ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2025Справа № 910/8908/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/8908/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Інвест Сервіс»
до Київської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди
за участю представників:
від позивача Григоришен О.О.
від відповідача Перепелицін К.М.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Інвест Сервіс» (далі - позивач, Товариство) з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення КМР від 24.11.2022 року № 5741/57 «Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті Інвест Сервіс» в поновленні договору оренди земельної ділянки від 09.03.2004 р. № 72-6-00144» в частині пункту 3, яким ТОВ «Сіті Інвест Сервіс» зобов'язано звільнити земельну ділянку, привівши її у стан, придатний для подальшого користування;
- визнати укладеною додаткову угоду про поновлення Договору між КМР і товариством у редакції, викладеній у прохальній частині позову.
Ухвалою суду від 22.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 28.08.2025, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
08.08.2025 від КМР надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.
20.08.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
Суд протокольною ухвалою від 28.08.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.09.2025.
У судовому засіданні 15.09.2025 було оголошено перерву до 22.09.2025.
У судовому засіданні 22.09.2025 було оголошено перерву до 09.10.2025.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 09.10.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Пунктом 2 рішення КМР від 25.09.2003 № 31-6/905 передано в короткострокову оренду на 5 (п'ять) років Товариству земельну ділянку загальною площею 0,0511 га, що розташована за адресою: вулиця Солом'янська, 11 літера А у Солом'янському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:72:185:0014) [далі - Земельна ділянка] для реконструкції з надбудовою нежитлового будинку під лікувально-діагностичний центр.
Отже, метою передачі Земельної ділянки в оренду було виключно здійснення позивачем реконструкції.
25.02.2024 КМР (орендодавець) і Товариством (орендар) укладено Договір від 09.03.2004 № 72-6-00144 (далі - Договір), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 09.03.2004 № 72-6-00144.
Відповідно до пункту 1.1 Договору орендодавець на підставі пункту 2 рішення КМР від 25.09.2023 за № 31-6/905 передає, а орендар приймає в оренду на п'ять років (на період реконструкції) Земельну ділянку.
Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 7.1 Договору).
У силу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 Договору після закінчення строку, на який було укладено Договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно зі статтею 1 Закон України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Отже, укладений позивачем і відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.
Відповідач передав, а позивач прийняв у своє володіння і користування Земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 09.03.2004.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, вказуючи на те, що відповідач ухилявся від поновлення Договору, а його рішення від 24.11.2022 № 5741/57 «Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті Інвест Сервіс» в поновленні договору оренди земельної ділянки від 09.03.2004 № 72-6-00144» (далі - Рішення про відмову) в частині пункту 3, яким ТОВ «Сіті Інвест Сервіс» зобов'язано звільнити земельну ділянку, привівши її у стан, придатний для подальшого користування, є формальним та ухваленим із суттєвим порушенням строків і процедур.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що вимоги позивача є необґрунтованими, відсутні підстави для визнання недійсним і скасування пункту 3 Рішення про відмову та визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення Договору.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на таке.
Слід зазначити, що Товариство неодноразово зверталось до КМР з листами, в яких викладені клопотання про поновлення Договору: від 12.12.2008 № 29, від 24.11.2009 № 215, від 30.11.2009 № 21.
У свою чергу, Головне управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), реагуючи на вказані вище звернення, надсилало позивачу листи (від 28.01.2009 № 08-358/2371, від 05.07.2012 № 1284) щодо усунення низки зауважень (щодо вирішення орендарем питання пайової участі, щодо надання документів, які підтверджують сплату коштів за користування землею).
Втім, суду не надано доказів, які б підтверджували усунення Товариством зауважень, які були зроблені Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) у відповідних листах.
Також матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував надання згоди КМР на пролонгацію Договору.
Слід зазначити, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Наталією Вікторівною прийнято рішення від 27.05.2021 № 58390225 про реєстрацію права оренди земельної ділянки (з автоматичним продовженням дії Договору, дата закінчення 09.03.2024).
Підставою для державної реєстрації та внесення означених вище змін є витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-8001299382021, виданий 19.04.2021, видавник: Державний земельний кадастр; договір оренди землі, серія та номер: 149, виданий 25.02.2004, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербаков В.З.; Рішення VI серія XXIV скликання, серія та номер: 31-6/905, виданий 25.09.2003, видавник: Київська міська рада.
Позивач звернувся до КМР з листом від 03.03.2020 № 03/02-20 (отримано КМР 03.03.2020 № 08/2317), в якому просив відповідача повернутися до розгляду справи № А-15834 про поновлення Договору.
До вказаного листа Товариством надано проєкт додаткової угоди, в якій наведено умову про поновлення Договору на п'ять років.
Разом з тим, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), відповідно до пункту 3 статті 26 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням КМР від 04.11.2021 № 3135/3176, було підготовлено та направлено проєкт рішення КМР про відмову Товариству в поновленні Договору для подальшого опрацювання.
Слід зазначити, що у пояснювальній записці, що є невід'ємною складовою зазначеного проекту рішення, зазначено, що спірна земельна ділянка вільна від капітальної забудови, частково огорожена парканом, охороняється, облаштована шлагбаумом, використовується для заїзду (виїзду) та гостьової стоянки до лікувально-діагностичного центру, отже, земельна ділянка не використовується відповідно до умов Договору.
У зв'язку з зазначеним, КМР прийняла Рішення про відмову.
Пунктом 3 вказаного рішення КМР зобов'язано Товариство звільнити Земельну ділянку, зазначену у пункті 1 цього рішення, привівши її у стан, придатний для подальшого використання.
Суд погоджується з доводами відповідача стосовно відсутності механізму автоматичної пролонгації договору оренди земельної ділянки за мовчазною згодою, з огляду на таке.
Пунктом 34 частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) встановлено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради.
З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що способом волевиявлення міської ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є саме прийняття сесією відповідного рішення.
Відповідно до абзацу четвертого Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 20.09.2022 у справі № 916/1382/21, від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 07.06.2022 у справі № 906/400/21, від 13.01.2022 у справі № 910/13115/20, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20).
Відповідно до приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі», які були чинними на момент укладення Договору та закінчення його дії (станом на 09.03.2009) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Отже, виходячи з того, що чинним законодавством як станом на 2004 рік (укладення Договору), так і станом на 2009 рік (закінчення строку дії Договору) не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69).
Отже, чинна на момент укладення Договору редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563.
Втім, у цій справі відповідне рішення КМР про поновлення Договору, з огляду на переважне право позивача, не приймалося, доказів протилежного суду не подано.
Щодо інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення приватного нотаріуса від 27.05.2021 № 58390225 про реєстрацію права оренди земельної ділянки з автоматичним продовженням дії Договору, дата закінчення 09.03.2024), то в силу приписів вказаних вище норм права та сталої і послідовної практики Верховного суду, Договір не пролонгувався автоматично у 2009 році й тим більше на строк до 2024 року.
Крім того, суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/14543/23, такого змісту:
« 31. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутність укладеного договору в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк (у тому числі, у судовому порядку) виключає законність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) від 19.04.2021 №57728927, а закінчення дії договору оренди земельної ділянки є підставою для припинення права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, за відповідачем».
Таким чином, відсутність укладеного договору в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк (у тому числі, у судовому порядку) виключає законність рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права оренди земельної ділянки з автоматичним продовженням дії Договору, дата закінчення 09.03.2024.
З огляду на викладені вище встановлені обставини справи та сталі й послідовні правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що на момент виникнення у Товариства переважного права на поновлення Договору чи укладення його на новий строк, законодавство не передбачало механізму його автоматичної пролонгації в силу закону.
Суд відхиляє посилання скаржника на незаконність Рішення про відмову, виходячи з такого.
Рішення про відмову КМР було прийнято у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка не використовується відповідно до умов Договору та була надана на період реконструкції з метою реконструкції з надбудовою нежитлового будинку під лікувально-діагностичний центр.
Як заначено вище, відповідно до пояснювальної записки від 05.05.2020 № ПЗ-5984, яка є невід'ємною частиною проєкту оскаржуваного рішення КМР, Земельна ділянка вільна від капітальної забудови, частково огороджена парканом, охороняється, облаштована шлагбаумом, використовується для заїзду (виїзду) та гостьової стоянки автомобілів до лікувально-діагностичного центру, що розташований на суміжній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:72:185:0013), орендарем якої є Товариство.
Відповідач вказав, що наведені обставини невикористання Земельної ділянки відповідно до умов договору також підтверджені актом обстеження земельної ділянки від 29.05.2020 № 20-0292-09.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що вказаний акт складений з грубим порушенням, не містить інформації про присутність представників Товариства, доказів вручення чи направлення його позивачу, є дефектним та не може визнаватися належним і допустимим доказом, виходячи з такого.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи.
Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стаття 79 ГПК України містить такий стандарт доказування як "вірогідність доказів", що підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач.
Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Також принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Слід зазначити, що позивач не надав жодного доказу, який підтверджує те, що ним Земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, яке визначено у Договорі.
Також суду не надано доказів, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-який об'єкт нерухомого майна, що належить Товариству на праві власності.
Крім того, позивачем не підтверджено документально того, що ним наразі незавершена реконструкція лікувально-діагностичного центру.
Таким чином, більш вірогідним є те, що позивач не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням та на ній наразі розміщено стоянку, як встановлено у відповідному акті.
Суд критично ставиться до посилань позивача на акт обстеження, яке проведено у 2012 році, в якому зазначено про використання Земельної ділянки за призначенням, оскільки таке дослідження було проведено 13 років тому та не може бути доказом того, що саме у 2020 році та на даний час Товариство використовує спірну земельну ділянку саме за призначенням, яке узгоджено у Договорі.
Щодо неналежності та недопустимості акта обстеження земельної ділянки від 29.05.2020 № 20-0292-09, слід зазначити таке.
За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору.
Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Водночас, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (правова позиція у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону.
Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Суд виходить з того, що акт обстеження земельної ділянки є носієм доказової інформації у цій справі, а позивачем не доведено, що відповідний акт отримано з порушенням закону та на його підставі не можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі.
Слід зазначити, що позивачем не надано доказів використання спірної Земельної ділянки для реконструкції нежитлового будинку під лікувально-діагностичний центр, так само як не спростовано факт використання спірної Земельної ділянки для заїзду (виїзду) та гостьової стоянки автомобілів всупереч умовам Договору.
Як зазначено вище, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 Договору після закінчення строку, на який було укладено Договір, орендар, за умови належного виконання орендарем своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору.
Також частиною першою статті 33 Закону України «Про оренди землі» (у редакції, яка була чинною на момент припинення Договору) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
Отже, стаття 33 Закону України «Про оренду землі» надає переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки виключно добросовісному орендарю, який належним чином виконує умови договору протягом його дії і на момент закінчення його дії.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких обставин:
- по-перше, орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди землі;
- по-друге, орендар повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк;
- по-третє, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою за цільовим призначенням.
Таким чином, оскільки вірогідними доказами підтверджено, що Земельна ділянка використовується Товариством не за цільовим призначенням, всупереч умовам Договору (для облаштування автомобільної стоянки, а не реконструкції лікувально-діагностичного центру), тому відсутня одна з підстав для поновлення Договору, а саме відсутня добросовісність орендаря.
Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, з метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19 та від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 10.01.2023 у справі № 297/2159/17).
Втім, позивач не навів норми права, яким суперечить Рішення про відмову та які свідчать про наявність підстав для його скасування та визнання недійсним.
Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням КМР від 20.04.2017 № 241/2463 (далі - Порядок), після закінчення терміну, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий термін (поновлення договору оренди землі).
Згідно з підпунктом 9.2 пункту 9 Порядку орендар зобов'язаний подати до Київської міської ради лист-повідомлення до закінчення строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору оренди землі. У разі неподання орендарем зазначеного листа-повідомлення у вказаний строк Департамент земельних ресурсів інформує про це органи Державної фіскальної служби.
Якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку договору оренди землі та не подав до Київської міської ради вказаного листа-повідомлення, розмір річної орендної плати встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 9.3 пункту 9 Порядку орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі через приймальню Київради з земельних питань. Форма листа-повідомлення та додатків до нього встановлюється додатком 4 до цього рішення.
Відповідно до підпункту 9.4 пункту 9 Порядку приймальня Київради з земельних питань у день реєстрації листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки або протягом наступного робочого дня вносить відповідну інформацію до ПК «Кадастр» та передає цей лист повідомлення з доданими до нього документами, сформованими у кадастрову справу, до Департаменту земельних ресурсів.
Згідно з пунктом 9.5 пункту 9 Порядку у десятиденний термін Департамент земельних ресурсів розглядає лист-повідомлення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та готує проект рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору та пояснювальну записку до нього, крім випадків, встановлених пунктом 9.11 цього Порядку.
Пояснювальна записка до проекту рішення Київської міської ради обов'язково повинна містити інформацію щодо:
- правового статусу об'єкта нерухомого майна (за наявності);
- особи заявника та іншу інформацію, що має значення для прийняття рішення Київської міської ради.
До матеріалів кадастрової справи при поновленні договору оренди земельної ділянки Департамент земельних ресурсів долучає акт обстеження земельної ділянки, в якому зазначається інформація про використання земельної ділянки за цільовим призначенням, проведення будівельних робіт, здійснення реконструкції, реставрації об'єкта, що знаходиться на земельній ділянці, та матеріали актуальної фотофіксації, зробленої не пізніше ніж за тридцять календарних днів до дня реєстрації проекту рішення в секретаріаті Київської міської ради.
Департамент земельних ресурсів несе відповідальність за достовірність і повноту інформації, зазначеної вище.
Згідно з підпунктом 9.6 пункту 9 Порядку рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки або відмову у поновленні договору розглядається в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради.
На момент підготовки та подання Департаментом до КМР проєкту оскаржуваного Рішення про відмову діяли норми Регламенту КМР, затвердженого рішенням КМР від 07.07.2016 № 579/579 (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням КМР від 26.03.2020 № 900/9070).
У свою чергу, на момент опрацювання проєкту Рішення про відмову діяли норми Регламенту КМР, затвердженого рішенням КМР від 07.07.2016 № 579/579 (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням КМР від 04.11.2021 № 3135/3176).
Листом від 12.06.2020 № 05715-СЛ-2212 Департаментом відповідно до пункту 3 статті 26 Регламенту КМР, затвердженого рішенням КМР від 07.07.2016 № 579/579, направлено проєкт Рішення про відмову для подальшого опрацювання, пояснювальну записку до справи № 721116054; витяг з бази даних міського земельного кадастру; матеріали супутникової фотозйомки; копію акта обстеження земельної ділянки від 29.05.2020 № 20-0292-09; матеріали кадастрової справи № 721116054 на 239 арк.
Відповідно до пункту 1 статті 26 Регламенту КМР, затвердженого рішенням КМР від 04.11.2021 № 3135/3176 (далі - Регламент КМР), суб'єктом подання проектів рішень Київської міської ради відповідно до законів України виступає, зокрема, керівник самостійного структурного підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), до компетенції якого віднесене порушене у проекті рішення питання.
Відповідно до підпункту 3.17 пункту 3 Порядку за результатами розгляду заяви на отримання адміністративної послуги Київська міська рада приймає відповідне рішення щодо розпорядження земельною ділянкою в порядку, встановленому Регламентом КМР.
Згідно з пунктом 5 статті 29 Регламенту КМР протягом 3 робочих днів із дня реєстрації проекту рішення Київської міської ради в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради Київський міський голова або за його письмовим дорученням заступник/заступниця міського голови - секретар Київської міської ради надає доручення щодо розгляду проекту рішення постійній комісії Київської міської ради, яка, виходячи з її функціональної спрямованості, визначається ним як профільна для попереднього розгляду проекту рішення Київської міської ради, а також іншим постійним комісіям Київської міської ради, виходячи з їх функціональної спрямованості.
Пунктом 6 статті 29 Регламенту КМР передбачено, що проект рішення Київської міської ради може бути відкликаний за письмовою заявою суб'єкта подання в будь-який момент до затвердження Київрадою порядку денного пленарного засідання Київради, до якого включено розгляд відповідного проекту рішення Київради.
Відповідного до пункту 1 статті 30 Регламенту КМР постійні комісії Київради (окрім профільної) протягом 20 календарних днів (для проектів рішень Київради, предметом правового регулювання яких є надання або відмова в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам та юридичним особам протягом 10 календарних днів) з моменту реєстрації проекту рішення Київради в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київради опрацьовують його та за результатами розгляду проекту рішення Київради приймають рішення, яким:
1) підтримують проект рішення Київради без зауважень і підписують його;
2) підтримують проект рішення Київської міської ради із зауваженнями чи рекомендаціями: у цьому випадку на оригіналі проекту рішення Київської міської ради навпроти назви відповідної постійної комісії Київської міської ради поряд із підписом голови цієї постійної комісії Київської міської ради ставиться відмітка "Із зауваженнями" або "З рекомендаціями" із зазначенням дати та номера відповідного протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради;
3) відхиляють проект рішення Київради з відповідним обґрунтуванням: у цьому випадку на оригіналі проекту рішення Київської міської ради навпроти назви відповідної постійної комісії Київської міської ради поряд із підписом голови цієї постійної комісії Київської міської ради ставиться відмітка "Відхилено" із зазначенням дати та номера відповідного протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради.
Відповідно до пункту 6 статті 30 Регламенту КМР профільна постійна комісія Київської міської ради протягом 35 календарних днів, якщо інший строк не визначений законодавством, з моменту реєстрації проекту рішення Київської міської ради в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради опрацьовує його та за результатами розгляду проекту рішення Київради приймає рішення (висновок, рекомендацію), яким:
1) підтримує проект рішення Київської міської ради без зауважень і підписує його;
2) підтримує проект рішення Київської міської ради із зауваженнями чи рекомендаціями: у цьому випадку на оригіналі проекту рішення Київської міської ради навпроти назви профільної постійної комісії поряд із підписом голови профільної постійної комісії Київської міської ради ставиться відмітка "Із зауваженнями" або "З рекомендаціями" із зазначенням дати та номера відповідного протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради;
3) створює робочу групу постійної комісії Київради для доопрацювання проекту рішення Київради;
4) відхиляє проект рішення Київської міської ради з відповідним обґрунтуванням і повертає його суб'єкту подання: у цьому випадку на оригіналі проекту рішення Київської міської ради навпроти назви профільної постійної комісії Київської міської ради поряд із підписом голови профільної постійної комісії Київської міської ради ставиться відмітка "Відхилено" із зазначенням дати та номера відповідного протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради.
Рішення (висновок, рекомендація) профільної постійної комісії Київради викладається у протоколі засідання комісії Київради.
Відповідно до пункту 3 статті 31 Регламенту КМР управління правового забезпечення діяльності Київради за результатами опрацювання проекту рішення:
1) погоджує проект рішення Київради та підписує його із зазначенням дати;
2) погоджує проект рішення Київради з наданням письмових рекомендацій щодо наявності недоліків, що можуть вплинути на ефективність його реалізації, щодо ризиків і обмежень, які можуть створити перешкоди його реалізації, щодо того, що обраний шлях правового регулювання не дасть належних результатів, щодо інших недоліків, які можуть бути усунені шляхом доопрацювання в порядку, визначеному ними, та підписує його із відміткою "З рекомендаціями" із зазначенням дати;
3) погоджує проект рішення Київради з наданням письмових зауважень у разі невідповідності окремих його положень вимогам законодавства, проблемних і спірних питань, які можуть бути розв'язані неоднозначно через, зокрема, наявність правових колізій, і підписує його із відміткою "Із зауваженнями" із зазначенням дати;
4) надає правовий висновок щодо невідповідності проекту рішення Київради в цілому вимогам законодавства та підписує його із відміткою "Правовий висновок" із зазначенням дати.
Відповідно до пункту 1 статті 32 Регламенту КМР управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київради не пізніше ніж за 3 календарні дні до дня засідання Президії Київради систематизує всі направлені проекти рішень Київради, що були розглянуті з дотриманням вимог цього Регламенту, формує та подає заступнику/заступниці міського голови - секретарю Київради попередній проект порядку денного пленарного засідання Київради.
Згідно з пунктом 1 статті 33 Регламенту КМР виключно на пленарних засіданнях Київської міської ради вирішуються питання, передбачені частиною першою статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормами законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 37 Регламенту КМР рішення Київської міської ради вважається прийнятим, якщо на пленарному засіданні за нього проголосувала більшість депутатів/депутаток Київради від загального складу Київради, окрім випадків, передбачених цим Регламентом.
Слід зазначити, що Регламент КМР, затверджений рішенням КМР від 07.07.2019 № 579/579, не визначає гранично допустимий строк, протягом якого має бути прийнято рішення КМР про поновлення чи відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки.
Відповідач пояснив, що з урахуванням великої завантаженості КМР в частині опрацювання проєктів рішень з земельно-правових питань, введення правового режиму воєнного стану 24.02.2022 по всій Україні, прийняття Рішення про відмову після спливу двох років є виправданим та обумовленим об'єктивними факторами, що не залежать від волі КМР.
Суд погоджується з тим, що воєнний стан є об'єктивним чинником, який обумовив порушення відповідачем строків, які визначені Регламентом КМР.
Втім, суд вважає, що таке порушення є формальним і жодним чином не свідчить про наявність обставин для скасування та визнання недійсним Рішення про відмову.
Слід зазначити, що позивачем не наведено будь-яких інших порушень законодавства, крім тривалого строку розгляду відповідного проєкту Рішення про відмову, які б підтвердили незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Також, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на спірній Земельній ділянці знаходиться будь-який об'єкт нерухомого майна, що належить Товариству на праві власності або не завершення ним реконструкції лікувально-діагностичного центру, у зв'язку з чим існує об'єктивна потреба у користуванні Товариством вказаною Земельною ділянкою та, відповідно, порушуються права позивача, з огляду на відмову у поновленні Договору, який було укладено строком на п'ять років ще у 2004 році.
Крім того, слід звернути увагу на те, що листом від 30.11.2009 № 21 Товариство просило Київраду під час поновлення Договору змінити цільове призначення Земельної ділянки на таке: експлуатація та обслуговування нежитлового будинку лікувально-діагностичного центру у відповідності до договору оренди земельної ділянки від 25.02.2004 № 72-6-00145.
Втім, зміна цільового призначення земельної ділянки жодним чином не охоплюється поновленням строку дії договору та є зміною предмета такого правочину.
У листі від 03.02.2020 № 03/02-20 Товариство просило повернутись до розгляду справи № А-1583 про поновлення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:72:185:0014) від 09.03.2004 №72-6-00145 з урахуванням заяви Товариства від 12.12.2008 № 29, тобто з вимогою суттєво змінити умови Договору в частині строку його дії, а саме укласти його на новий строк - на 25 років.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17, а саме про те, що задля дотримання балансу між правами та законними інтересами власника та користувача (орендодавця та орендаря) законодавець передбачив, що власник - орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк; орендар, який належно виконував свої обов'язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами.
Оскільки орендодавець відмовився поновлювати Договір на попередніх умовах, то переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Для пролонгації відносин оренди та реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідною є згода обох сторін, одного лише волевиявлення орендаря недостатньо (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.04.2024 у справі № 131/970/23).
З огляду на викладене вище, Рішенням про відмову КМР реалізувала своє право як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі, у зв'язку з чим і відмовила позивачеві в укладенні договору оренди на новий строк, внаслідок чого припинилось відповідне переважне право орендаря.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо скасування та визнання недійсним Рішення про відмову.
Що ж до вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення Договору в редакції позивача, то в її задоволенні слід відмовити, враховуючи її похідний характер і відсутність підстав для визнання недійсним і скасування Рішення про відмову, яким КМР відмовила у поновленні Договору.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.11.2025.
Суддя О.Г. Удалова