29 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12907/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Міщенко І. С., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Зайченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства ?Банкомзв'язок?
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 (колегія суддів: Євсіков О. О. - головуючий, Алданова С. О., Корсак В. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 (суддя Трофименко Т. Ю.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ?Птахоплемзавод ?Коробівський?
до Приватного акціонерного товариства ?Банкомзв'язок?
про витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю:
позивача: Слуцька Н. С. (адвокат)
відповідача: Яценко О. О. (адвокат)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ, Завод) "Птахоплемзавод "Коробівський" звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) ?Банкомзв'язок? про:
- витребування нерухомого майна - трансформаторної підстанції 6079, що розташована в м. Києві, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1461307280000), загальною площею 62,3 кв. м.
- витребування нерухомого майна - трансформаторної підстанції 6080, що розташована в м. Києві, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1461424280000), загальною площею 62,5 кв. м.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані незаконним відокремленням відповідачем зазначеного нерухомого майна з належного позивачу нежилого будинку - громадського центру з об'єктами (в літ. А), який розташований за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у позові відмовлено.
2.2 Суд зазначив про обґрунтованість позову, однак відмовив у його задоволенні через обрання неефективного способу захисту, оскільки право власності позивача у цьому спорі підлягає захисту, але спрямоване на усунення перешкод у користуванні майном, а саме шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, яке є приналежністю головної речі.
2.3 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.
2.4 Колегія суддів виходила з того, що спірне майно набуло всіх формальних ознак окремого індивідуально визначеного майна через його відокремлену від основної речі державну реєстрацію, складення на нього окремих технічних паспортів, а тому у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в Реєстрі), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, оскільки відновить володіння позивачем його майном.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі відповідач просить постанову скасувати, а мотивувальну частину рішення суду змінити, виключивши з неї наведені у прохальній частини касаційної скарги висновки.
3.2 Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважає, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо ефективності способу захисту та застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) стосовно можливості витребувати приналежність, викладених у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
3.3 Також, на думку скаржника, суди не врахували висновків Верховного Суду щодо визначення статусу майна як приналежного і застосування статей 186, 190, 316 ЦК і статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених в ухвалі Верховного Суду від 14.01.2025 року та постанові від 08.04.2025 року у справі № 907/947/22, а також встановлення порушеного права позивача (постанова Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 917/1258/18) та відсутності необхідності розгляду вимог по суті у випадку відмови у задоволенні позову через обрання позивачем неефективного способу захисту (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 923/863/20).
3.4 Крім того, суди застосували статті 86, 236 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та не дослідили зібрані у справі докази, а саме свідоцтво про право власності від 09.04.2004, договір купівлі-продажу нежилого будинку (24.12.2004), технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) (14.09.2011), іпотечний договір, договір купівлі-продажу (15.08.2023), технічні паспорти на виробничі будинки, висновок будівельно-технічної експертизи від 30.07.2018, консультаційно-інформативний висновок судового експерта від 01.10.2021, висновок експерта від 09.03.2023 (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).
3.5 У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та зазначає про те, що обраний ним спосіб захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів є ефективним, а обставини встановлені судами першої та апеляційної інстанції підтверджуються відповідними доказами.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 27.12.1999 Київська міська рада та Акціонерне товариство відкритого типу "Банкомзв'язок" (правонаступник ПрАТ "Банкомзв'язок") уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого рада на підставі рішення від 19.08.1999 № 6/492 передала, а товариство прийняло в оренду на 49 років земельну ділянку, місце розташування якої: проспект Академіка Глушкова, 13/2, у м. Києві, розміром 3,4157 га для завершення будівництва та подальшої експлуатації громадського центру.
4.2 26.12.2003 за актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 351 (далі - акт № 351) закінчений будівництвом та підготовлений до експлуатації громадський центр з розміщенням блоку об'єктів торгівлі та громадського харчування на проспекті Академіка Глушкова, 13Б, прийнято в експлуатацію. Нежилий будинок, прийнятий в експлуатацію за актом № 351, мав такі будівельні показники: загальна площа (проектна та фактична площі) - 15 000 кв. м; площа торгівельної частини - 12 000 кв. м; кількість поверхів: проектна - 3; фактична - 2; будівельний об'єм - 178 300 куб. м; вбудовані приміщенні - трансформаторні підстанції 6079, 6080.
4.3 01.04.2004 за актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 58 (далі - акт № 58) прийнято в експлуатацію громадський центр з розміщенням блоку об'єктів торгівлі та громадського харчування, другий пусковий комплекс на проспекті Академіка Глушкова, 13Б. Об'єкт, прийнятий в експлуатацію за актом № 58, мав такі показники: загальна площа: проектна - 13 860 кв. м, фактична - 13 539,50 кв. м; площа торгівельної частини - 12 470 кв. м; кількість поверхів - 3; загальний будівельний об'єм - 178 300 куб. м.
4.4 09.04.2004 ПрАТ "Банкомзв'язок" видано свідоцтво про право власності на громадський центр з об'єктами торгівлі та громадського харчування площею 28 539,50 кв. м, який розташований на проспекті Академіка Глушкова, 13Б (літера А) в м. Києві.
4.5 24.12.2004 ПрАТ "Банкомзв'язок" уклало з Дочірнім підприємством "Край Проперті" договір купівлі-продажу нежилого будинку, за умовами якого та згідно з актом прийому-передачі приміщення від 24.12.2004 передало у власність Дочірньому підприємству "Край Проперті" нежилий будинок - громадський центр з об'єктами (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. Загальна площа будинку, який продається за цим договором, становить 28 539,50 кв. м (п. 1.2 договору).
4.6 27.09.2011 Дочірнє підприємство "Край Проперті" (іпотекодавець) уклало з ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (іпотекодержатель) договір іпотеки, за яким в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, які випливають із договору про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та договору про відкриття кредитної лінії № 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, укладеними між іпотекодавцем та іпотекодержателем, передано іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме: нежилий будинок (літ. А), загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13б, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С. П. за реєстровим № 6871.
4.7 Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.12.2017 № 108256715 свідчить, що 19.12.2017 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстровано право власності ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на об'єкт нерухомого майна - громадський центр з об'єктами (в літ. А), загальною площею 28 539,5 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13Б.
4.8 03.01.2018 право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за Компанією "Артпрогруп ЛТД" на підставі рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 у справі № 911/3095/17, що підтверджується витягом з реєстру від 06.01.2018 № 110055706.
4.9 15.01.2018 за ПрАТ "Банкомзв'язок" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію 6079 загальною площею 62,3 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1461307280000) та на трансформаторну підстанцію 6080, загальною площею 62,5 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1461424280000), які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. Вказані обставини підтверджуються долученими до позову витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2018 №№ 110604951, 110620385.
4.10 19.01.2018 ПрАТ "Банкомзв'язок" та ТОВ "Шейк" склали акт приймання-передачі майна, згідно з яким ПрАТ "Банкомзв'язок" передало до статутного капіталу ТОВ "Шейк" трансформаторну підстанцію 6079 загальною площею 62,3 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1461307280000) та трансформаторну підстанцію 6080 загальною площею 62,5 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1461424280000), які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б.
4.11 На підставі вказаного вище акта прийому-передачі майна, що вноситься учасником до статутного капіталу ТОВ "Шейк", 19.01.2018 за ТОВ "Шейк" зареєстровано право власності на зазначені трансформаторні підстанції, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2018 №№ 111510011, 111516892.
4.12 23.02.2018, у зв'язку зі скасуванням постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2018 рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 у справі № 911/3095/17, право власності на об'єкт нерухомого майна - громадський центр з об'єктами (в літ. А) загальною площею 28 539,5 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13Б, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відновлено за ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".
4.13 06.12.2023 ПрАТ "Банкомзв'язок" у зв'язку із виходом зі складу ТОВ "Шейк" трансформаторні підстанції №№ 6079 та 6080 повернуто у його власність; на підставі акта приймання-передачі майна зі статутного капіталу від 05.12.2023 за ПрАТ "Банкомзв'язок" зареєстровано право власності на трансформаторні підстанції №№ 6079 та 6080. Такі обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав від 11.12.2023 №№ 357838599, 357861030.
4.14 15.08.2023 Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (продавець), який є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Сбербанк", та ТОВ "Птахоплемзавод "Коробівський" (покупець) відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону GFE001-UA-20230608-96036 від 15.06.2023, уклали договір №N020026/2 купівлі-продажу (нерухоме майно) (далі - договір від 15.06.2023), згідно з п. 1.1 якого продавець передає майно, вказане у п. 1.2 цього договору, у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму в розмірі та в порядку, передбаченому договором.
4.15 Предметом купівлі-продажу за вказаним договором є нерухоме майно: нежилий будинок - громадський центр з об'єктами (в літ. А) загальною площею 28539,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 629128080000 (далі - нерухоме майно). Право власності продавця на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2017 (номер запису про право власності 24034900). Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться в м. Києві, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13/2, загальною площею 3,4157 га, що передана в оренду згідно договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 27.12.1999, зареєстрованого в реєстру за № 6290 та зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 15.02.2000 за № 79-6-00002 із змінами та доповненнями, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, яка не перебуває у власності або користуванні продавця (п. 1.2 договору від 15.06.2023).
4.16 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.17 Як вбачається зі змісту судових рішень суди обох інстанцій встановили, що трансформаторні підстанції №№ 6079, 6080 є приналежністю до головної речі - громадського центру з розміщенням блоку об'єктів торгівлі та громадського харчування, власником якого є ТОВ "Птахоплемзавод "Коробівський" на підставі договору від 15.08.2023. Однак суди дійшли різних по суті висновків щодо належного й ефективного способу захисту позивачем свого права у спірних правовідносинах.
4.18 Скаржник у касаційній скарзі зазначив про те, що висновки суду першої інстанції щодо неефективного способу захисту є правильними, натомість суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин віндикації.
4.19 При цьому колегія суддів зазначає, що доводи та вимоги заявника, викладені у його касаційній скарзі, є взаємосуперечливі.
4.20 Так, зазначаючи про необхідність зміни мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду заявник вказує, що спірні трансформаторні підстанції №№ 6079, 6080 побудовані ним на земельній ділянці та введені ним в експлуатацію як два об'єкти нерухомого майна.
4.21 Крім цього, його доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі, що спрямовані на скасування постанови суду апеляційної інстанції, полягають у тому, що позивач обрав неправильний спосіб захисту оскільки суди не врахували висновків Верховного Суду щодо ефективності способу захисту, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18. У цій справі № 914/1049/18 Верховний Суд дійшов висновку, що за обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав Міністерства порушує право власності Релігійної громади на Комплекс сакральних споруд, як приналежність, оскільки перешкоджає позивачу у реалізації правомочностей власника цього майна. Отже, як зазначено Верховним Судом у справі № 914/1049/18, право власності позивача підлягає захисту шляхом задоволення спрямованої до Міністерства негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, а в задоволенні такої позовної вимоги як витребування майна з чужого незаконного володіння належить відмовити.
4.22 Саме ці висновки Верховного Суду у справі № 914/1049/18, поряд із іншими, подібними, заявник у касаційній скарзі просить врахувати як правову підставу для скасування оскарженої ним постанови суду апеляційної інстанції.
4.23 Отже, виходячи із доводів заявника, викладених у касаційній скарзі, спірні трансформаторні підстанції №№ 6079, 6080 одночасно є двома об'єктами нерухомого майна та приналежністю головної речі, що є взаємосуперечливим, а відповідно - взаємовиключним.
4.24 За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
4.25 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
4.26 Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
4.27 Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
4.28 У касаційній скарзі ПрАТ вказує, зокрема на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо ефективності способу захисту та застосування статей 387, 388 ЦК, викладених у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, а також що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постанові Верховного Суду від 08.04.2025 року у справі № 907/947/22 стосовно можливості витребувати приналежність.
4.29 У наведеній скаржником справі № 914/1049/18 Верховний Суд дійшов висновку, що за обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав Міністерства порушує право власності Релігійної громади на Комплекс сакральних споруд, як приналежність, оскільки перешкоджає позивачу у реалізації правомочностей власника цього майна. Отже, право власності позивача підлягає захисту шляхом задоволення спрямованої до Міністерства негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне майно.
4.30 Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
4.31 Згідно пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4.32 Отже, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав, а тому слід дійти висновку, що цим Законом встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до такого реєстру прав.
4.33 У справі, що переглядається у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірні об'єкти неодноразово змінювали власника.
4.34 Отже, із встановлених судами обставин справи вбачається, що у разі застосування у даному спорі вищевказаних висновків Верховного Суду у справі № 914/1049/18 щодо такого способу захисту, як пред'явлення негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, права позивача захищені не будуть, оскільки це призведе до поновлення у Державному реєстрі прав особи, яка вважалася попереднім власником спірних об'єктів (згідно витягами з Державного реєстру речових прав від 11.12.2023 №№ 357838599, 357861030 право власності на трансформаторні підстанції №№ 6079 та 6080 зареєстровано за ПрАТ "Банкомзв'язок" у зв'язку із виходом його зі складу ТОВ "Шейк" та поверненням у власність ПрАТ "Банкомзв'язок" цих трансформаторних підстанцій), а позивач таким не є.
4.35 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117, 118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у підпунктах 8.42-8.45 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22).
4.36 У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].
4.37 Крім того слід зазначити, що згідно положень частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на судові рішення, визначені у пунктах 1, 2 цієї норми.
4.38 У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
4.39 Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
4.40 Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
4.41 Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК).
4.42 Відповідно до частини першої статті 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
4.43 Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
4.44 Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
4.45 Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності позивача на спірне майно не припинялося в установленому законом порядку, а тому таке право, відповідно, не могло виникнути у відповідача.
4.46 За вказаних обставин колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин щодо обрання ефективного способу захисту прав підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, яка ухвалена після наведених скаржником постанов Верховного Суду.
4.47 Відповідно до положень частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.48 При цьому, із оскарженої у касаційному порядку постанови не вбачається, що вирішення цим судом спору у визначений ним спосіб впливає на законні права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, а отже колегія суддів не вбачає підстав скасовувати правильну по суті і законну постанову суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань.
4.49 Крім того, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у наведених ним справах колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки судові рішення у вказаних справах прийняті за інших фактичних обставин, встановлених судами, з урахуванням інших поданих сторонами доказів, у залежності від оцінки яких вони і були прийняті. Зокрема, у справі № 907/947/22 суди не встановили обставин того, що спірне майно було приналежністю головної речі і Верховний Суд перевіряв правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права за цих обставин.
4.50 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК України.
4.51 За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.
4.52 Як зазначалося вище, під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а тому визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, не може бути згідно наведених норм процесуального права покладена в основу мотивів для скасування судового рішення.
4.53 За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
4.54 За вказаних обставин підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.
4.55 Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на заявника.
Керуючись статтями 240, 300, 309, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства ?Банкомзв'язок? у справі № 910/12907/24 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді І. С. Міщенко
Л. І. Рогач