05 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 902/707/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», скаржник)
на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.08.2025
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці
про стягнення 425 115,88 грн,
ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» 28.10.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Вінницької області від 25.08.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі №902/707/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 18 464,44 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 для розгляду справи №902/707/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Булгакової І.В., Власова Ю.Л.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), 28.05.2025 ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до суду про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці (далі - Відділ) коштів у розмірі 425 115,88 грн, в тому числі: основний борг 396 629,22 грн, пеня 20 516,05 грн, 3% річних 2 021,17 грн, інфляційні втрати 5 949,44 грн.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 25.08.2025 у справі №902/707/25, залишеним без змін Північно-західним апеляційним господарським судом постановою від 14.10.2025, позов ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» до Відділу про стягнення заборгованості в розмірі 425115,88 грн задоволено частково, стягнув з Відділу на користь ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», зокрема, кошти в розмірі 406 651,44 грн, в тому числі: основний борг в розмірі 396 629,22 грн, пені в розмірі 2 051,61 грн, 3% річних 2 021,17 грн, інфляційні втрати 5 949,44 грн.
Під час прийняття оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 18 464,44 грн, суди виходили з того, що позивачем не наведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов'язань відповідачем, а також те, що покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача може призвести до погіршення його матеріального становища, що може мати наслідком його неплатоспроможність та з урахуванням недопущення зловживання правом, у відповідності до засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, суди дійшли висновку, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені від правомірно заявленої позивачем суми (20 516,05 грн) і таким чином до стягнення підлягає 2 051,61 грн пені.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, предметом позову у справі №902/707/25 є стягнення 425 115,88 грн, в тому числі: основний борг 396 629,22 грн, пеня 20 516,05 грн, три проценти річних 2 021,17 грн, інфляційні втрати 5 949,44 грн, а отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2025 рік - 1 514 000,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у поданій касаційній скарзі зазначає, що не погоджується з оскаржуваними судовими рішенням в цій справі в частині відмови у стягненні пені в розмірі 18 464,44 грн, вважає, що рішення в цій частині прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (що діяв в період ухвалення рішення судом першої інстанції), статей 549- 552, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.
При цьому ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» у касаційній скарзі з посиланням на підпункт «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що питання зменшення пені, порядку такого зменшення судами, підстави для зменшення тощо має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з аналогічних спорів, також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників цього ринку.
Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України не відповідають правозастосовчій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 за результатом розгляду спору, який виник з правовідносин, подібних до правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи та не прийнято до уваги майновий стан позивача, зокрема, податкового боргу, що, на думку скаржника, призвело до безпідставного надання переваги правам відповідача перед правами позивача у справі.
Скаржник у касаційній скарзі вказуючи на відсутності підстав для зменшення пені вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням статті 80 ГПК України, статті 233 ГК України та статті 625 ЦК України.
Колегія суддів, розглянувши наведені міркування у контексті наявності / відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, дійшла висновку про недоведеність їх наявності, з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить аргументованих обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний показник наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд зазначає, що всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав, вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Відтак алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Скаржник звертає увагу на те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 щодо застосування статей 551 ЦК України, 233 ГК України та безпідставно зменшили розмір пені.
Верховний Суд оцінюючи цей довід через призму підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначає, що право суду вирішувати питання про зменшення розміру неустойки, встановленої договором, закріплено законодавчо.
Виходячи із статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України (що діяла на час ухвалення рішення в суді першої інстанції) зменшення розміру заявленої до стягнення грошової суми на підставі положень статті 233 ГК України (що діяла на час ухвалення рішення в суді першої інстанції) та статті 551 ЦК України є правом суду і суд на власний розсуд у порядку статті 86, 236 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд також враховує правову позицію викладену в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Отже, відсутні доводи щодо якісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке.
Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника, що ця справа має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників цього ринку, - не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Окремо Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 287 ГПК України не є тотожними з випадками можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Відтак, оскільки скаржником не доведено випадків за частиною третьою статті 287 ГПК України, які передбачають можливість оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то й відповідно Суд доходить висновку, що ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» не дотрималося вимог «подолання» «процесуальних фільтрів», як передумов які б могли вимагати касаційного розгляду справи.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції. В цій справі скаржник також не довів, що у судах попередніх інстанцій поставало питання щодо справедливого провадження.
Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги зазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.08.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 18 464,44 грн та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі №902/707/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.08.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 18 464,44 грн та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі №902/707/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов