вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6042/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 (повний текст складено 30.07.2025)
у справі №910/6042/25 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач або Залізниця) про зобов'язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку позивача №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому 79 403,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що списання залізницею з особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» №2829531 коштів у сумі 79 403,76 грн, як збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групової відправки, відбулось у зв'язку з договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених цим договором. Враховуючи, що у залізниці були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання вантажів при надані послуги накопичення вагонів для відправлення їх груповою відправкою у розмірі 79 403,76 грн, то останні підлягають поверненню ТОВ «Грейнсвард» шляхом внесення змін до особового рахунку.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Зобов'язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 79 403,76 грн.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішення суду мотивоване тим, що кошти в сумі 79 403,76 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача як збір за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами Договору на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 15.08.2025 через підсистему «Електронний суд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- висновок суду про те, що збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 79 403,76 грн нараховано під час надання договірної послуги з накопичення при формуванні маршрутного поїзда є помилковим. Так, Господарським судом міста Києва залишено поза увагою те, що залізницею заперечується сам факт надання послуги з накопичення вагонів з метою формування групової відправки (а не маршрутного поїзда як вказано у рішенні) по станції Сапіжанка, а в матеріалах справи немає жодного доказу, яким спростовується дана обставина. Відповідно до пункту 1 Додатку 1-4 до Договору послуги із накопичення вагонів надаються перевізником замовнику на окреме замовлення. Пунктом 3 зазначеного Додатку визначено, що для організації накопичення замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на них. Однак, ТОВ «Грейнсвард» не замовлялася передбачена додатком 1-4 Договору послуга із накопичення вагонів по станції Сапіжанка, відповідно така послуга не надавалась та кошти за вказану послугу не стягувались. При цьому позивач у заявах по суті справи та додаткових поясненнях безпідставно ототожнює окреме замовлення на накопичення вагонів, надання якого передбачене Додатком 1-4 до Договору, та додатковий план на перевезення, наданий через автоматизовану систему «Месплан» в порядку, визначеному Правилами планування перевезень вантажів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 09.12.2002 №873;
- до позовної заяви не долучено ні накопичувальної картки, ні будь-якого іншого документа, якими підтверджується факт надання залізницею послуги із накопичення вагонів. Та обставина, що відправлення вантажу відбулося на підставі перевізного документа на групову відправку, не свідчить про надання послуги з накопичення;
- судом першої інстанції не взято до уваги той факти, що збір за зберігання вантажу у вагонах на станції Сапіжанка включено у накопичувальну картку №04090035 від 04.09.2022, яка підписана представником вантажовласника (Сінельник В.І.) без зауважень Крім того, позивач в порушення вимог, визначених пунктом 4.9. Договору, не висловлював незгоди із нарахованими платежами та не звертався до АТ «Українська залізниця» з претензією в порядку, встановленому пунктом 7.1. Договору, та у строки, встановлені Статутом залізниць України.
- Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), затверджений наказом Мінтрансу України № 551 від 15.11.1999, у пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів. Отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами;
- характер спірних правовідносин, які врегульовані транспортним законодавством, виключає застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України;
- Господарським судом міста Києва безпідставно відхилено клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
16.09.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Позивач у відзиві наголошує на такому:
- з метою забезпечення здійснення перевезення груповою відправкою та з урахуванням приписів Додатку 1-4 до Договору Товариством за допомогою власних інформаційних систем Залізниці подано замовлення на перевезення на вересень 2022 року, зокрема Додатковий план перевезень за формою ГУ-12 № 2764 від 18.08.2022 щодо відвантаження зі станції Сапіжанка зерна кукурудзи у кількості 28 вагонів. Залізницею узгоджено замовлення, що підтверджується відсутністю відмови Залізниці (пункт 3 Додатку 1-4 до Договору) та фактом подачі Залізницею вагонів під навантаження, що підтверджується Витягами з АРМ Вантажовідправника. При цьому зауважуємо, що Договором та чинним законодавством не передбачено іншої форми замовлення, відмінної від форми ГУ-12;
- правова позиція Верховного Суду зі спірного питання є сталою й в аналогічних спорах зводиться до того, що збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача (вантажовідправника) (справи №915/305/22 та №915/5/23);
- за час накопичення вагонів для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними поїздами залізниця не несе відповідальність за збереження вантажу, оскільки такий обов'язок у силу приписів статті 110 Статуту залізниць України, частини 2 статті 308 Господарського кодексу України та частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України у Залізниці виникає лише з моменту прийняття вантажу до перевезення. При цьому, згідно з пунктом 13 Додатку 1-4 до Договору у разі виникнення технічної або технологічної неможливості надання послуги з накопичення вагонів, Залізниця має право призупинити надання послуг в односторонньому порядку, письмово повідомивши про таке Замовника. Втім, надання послуги з накопичення вагонів для формування групової відправки Залізницею не зупинено, а вантаж до перевезення прийнято без будь-яких заперечень та зауважень;
- відзив на позовну заяву не містив будь-яких заперечень щодо факту формування групової відправки та замовлення товариством окремої послуги з накопичення вагонів для відправлення їх груповою відправкою. Нарахування збору за зберігання вантажу у зв'язку із затримкою в очікуванні оформлення перевезення презюмується з обов'язок доведення факту наявності такої затримки. Оскільки складання накопичувальних карток та актів загальної форми є прерогативою саме АТ «Укрзалізниця», то відповідачем належними доказами не підтверджено правомірність нарахування збору за зберігання. Усупереч вказаному, Залізницею не надано документів на підтвердження наявності затримки вагонів, відмінної від накопичення групової відправки №35087436. Отже, Залізницею не спростовано обставини та факти, наведені у позовній заяві;
- списання Залізницею з особового рахунку Товариства грошових коштів в сумі 79 403,76 грн як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають. Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, тому такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення і тому встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України, частинами 1-4 статті 315 Господарського кодексу України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються.
Також у відзиві позивач навів попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу - 6 000,00 грн. Відповідні докази їх понесення будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
18.09.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
У відповіді на відзив відповідач наголосив на такому:
- ТОВ «Грейнсвард» не замовлялася послуга із накопичення вагонів по станції Сапіжанка, відповідно така послуга не надавалась та кошти за вказану послугу не стягувались. Інших тверджень та доказів, які підтверджують неправомірність нарахування та списання спірної суми, позивачем не надано. Додатковий план перевезень за формою ГУ-12 №2764 від 18.08.2022 щодо відвантаження за станції Сапіжанка 28 вагонів зерна кукурудзи та його прийняття Залізницею не може підтверджувати факту замовлення послуги з накопичення вагонів, оскільки згідно з Правилами планування перевезення вантажів є замовленням на перевезення вантажів та не містить звернення про надання додаткових послуг;
- не відповідає дійсності твердження позивача, що відзив на позовну заяву не містив будь-яких заперечень щодо факту замовлення Товариством окремої послуги з накопичення вагонів для відправлення їх груповою відправкою;
- зважаючи на явну неспівмірність заявлених позивачем у відзиві витрат на правничу допомогу, відповідач просить суд відмовити позивачу у розподілі судових витрат або ж зменшити їх до 1000 грн. Враховуючи, що докази понесених витрат до відзиву на апеляційну скаргу не додані, відповідні обґрунтування щодо їх правомірності будуть надані після надходження від відповідача необхідних доказів та результату розгляду справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6042/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
01.09.2025 матеріали справи №910/6042/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 14.10.2025.
16.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» надійшло клопотання про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
29.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 клопотання представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 14.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 14.10.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (замовник) та Акціонерним товариством «Укрзалізниця» (перевізник) шляхом прийняття в цілому пропозиції був укладений Договір №43-41564379/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі, Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі також - послуг) і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до пункту 1.5. Договору договір є публічним, за яким залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
16.08.2022 Акціонерним товариством «Укрзалізниця» оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 16.08.2022.
Відповідно до пункту 8.1. Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Залізниці.
Пунктом 8.8. Договору передбачено, що у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
Також згідно з пунктом 9.4. Договору зміни (доповнення) до Договору Залізниця здійснює шляхом викладення в новій редакції Договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП.
Зміни до Договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до Договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.
Пунктом 9.6. Договору сторони погодили, що умови Договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови, встановлені Договором.
Відповідно до пункту 12.1. цей Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Залізницею в повідомленні про оприлюднення Договору, здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/, та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору.
Згідно з пунктом 4.1. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця».
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 15 Договору.
На виконання пункту 2.3.3. Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства відкрито особовий рахунок з наданням коду платника №2829531.
Згідно з пунктом 2.3.4. Договору Залізниця зобов'язана вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, та надавати Товариству відповідні розрахункові документи в електронній формі.
Відповідно до пункту 4.5. Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу.
При цьому, згідно з пунктом 14 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема, Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».
Відповідно до пункту 14.1. Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші, ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Відповідно до пункту 1.4. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
02.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» відправило залізницею зі станції відправлення Сапіжанка Львівської залізниці 28 вагонів зерна кукурудзи у складі однієї групової відправки №35087436, що підтверджується відповідною залізничною накладною №35087436, відомістю вагонів.
Із Переліку №20220905 від 05.09.2022 вбачається, що станцією Сапіжанка Львівської залізниці на підставі Накопичувальної картки №04090035 від 04.09.2022 нараховано, зокрема, збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 79 403,76 грн з ПДВ (20%).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує про безпідставність списання відповідачем з особового рахунку позивача збору за зберігання вантажів при накопиченні вагонів для групової відправки у розмірі 79 403,76 грн з ПДВ, оскільки таке списання відбулося поза межами Договору. Так, позивач вказував, що у період накопичення вагонів для групової відправки у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем відповідно до Додатку 1-4 до договору і ці правовідносини є предметом окремої належним чином сплаченої спеціальної послуги.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначаючи про відсутність підстав для повернення позивачу стягнутої суми за зберігання вантажу у вагонах. Зокрема, відповідач вказував, що відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000, за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Так, відповідач зауважив, що затримка вагонів з вантажем на станції Сапіжанка Львівської залізниці засвідчена актами загальної форми ГУ-23 №310, 314, 316, які підписані представником позивача без заперечень. Так само представником позивача без заперечень було підписано накопичувальну картку, до якої було включено збір за зберігання вантажу на загальну суму 79 403,76 грн, чим надано перевізнику дозвіл на списання коштів з особового рахунку. Також відповідач зазначив, що факт підписання Договору, який містить додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів» не надає права перевізнику на автоматичне надання послуги з накопичення вагонів, оскільки згідно з пунктами 3, 4 додатку 1-4 до договору встановлено певний порядок надання послуги з накопичення вагонів на коліях узгоджених станцій. Водночас, позивачем не було замовлено послуги з накопичення вагонів.
Крім того, відповідач вказував про пропуск строків позовної давності, зазначаючи, що спеціальний строк позовної давності для даної вимоги, встановлений статтями 134, 136 Статуту залізниць України, сплив 06.12.2023.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).
Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 307 Господарського кодексу України, тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень частини 2 статті 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Як вже зазначено, згідно з пунктом 14 Договору невід'ємною частиною укладеного між сторонами Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».
Відповідно до пункту 14.1. Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Отже, положеннями Договору чітко визначено, що умови Додатку 1-4 до Договору мають пріоритет над умовами Договору та інших правочинів, що існують між сторонами.
Так, приписами Додатку 1-4 «Умови накопичення вагонів» встановлено, зокрема: на окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (пункт 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (пункт 2).
Відповідно до пункту 5 вказаного Додатку на станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Згідно з пунктами 6, 7 Додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником.
Пунктом 8 Додатку визначено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
За послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (пункт 9.1.);
- за затримку вагонів Замовника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника, згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (пункт 9.2.);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника, згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 Договору (пункт 9.3.).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (пункт 10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (пункт 11).
Відповідно до пункту 1.4. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №866/5087 (далі, Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Отже, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Колегія суддів зазначає про те, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені Додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
При цьому, виходячи зі змісту пункту 1 Додатку №1-4, до накопичення вагонів для групових відправок/маршрутного поїзда/контейнерного поїзда підлягають застосуванню одні і ті ж норми права.
У викладеному контексті колегія вважає помилковим посилання Залізниці на пункт 9 Правил зберігання вантажів (затверджено наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000), який передбачає нарахування збору за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці).
Надаючи правову оцінку викладеним доводам Залізниці, суд першої інстанції цілком обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду в подібній справі №915/5/23.
Зокрема, у вказаній справі Верховний Суд виснував таке:
« 91. Суд касаційної інстанції погоджується із висновком, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
92. З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
93. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність» та не має такого елементу, як вина відправника.
94. Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то цей обов'язок сторін встановлено умовами пункті 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
95. В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
96. Тобто в умовах Договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами Сторони узгодили, що в актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги «Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф.
97. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача.
98. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга, про, що також вказував відповідач у зауваженнях до накопичувальних карток.
99. Отже, позивач не довів існування обставин, з якими пов'язується можливість застосування до спірних правовідносин приписів, передбачених пунктом 9 Правил зберігання вантажів.
100. Відповідно до умов додатку №1-4 «Умови організації накопичення вагонів» у період «накопичення» сплачується плата, встановлена у пункті 9.1. цього додатку - за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку № 1-1 до Договору. При цьому додаток №1-1 - це «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами».
101. Разом з цим в період затримки вагонів з вини Замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2. додатку №1-4 до Договору, є «затримка з вини Замовника».
102. Отже, навіть пункт 9 додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє поняття «накопичення рухомого складу» (пункт 9.1.) та «затримку вагонів Перевізника» (пункт 9.2.).
103. Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Перевізником (пункти 6, 7 додатку №1-4 до Договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут)».
Також суд першої інстанції обґрунтовано послався на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22.
Зокрема, у цій справі Верховний Суд виснував, що «Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потягу, про що також було вказано відповідачем у зауваженнях до накопичувальних карток, які долучені позивачем до позову».
Отже, враховуючи обставини справи, умови укладеного між сторонами Договору, нормативне обґрунтування спірних правовідносин та практику Верховного Суду у релевантних справах, суд апеляційної інстанції вважає помилковими та відхиляє доводи апелянта щодо неврахування судом вимог пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів; щодо підписання представником позивача без зауважень накопичувальної картки від 04.09.2022 №04090035 та невисловлення незгоди із нарахованими платежами шляхом виставлення претензії до Залізниці в порядку, встановленому пунктом 7.1. Договору та у строки, встановлені Статутом залізниць України.
Підписання ж позивачем накопичувальної картки не може позбавити його права на судовий захист при наявного порушеного права та не свідчить про суперечливу поведінку останнього.
Відповідач в апеляційній скарзі заперечував сам факт надання послуги з накопичення вагонів з метою формування групової відправки, оскільки за його твердженнями ТОВ «Грейнсвард» взагалі не замовляло передбачену додатком 1-4 Договору послугу із накопичення вагонів по станції Сапіжанка.
Однак наведені доводи апеляційної скарги відповідача судом відхиляються з огляду на таке.
17.08.2022 Залізницею проведено аукціон щодо продажу послуги з використання 28 вагонів у складі однієї групової відправки (зерновози).
Відповідно до Протоколу електронного аукціону №RCE001-UA-20220815-73367 Товариство визнано переможцем.
З метою забезпечення здійснення перевезення груповою відправкою та з урахуванням приписів Додатку 1-4 до Договору Товариством за допомогою власних інформаційних систем Залізниці подано замовлення на перевезення на вересень 2022 року, зокрема Додатковий план перевезень за формою ГУ-12 №2764 від 18.08.2022 щодо відвантаження зі станції Сапіжанка зерна кукурудзи у кількості 28 вагонів (том 1, а.с. 34).
Залізницею узгоджено замовлення, що підтверджується відсутністю відмови Залізниці (як це передбачено пунктом 3 Додатку 1-4 до Договору) та фактом подачі Залізницею вагонів під навантаження, що підтверджується Витягами з АРМ Вантажовідправника (том 1, а.с. 38).
При цьому, як обґрунтовано наголошує позивач, Договором та чинним законодавством не передбачено іншої форми замовлення, відмінної від форми ГУ-12.
Так, пунктом 2.2 Правил планування перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873, встановлено, що згідно з договором про організацію перевезень не пізніше 12 днів до початку наступного місяця відправник надає залізниці відправлення місячне замовлення на перевезення вантажів за формою ГУ-12 або формою ГУ-12К (контейнери) через АС МЕСПЛАН або на електронному носії у формі, сумісній з АС МЕСПЛАН, із зазначенням обсягів перевезень у вагонах (контейнерах) і тонах. Замовлення оформляється окремо для кожної номенклатури вантажу, для кожної станції відправлення. Залізниця може відмовити у прийманні замовлення на перевезення вантажів за відсутності у неї технічних або технологічних можливостей для здійснення перевезень з повідомленням про це відправника через начальника станції, що відповідає пункту 13 Додатку 1-4 до Договору.
Відповідно до пункту 7.1.3. вказаних Правил узгодження місячних планових замовлень на перевезення вантажів у межах України в системі АС МЕСПЛАН проводиться на рівні залізниці в терміни, установлені Правилами. Після завершення терміну вводу місячних планів нові замовлення вводяться як додаткові згідно з Правилами.
Водночас, пунктом 2.3. вказаних Правил визначено, що планування перевезень вантажів у власних або орендованих вагонах здійснюється відправниками за окремими замовленнями (форма ГУ-12) незалежно від того, належать ці вагони відправникові, одержувачу чи оператору. Замовлення на перевезення вантажів у власних вагонах, що не належать відправнику, погоджуються з власником вагонів. Якщо оператор виконує функції відправника, то замовлення на перевезення вантажів надаються оператором.
Отже, на переконання колегії суддів, Товариством належними доказами підтверджено факт замовлення послуги з накопичення вагонів з метою формування та відправлення їх однією груповою відправкою.
Таким чином, у період накопичення вагонів групової відправки у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку №1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
З огляду на зазначене грошові кошти в сумі 79 403, 76 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, то колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта стосовно того, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи правовий аналіз цьому доводу, колегія зазначає таке.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.09.2024 у справі №628/1203/19.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29.07.2019 у справі №756/3966/17 дійшов висновку, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, дослідивши усі обставини справи, правильно дійшов висновку про те, що спірні кошти списані відповідачем з особового рахунку позивача як збір за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами спору Договору, а отже відповідач зберігає у себе ці кошти за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави, тому зобов'язаний їх повернути позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, то відповідно до пункту 7.4. укладеного між сторонами Договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) Товариства, Залізниця має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку Товариства в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів Замовника щодо відображення Перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку Замовника про зарахування коштів на нього.
Враховуючи такі умови Договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 79 403,76 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки зазначена сума коштів безпідставно списана з особового рахунку позивача.
З урахуванням змісту спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права визнається колегією належним та ефективним.
Стосовно посилань скаржника на те, що Господарським судом міста Києва безпідставно відхилено клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Обґрунтовуючи наявність підстав для застосування строків позовної давності відповідач зазначає, що в системному зв'язку статті 315 Господарського кодексу України та статей 134, 136 Статуту залізниць України до даних правовідносин застосовується спеціальний строк позовної давності (6 місяців для пред'явлення претензії та 6 місяців для пред'явлення позову), який за його твердженнями сплив 06.12.2023 (враховуючи, що позивачу стало відомо про списання коштів з 05.09.2022), тоді як з даним позовом позивач звернуся 13.05.2025.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (стаття 257, частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 2-4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що списання відповідачем з особового рахунку ТОВ «Грейнсвард» коштів у сумі 79 403,76 грн як збору за зберігання вантажу відбулось не на виконання умов Договору, а тому такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення й встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України, частинами 1-4 статті 315 Господарського кодексу України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів статті 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
За вказаних обставин, доводи відповідача щодо пропуску позивачем спеціального строку позовної давності є необґрунтованими.
Оскільки судом встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем вищезазначеного збору за зберігання вантажу і останній в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, не спростовують встановлені висновки суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, зроблені з невірним правозастосуванням, без врахування релевантної практики Верховного Суду та спростовуються викладеним вище.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» не приймаються колегією суддів до уваги та не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/6042/25 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Матеріали справи №910/6042/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко