ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 910/3598/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (вул. Ушинського, буд.40, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 42544966)
до Фізичної особи- підприємця Рогівський Віталія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про стягнення 2 016 000 грн
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи- підприємця Рогівський Віталія Андрійовича (далі - відповідач) про стягнення 2 016 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході аудиту господарських операцій позивача, було виявлені безпідставні платежі на загальну суму 2 016 000,00 грн, які останній просить повернути на підставі ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 22.04.2025.
11.04.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 відкладено розгляд справи на 20.05.2025.
01.05.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано відповідь на відзив.
13.05.2025 в системі "Електронний суд" відповідачем сформовано заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 20.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 17.06.2025.
17.06.2025 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 17.06.2025 оголошено перерву до 01.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 відкладено розгляд справи до 08.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 26.08.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 відкладено розгляд справи на 23.09.2025 та викликано свідка для допиту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 розгляд справи призначено на 14.10.2025.
У судовому засіданні 14.10.2025 оголошено перерву до 23.10.2025.
У судовому засіданні 23.10.2025 оголошено перерву до 28.10.2025.
В судовому засіданні 28.10.2025 представники позивача підтримали позовні вимоги, представник відповідача, в засідання суду не з'явився про розгляд справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 28.10.2025 було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач в обгрунтування позивних вимог, зазначає, в ході аудиту господарських операцій позивача ТОВ "Флагеларія" виявлено наступні платежі: з рахунку № НОМЕР_2 "ФЛАГЕЛАРІЯ ТОВ", а саме:
- ф 26.07.2024 р. (16:29:00) на суму 168 000 грн з призначенням платежу «Поворотна безвiдсоткова допомога згідно договору №07/26 вiд 26.06.2024 р.» на рахунок ФОП Рогівського В. А. (РНОКПП НОМЕР_1 ) НОМЕР_3 .
- а 21.05.2024 р. (15:09:00) на суму 380 000 грн з призначенням платежу «Оплата за борошно в/г зг. договору поставки №0222-3/24 вiд 22 лютого 2024р», рахунок-фактура № 00001058 від 23 квітня 2024 р., на рахунок ФОП Рогівського В. А. (РНОКПП НОМЕР_1 ) НОМЕР_3 .
- к 24.04.2024 р. (17:07:00) на суму 1 300 000 грн з призначенням платежу «Оплата за борошно в/г зг.договору поставки №0222-3/24 вiд 22 лютого 2024р», рахунок-фактура № 00001058 від 23 квітня 2024р., на рахунок ФОП ФОП Рогівського В. А. (РНОКПП НОМЕР_1 ) НОМЕР_4 .
З рахунку НОМЕР_5 в АТ "ПУМБ":
- 23.08.2024 р. (13:27:01) на суму 168 000 грн на рахунок НОМЕР_3 , який належить ФОП Рогівському В. А. (3030617611) з призначенням платежу «Поворотна безвідсоткова допомога згідно договору №08/23 від 23.08.2024р., без ПДВ».
За доводами позивача, між сторонами договірних відносин не було, а тому кошти у сумі 2 016 000,00 грн є такими, що набуті відповідачем без достатніх правових підстав (безпідставно набутим майном), а отже підлягають поверненню на користь позивача на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позову заперечує, та вказує, що між сторонами існували договірні відносини, на підтвердження чого надає скановану копію договору поставки № 0222-3/24 від 22.02.2024, видаткових накладних від 26.04.2024 на суму 1 300 000 грн та від 23.05.2024 на суму 380 000 грн, а також рахунки на оплату на відповідні суми. На виконання цього договору ТОВ "Флагеларія" провело оплату, а ФОП Рогівський В.А. здійснив постачання борошна, що підтверджується договором постачання № 0222-3/24 від 22.02.2024, видатковими накладними від 26.04.2024 на суму 1 300 000 грн та від 23.05.2024 на суму 380 000 грн, а також рахунки на оплату на відповідні суми. Як наслідок, отримані ним кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Електронне листування не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам ст. ст. 5, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", та не є належними доказами у справі. При цьому судом встановлено відсутність будь-яких доказів того, що копії договору та інших спірних документів, скріншоти яких наявні в матеріалах справи, створювалися у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що вони підписувалися електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію як відправника повідомлення, так і створювача (власника) зроблених фотографій, а зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19.
Також положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 зазначив наступне.
Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми з огляду на пряму вказівку закону.
З огляду на ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Ч. 1 ст. 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Єдиною можливістю достовірно ідентифікувати особу, що направила електронні документи, є накладення такою особою свого ЕЦП на відповідні документи.
За підсумками наведеного, договір є укладеним якщо дотримані такі умови:
Сторони підписали єдиний письмовий документ (договір, угоду тощо) із визначенням всіх істотних умов власноручними підписами або ЕЦП, які дозволяють ідентифікувати особу, в т.ч. із застосуванням одноразових ідентифікаторів.
У спрощеному порядку - через обмін заявками, листами (підписаними власноручно або ЕЦП), але із викладенням в них основних умов договору.
При цьому, можливість оформлення договірних документів (акти виконаних робіт до договору на надання послуг належать до таких) за допомогою факсимільного відтворення підпису прямо передбачена ч. 3 ст. 207 ЦК України, але тільки за умови, що сторони договору передбачили таке оформлення документів у письмовій угоді, підписаній власноручними підписами.
Матеріалами справи встановлено, в договорі поставки № 0222-3/24 від 22.02.2024, є посилання на наступне застосування факсимільного підпису (п. 11.11), а також обмін підписаними примірниками через ел.пошту з наступним обміном оригіналами (п. 11.8).
Вже самі ці пункти свідчить, що сам договір поставки № 0222-3/24 від 22.02.2024, наданий відповідачем, не може підписуватись через факсиміле та має бути підписаний безпосередньо підписами обох сторін, з можливістю попереднього надсилання підписаних примірників через ел.пошту, але з наступним обміном паперовими оригіналами.
Також слід зазначити, договір поставки № 0222-3/24 від 22.02.2024, не підпадає під розуміння електронних документів, оскільки, не підписаний електронними цифровими підписами сторін.
В матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_1 , яка була директором ТОВ "Флагеларія" на час перерахування коштів, в якій зазначено, що ніколи не підписувала від імені ТОВ "Флагеларія" ніяких договорів з ФОП Рогівським В.А та видаткових накладних №INV-23-05-24 від 23/05/2024, IVV-26-04-24 від 26.04.2024.
При цьому, в судовому засіданні 23.10.2025, ОСОБА_1 підтвердила, що нікого й ніколи не уповноважувала на підписання договорів, рахунків, видаткових накладних, актів прийняття товарів через накладення факсиміле чи фотокопії її підпису в електронному вигляді.
Суду не надано оригінального примірника документа, також не надано доказів обміну підписаними примірниками через ел.пошти сторін, враховуючи викладене, суд прийшов до висновку договір поставки № 0222-3/24 від 22.02.2024, є неукладеним, а твердження відповідача необгрунотованими та недоведеними.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Доказів існування у позивача зобов'язань перед відповідачем з оплати 2 016 000,00 грн на підставі договору №07/26 вiд 26.06.2024 р, договору поставки №0222-3/24 вiд 22 лютого 2024р, договору №08/23 від 23.08.2024р, видаткових накладних №INV-23-05-24 від 23/05/2024, IVV-26-04-24 від 26.04.2024, матеріали справи не містять.
До матеріалів справи не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору №07/26 вiд 26.06.2024 р, договору поставки №0222-3/24 вiд 22 лютого 2024р, договору №08/23 від 23.08.2024р, та видаткових накладних №INV-23-05-24 від 23/05/2024, IVV-26-04-24 від 26.04.2024, як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Відповідачем обставин наведених у позові належними доказами не спростовано, доказів наявності підстав для набуття грошових коштів у сумі 2 016 000,00 грн суду не надано.
З огляду на вище викладене, оскільки, встановлені вище обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов'язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 2 016 000,00 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 2 016 000,00 грн, у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" до Фізичної особи-підприємця Рогівського Віталія Андрійовича, повністю.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Рогівського Віталія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагеларія" (вул. Ушинського, буд.40, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 42544966) безпідставно отримані кошти у сумі 2 016 000 (два мільйони шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 24 192 (двадцять чотири тисячі сто дев'яносто дві) грн 00 коп судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повне судове рішення складено 04.11.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА