вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа №910/3596/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
учасники справи:
ОСОБА_1 (особисто)
від відповідача: Карнаух-Голодняк О.В.
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 (повний текст складено 30.06.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 (повний текст складено 22.07.2025)
у справі №910/3596/24 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦМ"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Державний реєстратор Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації Бондар Тетяна Анатоліївна
2) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Олена Ярославівна
про визнання рішень загальних зборів недійсними, скасування реєстраційних записів, поновлення на посаді, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 943 356,34 грн
Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦМ" (далі - ТОВ "ТЦМ"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: державний реєстратор Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації Бондар Тетяна Анатоліївна та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Олена Ярославівна, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:
- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1, підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на якому засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О.В. (зареєстровано в реєстрі за №№1884, 1885);
- скасувати реєстраційний запис від 29.09.2023 №1000731070008032179 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчинений державним реєстратором Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації Бондар Т.А., згідно з яким відбулись зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, розмір статутного фонду, склад засновників, структуру власності, установчих документів та керівника ТОВ "ТЦМ" з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, оформлене рішенням ТОВ "ТЦМ" від 03.10.2023 №25/09/2023-1, підпис ОСОБА_3 на якому засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. (зареєстровано в реєстрі за №720);
- скасувати реєстраційний запис від 04.10.2023 №1000731070009032179 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я., згідно з яким відбулась зміна відомостей про керівника ТОВ "ТЦМ" з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 14.11.2023 №14/11/2023-1, підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на якому засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стеблиною О.В. (зареєстровано в реєстрі за №№2167, 2168);
- скасувати реєстраційний запис від 20.11.2023 №1000731070010032179 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального в округу Заєць О.Я., згідно з яким відбулася зміна розміру статутного капіталу ТОВ "ТЦМ" з 10 000,00 грн на 100 000,00 грн, а також зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи;
- скасувати реєстраційний запис від 20.11.2023 №1000731070011032179 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я., згідно з яким відбулась зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого беніфіціарного власника ТОВ "ТЦМ" та структуру власності, зміна установчих документів тощо;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "ТЦМ" з 26.09.2023;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати, пов'язані з отриманням інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розмірі 855,00 грн;
10) стягнути з ТОВ "ТЦМ" суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.09.2023 по дату ухвалення судового рішення, що підлягає стягненню з відповідача, де станом на 10.04.2025 така сума склала 943 356,34 грн.
Також, ТОВ "ТЦМ" подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3596/24 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що загальними зборами відповідача реалізовано право на припинення повноважень одноосібного виконавчого органу з дотриманням процедури, передбаченої статтею 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) та частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у будь-який час та на свій розсуд, у зв'язку з чим вимога позивачки про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1, підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на якому засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О.В. (зареєстровано в реєстрі за №№1884, 1885), не підлягає задоволенню. При цьому, з огляду на те, що первинна вимога не підлягає задоволенню, похідні вимоги позивачки щодо визнання недійсними інших рішень (від 03.10.2023 №25/09/2023-1, від 14.11.2023 №14/11/2023-1), реєстраційних записів, поновлення на роботі та стягнення грошових коштів також не підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 задоволено частково заяву ТОВ "ТЦМ" про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ТЦМ" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, надаючи правову оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Карнаух-Голодняк О.В. послуг, дійшов висновку, що витрати представника відповідача на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом цієї справи, підлягають частковому задоволенню в сумі 25 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3586/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно та неповністю дослідив докази та як наслідок, неправильно визначив правовідносини та незаконно відмовив позивачці в позові.
Не погоджуючись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3586/25 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ТОВ "ТЦМ" про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.
Апелянт не погоджується з додатковим рішенням суду першої інстанції та звертає увагу на те, що неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами доводяться відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, чим порушено з боку відповідача вимоги частини 3 статті 126 ГПК України та, відповідно, відсутністю визначеного обсягу наданих послуг. Крім того, на переконання скаржника, розмір витрат в сумі 40 000,00 грн або 25 000,00 грн не є співмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання вказаних послуг.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
Згідно витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/3596/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3596/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3596/24. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 11.08.2025.
31.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3596/24.
Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 04.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/3586/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24. Об'єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 в одне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3596/24. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 27.08.2025.
У судовому засіданні 01.10.2025 оголошено перерву до 27.10.2025.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги
08.08.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3596/24, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Так, у відзиві відповідач зазначає, що суд першої інстанції повною мірою встановив всі обставини у справі, враховуючи, що визначальним за таких обставин є корпоративні правовідносини, а отже протокол загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1 є основним документом, який вирішує питання щодо припинення повноважень позивачки, як директора. Місцевий господарський суд взяв до уваги всі обґрунтування позивачки щодо позовних вимог та дійшов законного висновку про відсутність порушеного права позивачки - учасники загальних зборів відповідача вирішували поточні питання функціонування останнього, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки.
27.08.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24, в якому просить залишити додаткове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Так, відповідач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав правильного застосування Господарським судом міста Києва норм процесуального та матеріального права, а також встановленням судом першої інстанції всіх обставин, що мають істотне значення для справи.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 27.10.2025 з'явились позивачка та представник відповідача.
Треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно з частинами 3, 8 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.
Таким чином, треті особи повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов'язковою не визнавалась, а тому справа розглядається за їх відсутності.
Позивачка у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримала, з викладених у них підстав та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційних скарг, просив суд апеляційної інстанції відмовити у їх задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Наказом від 17.10.2021 №11-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Мармелад" (ідентифікаційний код 40754473).
Наказом від 21.10.2021 №12-к змінено назву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Мармелад" на ТОВ "ТЦМ". Вказані відомості щодо зміни найменування юридичної особи зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1 вирішено:
- збільшити статутний капітал ТОВ "ТЦМ" за рахунок додаткового вкладу третьої особи - ОСОБА_3 (сума внеску складає 9 000,00 грн) та включити її до складу учасників ТОВ "ТЦМ";
- затвердити розмір збільшення статутного капіталу ТОВ "ТЦМ", з урахуванням додаткових внесків: ОСОБА_3 - 9 000,00 грн, 90% частки; ОСОБА_2 - 1 000,00 грн,10% частки;
- затвердити збільшений розмір статутного капіталу ТОВ "ТЦМ" - 10 000,00 грн;
- затвердити перерозподіл часток та суми вкладів учасників та третьої особи;
- звільнити з посади директора ОСОБА_1 з 25.09.2023 та призначити на посаду директора ТОВ "ТЦМ" - ОСОБА_2 ;
- затвердити статут в новій редакції та ін.
Відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "ТЦМ" підставі зазначених рішень, оформлених протоколом від 25.09.2023 №25/09/2023-1, внесені державним реєстратором Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації Бондар Т.А., реєстраційний запис 1000731070008032179 від 29.09.2023.
Згідно з рішенням ТОВ "ТЦМ" від 03.10.2023 №25/09/2023-1 вирішено: звільнити з посади директора ОСОБА_2 та призначити на посаду директора ОСОБА_3 .
Відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "ТЦМ" на підставі зазначених рішень від 03.10.2023 №25/09/2023-1, внесені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я., реєстраційний запис 1000731070009032179 від 04.10.2023.
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 14.11.2023 №14/11/2023-1 вирішено:
- збільшити статутний капітал ТОВ "ТЦМ" за рахунок вкладу ОСОБА_3 (сума внеску складає 90 000,00 грн);
- затвердити розмір збільшення статутного капіталу ТОВ "ТЦМ", з урахуванням додаткових внесків: ОСОБА_3 - 99 000,00 грн, 99% частки; ОСОБА_2 - 1 000,00 грн,1% частки;
- затвердити збільшений розмір статутного капіталу ТОВ "ТЦМ" - 100 000,00 грн;
- затвердити перерозподіл часток та суми вкладів учасників;
- затвердити статут в новій редакції та ін.
Відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "ТЦМ", на підставі зазначених рішень, оформлених протоколом від 14.11.2023 №14/11/2023-1, внесені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я., реєстраційні записи від 20.11.2023 №1000731070010032179 та від 21.11.2023 №1000731070011032179.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 стверджує, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" (протокол від 25.09.2023 №25/09/2023-1), яким позивачку звільнено з посади директора товариства, є незаконним, оскільки його прийнято не уповноваженими особами та з істотним порушенням трудових прав.
Зокрема, позивач зазначає, що третя особа ОСОБА_4 неправомірно включена до складу учасників відповідача, оскільки збільшення статутного капіталу з 1 000,00 грн до 10 000,00 грн за рахунок її вкладу (9 000,00 грн) відбулось з порушенням норм законодавства щодо черговості вчинення таких дій, а тому рішення, прийняте стосовно звільнення позивачки, було таким, що прийняте неуповноваженими особами.
Більше того, позивачка вказує на те, що на момент її звільнення вона перебувала у відпустці, тоді-як, відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не допускається звільнення працівника в період його перебування у відпустці.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення позивачки та представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами статей 2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України встановлено, що, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1 вирішено:
- збільшити статутний капітал ТОВ "ТЦМ" за рахунок додаткового вкладу третьої особи - ОСОБА_3 (сума внеску складає 9 000,00 грн) та включити її до складу учасників ТОВ "ТЦМ";
- затвердити розмір збільшення статутного капіталу ТОВ "ТЦМ", з урахуванням додаткових внесків: ОСОБА_3 - 9 000,00 грн, 90% частки; ОСОБА_2 - 1 000,00 грн,10% частки;
- затвердити збільшений розмір статутного капіталу ТОВ "ТЦМ" - 10 000,00 грн;
- затвердити перерозподіл часток та суми вкладів учасників та третьої особи;
- звільнити з посади директора ОСОБА_1 з 25.09.2023 та призначити на посаду директора ТОВ "ТЦМ" - ОСОБА_2 ;
- затвердити статут в новій редакції та ін.
Станом на момент видання вищенаведеного наказу та прийняття рішення у Товаристві діяв статут у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників від 16.10.2021 за №16-10/2021.
Відповідно до пункту 7.7.1 цього статуту учасники Товариства вправі збільшити статутний капітал цього товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників.
Кожен учасник має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки в статутному капіталі. Треті особи та учасники товариства. У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення додаткових вкладів визначаються загальна сума збільшеного капіталу, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі та запланований розмір статутного капіталу.
За змістом частин 1-4 статті 39 Закону виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Згідно з пунктом 13.11 статуту ТОВ "ТЦМ", затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 16.10.2021 №16-10/2021, виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор.
У свою чергу, згідно з частиною 3 статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
За положеннями частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Враховуючи наведені приписи, корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною 3 статті 99 ЦК України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 у справі №1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини 3 статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13.05.2014 №1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів"), реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
У зв'язку з цим "усунення", відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.
Отже, в аспекті конституційного звернення положення частини 3 статті 99 ЦК України від 16.01.2003 №435-IV (435-15) "члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків" слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною 3 статті 99 ЦК, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України.
У статті 99 ЦК України визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу. Вказані норми наведені в главі 7 "Загальні положення про юридичну особу" ЦК України і відповідно до приписів частини 4 статті 83 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств, якщо інші правила для окремих видів товариств не встановлені законом.
За системним аналізом норм ЦК України, ГК України та Закону виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
Разом із тим, суд звертає увагу на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/540/16, за яким припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.
Як слушно зазначив суд першої інстанції, рішення уповноваженого органу товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальним за таких обставин є відносини корпоративні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №752/10984/14-ц зазначено, що припинення повноважень члена виконавчого органу є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
За умовами пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц вказано, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
З огляду на викладене, за умовами пункту 7 частини 2 статті 30 Закону до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Згідно з пунктом 13 статті 39 Закону повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Також місцевий господарський суд зауважив, що доводи позивачки щодо оскарження первинного рішення (оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1) здебільшого зводяться до порушення порядку скликання зборів, відсутністю у протоколі відомостей про реалізацію ОСОБА_2 свого переважного права зробити додатковий вклад, відсутністю у протоколі відомостей про внесення вкладу тощо.
За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2040/20).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Разом з тим, стверджуючи про наявність порушень щодо порядку скликання загальних зборів, щодо відсутності у протоколі відомостей про реалізацію ОСОБА_2 свого переважного права зробити додатковий вклад, щодо відсутності у протоколі відомостей про внесення вкладу тощо та заявляючи вимоги про визнання у зв'язку з цим недійсним відповідного рішення, позивачка як посадова особа на момент оспорюваного рішення не довела, яким чином наявність чи відсутність зазначених порушень порушує її права.
Іншими словами, збільшення статутного капіталу товариства та зміна у зв'язку з цим складу його учасників не може стосуватись законного інтересу директора товариства, який таким учасником не є.
Власне, рішення від 25.09.2023 (протокол №25/09/2023-1) може порушувати охоронювані законом інтереси позивачки виключно в частині припинення її повноважень як керівника (а не в частині корпоративних відносин учасників та їх волевиявлення щодо збільшення статутного капіталу товариства), тоді-як первинне рішення, яке колишній керівник оспорює повністю, стосується в тому числі питання зміни складу учасників товариства та збільшення статутного капіталу, що є виключно корпоративними відносинами учасників товариства.
Більше того, серед підстав позову позивачкою не заявлялись такі, що відносяться до порушень форми повідомлення саме її, як директора, про розгляд питання про припинення повноважень тощо.
Стосовно доводів позивачки про те, що її протиправно звільнено з посади директора відповідача в період перебування у відпустці, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини 1 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини 1 цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини 1 цієї статті.
До позову позивачем долучено копію наказу №16-о про надання відпустки директору, відповідно до якого ОСОБА_1 відбула в щорічну відпустку терміном на 15 календарних днів з 22 вересня до 06 жовтня 2023 року.
Разом з тим, суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2020 у справі №145/166/18, відповідно до яких:
"Із частини першої статті 3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписом частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.".
З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції вірно зазначив, що виходячи зі специфіки корпоративних відносин у господарському товаристві та особливостей управління таким товариством, права загальних зборів щодо припинення повноважень директора превалюють над відповідними правами працівника за трудовим законодавством.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що доводи позовної заяви, в частині підстав позову щодо незаконності звільнення позивачки в період перебування нею у відпустці, є необґрунтованими та недоведеними.
Припинення повноважень позивача, як директора Товариства, фактично стало підставою для розірвання трудових відносин між позивачем та відповідачем.
У даному випадку, вищим органом управління Товариством реалізовано право на припинення повноваження одноосібного виконавчого органу відповідача у будь-який час, відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України та доручення управління справами Товариства іншій особі.
Оскільки загальними зборами відповідача реалізовано право на припинення повноважень одноосібного виконавчого органу з дотриманням процедури, передбаченої статтею 39 Закону та частиною 3 статті 99 ЦК України у будь-який час та на свій розсуд, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія про те, що вимога позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ТЦМ" від 25.09.2023 №25/09/2023-1, підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на якому засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О.В. (зареєстровано в реєстрі за №№1884, 1885), не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що первинна вимога не підлягає задоволенню, похідні вимоги позивача щодо визнання недійсними інших рішень, реєстраційних записів, поновлення на роботі та стягнення грошових коштів також не підлягають задоволенню.
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Відповідно до частин 3-5 статті 126 цього ж Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як встановлено місцевим господарським судом, 25.03.2025 між Адвокатським об'єднанням "Еторум" (адвокатське об'єднання) та ТОВ "ТЦМ" укладено договір про надання правничої (юридичної) допомоги №25/03/2025-1.
Згідно з пунктом 4.1 зазначеного договору за надання правничої допомоги, обсяг якої визначено пунктом 1 цього договору, що включає в себе 10 годин роботи адвокатського об'єднання, клієнт сплачує адвокатському об'єднанню фіксовану оплату у розмірі 40 000,00 грн.
У пункті 4.3 договору сторонами погоджено, що оплата наданої адвокатським об'єднанням правничої допомоги клієнту за цим договором, обсяг якої визначено в пункті 1 цього договору, проводиться протягом 5 календарних днів з моменту виставлення рахунку.
Відповідно до виписки банку АТ "Універсал банк" (Монобанк) від 18.06.2025 про рух коштів по рахунку юридичної особи, 25.03.2025 зараховані кошти у розмірі 40 000,00 грн від ТОВ "ТЦМ" на підставі договору від 25.03.2025 №25/03/2025-1.
Позивачка, через систему "Електронний суд", подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначила, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною та завищеною.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини 5 статті 129 ГПК, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Суд, застосовуючи частину 6 статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, визначеними частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи.
Одночасно місцевим господарським судом враховано кількість та обсяг підготовлених адвокатом відповідача процесуальних документів та тривалість розгляду справи судом.
Як зазначалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Так, місцевий господарський суд, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.
Отже, дослідивши заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані до нього документи, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що розмір заявлених витрат на правничу (правову) допомогу в сумі 40 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неспівмірні зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг, отже, їх розмір є необґрунтованим.
Надаючи правову оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що витрати представника відповідача на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом цієї справи, підлягають частковому задоволенню в сумі 25 000,00 грн.
Посилання скаржниці на відсутність детального опису робіт (наданих послуг) відхиляється колегією суддів, оскільки подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Таким чином, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Інші доводи апеляційних скарг взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та часткове задоволення заяви ТОВ "ТЦМ" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат
Оскільки апеляційний господарський суд за наслідками апеляційного провадження дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3596/24, а остання звільнена від сплати судового збору в силу вимог закону, то розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції не здійснюється.
Розподіл судових витрат у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/3596/24 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/3596/24 залишити без змін.
4. Матеріали справи №910/3596/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 05.11.2025.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран