573,53 грн за період із 29 листопада 2022 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 10 974,99 грн за невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/2449/22, за період
із 29 листопада 2022 року по 31 травня 2024 року.
- 3 % річних у розмірі 55 955,80 грн за період із 22 грудня 2023 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 63 158,61 грн за період із 22 грудня
2023 року по 31 травня 2024 року за невиконання зобов'язання, яке виникло
на підставі судового рішення у справі № 754/16773/17;
- 3 % річних у розмірі 13 869,97 грн за період із 21 вересня 2022 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 29 731,34 грн за період із 21 вересня
2022 року по 30 червня 2024 року за невиконання зобов'язання, яке виникло
на підставі судового рішення у справі № 754/16771/17;
Позов мотивовано тим, що між ним та ОСОБА_2 було укладено декілька договорів позики, на забезпечення яких між ним та ОСОБА_3 було укладено відповідні договори поруки.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконували взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у справі № 754/16773/17 його позов задоволено, стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики
у розмірі 28 652 911,53 грн. Постановою Київського апеляційного суду
від 25 вересня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано
та прийнято нову постанову про часткове задоволення його позову,
стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь борг
у розмірі 2 053 805,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі
№ 754/16771/17 його позов задоволено частково, стягнуто солідарно
зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь борг у розмірі 1 533 720,00 грн
та 294 474,24 інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення районного суду скасовано у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення його позову. Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року вказану постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12161св20). Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року рішення районного суду в частині стягнення процентів скасовано, ухвалено нове судове рішення у цій частині про стягнення солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних у розмірі 91 140,76 грн, штрафу у розмірі 766 860,00 грн, пені
у розмірі 1 533 720,00 грн. Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині стягнення штрафу і пені скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено (провадження № 61-12636св21).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року
у справі № 754/15314/19 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року
за період із 18 березня 2017 року по 22 жовтня 2019 року у розмірі 161 578,74 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення районного суду залишено без змін. Указане судове рішення виконано 01 лютого 2022 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у справі
№ 754/10827/20 у задоволенні його позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення районного суду у частині позовних вимог про стягнення 3 % річних скасовано та стягнуто солідарно
зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь З % річних за невиконання договору позики за період із 05 березня 2019 року по 05 грудня 2020 року
у розмірі 85 605,68 грн. Указане судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно
зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь: 113 938,29 грн - 3 % річних
від простроченої суми, 269 443,78 грн - втрати від інфляції. Втрати від інфляції стягнуті за період із 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року, а 3 % річних -
з 26 вересня 2019 року по 01 серпня 2021 року. Указане судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 754/2449/22 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь
3 % річних за невиконання судового рішення у справі № 754/16771/17 за період
із 05 березня 2019 року по 20 вересня 2022 року у розмірі 138 011,27 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року рішення районного суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 жовтня
2023 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишено без змін (провадження № 61-13205св22). Це судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у справі
№ 754/2447/22 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь
3 % річних за період із 01 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року
у розмірі 80 495,96 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня
2023 року вказане рішення районного суду залишено без змін. Рішення суду
не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року у справі № 754/7074/23 його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно
зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних за період із 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 30 884,16 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вказане рішення районного суду скасовано в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, прийнято у цій частині нову постанову, якою стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь. інфляційні втрати за період із 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року
у розмірі 702 338,53 грн. Зазначені судові рішення не виконано.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали вищевказані судові рішення.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Уважав, що він має право на солідарне стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3
3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України
за невиконання наведених вище судових рішень.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, які виникли із судового рішення про стягнення компенсаційних втрат (судові справи: № 754/7074/23, № 754/8484/21,
№ 754/2447/22, № 754/15314/19, № 754/10827/20 та № 754/2449/22), не є сумою боргу, на які можуть нараховуватися 3 % річних та інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України, так як вони є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Крім того, відсутні правові підстави для задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з невиконанням зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/16771/17 та у справі № 754/16773/17.
Зокрема, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нараховані за прострочення повернення позики за період з 24 лютого 2022 року задоволенню не підлягають (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а тому позивач безпідставно нарахував 3 % річних та інфляційні втрати за період
із 21 вересня 2022 року по 30 червня 2024 року, з 22 грудня 2023 року по 30 червня 2024 року, 22 грудня 2023 року по 31 травня 2024 року.
Указаного не змінює часткове визнання відповідачами позову, зокрема, у частині стягнення 3 % річних у розмірі 52 776,91 грн за період із 01 серпня 2023 року
по 30 червня 2024 року, за прострочення виконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/16773/17, оскільки пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальне правило, яке звільняє боржників від відповідальності за прострочення зобов'язання після 24 лютого
2022 року, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку по суті вирішення спору, оскільки зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, які виникли із судового рішення про стягнення компенсаційних втрат, не можуть вважатися сумою боргу і на них
не нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати (частина друга статті 625 ЦК України). Районний суд вірно відмовив у задоволенні позовних про стягнення
3 % річних та інфляційних втрат через прострочення виконання відповідачами судових рішень у справах: № 754/7074/23, № 754/8484/21, № 754/2447/22,
№ 754/15314/19, № 754/10827/20 та № 754/2449/22.
При цьому районний суд обґрунтовано вказав про відсутність правових підстав
для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних через невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення
у справі № 754/16771/17 та у справі № 754/16773/17, так як позовні вимоги
про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нараховані за період із 24 лютого 2022 року, задоволенню не підлягають на підставі пункту 18 Прикінцевих
та перехідних положень ЦК України.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грушка В. І., звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Грушки В. І., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували
всі обставини справи та судову практику Верховного Суду, а саме те, що підставою для звернення до суду з позовом у цій справі є невиконання відповідачами судових рішень про стягнення з них у солідарному порядку грошових коштів на користь позивача, а не виконання самих договорів позики.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів
не встановлений договором або законом. Указана норма права підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Судові рішення у справах: № 754/7074/23, № 754/8484/21, № 754/2447/22,
№ 754/15314/19, № 754/10827/20 та № 754/2449/22 не виконані боржниками,
або частково виконані з простроченням, а тому позивач обґрунтовано звернувся
до суду з позовом до боржників про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат
на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Висновки судів про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, які виникли із судового рішення про стягнення компенсаційних втрат, не можуть вважатися сумою боргу і на них не нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, не узгоджуються з нормами законодавства.
Судами помилково застосовано пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень
ЦК України і вказано про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних через невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/16771/17
та у справі № 754/16773/17. Зазначений вище пункт Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не поширюється на правовідносини з невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення.
Вказується, щостаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань незалежно від правової підстави їх виникнення.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_2 , в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 193 629 грн.
На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за цим договором у цей самий день, 17 жовтня 2016 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки.
11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 1 533 720,00 грн, на забезпечення виконання якого в цей самий день
між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір поруки.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у справі № 754/16773/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно
зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики, укладеним 17 жовтня 2016 року, у розмірі 28 652 911,53 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 053 805,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року вищевказане судове рішення апеляційного суду залишено без змін (провадження № 61-18824св19).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі
№ 754/16771/17 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 11 листопада 2016 року
у розмірі 1 533 720,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 294 474,24 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення районного суду скасовано у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року вказану постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12161св20).
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року вказане рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 91 140,76 грн, штраф
у розмірі 766 860,00 грн та пеню у розмірі 1 533 720,00 грн. 3 % річних стягнуто
за період із 12 березня 2017 року по 04 березня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині стягнення штрафу і пені скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено (провадження № 61-12636св21).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі № 754/15314/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 3 % річних за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року
за період із 18 березня 2017 року по 22 жовтня 2019 року у розмірі 161 578, 74 грн.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі
№ 754/15314/19 виконано 01 лютого 2022 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у справі
№ 754/10827/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення районного суду у частині позовних вимог про стягнення 3 % річних скасовано
та стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь З % річних
за невиконання договору позики за період із 05 березня 2019 року по 05 грудня
2020 року у розмірі 85 605,68 грн.
Указане судове рішення суду не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : 113 938,29 грн - 3 % річних від простроченої суми, 269 443,78 грн - втрати від інфляції. Втрати
від інфляції стягнуті з 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року, а 3 % річних -
з 26 вересня 2019 року по 01 серпня 2021 року.
Указане судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 754/2449/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на його користь 3 % річних за невиконання судового рішення у справі
№ 754/16771/17 за період із 05 березня 2019 року по 20 вересня 2022 року
у розмірі 138 011,27 грн.
Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишено без змін (провадження
№ 61-13205св22).
Зазначене судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у справі
№ 754/2447/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 3 % річних за період із 01 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року у розмірі 80 495,96 грн.
Зазначене судове рішення не виконано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року у справі № 754/7074/23 стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних за період із 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 30 884,16 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вказане рішення районного суду скасовано в частині відмови у стягненні інфляційних втрат
і прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто солідарно зі ОСОБА_2
та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період із 01 липня
2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338, 53 грн.
Вказані судові рішення не виконано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Грушки В. І., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до відповідачів про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням останніми грошових зобов'язань, які виникли на підставі судових рішень.
Тобто предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за відповідні періоди за невиконання грошового зобов'язання щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача грошових сум, підтверджених судовими рішеннями.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити
на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами,
але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України).
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені частиною другою статті 11 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно зі статтями 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються
як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України),
так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5
ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі
№ 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи статті 625
ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася
з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня
2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем ОСОБА_2 було укладено договори позики, які були забезпечені договорами поруки, укладеними між позивачем та ОСОБА_3 .
Судовими рішеннями у справах: № 754/7074/23, № 754/8484/21, № 754/2447/22,
№ 754/15314/19, № 754/10827/20 та № 754/2449/22, № 754/16771/17
та № 754/16773/17, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача грошові суми в рахунок погашення боргу, процентів, інфляційних втрат за невиконання взятих на себе договірних зобов'язань.
У зв'язку з невиконанням відповідачами вищевказаних судових рішень позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Тобто спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судових рішень,
що судами попередніх інстанцій не враховано.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій помилково виходили із того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат
та 3 % річних, які виникли із судового рішення про стягнення компенсаційних втрат (справи: № 754/7074/23, № 754/8484/21, № 754/2447/22, № 754/15314/19,
№ 754/10827/20 та № 754/2449/22), не можуть вважатися сумою боргу і на них
не нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати (частина друга статті 625
ЦК України).
Крім того, судами вказано про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних через невиконання зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/16771/17
та у справі № 754/16773/17, так як позовні вимоги про стягнення 3 % річних
та інфляційних втрат, нараховані за період із 24 лютого 2022 року, задоволенню
не підлягають на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень
ЦК України.
У вищевказаному пункті Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану
та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року
за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання
за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється
від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Отже, до таких правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду
від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21 (провадження № 61-134св25).
Разом із цим, як уже було зазначено вище, спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судових рішень, а не стягнення заборгованості, а також 3 % річних та інфляційних втрат за договорами позики. Ці питання уже вирішено судом, і саме невиконання відповідних судових рішень стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі, яка переглядається.
Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625
ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача грошових сум, підтверджених судовими рішеннями, тому до цих правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України.
Таким чином, Верховний Суд уважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними.
Верховний Суд наголошує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно
від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
На вказаному наголошеному у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року у справі № 752/14070/23 (провадження № 61-6203св25).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі порушили грошові зобов'язання, які визначені відповідними судовими рішеннями.
Отже, якщо відповідачі порушили відповідні грошові зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року
у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено про те,
що відповідач мав грошове зобов'язання перед позивачем, яке підтверджувалося судовим рішенням, а саме вироком, який набрав законної сили, про стягнення
з відповідача на користь позивача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.
Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не звернули увагу,
що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин
частини другої статті 625 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведеного й ухвали передчасні висновки по суті вирішення спору. Суди попередніх інстанцій формально відмовили у задоволенні позову з підстав незастосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України, не надавши належну правову оцінку предмету та підставам позову, доводам сторін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,
не надав правову оцінку відповідним періодам, за які позивач просив стягнути 3 % річних та інфляційні втрати, не перевірив правильність розрахунків цих грошових сум, зроблених позивачем, не надав оцінку запереченням відповідачів із цього приводу. При цьому у касаційній скарзі позивач зазначає про те, що деякі судові рішення, невиконання яких стало підставою для звернення до суду з цим позовом, не виконано, а деякі виконано частково.
Суд першої інстанції не з'ясував характер спірних правовідносин, не надав належної правової оцінки доводам позову, а апеляційний суд передчасно погодився
з висновками суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції
за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання
їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400
ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грушки Володимира Ігоровича, задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року
та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець