ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.10.2025Справа №910/8815/25
за позовом Державного підприємства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
про стягнення грошових коштів у розмірі 268 672 632,12 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Солонюк К.Г.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Державне підприємство Міністерство оборони України «Агенція оборонних закупівель» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» про стягнення 268 672 632,12 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на порушення умов Державного контракту від 04.06.2024 №22/2-315-EDK-24, відповідач не поставив оплачений товар, а тому позивач звернувся із претензіями про повернення попередньої оплати та оплату штрафних санкцій, які були залишені відповідачем без задоволення, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання на 20.08.2025.
Через систему "Електронний суд" 05.08.2025 від представника Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» надійшов відзив, у якому представник заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за порушення строків поставки та просив суд застосувати дискреційні повноваження та зменшити розмір штрафних санкцій та процентів за користування коштами попередньої оплати на 99%; стосовно вимоги про повернення попередньої оплати підприємство визнає право агенції на її повернення.
Через систему "Електронний суд" 06.08.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду 20.08.2025 судом відкладено підготовче засідання на 24.09.2025.
Через систему "Електронний суд" 22.09.2025 від представника Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» надійшло заперечення на відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 24.09.2025 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі, про призначення судової експертизи, про залучення до розгляду справи третьої особи.
Суд поставив подані представником відповідача клопотання на обговорення.
Представник позивача заперечував проти задоволення клопотань відповідача. Представник відповідача підтримав подані клопотання та просив суд їх задовольнити.
Так, що стосується клопотання представника відповідача щодо зупинення провадження у справі №910/8815/25 до завершення досудового розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52025000000000017 від 14.01.2025, на підставі пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку зокрема об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю a6o непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами a6o з інших причин.
При цьому, неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Отже, зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість ii розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі i рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.
Аналогічна позиція висвітлена у Постановах Верховного Суду від 29.07.2021 №917/14/20 та у справі від 20.10.2022 № 9100/9076/18.
Поряд з цим, відповідачем у клопотанні про зупинення провадження у зазначеній справі не наведено жодних підстав неможливості судом розгляду справи та / або самостійно встановити всіх обставин справи з наданням пpaвової оцінки відповідним доказам.
Так, у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 Верховний Суд зазначив, що господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов'язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.
Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Зокрема, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Відтак, у даному випадку відсутня така необхідність для зупинення провадження у справі, оскільки не існує об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до результатів розгляду матеріалів кримінального провадження, а тому клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про призначення експертизи, відповідно до якого представник просить призначити у справі судову експертизу щодо того чи містять матеріали справи №910/8815/25 відомості, що становлять державну таємницю, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про державну таємницю" державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей.
Згідно з положеннями ст. 8 вказаного Закону, до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація, зокрема, у сфері економіки, науки і техніки: про найменування, загальну кількість, вартість озброєння, військової техніки, боєприпасів, запасних частин та матеріалів до них, що закуповуються для потреб військових формувань (правоохоронних органів); про факт та предмет закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань та правоохоронних органів (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлю таких товарів, робіт і послуг оборонного призначення, що закуповуються відповідно до Закону України "Про оборонні закупівлі", становить державну таємницю. У такому разі окрема інформація розміщується у додатку до тендерної документації);
У сфері зовнішніх відносин: про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України; про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції.
Пунктом 1 розділу І Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України Nє383 від 23.12.2020, визначено, що цей Звід визначає відомості, що згідно із рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених законодавством сферах.
Водночас, розділом ІІ Зводу передбачено перелік відомостей, що становлять державну таємницю.
Зокрема, відповідно до п. п. 1.4.7 та 1.4.14 розділу ІІ Зводу до таких відомостей належать: відомості про найменування, кількість, потребу, вартість озброєння (військової техніки, боєприпасів, спеціальних комплектувальних виробів, запасних частин та матеріалів до них для потреб військових формувань (правоохоронних органів)); відомості за сукупністю всіх показників про найменування, кількість озброєння (військової техніки, боєприпасів, спеціальних комплектувальних виробів, запасних частин та матеріалів до них), вартість, терміни (строки) постачання (проведення робіт, надання послуг з відновлення (ремонту) озброєння (військової техніки, боєприпасів, спеціальних комплектувальних виробів, запасних частин та матеріалів до них), місце поставки, що містяться в окремих договорах (контрактах), які укладаються для потреб військових формувань (правоохоронних органів, ССЗ3І) при їх функціонуванні в умовах правового режиму воєнного стану або особливого періоду.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує, що останні не містять документів із встановленим грифом секретності, а тому в даному випадку відсутнє будь-яке порушення вимог законодавства про державну таємницю, у зв'язку із чим клопотання про призначення експертизи задоволенню не підлягає.
Що стосується клопотання відповідача про залучення до розгляду справи іноземної компанії "Rеgulus Global LLC", у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 51 ГПК України передбачено, що в разі якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви додаються докази направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Однак, представником відповідача не надано доказів направлення копії заяви ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" від 25.09.2025 на адресу іноземної компанії "Rеgulus Global LLC".
Отже, відсутні докази існування обставин того, що внаслідок прийняття рішення на вказану іноземну компанію буде покладено нові обов'язки (щодо відшкодування відповідачу завданих збитків тощо) та у відповідача виникнуть нові права стосовно цієї компанії (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2024 у cправі № 910/4390/23 (за участю ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт")), а відтак клопотання про залучення до участі у справі третьої особи не підлягає задоволенню.
Протокольною ухвалою суду від 24.09.2025 закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у судове засідання на 01.10.2025.
Протокольною ухвалою суду 01.10.2025 судом оголошено перерву у судовому засіданні на 15.10.2025.
В судовому засіданні 15.10.2025 представник позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.
15.10.2025 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.06.2024 між Агенцією та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» укладено державний контракт № 22/2-315-EDK-24 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
Контракт безпосередньо укладений з метою забезпечення відсічі й стримування збройної агресії російської федерації проти України, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (громадян України).
До контракту вносились зміни та доповнення додатковими угодами від 11.06.2024 № 1, від 05.08.2024 № 2, від 23.08.2024 № 3, від 19.12.2024 № 4.
За умовами п. 1.1 контракту виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог контракту товари оборонного призначення, найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених контрактом.
Підставою для укладення контракту є комерційні пропозиції виконавця (лист виконавця № 31.61/1432/4676-24 від 17.05.2024), результати розгляду засідання колегіального органу державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», відповідального за організацію та проведення оборонних закупівель» (протокол № 39 від 24.05.2024), лист ДВТП № 220/11/3233 від 28.05.2024 та запит на постачання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою КПКВК 2101150 для закупівлі замовником на 2024 рік (від 26.01.2024 № 220/11/58/ДСК) та змінами до нього (п. 1.2 контракту).
Відповідно до п. 1.4 контракту якість, комплектність товару, технічна документація на товар мають відповідати умовам контракту та документації підприємства-виробника і повинні забезпечувати експлуатації такого товару в повному обсязі відповідно до призначення.
Абзацами 2,3 п. 1.4 контракту передбачено, що товар повинен мати відповідні сертифікат якості товару (партії) з обов'язковим зазначенням дати виготовлення товару та сертифікат (декларацію) походження товару. Документація, сертифікати, складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований автентичний переклад українською мовою.
Згідно з п. 1.5 контракту виконавець гарантує, що товар, який є предметом контракту, на момент його передачі замовнику та підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом згідно з пунктом 2.6 контракту належить йому на праві власності. загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить 232 492 305 (двісті тридцять два мільйони чотириста дев'яносто дві тисячі триста п'ять) гривень 00 копійок (п. 2.2 контракту.)
У відповідності до абз. 2 п. 2.2. контракту сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом четвертим пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання товару за контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Абзацом 2 п. 2.1 контракту виконавець підтверджує, що під час розрахунку вартості (ціни) товару за контрактом враховані всі податки та збори, інші витрати виконавця, пов'язані з виконанням контракту. Порядок та умови проведення розрахунків за контрактом визначені в п. 2.9 контракту.
Так, згідно з умовами п. 2.9 контракту відповідно до вимог абзаців 4,5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» за рішеннями головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев'яносто семи) відсотків від вартості (ціни) товару за контрактом на строк не більше як на 45 (сорок п'ять) днів з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця у такому порядку:
- перша частина у розмірі до 30 (тридцяти) відсотків від вартості товару за контрактом здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем після надання замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни виробництва товару, на здійснення міжнародної передачі товарів від уповноважених органів або гарантійного листа від Головного управління розвідки Міністерства оборони України щодо отримання іноземним постачальником дозволу відповідного уповноваженого органу з експортного контролю країни виробництва товару на здійснення міжнародної передачі товарів від уповноважених органів, із зазначенням реєстраційного номеру зазначеного дозволу та дати його видачі;
- кожна наступна частина попередньої оплати у розмірі до (шістдесяти семи) відсотків вартості (ціни) товару (партії), підготовленого до відвантаження, - на підставі письмового повідомлення від виконавця про готовність цього товару (партії) до відвантаження.
У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації.
Враховуючи умови п. 2.9 контракту, з урахуванням листа ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від 27.08.2024 № 31.61/1432/8100-24, на підставі виставлених рахунків від 26.08.2024 № STE-INV-31.61/1432/193-24, № STE-INV-31.61/1432/194-24, агенція 07.09.2024 здійснила оплату на користь відповідача в загальній сумі 225 517 535,85 грн (платіжні інструкції № 1678, № 1679), що дорівнює 97% від вартості товару за контрактом.
Водночас згідно специфікації, товар у кількості 1 500 од. повинен бути поставлений відповідачем в строк - т0+45 днів. т0 - дата здійснення авансового платежу згідно з абзацом 2 пункту 2.9 контракту. За такого договірного регулювання відносин, оскільки позивач здійснив відповідну оплату 07.09.2024, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» повинно було поставити товар в кількості 1 500 од. в строк до 22.10.2024 (Т0+45 днів).
Відповідно до п. 3.1 контракту поставка виконавцем та приймання замовником товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом.
За абз. 2 п. 3.1 контракту товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено замовником виконавцю не менше ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки.
Відповідно до п. 3.2 контракту про час відвантаження товару виконавець повідомляє замовника за 10 (десять) календарних днів. Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки партії товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі партії товару за контрактом (п. 3.3 контракту).
Відповідно до п. 11.1 контракту (в редакції додаткової угоди від 19.12.2024 № 4) він діє до 30 червня 2025 року.
Поставка товару в кількості 1 500 од. за контрактом мала відбутись до 22.10.2024, проте, жодна одиниця товару в межах строку дії контракту, відповідачем не поставлена.
Враховуючи невиконання відповідачем умов контракту в межах строку його дії (до 30.06.2025), агенція звернулась до ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» з вимогою про повернення попередньої оплати (лист від 01.07.2025 № 24-11515).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за контрактом не виконав, передплачений товар у визначений строк не поставив, що є підставою для повернення сплаченої позивачем передоплати в розмірі 225 517 535,85 грн, а також позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нараховані 16 506 953,66 грн пеня, 26 518 390,79 грн проценти за користування коштами попередньої оплати та 129 749,82 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин першої - другої статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладений позивачем і відповідачем Контракт за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком до контракту, сторони визначили строк поставки товару у кількості 1500 од. - ТО + 45 днів, де ТО - дата здійснення авансового платежу згідно з абзацом другим пункту 2.9 Контракту.
На виконання пункту 2.9 контракту позивач 07.09.2024 здійснив авансовий платіж за контрактом у розмірі 225 517 535,85 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких долучені до матеріалів справи.
Ураховуючи умови контракту та здійснення попередньої оплати позивачем, відповідач був зобов'язаний поставити товар у строк до 22.10.2024.
Відповідно до п. 3.1. контракту, поставка виконавцем та приймання замовником товару за цим контрактом здійснюється відповідно до комплекту документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом.
Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року.
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом (п. 3.3. контракту).
Поставка Товару в кількості 1 500 од. за Контрактом мала відбутись до 22.10.2024, проте, жодна одиниця Товару в межах строку дії Контракту, Відповідачем не поставлена, що ним же і не заперечується.
У відповідності до пп. 3 п. 6.1. контракту замовник має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, якщо виконавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк.
У зв'язку із непоставкою 15000 одиниць товару агенцією направлено на адресу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» листом від 01.07.2025 № 24-11515 вимогу, яка отримана виконавцем 18.04.2025, про повернення попередньої оплати в розмірі 225 517 535,85 грн протягом п'яти робочих днів з моменту отримання даного повідомлення, тобто до 25.04.2025.
У свою чергу, підприємство вимоги не виконало та попередню оплату не повернуло.
Оскільки відповідач у визначений контрактом строк не поставив товар, чим порушив умови Контракту та приписи статті 663 ЦК України, позивач скористався своїм правом передбаченим частиною другою статті 693 ЦК України та звернувся до підприємства з вимогою повернути суму попередньої оплати, яка не була виконана відповідачем, тому позовна вимога в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 225 517 535,85 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 16 506 953,66 грн пені, 26 518 390,79 грн процентів за користування коштами попередньої оплати та 129 749,82 грн 3% річних.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті згідно 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 7.1 контракту сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього контракту.
Положеннями пункту 7.2 контракту встановлено види порушень та санкції за них, зокрема:
- у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (підпункт 1 пункту 7.2);
- у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту (підпункт 4 пункту 7.2).
Частиною 4 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання за контрактом підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовні вимоги про стягнення пені та процентів за користування грошовими коштами, нарахованих на підставі пункту 7.2 контракту за прострочення виконання зобов'язання, визнаються судом обґрунтованими.
Також враховуючи те, що відповідач не виконав вимогу позивача про повернення попередньої оплати за державним контрактом, то в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України у позивача виникло право на нарахування 3 % річних на суму попередньої оплати за державним контрактом, відтак позовні вимоги в цій частині теж визнаються судом обґрунтованими.
У відзиві представник Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" просив зменшити розмір пені, процентів за користування грошовими коштами та 3% річних.
Щодо можливості зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Таким чином, враховуючи, інтереси обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин невиконання ним договірних зобов'язань з поставки, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, враховуючи діяльність відповідача, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов'язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій (штрафу та пені) на 99%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
При цьому, суд враховує те, що обороноздатність країни підтримується не шляхом застосування надмірних штрафних санкцій стосовно підпорядкованого суб'єкта господарювання, яке може спричинити його банкрутство, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб'єкту в своєчасному виконанні своїх зобов'язань з поставки вкрай необхідної державі продукції. Як і подальше покладення штрафних санкцій на іноземних контрагентів, які здійснюють посильний вклад в постачання продукції, ніяким чином не стимулюватиме їх до подальшої співпраці, яка є надзвичайно необхідною.
Також суд враховує те, що відповідач бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення з метою забезпечення потреб військових формувань, водночас, стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 165 069,54 грн пені (16 506 953,66 грн - 99%), у зв'язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині частково.
Щодо зменшення розміру процентів за користування коштами, суд зазначає таке.
Так, частиною третьою статті 693 ЦК України, зокрема, встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
У статті 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, положення статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер договору купівлі-продажу. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
Сторони пунктом 7.2 спірного Контракту передбачили, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього контракту (підпункт 4).
Відтак з огляду на зміст підпункту 4 пункту 7.2 спірного Контракту суд відзначає, що правовідносини у відповідній частині регулюються саме приписами статті 536 та частини третьої статті 693 ЦК України.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами.
Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 ЦК України проценти виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Проценти нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (див. постанову Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/639/18).
Отже, ураховуючи, що відсотки за користування грошовими коштами не є штрафною санкцією, а також не є відсотками, які нараховуються у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, то суд вважає що відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 551 ЦК України та 233 ГК України.
Щодо зменшення розміру трьох процентів річних, суд зазначає таке.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування на суму боргу трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Три проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 виснувала, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак заявлений позивачем до стягнення розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір - трьох процентів річних, не підлягає зменшенню судом.
Що стосується заяви представника відповідача про визначення порядку і строку виконання рішення, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частинами першою - третьою статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання боржником судового рішення про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.
Відтак, визначення порядку виконання рішення можливе лише при набранні таким рішенням законної сили та неможливістю його виконання відповідачем у грошовій формі.
Стосовно ж визначення строку виконання рішення, то за процесуальним законодавством виконання рішення може бути відстрочено або розстрочено, і не може залежати від виконання контрагентом відповідача своїх обов'язків щодо повернення останньому грошових коштів.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір у максимальному розмірі (не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8), то після перерахунку розмір судового збору не змінився, а відтак з відповідача підлягає стягненню вся сума судового збору.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Державного підприємства оборони України «Агенція оборонних закупівель» задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 7, код ЄДРПОУ 30019335) на користь Державного підприємства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, місто Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 44725823) 225 517 535 (двісті двадцять п'ять мільйонів п'ятсот сімнадцять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн 85 коп. - попередньої оплати, 165 069 (сто шістдесят п'ять тисяч шістдесят дев'ять) грн 54 коп. - пені, 26 518 390 (двадцять шість мільйонів п'ятсот вісімнадцять тисяч триста дев'яносто) грн 79 коп. - процентів за користування коштами попередньої оплати, 129 749 (сто двадцять дев'ять тисяч сімсот сорок дев'ять) грн 82 коп. - 3% річних, 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн - витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення буде складено 05.11.2025.
Суддя Н.І. Зеленіна