адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
29.10.2025 Справа № 917/1416/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Дмитра Сіроша, за участю секретаря судового засідання Людмили Бойченко, розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД", 78405, Надвірнянський р-н, Івано - Франківська обл., м. Надвірна, вул. Майданська, буд., 5, код ЄДРПОУ 40090786,
до Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА", Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд., 3, код ЄДРПОУ 00152307
про стягнення суми основного боргу, інфляційних та 3 % річних.
За участю представників сторін:
від позивача: Андрій Малахов
від відповідача: Олена Явних та Йосип Гуйванюк.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА", в якій просить стягнути грошові кошти в сумі 30 331 958,9 (тридцять мільйонів триста тридцять одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень) 90 копійок, з яких: 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень основного боргу у вигляді неповернутої оплати за Товар, що були перераховані в якості попередньої оплати за нафтопродукти згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016; 5 589 000 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат та 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 2679/2/2118 нафтопродуктів, оскільки відповідач постачання товару не здійснив, передплату в розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень не повернув.
28.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 9887), у якому проти позову заперечує, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення суми основного боргу в розмірі 23 000 000,00 грн. Стверджує, що відповідно до пункту 3.3. договору № 2679/2/2118 від 31.08.2016 передача Товару мала відбутися в строк вересень 2016 року - грудень 2016 року.
Строк дії договору відповідно до пункту 7.1 договору, з моменту підписання сторонами по 31 грудня 2016, а частині розрахунків - до повного їх здійснення. Укладені додаткові угоди до договору № 1 від 31.12.2016, № 2 від 31.12.2019, № 3 від 18.12.2020, № 4 від 17.12.2021 передбачали лише зміни розділу 7 «строк дії договору» в інших частинах сторони керувались договором.
Отже строк з якого позивач мав право вимагати повернення грошових коштів обчислювався з 01.01.2017 по 01.01.2020.
28.07.2025 відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначає, що поняття «строк дії договору» та «строк позовної давності» - не тотожні.
Початок перебігу позовної давності пов'язує не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Крім того, відповідач вважає, що вимоги про стягнення з АТ «Укртатнафта» інфляційних втрат та 3 % є необґрунтованими, оскільки вони нараховані позивачем на суму неповернутої попередньої оплати.
Обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина друга статті 693 Цивільного кодексу України), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
Тобто, до спірних правовідносин положення статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються.
Отже позивач, звернувшись із позовною заявою 17.07.2025, пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 10130 від 01.08.2025) заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що право вимоги за грошовим зобов'язанням із невизначеним строком виконання не обмежено законодавством та може бути реалізоване у буд-який час (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України). Зазначає, що у будь-якому випадку строк позовної давності був перерваний 17.12.2021, а тому вимога позивача заявлена в межах строку позовної давності.
Також вказує, що момент у часі, коли відповідач допустив прострочення поставки товару за договором пов'язаний лише із зобов'язаннями, щодо безпосередньо поставки товару (товарні зобов'язання), саме строк поставки товару був обумовлений договором, строк же повернення авансового платежу є іншим - грошовим зобов'язанням, строк виконання якого договором не передбачений.
02.08.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 10145), у яких в яких відповідач зазначає, що в силу приписів статей 611 - 612 Цивільного кодексу України, у зв'язку з невиконанням відповідачем в строк поставки, позивач наділявся правом відмовитись від договору та вимагати повернення коштів. Жодної такої дії позивач, у відведений строк позовної давності, не здійснив. Укладання додаткових угод про продовження строку дії договору не змінює приписів статей 611 та 612 Цивільного кодексу України і не є за своєю суттю подією, що відновлює, продовжує чи зупиняє обрахунок строку позовної давності для позивача.
Посилання позивача на долучені претензії та листи вважає недоцільними, оскільки ці документи і події створені та відбулись теж після спливу строку позовної давності щодо вимоги про повернення коштів у розмірі 23 000 000 грн.
Зазначає, що наданий лист АТ «Укртатнафта» не свідчить про згоду на продовження строків позовної давності для позивача.
Вказує, що позивачу не вдалося спростувати твердження відповідача про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України до цих відносин не застосовується. За приписами статей 611-612 Цивільного кодексу України, позивач наділений лише правом застосувати неустойку (якщо така передбачена договором) та вимагати компенсації збитків (прямих матеріальних втрат). Заявлені 3 % річних та інфляційні нарахування не є неустойкою чи збитками.
Ухвалою Господарського суду від 21.07.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі № 917/1416/25, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 15:30 06.08.2025.
Ухвалою Господарського суду від 06.08.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10:00 29.10.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
31.08.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» та Публічне акціонерне товариство «ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ «УКРТАТНАФТА» (в подальшому Акціонерне товариство «ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ «УКРТАТНАФТА“») уклали договір № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів.
Відповідно до пункту 1.1 договору предметом договору було зобов'язання Постачальника (відповідача) поставити Покупцю (позивачу) нафтопродукти, а покупець зобов'язаний їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою Сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього договору.
Згідно зі Специфікації на поставку нафтопродуктів - Додатку № 1/09 до договору, Сторони дійшли згоди про постачання наступного Товару за такою ціною:
Паливо дизельне ДП-Л-Євро5ВО (УКТ ЗЕД 2710194300); кількість у тонах: 1 120,858; ціна без ПДВ у гривнях за тону: 17 100,00; сума ПДВ у гривнях 3 420,00; ціна з ПДВ у гривнях за тону 20 520,00.
Загальна вартість Товару згідно з цим Додатком становила 23 000 006,16 грн (двадцять три мільйони шість гривень 16 коп.), у тому числі ПДВ 3 833 334, 36 грн.
29.09.2016 позивач здійснив попередню оплату за нафтопродукти згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 у розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень, що підтверджується банківською випискою за 29.09.2016, у якій відображено відомості про сплату 29.09.2016 на користь відповідача суми у розмірі 23 000 000,00 грн на підставі платіжного документа № 454.
На підтвердження факту оплати за Товар, згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016, у розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень, відповідач зареєстрував в ЄРПН на адресу позивача (Покупець, Отримувач) податкову накладну від 29.09.2016 на суму 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень.
Відповідно до пункту 3.2 договору, передача Товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Зобов'язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними, право власності на Товар та ризики його втраті (псуванню) переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання акту приймання - передачі нафтопродуктів.
Відповідно до пункту 3.3 договору, строк передачі: вересень 2016 року - грудень 2016 року.
У пункті 3.4 договору встановлено, що Постачальник гарантує можливість безперервного постачання Товару Покупцеві. Під безперервним мається на увазі забезпечення Постачальником можливості для Покупця отримувати Товар в будь-який час доби і в будь-який день тижня узгодженого сторонами строки поставки Товару.
Проте у зазначені в договорі спосіб та строки відповідач поставку Товару не здійснив.
ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД» періодично укладав з відповідачем додаткові угоди, якими строк дії договору продовжувався.
Так, Товариство уклало наступні додаткові угоди:
31.12.2016 укладено Додаткову угоду №1 до договору, відповідно до пункту 1 якої, Сторони домовились внести зміни в розділ 7 «Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: « 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
31.12.2019 укладено Додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до пункту 1 якої, Сторони домовились внести зміни в розділ 7 «Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: « 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
18.12.2020 укладено Додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до пункту 1 якої, Сторони домовились внести зміни в розділ 7 «Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: « 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
17.12.2021 укладено Додаткову угоду № 4 до договору, відповідно до пункту 1 якої, Сторони домовились внести зміни в розділ 7 «Строки дії договору», виклавши пункт 7.1 у новій редакції: « 7.1 Строк дії договору: з моменту підписання по 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення».
Проте відповідач так і не здійснив поставку Товару за договором, передплату в розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень не повернув.
12.06.2025 позивач звернувся до відповідача з Претензією за вих. № 7 з вимогою сплатити заборгованість за договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 року в розмірі в розмірі 23000000,00 (двадцять три мільйони) гривень.
Відповідач, у відповідь на вказану претензію, листом №14/02-497 від 26.06.2025 повідомив, що відноситься до об'єктів критичної інфраструктури, по яких під час дії воєнного стану не допускаються примусове стягнення та обтяження, у зв'язку з чим, порушене питання буде розглянуто після завершення воєнного стану.
Як зазначає позивач, станом на дату звернення до суду з цим позовом, відповідач постачання товару не здійснив, передплату в розмірі 23 000 000 гривень не повернув.
Отже, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором становить 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 5 589 000 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень за період з лютого 2023 року по червень 2025 року та 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 копійок 3 % річних за період з 01.01.2023 по 11.07.2025.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із статтею 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як установив суд, на виконання пункту 4.2 договору позивач здійснив оплату за Товар у розмірі 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень. Проте відповідач поставку Товару не здійснив.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеній у Постанові від 30.01.2025 у справі 910/18530/23, відповідно до приписів частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням.
Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.
Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Як убачається з матеріалів справи, а також не заперечується відповідачем, станом на дату підписання першої з чотирьох додаткових угод (31.12.2016) до договору № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів позивачем вже було проведено попередню оплату за поставлений товар. Тобто, розрахунки з відповідачем зі сторони позивача були здійснені в повному обсязі, а тому перше і наступні підтвердження (додаткові угоди від 31.12.2019, 31.12.2020, 31.12.2021 до договору №2679/2/2118 поставки нафтопродуктів) умов договору, щодо дії договору до повного проведення розрахунків, не могло мати іншої мети, окрім як зафіксувати заборгованість відповідача перед позивачем. Інших суттєвих договірних обставин, що могли бути зафіксовані у додаткових угодах Сторони не мали, адже як було зазначено та підтверджено матеріалами справи, позивачем свої обов'язки із поставки товару перед відповідачем виконано.
На переконання суду, саме у формі додаткових угод Сторони визначали і закріплювали борг відповідача (у випадку нездійснення постачання товару).
Суд вважає, що укладаючи додаткові угоди до договору Сторони підтверджували свої зобов'язання за договором, з огляду на положення частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до пункту 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, серед іншого, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу (зобов'язань).
Суд вважає, що з урахуванням, позиції закріпленої у згаданій Постанові Пленуму Вищого Господарського суду, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі, обставини, щодо багаторазовості укладення Додаткових угод між Сторонами, дії відповідача, об'єктивно свідчать про визнання ним своїх договірних обов'язків перед позивачем, а оскільки ж інших обов'язків, окрім як поставити Товар чи повернути суму отриманої передоплати відповідач перед позивачем не мав, то такими активними діями, які повторювались чотири рази поспіль, відповідач кожного разу, як боржник за договором, визнавав існуваннчя боргу (зобов'язань).
За вказаних обставин, також доцільним є зверненням до позиції Верховного суду, яке знайшло своє відображення у Постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 753/11000/14-ц, відповідно до якої, при тлумаченні умов договору, слід застосування принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем, саме відповідач як Постачальник розробив як проєкт договору так і додаткові умови до нього. Отже, тлумачення умов змісту додаткових угод, щонайменше, не повинно тлумачитись відповідачем суб'єктивно.
Керуючись принципом «сontra proferentem», суд дійшов висновку про правомірність трактування та сприйняття позивачем умов додаткових угод, як такі, що підтверджують зобов'язання відповідача із здійснення розрахунків з позивачем, оскільки необхідність повернення коштів Покупцю Постачальником, який не поставив товар, є також складовою частиною розрахунків за договором.
Згідно з частиною першою статті 264 Цивільного кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника).
У цьому випадку, такими діями є підписання сторонами додаткових угод, щодо продовження строку дії договору та продовження строку проведення взаєморозрахунків, згідно яких ним визнавалося наявність грошового зобов'язання перед позивачем, тобто в яких була виражена воля боржника (зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №161/15679/15-ц).
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Отже шляхом підписання додаткових угод, відповідач вчиняв активні дії, що свідчать про визнання ним боргу у вигляді неповернутого авансового платежу за товар.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач звернувся із позовною заявою про стягнення грошових коштів за договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 в межах трирічного строку позовної давності, оскільки строк дії договору № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів продовжувався до 31.12.2022 на підставі укладеної Додаткової угоди № 2 до договору від 17.12.2021.
Отже, позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) гривень основного боргу у вигляді неповернутої оплати за Товар, що були перераховані в якості попередньої оплати за нафтопродукти згідно з договором № 2679/2/2118 поставки нафтопродуктів від 31.08.2016 є обґрунтованою, підтвердженою документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню.
Стосовно доводів позивача щодо необмеженості строків для вимоги про повернення авансового платежу, та сприйняття позивачем такого зобов'язання, як окремого грошового зобов'язання відповідача перед позивачем без визначеного строку, суд зазначає наступне.
У правозастосовній практиці частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України (у випадку коли строк зобов'язання не встановлений) широке розповсюдження набула позиція, про те що згадана норма наділяє кредитора правом вимоги до боржника у будь-який час, не обмежуючись трирічним строком позовної давності. Така правова позиція знайшла своє відображення у ряді судових рішень на які посилається Позивач.
Проте, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що позивач заявив вимоги до відповідача в межах строків позовної давності, суд не вважає за доцільне надавати оцінку зазначеним аргументам позивача.
Також позивач заявив до стягнення з відповідача 5 589 000 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат та 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. - 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування (утримання) ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Суд критично відноситься до аргументів відповідача, згідно якої обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина друга статті 693 Цивільного кодексу України), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 відступила від висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7 (провадження № 3-90гс14) та від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 (провадження № 3-133гс17); у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 910/23585/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/24853/13, від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/1775/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 916/75/18, від 21 червня 2019 року у справі № 910/9288/18, від 01 липня 2019 року у справі № 910/5773/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 923/1151/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 745/26/16-ц (провадження № 61-14087св18), на які у своєму відзиві на позов посилався відповідач.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до релевантної правозастосовної практики, правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, більш того на таке зобов'язання можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Як установив суд, позивач заявив до стягнення з відповідача 5 589 000 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат та 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. - 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025. Стягнення за інший (з моменту прострочення поставки) період позивач не заявляв, а тому суд досліджує правомірність заявлених вимог саме за період з 01.01.2023 по 11.07.2025.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 5 589 000 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат та 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. - 3 % річних за період 01.01.2023 по 11.07.2025, суд дійшов висновку, що розрахунок є правильним, тому заявлені вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ "УКРТАТНАФТА" (Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд., 3, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ КАРПАТИНАФТОТРЕЙД" (78405, Надвірнянський р-н, Івано - Франківська обл., м. Надвірна, вул. Майданська, буд., 5, код ЄДРПОУ 40090786) 23 000 000,00 (двадцять три мільйони) грн основного боргу, 5 589 000,00 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч) гривень інфляційних втрат, 1 742 958 (один мільйон сімсот сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 90 коп. 3 % річних та 363 984,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 05.11.2025.
Суддя Д. М. Сірош