ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову в розстроченні виконання рішення
30.10.2025Справа № 910/1850/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Батій О.В, розглянувши
заяву Приватного підприємства «Медкапіталгруп»
про розстрочення виконання рішення суду
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Діверо»
до Приватного підприємства «Медкапіталгруп»
про стягнення 575 169,50 грн
за участю представників:
від стягувача (позивача): Духін О.Є.
від боржника (відповідача): Хатамова В.О.
Приватне підприємство «Медкапіталгруп» (далі - ПП «Медкапіталгруп», заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.
У обґрунтування своєї заяви боржник зазначив, що у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану його діяльність значно ускладнена, прибуток підприємства значно менший, ніж заборгованість перед позивачем, підприємство знаходиться у складному фінансовому становищі, відтак, існує реальна загроза банкрутства, що ускладнює виконання судового рішення. У заяві ПП «Медкапіталгруп» просить розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/1850/25 на період з дня постановлення відповідної ухвали судом по 10.09.2026 з виплатою заборгованості щомісячно рівними частинами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2025 розгляд вказаної заяви було призначено у судовому засіданні з викликом сторін відповідно до ч. 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Стягувач (ТОВ «Медичний центр «Діверо») подав свої заперечення проти розстрочення боржнику виконання рішення, в яких вказав, що його скрутне фінансове становище та обставини воєнного стану не є виключною підставою для розстрочення виконання рішення суду. Також стягувач зазначив, що заявник не надав суду належних та переконливих доказів на підтвердження неможливості виконання ним судового рішення та доказів, які б свідчили про те, що в запропонований боржником період рішення суду буде виконане.
У судовому засіданні представник ПП «Медкапіталгруп» подану заяву підтримав та просив розстрочити виконання рішення суду.
Представник позивача (стягувача) у судовому засіданні проти розстрочення виконання рішення заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Розглянувши подану заяву, заслухавши думку представників сторін та дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що заява про розстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025, позовні вимоги ТОВ «Медичний центр «Діверо» задоволено, стягнуто з ПП «Медкапіталгруп» попередню оплату в сумі 575 169,50 грн.
23.09.2025 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва був виданий відповідний наказ.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Також згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Отже законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу. Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.
Як на підставу для розстрочення виконання рішення суду відповідач посилається на тяжке матеріальне становище підприємства та відсутність достатньої кількості обігових коштів для погашення боргу одноразовим платежем.
Проте слід зазначити, що скрутне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється боржником на власний ризик.
Так, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
При цьому надані боржником заключна виписка АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2025 по 29.09.2025 та довідка ПП «Медкапіталгруп» № 30-1/09/25 від 30.09.2025 про відсутність необоротних активів та запасів станом на 30.09.2025 на балансі боржника не можуть вважатись належними та достатніми доказами важкого фінансового стану підприємства чи відсутності коштів на його рахунках в інших установах банку. Боржник не надав фінансових звітностей щодо майна, на яке можливо було б звернути стягнення, доказів наявної загрози банкрутства підприємства.
Як свідчать матеріали справи, заборгованість в сумі 575 169,50 грн у вигляді попередньої оплати у ПП «Медкапіталгруп» виникла перед позивачем ще напочатку 2022 року за договором про надання послуг № 24-1/09/21 від 24.09.2021. При цьому ТОВ «Медичний центр «Діверо» до подачі позовної заяви двічі зверталося до відповідача з письмовими претензіями, намагаючись у досудовому порядку вирішити виниклу проблему, але останній проігнорував всі претензії та на час розгляду даної заяви рішення суду добровільно не виконує.
Водночас, подаючи заяву про розстрочення виконання судового рішення, боржник не надав будь-яких гарантій того, що рішення господарського суду буде виконано в запропонований ним період, не вказав, яким чином, за рахунок яких коштів та як це розстрочення сприятиме боржнику у виконанні судового рішення.
Твердження заявника про те, що складність виконання рішення суду у даній справі зумовлена настанням форс-мажорних обставин, а саме - військовою агресією Російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що вказані ним обставини мали своїм наслідком неможливість повернення боржником попередньої оплати за договором про надання послуг № 24-1/09/21 від 24.09.2021, що був предметом розгляду у цій справі.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Поряд з цим судом враховано, що не тільки боржник продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й стягувач, на господарську діяльність якого також негативно впливають вищевказані наслідки. І відсутність грошових коштів може мати негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 наявність заборгованості, підтверджена обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачена та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Виходячи з цього, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України і Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Тобто у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Також відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Отже, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясюнієне проти Литви").
Таким чином суд вважає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
З урахуванням викладеного господарський суд приходить до висновку, що відсутні підстави для розстрочення виконання рішення у даній справі.
На підставі наведеного, керуючись ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Приватного підприємства «Медкапіталгруп» про розстрочення виконання рішення суду відмовити.
Вступну та резолютивну частини ухвали проголошено в судовому засіданні 30 жовтня 2025 року.
Повна ухвала складена 04 листопада 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та з цього дня може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.
Суддя Головіна К.І.