21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 552/844/25
провадження № 61-11516 ск 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», подану його представником Тур Наталією Іванівною, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу,
1. Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з розподілу природного газу, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість (з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за час прострочення) у загальному розмірі - 1 348,24 грн і вирішити питання компенсації судових витрат.
2. Київський районний суд м. Полтави рішенням від 03 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року, у задоволені позову відмовив.
3. У вересні 2025 року через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», подана представником Тур Н. І., на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2025року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
4. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
7. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України встановлено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
8. Ціна позову у справі № 552/844/25 становить 1 348,24 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 30 = 90 840,00 грн), отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
9. Разом з тим, касаційна скарга містить посилання на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
10. Зазначаючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики заявник вказує на те, що необхідні висновки для правильного застосування пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30 вересня 2015 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824, пункту 3.1. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30 вересня 2015 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829, статті 638 Цивільного кодексу України, а саме щодо обов'язку споживача надати Оператору ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на об'єкт споживача або на окремий газовий прилад, якщо на певний період, зокрема, в неопалювальний період, споживач не планує використовувати природний газ та бажає, щоб за його об'єктом чи окремим газовим приладом не здійснювалося нарахування за нормами споживання.
11. Обґрунтовуючи виняткове значення справи для учасника справи, який подає касаційну скаргу, заявник зазначає, що виняткове значення полягає у правильному застосуванні законодавства, в тому числі, у даному та аналогічних спорах, адже спірні правовідносини стосуються надання послуг у сфері розподілу (газопостачання) природного газу, правового регулювання послуг, що надаються природними монополістами, а також доступу споживачів до таких послуг та умови їх споживання, оскільки послуги із забезпечення розподілу (газопостачання) природного газу є складовою частиною повноважень позивача та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики так як відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування норм пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем.
12. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені скаржником обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
13. Тобто скаржнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
14. Наведені скаржником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
16. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
17. Також не дає достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в цій справі, наведена заявником обставина про виняткове значення для нього цієї справи, оскільки обґрунтовуючи підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України він фактично дублює обґрунтування підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, іншим скаржник свої доводи належним чином не обґрунтував та не долучив жодних доказів на їх підтвердження. Незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для нього, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
18. Доводи, заявника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до його незгоди із оцінкою судами попередніх інстанції зібраних у справі доказів та встановлених обставин, викладення власного погляду щодо застосування норм права при розгляді цієї справи та по суті є спробою повторного перегляду справи та переоцінки встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
19. Варто зазначити, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
20. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
21. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
22. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
23. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
24. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення ЄСПЛ у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
25. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
26. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
27. Враховуючи наведене, оскільки представник Тур Н. І., яка діє в інтересах АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
28. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
29. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389 та 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», подану його представником Тур Наталією Іванівною, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2025року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ А. А. Калараш
/підпис/ Є. В. Петров