22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 201/6553/22
провадження № 61-15248св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - керівник Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство»,
відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» (далі - ДП «Дніпровське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації.
Позовну заяву обґрунтував тим, що рішенням Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 179/27 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (10 осіб)», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
Надалі рішенням Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування нового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 11 листопада 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 39201490).
Надалі 03 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3892, зареєстрований 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису про право власності - 39504941.
Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено, що вищевказана земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Так, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів країни від 17 січня 2022 року № 25, земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, знаходиться в межах кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га із загальної площі ділянки 0,1000 га.
Водночас, відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Разом з тим зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Враховуючи викладене, на переконання прокурора, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, розташована в межах кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», належить до земель лісового фонду та відповідно до положень до статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та статей 55, 56, 84 ЗК України за цільовим призначенням не передбачена можливість для відведення її у приватну власність за категорією земель - землі житлової та громадської забудови, та окрім усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження цією земельною ділянкою лісового фонду площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 , визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів територіальної громади.
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, ДП «Дніпровське лісове господарство» просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3892, об'єктом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 39504941);
- усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, яка розташована на території Соборного району міста Дніпра Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство»;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, у Державному земельному кадастрі;
- стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року залучено до участі у справі без самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, ДП «Дніпровське лісове господарство» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не доведено того, що спірну земельну ділянку (станом на момент передачі її відповідачу) було віднесено до земель лісогосподарського призначення; водночас підстави вважати, що рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62, за яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, таким, яке прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, - відсутні.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладення відплатного спірного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця на поліпшення придбаного майна, витрачання коштів на будівництво тощо, тобто дії покупця як до укладення правочину, так і після його укладення, - свідчать саме про добросовісність набувача цього майна - ОСОБА_2 , який є відповідачем у цій справі.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витребування спірного майна у добросовісного набувача ОСОБА_2 буде неправомірним втручанням у його право на мирне володіння таким майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції) та порушенням принципу належного врядування.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 372/2093/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 707/2177/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Крім цього, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази, водночас встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга, серед іншого, мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, оскільки перебуває у постійному користуванні державного підприємства, а її власником (розпорядником) є Дніпропетровська обласна державна адміністрація;
- безпідставно не взяли до уваги як належний та допустимий доказ лист від 17 січня 2022 року ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (яке входить до структури Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект») з додатками, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, знаходиться в межах кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», і площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га;
- проігнорували, що на час відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та її відчуження на користь ОСОБА_2 і до оголошення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року) відомості Публічної кадастрової карти України були загальнодоступними та підтверджували перебування спірної земельної ділянки у складі Державного лісового фонду;
- не звернули увагу на те, що відповідачі, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними земельної ділянки, яка згідно з відомостями Публічної кадастрової карти України знаходиться в межах Державного лісового фонду, тому ці особи не можуть вважатися такими, що покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування;
- безпідставно відхилили як доказ у справі наданий прокурором висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23 червня 2023 року № 6/06/23, проведеної експертом ОСОБА_4 за постановою слідчого в рамках кримінального провадження № 42022042000000005, оскільки цей висновок відповідає вимогам, встановленим статтею 102 ЦПК України, та є належним і допустим доказом у цій цивільній справі;
- залишили поза увагою планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Микільського лісництва, надані листом ДП «Дніпровське лісове господарство» від 27 червня 2022 року № 01-05/206;
- не врахували, що наказом Державної служби статистики України від 19 серпня 2015 року № 190 визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 грудня 1998 року за № 788/3228 (зі змінами);
- не звернули увагу на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року у справі № 160/19750/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року, задоволено позовні заяви громадської організації «Платформа громадський контроль» та громадської організації «Збережи Дніпро» до Дніпровської міської ради про визнання протиправним і нечинним пункту 1 рішення Дніпровської міської ради від 02 вересня 2020 року № 84/60 «Про затвердження проєкту внесення змін до Генерального плану розвитку м. Дніпра», яким затверджено зміни до Генерального плану м. Дніпра;
- не врахували, що у цій справі, суспільним, публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам землі лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом права, права власності не землю Українського народу;
- проігнорували, що повернення у державну власність спірної земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням;
- не надали належної оцінки всім аргументам заявника тощо.
Водночас у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року, постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року, а також клопотання про розгляд справи за участю Офісу Генерального прокурора.
У січні 2025 року від Дніпропетровської обласної державної адміністраціїдо Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи № 201/6553/22 за відсутності представника Дніпропетровської обласної державної адміністрації за наявними у справі матеріалами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 листопада 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року поновлено заступнику керівника Дніпропетровської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 201/6553/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2024 року матеріали справи № 201/6553/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року відмовлено заступнику керівника Дніпропетровської обласної прокуратури у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю Офісу Генерального прокурора; справу № 201/6553/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 179/27 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (10 осіб)», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
Надалі рішенням Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер № 1210100000:03:018:0152, у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування нового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 11 листопада 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 39201490).
Підставою для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 зазначеного рішення Дніпровської міської ради № від 21 жовтня 2020 року № 169/62, було затвердження проекту землеустрою, розробленого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 , щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, розташованої в районі АДРЕСА_1 .
Відповідно до цього проєкту землеустрою, згідно із довідкою Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), зазначену земельну ділянку було виділено із земель запасу, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів.
Проєктом також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах міста та згідно з пунктом 1 статті 150 ЗК України під час обстеження було встановлено, що в межах цієї земельної ділянки відсутні об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, тощо; земельна ділянка на відноситься до особливо цінних земель.
За вказаним проєктом землеустрою було встановлено: цільове призначення земельної ділянки згідно з Класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 01.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) категорію земель, до якої віднесена земельна ділянка, - «землі житлової та громадської забудови».
За інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах виділу, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня, форма власності на земельну ділянку визначена як комунальна власність.
Крім того, проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки має Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради щодо відведення спірної земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
Надалі, 03 грудня 2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3892, зареєстрований 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису про право власності 39504941.
Водночас відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 17 січня 2022 року № 25, земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, знаходиться в межах кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га із загальної площі ділянки 0,1000 га.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Щодо позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство»
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб'єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.
За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (§ 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
У судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи значення не має.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.
Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин.
Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин. Законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників. Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
Таким чином, підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства відсутні.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
У справі, що переглядається, позовні вимоги керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, які спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а ДП «Дніпровське лісове господарство», не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.
Тому відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги у зв'язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).
Отже, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині розгляду по суті позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа -Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації, підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Щодо позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Частинами першою, другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відповідно до статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані Державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно, зокрема, враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника . Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження №14-125цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що неможливим є одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння). Тож, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому є підстави для підтвердження висновку суду про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що висновок судово-почеркознавчої експертизи не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі.
Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 та від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18).
У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації прокурор обґрунтовував поданий ним позов, зокрема тим, що спірна земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, належить до земель лісогосподарського призначення, проте оспорюваним рішенням міської ради її передано у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, який у подальшому відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 . Земельна ділянка перебуває у державній власності, має лісогосподарське призначення та у її постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому законом порядку не вилучалась і зміна її цільового призначення не проводилась.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що прокурором не доведено того, що спірну земельну ділянку (станом на момент передачі її відповідачу) було віднесено до земель лісогосподарського призначення, а також із того, що відсутні підстави вважати, що рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 169/62, за яким ОСОБА_1 передано у приватну власність спірну земельну ділянку, можна вважати таким, яке прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, звернув увагу на те, що проект відведення спірної земельної ділянки містить Висновок про розгляд документації із землеустрою, виготовлений експертом державної експертизи Держгеокадастру у Харківській області Давидовим В. В. (висновком від 08 вересня 2020 року № 16608/82-20) відповідно до якого, за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинних покривом; за формою власності - до земель комунальної власності. Вважав, що за цим висновком експерта державної експертизи Держгеокадастру зазначена земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру не відносилась до земель лісогосподарського призначення, що повністю спростовує позицію прокуратури в цій справі.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відхилив наданий стороною позивача висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23 червня 2023 року № 6/06/23, проведеної експертом ОСОБА_4 за постановою слідчого в рамках кримінального провадження № 42022042000000005, з посиланням на те, що він - неналежним та недопустимим доказом у цивільній справі.
Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд,дійшов висновку про те, що витребування спірного майна у добросовісного набувача ОСОБА_2 буде неправомірним втручанням у його право на мирне володіння таким майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та порушенням принципу належного врядування.
Верховний Суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на таке.
Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували зміст позовних вимог прокурора, а саме якого результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору, не визначились, який спосіб захисту прав держави у спірних правовідносинах є належним, чи є підстави для пред'явлення прокурором віндикаційного позову та його об'єднання з вимогами про оспорювання рішення органу місцевого самоврядування, визнання наступного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки недійсним, припинення права власності на земельну ділянку останнього набувача, а також скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.
Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку наявному у цій справі листу від 17 січня 2022 року ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (яке входить до структури Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект») з додатками, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, знаходиться в межах кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», і площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га, а лише констатували факт його подання прокурором (т. 1 а. с. 57 -59).
Суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою наявні у справі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Микільського лісництва, планшету лісовпорядкування № 1, надані листом ДП «Дніпровське лісове господарство» від 27 червня 2022 року № 01-05/206 (т. 1 а. с. 63-71), а також схему розташування земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, щодо земель лісового фонду кварталу 4 виділів 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» в масштабі 1:2000, які також є доказами у цій категорії справі (т. 1 а. с. 188-189).
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його, у сукупності з іншими дослідженими судом доказами.
Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що недоведеність (необґрунтованість) позовних вимог чи обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійними підставами для відмови у позові. Натомість здійснення оцінки пропорційності втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, яке є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, може стати підставою для відмови у задоволенні позову прокурора лише у випадку, коли суд на підставі аналізу наявних у справі доказів дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для втручання у таке право особи.
В іншому випадку така оцінка судом не має жодного правового сенсу, оскільки відсутній сам факт втручання в право особи на мирне володіння майном.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
Підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Отже, оскільки суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином усіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то відповідно до статті 411 ЦПК України наявні підстави скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації та передачу справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав Верховний Суд вважає, що:
- рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у частині розгляду позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство» підлягають скасуванню, а зазначені позовні вимоги в інтересах держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство» - залишенню без розгляду;
- рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у частині розгляду позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене, з'ясувати зміст позовних вимог прокурора та вирішення питання ефективності заявлених ним у цій справі позовних вимог; надати комплексну оцінку всім наявним у справі доказам; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін; ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи остаточно не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 257, 400, 409, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у частині розгляду позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації скасувати із залишенням без розгляду позовних вимог у зазначеній частині.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у частині розгляду позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець