ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" листопада 2025 р. Справа № 903/693/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Бучинська Г.Б.
судді Петухов М.Г.
секретар судового засідання Черначук А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги особи, яка не брала участь у справі, ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року в справі №903/693/24 (суддя Грабар І.О.)
за позовом Волинської обласної військової (державної) адміністрації
до Релігійної організації Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача
Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир»
про зобов'язання повернути майно
за участю представників сторін:
від Скаржника - Ковальчук Я.В.;
від Позивача - Гаргола О.А.;
від Відповідача - не з'явився;
від Третьої особи - Пикалюк В.Г..
Волинська обласна військова (державна) адміністрація (надалі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Релігійної організації “Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви» (надалі - Відповідач) в якому просила суд зобов'язати Релігійну громаду Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви (Релігійна організація Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви) повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 5 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника “Стародавній Володимир» (надалі - Третя особа; том 1, а.с. 76-77).
Рішенням суду першої інстанції від 12 листопада 2024 року позов задоволено та з урахуванням ухвали про виправлення описки зобов'язано Відповідача повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Постановою апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року (головуючий судді Петухов М.Г., суддів Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) рішення місцевого господарського суду від 12 листопада 2024 року в справі № 903/693/24 змінено, та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду першої інстанції від 12 листопада 2024 року в справі №903/693/24 залишено без змін.
24 березня 2025 року на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року та постанови апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року в справі №903/693/24 видано накази на примусове виконання рішення №1 та №2.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 8 липня 2025 року по справі №903/693/24, з підстав, вказаних у цій постанові, закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача, відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року в справі № 903/693/24 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Шикута Михайло Віталійович (надалі - Скаржник) як особа, що не брала участі в справі, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив поновити пропущенний строк, в порядку підготовки справи до розгляду, залучити Скаржника в якості третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Скасувати рішення від 12 листопада 2024 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволегні позову.
В обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження Скаржник зазначає, що за рішенням суду першої інстанції Відповідача зобов'язано повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Скаржник при цьому констатує, що відповідно до Статуту Відповідача, Відповідач є неприбутковою, місцевою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви.
Звертає увагу, що згідно з пунктом 2.17 Статуту Відповідача до складу релігійної громади (парафії) входять: священик, диякон та псаломщик. Кількість членів причту може бути збільшена або зменшена єпархіальною владою на прохання релігійної громади та відповідно до її потреб. У будь-якому разі, причт повинен складатися не менш як з двох осіб - священика та псаломщика. Обрання та призначення священно- та церковнослужителів належить єпархіальному архієреєві. Обов'язки членів причту визначаються церковними правилами, розпорядженнями єпархіального архієрея або настоятеля. Статутом про управління Української Православної Церкви, Статутом Управління Володимир- Волинської єпархії УПЦ, а також цим Статутом.
Скаржник зазначає, що відповідно до Указу Митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира від 6 вересня 2020 року Скаржник призначений штатним священником Свято-Успенського кафедрального собору м. Володимир-Волинський.
Скаржник наголошує, що він постійно проживає за місцем реєстрації, а саме за адресою: Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, буд. 27 - у приміщенні, що є предметом спору у справі.
Крім того, Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що перебуває у трудових відносинах з Відповідачем, та вважає, що його права та інтереси не можуть не зачіпатися прийнятим судовим рішення, виходячи з того, що у відповідності до частини 1 статті 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Окрім того, Скаржник зазначив, що такої окремої категорії учасників справи як «особи, щодо яких вирішені права та обов'язки», немає, є лише сторони та треті особи (залучені до участі у справі у першій інстанції та незалучені з тих чи інших причин).
Скаржник вказав, що Скаржник відповідає усім критеріям третьої особи у справі, а у розумінні частини 1 статті 254 Господарського процесуального України та що суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов'язки.
Таким чином, Скаржник виснує, що у розумінні частини 1 статті 50, частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України рішення суду у справі безпосередньо впливає на права та інтереси Скаржника, який постійно проживає за місцем реєстрації та здійснює своє священницьке служіння у Свято-Успенському кафедральному соборі, що на його переконання повністю узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17. Вказує, що внаслідок прийнятого рішення суду подальше проживання та виконання обов'язків священника у Свято-Успенському кафедральному соборі буде неможливим, оскільки рішенням суду Відповідача зобов'язано повернути Позивачу адміністрації культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2025 року прийнято справу №903/693/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г.. Поновлено Скаржнику процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року у справі №903/693/24, а також відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Запропоновано сторонам по справі №903/693/24 в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Скаржника в якому Позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що підставою позову у даній справі були досудові правовідносини Позивача і Відповідача, і досудові правовідносини Позивача і Скаржника у даній справі не встановлені, і Скаржником в апеляційній скарзі не доведені. Крім цього, Позивач зауважив, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції ні у мотивувальній, ні у резолютивній частинах рішення у справі №903/693/24 не робив висновків про права, інтереси або обов'язки Скаржника. Позивач вважає, що доводи Скаржника щодо ймовірної загрози для його права на житло і права на працю базуються на припущеннях про ймовірні наслідки для Скаржника у майбутньому, які жодним чином не стосуються суті спірних правовідносин, які полягали у наявності або відсутності правових підстав щодо зобов'язання Відповідача повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27. Також, щодо правового обгрунтування апеляційної скарги Скаржника по суті спору, Позивач вказав, що доводи апеляційної скарги, а саме щодо належності культових будівель до державної власності, правової природи Договору про безоплатне користування культовими будівлями та інші умви, були досліджені судами та ним була надана відповідна оцінка в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, відтак ці доводи є тотожними тим доводам, які викладені в касаційній скарзі на рішення Господарського суду Волинської області.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 жовтня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області призначено на 3 листопада 2025 року об 14:00год.
20 жовтня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Скаржника в якому Позивач просив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року у справі №03/903/693/24 - закрити.
Позивач зазначив, що доводи Скаржника щодо ймовірної загрози для його права на житло і права на працю фактично базуються на припущеннях про ймовірні наслідки для Скаржника у майбутньому, які жодним чином не стосуються суті спірних правовідносин, які полягали у наявності або відсутності правових підстав щодо зобов'язання релігійної організації повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення, що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Наголошує, що усі позовні вимоги у цій справі звернуті до Відповідача, спір вирішено господарським судом, виходячи із суб'єктного складу його учасників, який існував на момент розгляду справи у судовому засіданні, а Скаржник учасником спірних правовідносин не був, спірним майном не володів, жодних суджень про права, інтереси, свободи та/або обов'язки скаржника або можливої їх зміни на майбутнє ані мотивувальна, ані резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять.
Також Позивач критично оцінив доводи Скаржника щодо правового обґрунтування апеляційної скарги по суті спору, вказуючи, що такі доводи, а саме щодо належності культових будівель до державної власності, правової природи Договору про безоплатне користування культовими будівлями та інші, були досліджені судами та ним була надана відповідна оцінка в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, та що всі ці доводи є тотожними тим доводам, які викладені в касаційній скарзі на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року в справі №903/693/24, яка подана Відповідачем до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Скаржника просив залучити Скаржника в якості третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та скасувати рішення від 12 листопада 2024 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволегні позову. В обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження представник Скаржника зауважив, що за рішенням суду Відповідача зобов'язано повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами, що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі. Констатував, що відповідно до Указу Митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира від 6 вересня 2020 року Скаржник призначений штатним священником Свято Успенського кафедрального собору м. Володимир-Волинський. Скаржник постійно проживає за місцем реєстрації за адресою: Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, буд. 27 - у приміщенні, що є предметом спору у справі. Крім того, представник Скаржник зазначив, що Скаржник перебуває у трудових відносинах з Відповідачем, отже, на його переконання права та інтереси Скаржника не можуть не зачіпатися прийнятим судовим рішення. Представник Скаржника зауважив, що рішення суду у справі безпосередньо впливає на права та інтереси Скаржника зокрема на його право на працю, який постійно проживає за місцем реєстрації та здійснює своє священницьке служіння у Свято-Успенському кафедральному соборі, а внаслідок прийнятого рішення суду подальше проживання та виконання обов'язків священника у Свято-Успенському кафедральному соборі буде неможливим, оскільки рішенням суду Відповідача зобов'язано повернути Позивачу адміністрації культові будівлі. Наголосив, що суду в першу чергу треба залучити Скаржника як третю особу з огляду на практику ВС щодо залучення третіх осіб, а далі вирішувати інші питання, що стосуються розгляду справи та апеляційної скарги. Представник вказав, що внаслідок прийнятого рішення порушуються права Скаржника на працю, зокрема щодо звершення таїнств в соборі, що вказує на неможливість реалізовувати право на свободу совісті та віросповідування.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року представник Позивача просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Скаржника, оскільки оскаржуваним судовим рішенням не зачіпаються права та інтереиси Скаржника. Представник Позивача вказав, що підставою позову у даній справі були досудові правовідносини Позивача і Відповідача, і досудові правовідносини Позивача і Скаржника у даній справі не встановлені, і Скаржником в апеляційній скарзі не доведені. Наголосив, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції ні у мотивувальній, ні у резолютивній частинах рішення у справі №903/693/24 не робив висновків про права, інтереси або обов'язки Скаржника. Представник Позивача вказав, що доводи Скаржника щодо ймовірної загрози для його права на житло і права на працю фактично базуються на припущеннях про ймовірні наслідки для Скаржника у майбутньому, які жодним чином не стосуються суті спірних правовідносин, які полягали у наявності або відсутності правових підстав щодо зобов'язання Відповідача повернути Позивачу культові будівлі.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року представник Третьої особи просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Скаржника на рішення суду та повністю підтримав доводи представника Позивача та просив не залучати Скаржника як третю особу.
Заслухавши пояснення представників Скаржника, Позивача, Третьої особи дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Північно - західного апеляційний господарський суд доходить висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаржника.
При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Зі змісту позовної заяви та доказів долучених в підтвердження позовних вимог вбачається, що спір по справі №903/693/24 - є спором про зобов'язання Відповідача повернути майно, а саме з обставин справи №903/693/24 встановлено, що Позивач звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Відповідача, в якому просив суд зобов'язати Відповідача повернути Позивачу адміністрації культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам'ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії Договору №101 про безоплатне користування Відповідачем культовими будівлями, державною власністю, що знаходиться за адресою: м. Володимир Волинський, вул. Соборна, 25, 27, Відповідач продовжує користування майном. Позивач стверджував, що користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, а тому з 1 липня 2024 року у Відповідача відсутні правові підстави для користування пам'ятками архітектури національного значення, яка належить до державної власності.
Рішенням місцевого господарського суду від 12 листопада 2024 року в справі № 903/693/24 позов задоволено та зобов'язано Відповідача повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що Відповідач користується спірним майном без будь-якої правової підстави, оскільки термін дії Договору закінчився, а Відповідач не вжив заходів з повернення майна Позивачу у встановленому законом та Договором порядку, чим порушив права Позивача як особи в управлінні якого знаходиться спірне майно на володіння, користування та розпорядження таким майном.
Суд апеляційної інстанції в своїй постанові від 11 березня 2025 року (залишеною без змін постановою ВС від 8 липня 2025 року) змінив мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, встановивши факт того, що Договір в порушення Закону не був нотаріально посвідчений, вказавши на його нікчемність в силу вимог закону.
В той же час, будь-яких доводів, заперечень, правовідносин з приводу виселення із спірного майна в даній справі судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій не досліджувалося та не розглядалося.
Крім цього, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції ані у мотивувальній, ані у резолютивній частинах рішення у справі №903/693/24 не робив висновків про права, інтереси або обов'язки Скаржника.
Водночас, доводи Скаржника щодо ймовірної загрози для його права на житло і права на працю фактично базуються на припущеннях про ймовірні наслідки для Скаржника у майбутньому, які жодним чином не стосуються суті спірних правовідносин, які полягали у наявності або відсутності правових підстав стосовно зобов'язання Відповідача повернути Позивачу культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі. Так як в оскаржуваному рішенні жодним чином не досліджувалися та не вирішувалися питання щодо працевлаштування (що в свою чергу регулюється нормами кодексу Законів про працю, на які в даному рішенні не має жодних посилань) та житлових правовідносин Скаржника (що регулюються нормами житлового кодексу України). В той же час, не знаходження Скаржником в певному приміщенні (в даному випадку за адресою м. Володимирець, вул. Соборна, 25, 27), не позбавляє його сану священнослужителя (що і є роботою Скаржника), що опосередковано вказує на надуманість відповідних доводів. Що ж до існування Указу Єпископа № 25 від 20 червня 2011 року, то суд апеляційної інстанції з огляду на встановленні факти відсутності нотаріально посвідченого Договору та відповідно на його нікчемність, констатує те, що Відповідач без належних правових підстав весь цей час користувався спірним приміщенням, а відтак і направлення будь-кого в приміщення, котрим особи не наділені правом користуватися по суті є безпідставним (адже за іншого Єпископ своїм Указом міг би направляти священнослужителів та інших осіб у будь-які приміщення, квартиру, що не належить церкві на будь-якому праві, що з позиції апеляційного господарського суду є неприпустимим).
В контексті викладеного необхідно врахувати, що норми права, які підлягають застосуванню в процесу реалізації права особи на житло та працю, на чому наголошує Скаржник, цілком відмінні від норм права, які були застосовані судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі (як і в судовому рішенні ВС від 8 липня 2025 року, котре на даний час є дічим), тим більше, коли права стосуються роботи священнослужителя, котрий у своїй роботі завжди залишається священнослужителем (якщо його не позбавляють сану за здійснений ним значний проступок в розумінні відповідної церкви) і якого вищестоящий священнослужитель (в даному випадку Єпископ) вправі у будь-який час направити в певне приміщення для здійснення своєї роботи, котрим церква має право користуватися, і це зазвичай, не залежить від волі нищестоящого священнослужителя.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
За правилами статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Тобто, частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник скарги, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо заявник скарги зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник скарги в апеляційній скарзі має чітко зазначити в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Слід враховувати, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи.
Будь-який інший правовий зв'язок між заявником скарги і сторонами спору не може братися до уваги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав, вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між заявником скарги і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду у справах №5023/4734/12 від 11 липня 2018 року, №910/5459/15-г від 18 вересня 2018 року, №911/2635/17 від 11 липня 2018 року.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків Скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.
При цьому колегія суду наголошує, що судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає прав чи обов'язків інших осіб.
Аналогічна правова позиція наведена також і в Ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2025 року в справі № 910/5079/23.
Отже, підсумовуючти описане вище, колегія суддів зазначає, що вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Як вже описувалося вище в даній постанові (та частково оцінювалося апеляційним господарським судом) Скаржник зазначає про порушення його права на житло, права на працю, про порушення, що проявилися на його переконання в незалученні його до даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.
В той же час, колегією суддів враховується, що предметом позовних вимог по справі №903/693/24 є вимоги до юридичної особи зобов'язального, майнового харектеру, а саме виключно до Відповідача.
При цьому, зважаючи на доводи апеляційної скарги Скаржника, а зокрема, що Скаржник має трудові відносини із вищим духовенством Відповідача, враховуючт той факт, що дана справа тривалий час перебуває в провадженні судів різних інстанції, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, адже Відповідач не міг не знати про перебування саме Скаржника та його безпосереднє проживання в спірній будівлі, а відтак мав необмежено процесуальну можливість під час перебування справи в провадженні як суду першої інстанції, так судів апеляційної та касаційної інстанції заявити клопотаня про залучення Скаржника в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача. При цьому Скаржником при подачі апеляційної скарги не подано жодного належного та допустимого доказу проживання Скаржника в спірній будівлі храму, а вказується про проживання. Що ж до права на працю саме в спірному приміщенні, то вище в даній постанові судом апеляційної інстанції вже надано критичну оцінку цьому доводу Скаржника.
Що ж до залучення Скаржника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача до вирішення питання чи порушує спірне рішення його права, то колегія суду зауважує, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, лише після цього, суд має право вирішити питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
В то же час різниця між третьою особою та особою, яка вважає, що даним рішенням порушуються її права та інтереси, полягає в ступені заінтересованості та ролі особи у справі. Третя особа бере участь у справі з певною заінтересованістю, яку може заявляти самостійні вимоги або не заявляти, тоді як особа, яка подала скаргу, це своєрідний позивач, який безпосередньо ініціює судовий процес, оскільки вважає, що його права порушені, тоді як особа, яка подає апеляційну скаргу, так як вважає, що дане рішення порушує її права також має це право, якщо доведе, що таке рішення суду порушує її права.
Одночасно стаття 281 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок ухвалення судових рішень судом апеляційної інстанції, чітко розмежовує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд ухвалює постанову (частина 1), натомість процедурні питання (до яких належить і питання залучення учасників справи) вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов'язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення.
Відтак, перше ніж залучити Скаржника як третю особу, суд апеляційної інстанції насамперед має з'ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов'язки, інтереси саме Скаржника, і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення зазначеної особи як третьої особи шляхом винесення відповідної ухвали, а от питання про скасування судового рішення згідно з правилами статті 281 Господарського процесуального рішення України вирішується шляхом ухвалення окремого судового рішення у формі постанови.
В силу дії частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а спосіб досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених у частині 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню, тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та положень частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Схожа правова позиція наведена в Постанові КГС ВС від 3 квітня 2019 року в справі № 909/68/18.
Підсумовуючи усе вищевказане апеляційний господарський суд робить висновок, що Скаржник не є учасником господарських правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачем з приводу зобов'язання повернути майно, рішення не стосується його прав і обов'язків, не містить рішення щодо виселення саме Скаржника, а доводи Скаржника щодо його права на працю є взагалі надуманими з підстав вказаних вище у цій постанові, адже Скаржник був і залишається священнослужителем і судове рішення у справі не може позбавити його відповідного сану, а будь-яке право працювати в певному приміщенні має виходити з договору, що укладено відповідно до Закону (в даному випадку, як вказав ВС у даній справі у своїй постанові від 8 липня 2025 року, він мав бути нотаріально засвідченим), а не бути нікчемним як договір на основі котрого Відповідач користувався даним приміщенням, а Скаржник був направлений до цих же приміщень Указом Єпископа №25 від 20 червня 2011 року (тобто за нікчемним правочином Відповідач користувався приміщенням більше 14 років).
Що ж до доводів про залучення Скаржника, як третю особу та покликання на відповідну судову практику, то колегія апеляційного господарського суду наголошує, що відповідна практика стосується виключно випадків, коли справа не розглянута судом і відповідно будь-яка особа може подати заяву щодо залучення її (чи іншої особи) третьою особою, з обгрунтуванням такого її залучення з вказанням того, на стороні позивача чи відповідача така особа залучається. В нашому ж випадку лише після набрання законної сили судовим рішенням по даній справі з'являється особа (в цьому випадку Скаржник), що хоче змінити існуюче рішення, заявляючи, що його права та інтереси порушені. Саме тому аби дотримуватися принципу виконуваності судового рішення, що закріплено як в Конституції України так і в інших Законах (зокрема і в діючому ГПК України), Законодавець до такого виду скаржників застосував норми, що зобов'язують суди спочатку встановлювати факт того чи порушено даним судовим рішенням права та інтереси такої особи і лише після цього залучити таку сторону як третю особу, а при винесенні нового судового рішення обов'язково скасувати прийняте, як таке, що прийнято без особи чиї права чи інтереси були порушені (в іншому ж випадку певні рішення були б невиконувані, коли після кожного набрання рішенням законної сили з'являлася б нова особа, котра б знову вказувала на порушення її права без наявності такого).
Відтак, судова колегія враховує, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Отже, перш ніж переглядати справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд повинен встановити, чи вирішено місцевим господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки відповідної особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися (що зокрема вбачається і стосовно Скаржника в даній справі), то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, тож відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
При цьому, як вже вказувалося вище, встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи.
Колегія суддів при цьому враховує правову позицію, викладену Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 14 серпня 2019 року в справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року в справі №916/914/19.
Виходячи з наявних матеріалів справи, врахувавши доводи сторін, суд апеляційної інстанції наголошує, що оскаржуваним судовим рішенням у справі вирішувався спір в межах правовідносин, які виникли саме між Позивачем та Відповідачем та лише щодо правомірності користування спріними будівлями, натомість як питання про права, інтереси та (або) обов'язки Скаржника не вирішувалося а ні в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а ні в резолютивній частині.
Зокрема (крім вищевстановленого) колегією суддів встановлено, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки Скаржника.
З огляду на усе встановлене в даній ухвалі, а також враховуючи, що будь-який інший правовий зв'язок між Скаржником і сторонами спору не може братися до уваги, рішення Господарського суду Волинської області у справі не є таким судовим рішенням, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі - Скаржника.
Скаржником в апеляційній скарзі зворотнього суду апеляційної інстанції не доведено. Інші ж доводи апелянта спростовані вище у даній ухвалі.
Окрім того, дослідтвши докази, долучені до апеляційної скарги Скаржника в розрізі доводів щодо порушеня його права на житло, колегія суддів зауважує, що з копії паспорта вбачається, що місцем проживання Скаржника є АДРЕСА_1 (реєстрація 29 липня 2011 року; том 5, а.с. 25) в той же час адреса спірної будівлі - місто Володимир-Волинський, вулиця Соборна, будинок 25, що відрізняється від зареєстрованої адреси Скаржника, та в котре спростовує доводи Скаржника щодо порушення його права на житло.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Враховуючи усе вищевстановлене, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, Скаржника на рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/693/24 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2024 року у справі №903/693/24 - закрити.
2. Матеріали справи № 903/693/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
3. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в силу пункту 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали виготовлено 5 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Петухов М.Г.