ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/223/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024, суддя суду першої інстанції Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 01.04.2024
по справі №916/223/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Херсонського окружного адміністративного суду
про стягнення 62 533,96 грн,
Описова частина.
До Господарського суду Одеської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Херсонського окружного адміністративного суду про стягнення 62 533,96 грн, а саме 31 928,73 грн основного боргу, 17 116,22 грн пені, 2 360,39 грн три проценти річних та 11 128,61 грн інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав грошові зобов'язання за договором №20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 на суму 31 928,73 грн, на яку позивачем нараховано пеню у розмірі 17 116,22 грн, три проценти річних у розмірі 2 360,39 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 128,61 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Херсонського окружного адміністративного суду про стягнення 62 533,96 грн відмовлено повністю.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з березня по квітень 2022 року не мав права та можливості фактично здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу за адресою місця реєстрації останнього, що свідчить про відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов'язання їх сплачувати.
Суд першої інстанції також вказав, що у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основної заборгованості, також відсутні підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24.
Позивач вказав, що територія Херсонської міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
В той же час, апелянт зазначив, що враховуючи положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022, положення статей 13 та 13-1 Закону не можуть бути застосовані до правовідносин сторін та, як наслідок, рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задовольнити в повному обсязі.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/223/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/223/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/223/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/223/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.05.2024.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - задоволено; зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду судового рішення у справі №908/1162/23; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі з долученням копій підтверджуючих документів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24; вирішено розглянути справу №916/223/24 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2, 5 ч. 6, 7 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 30.04.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/223/24, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 01.05.2024.
Крім того, колегія даної ухвали направлялася на адресу відповідача засобами поштового зв'язку, однак повернулася без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Херсонським окружним адміністративним судом укладено договір розподілу природного газу № 20-1056/21-БО-Т на підставі заяви-приєднання №1-6874Б, що є додатком №2 до договору.
Відповідно до п. 2.1 договору № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 позивач передав відповідачу в період з жовтня 2021 по грудень 2022 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору.
Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 договору № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 визначено, що Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, звірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних, отриманих від Споживача, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірника акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу.
Пунктом 5.1 договору № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 передбачено, що оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно п.п. 7.2. договору № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов?язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 13.1. договору, даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
У матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу:
- від 30.11.2021 на суму 26 353,96 грн;
- від 31.12.2021 на суму 60 066,18 грн;
- від 31.01.2022 на суму 56 060,10 грн;
- від 28.02.2024 на суму 38 968,10 грн;
- від 31.03.2022 на суму 31 709,17 грн;
- від 25.04.2022 на суму 31 680,64 грн;
- від 30.04.2022 на суму 248,09 грн.
Дані акти не підписані Херсонським окружним адміністративним судом, однак були направлені позивачем на електронну адресу відповідача.
Відповідачем в підтвердження виконання грошових зобов'язань за договором № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021 подано до суду платіжні доручення:
- №151 від 07.12.2022 на суму 6 060,10 грн за січень 2022 року;
- №152 від 07.12.2022 на суму 32 818,30 грн за лютий 2022 року;
- №57 від 20.12.2022 на суму 6 149,80 грн за грудень 2022 року.
Листами від 13.04.2022 №03-36/б/н/2, від 13.04.2024 №03-36/б/н та від 26.09.2022, №03-36/2412/22-е відповідачем було повідомлено ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» та АТ «Херсонгаз» про призупинення роботи Херсонського окружного адміністративного суду та припинення опалення будівлі з 24.02.2022.
Листом від 12.03.2024 №03-35/63/24-е відповідач повторно звернувся до АТ «Херсонгаз» з вимогою здійснити коригування обсягів природного газу, спожитого судом у 2022 році в період тимчасової окупації м. Херсона на інформаційній платформі Оператора ГРС.
У відповідь на даний лист відповідачем було отримано від АТ «Херсонгаз» відповідь від 13.03.2024 № 240313/1014/352 про отримання останніх даних про споживання судом природного газу та передання їх до ОГС 25.02.2022, а також підтверджено факт відсутності споживання відповідачем природнього газу у березні - квітні 2022 року, однак, АТ «Херсонгаз» відмовив суду в коригуванні об'ємів спожитого природнього газу задля приведення показників у відповідність до реального обсягу споживання, посилаючись на те, що таке коригування можливе тільки при поточному споживанні газу.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, як встановлено колегією суддів вище та підтверджується наявними доказами у матеріалах справи, а саме актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2024, від 31.03.2022, від 25.04.2022, від 30.04.2022, платіжними дорученнями №151 від 07.12.2022, №152 від 07.12.2022, №57 від 20.12.2022, розрахунком заборгованості, відповідач здійснив оплату спожитого природнього газу за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року.
В свою чергу, позивач звернувся з позовними вимогами про сплату заборгованості за поставлений у березні та квітні 2022 року природній газ на суму 31 928,73 грн.
На переконання апелянта, у відповідача наявна заборгованість за період з березня 2022 року по квітень 2022 року згідно договору № 20-1056/21-БО-Т від 10.11.2021.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у даний період часу (в тому числі з березня по квітень 2022 року) місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: Україна, 73027, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Філатова, буд. 29.
За визначенням ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення Об'єднаною палатою у справі № 908/1162/23 суд зупиняв апеляційне провадження у справі №916/223/24).
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові зі справи № 908/1162/23, Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові зі справи №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Аналогічні відомості містяться у наказі Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Крім того, колегія суддів вважає, що факт тимчасово окупації Херсонської міської територіальної громади у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.
Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
В свою чергу, позивач не заперечує той факт, що борг за природний газ нараховано стосовно об'єктів, які розташовані на території Херсонської міської територіальної громади за період, коли територія вже знаходилася під окупацією РФ.
Відповідно до статті 13-1 Закону № 1207-VII її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загально відомим фактом, то враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, то у даний період не існувала заборгованість з постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
Дані обставини, на переконання колегії суддів, є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості за поставлений у березні-квітні 2022 року природний газ вартістю 31 928,73 грн.
Таки чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 31 928,73 грн.
Крім того, враховуючи відмову у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в частині нарахування на основну суму заборгованості пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/223/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 05.11.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран