ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/792/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
представники сторін:
від Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) - Рогов М.О., Полубоярова К.В.;
від Одеського квартирно-експлуатаційного управління - Ковальчук Р.М.;
розглянувши в закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 (повний текст рішення складено 30.06.2025)
по справі №916/792/25
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту)
до Одеського квартирно-експлуатаційного управління
про стягнення 4 087 612,94 грн,
(суддя першої інстанції: Цісельський О.В., дата та місце ухвалення рішення: 19.06.2025 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У березні 2025 року Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (далі - Відповідач), в якій просило суд стягнути з Відповідача заборгованість у загальному розмірі 4087612,94 грн, з яких: сума основної заборгованості - 2846215,56 грн, інфляційні втрати - 329002,16 грн, 3% річних - 90060,82 грн та пеня - 822334,40 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору про відшкодування витрат з електропостачання №3976-П-ОДФ-23 від 03.04.2023 в частині здійснення оплати спожитої Відповідачем електричної енергії у листопаді 2023 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) суму основної заборгованості в розмірі 2 846 215,56 грн, пеню в розмірі 41 116,72 грн, 3% річних в розмірі 45 030,41 грн, інфляційні втрати в розмірі 329 002,16 грн та судовий збір в розмірі 61 314,18 грн; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Частково відмовляючи у стягненні 3% річних та пені, суд взяв до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором, причини прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з електрозабезпечення (процедурою бюджетного фінансування), з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України, те, що Відповідач є бюджетною установою, здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним житлом, враховуючи, що кошти з Державного бюджету України на даний час переважно спрямовуються на підтримку Збройних Сил України для боротьби із військовою агресією російської федерації проти України, а також те, що Позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, керуючись положеннями ст. 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України, суд вважав за необхідне при вирішенні даного спору застосувати свої дискреційні повноваження і керуючись внутрішнім переконанням, матеріалами справи, статусом сторін зменшив розмір пені на 95%.
Крім того, приймаючи до уваги, що майновий тягар відповідних виплат може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним для Відповідача - бюджетної установи, яка входить до складу Збройних Сил України, дотримуючись розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, господарський суд дійшов висновку про доцільність зменшення належних до стягнення з Відповідача відсотків річних на 50% до 45030,41 грн, тобто 50% від заявленої позивачем суми 3% річних за несвоєчасну оплату вартості електроенергії.
Отже суд, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що борг Відповідача перед Позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що Відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані Позивачем послуги з електрозабезпечення у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 2846215,56 грн основного боргу, 41116,72 грн пені, 329002,16 грн інфляційних втрат та 45030,41 грн 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, Відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 781217,68 грн пені та 45030,41 грн 3% річних, хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням зменшення нарахованих сум задоволенню не підлягають.
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення суми пені та 3% річних та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.
Апелянт вважає оскаржуване судове рішення в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені та 3% річних таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні такими, що не відповідають обставинам справи.
У своїй скарзі Апелянт, посилаючись на п. 4.1. Договору, зазначає, що у разі несвоєчасного відшкодування за надані послуги електропостачання Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Враховуючи умови Договору відшкодування витрат з електропостачання, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки, Апелянт вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача суми пені є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, що було визнано судом. У порушення ж вищенаведених норм права і умов Договору судом було прийняте неправомірне судове рішення про зменшення пені на 95%.
На переконання заявника, зменшуючи розмір пені на 95% від нарахованої суми, судом не було дотримано балансу інтересу обох сторін у справі та недотримано принципу справедливості та розумності.
Крім того, Апелянт звертає увагу суду, що хоча чинне законодавство України не містить прямої заборони на зменшення розміру 3% річних, їх правова природа як мінімальної законної компенсації за прострочення грошового зобов'язання, встановлена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, дозволяє зробити висновок про відсутність дискреційного права суду на зменшення їх розміру без наявності виняткових обставин.
На переконання Скаржника, рішення містить суперечливі висновки, оскільки, з одного боку, встановлено факти недобросовісності з боку Відповідача, що є обтяжуючими обставинами, а з іншого - застосовано до Відповідача пом'якшення відповідальності у вигляді зменшення штрафних санкцій.
Апелянт вважає, що висновки суду в частині зменшення суми пені на 95% та 3% річних на 50% від заявленої суми є передчасними та необґрунтованими. При обрахунку суми пені та 3% річних Позивач керувався виключно Договором та чинним законодавством України, сума пені та штрафних санкцій не перевищує суму основної заборгованості, а також правомірність нарахування пені та 3% річних визнана судом такою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь Позивача.
З огляду на зазначене, Позивач вважає рішення в оскаржуваній частині необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 по справі №916/792/25; призначено розгляд справи на 06.10.2025 року о 14-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/792/25.
25.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/792/25.
04.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві Відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що судом першої інстанції належним чином надано оцінку обставинам справи, наявним в справі доказам, наданим на підтвердження позиції Відповідача, як наслідок вказане рішення суду відповідає основним принципам процесуального закону.
При цьому, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, 3 % річних і втрат від інфляції, Відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, прийняте рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено заяву про зменшення розміру пені та 3 % річних, тому проссить суд апеляційної інстанції залишити без змін вказане рішення, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 по справі №916/792/25 відбудеться 03.11.2025 об 11-30 год.
03.11.2025 у судове засідання з'явились представники Сторін, які підтримали вимоги та доводи, викладені ними письмово.
Крім того, відповідно до ч.8 ст.8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.
Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину (ч.9 ст.8 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 8 Закону України “Про доступ до публічної інформації» передбачено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Відповідно до частин 10, 11 ст.8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні проводяться з додержанням правил здійснення судочинства в господарських судах. Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов'язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні. Використання систем відеоконференц-зв'язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускаються.
Дослідивши апеляційну скаргу разом з матеріалами справи колегія суддів протокольною ухвалою 03.11.2025 вирішила здійснювати розгляд справи №916/792/25 у закритому судовому засіданні.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників Сторін перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2023 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (виконавець, позивач, ДП «АМПУ» в особі Одеської філії ДП «АМПУ») та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса (замовник, відповідач, КЕВ м. Одеса) було укладено Договір № 3976-П-ОДФ-23 (далі - Договір) про відшкодування витрат з електропостачання, відповідно до п. 1.1. якого виконавець забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії для потреб наступних об'єктів: стоянки на причалах порту кораблів, катерів та суден військової частини НОМЕР_1 ВМС ЗС України.
Умовами п.п. 1.2. - 1.4. Договору передбачено, що замовник своєчасно відшкодовує за надані йому послуги з електропостачання, забезпечує належну експлуатацію своїх електричних мереж, приладів і пристроїв на них у відповідності з Правилами, перерахованими в п. 2.1. цього договору та діючого законодавства. Загальна сума договору на 2023 рік складає 5 000 000,00 грн в тому числі ПДВ в сумі 833333,33 грн. Загальна сума договору може бути зменшена або збільшена в залежності від фактично спожитої електричної енергії та зміни розміру відшкодування витрат. Зміни у договір вносяться та оформлюються додатковою угодою.
Підпунктом 2.2.3 пункту 2.2. Договору погоджений обов'язок виконавця щомісяця до 05 числа наступного за розрахунковим місяцем надавати замовнику рахунок на оплату за спожиту електричну енергію та три примірника «акту відшкодування витрат» оформлених з боку виконавця та надає на узгодження замовнику. Замовник у впродовж п'яти робочих днів зобов'язується повернути погоджений «акт відшкодування витрат». У разі не надання погодження «акту відшкодування витрат» у встановлений термін замовником, виконавець складає додатковий «акт відшкодування витрат», який вважається дійсним при підписанні його трьома уповноваженими представниками виконавця, та направляється замовнику на його фактичну адресу вказану в договорі.
В свою чергу, виконавець має право вимагати своєчасної та повної оплати послуг, наданих замовнику (п/п 2.3.1. п. 2.3. Договору), а замовник зобов'язується своєчасно і в повному обсязі відшкодувати витрати за використану електричну енергію (п/п 2.4.1. п. 2.4. Договору).
Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. Договору, облік спожитої електричної енергії на об'єктах замовника розраховується наступним: причали порту по встановленій потужністю на підставі контрольних замірів кораблів, суден, катерів або встановлених розрахункових приладів обліку.
Відшкодування за надані послуги з електропостачання здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого «акту відшкодування витрат» та виставленого виконавцем рахунка не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним періодом. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок виконавця. Замовник у впродовж п'яти календарних днів зобов'язується повернути погоджений «акт відшкодування витрат».
Згідно з п.п 3.4. - 3.6. Договору розрахунковим вважається період з 1 числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця. Рахунки направляються замовнику на його фактичну адресу рекомендованим листом з повідомленням вказаним в договорі або надаються уповноваженому представнику замовника під підпис. Замовник зобов'язаний письмово довести до відома виконавця про неотримання рахунка за надані послуги електрозабезпечення.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що у разі несвоєчасного відшкодування за надані послуги електропостачання замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
За умовами п. 7.4. Договору останній вступає в силу з моменту підписання, скріплення печатками сторін (за наявністю) та діє до 31.12.2023 року включно в частині надання послуг, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Згідно із ст. 631 ЦК України умови цього договору розповсюджуються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладання, а саме з 01.01.2023.
З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2023 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору № 3976-П-ОДФ-23, якою, у зв'язку переформуванням Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса в Одеське квартирно-експлуатаційне управління на підставі Директиви від 04.04.2023 № Д-7/ДСК «Про проведення додаткових заходів у військових частинах (установах) Сил логістики Збройних Сил України в 2023 році» та зі зміною найменування сторони 2, погодили змінити у всіх відмінках в тексті договору та додатках до нього найменування відповідача та внести відповідні зміни у розділ 8 «Юридичні адреси і реквізити сторін».
16.08.2023 між сторонами була укладена Додаткова угода №2 до Договору, відповідно до п. 1 якої сторони прийшли до згоди внести наступні зміни у Договір №3976-П-ОДФ-23 від 03.04.2023, а саме п. 1.1. викласти у наступній редакції: « 1.1. Виконавець забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії для потреб наступних об'єктів: літ. «Ш», інв. № 079816, захисна споруда № 6, загальною площею 170,2 кв.м., вул. Гефта, 1а; літ «П1», інв. 084508, захисна споруда № 7, 8. Загальною площею 290,7 кв.м., пл. Митна, 1/2; літ. «XVII», інв. 100167, захисна споруда № 11, загальною площею 110,1 кв.м., вул. Гефта, 3; літ. «XVIIІ», інв. 100159, захисна споруда № 12, загальною площею 505,7 кв.м., вул. Гефта, 3; «XIIІ», інв. 100168, захисна споруда № 13, загальною площею 176,4 кв.м., вул. Гефта, 3; стоянки на причалах порту кораблів, катерів та суден Збройних Сил України».
Окрім того, згідно п. 2 Додаткової угоди № 2 від 16.08.2023, сторони погодили внести зміни в п. 1.4. Договору та визначили, що загальна сума договору на 2023 рік складає 7000000,00 грн в тому числі ПДВ в сумі 1166666,67 грн.
Додатковою угодою №3 від 14.12.2023 до Договору № 3976-П-ОДФ-23 від 03.04.2023 сторони встановили, що загальна сума Договору на 2023 рік складає 10327618,42 грн в тому числі ПДВ в сумі 1721269,74 грн.
На виконання вищевказаного Договору ДП «АМПУ» в особі Одеської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Одеського морського порту) склало та підписало Акт №2039 від 30.11.2023 про відшкодування витрат на електрозабезпечення у кількості 390637 кВт*год на загальну суму 2846215,56 грн. Окрім того, Позивачем був складений рахунок №560875 від 30.11.2023 для здійснення оплати Відповідачем послуг з відшкодування витрат на електрозабезпечення в загальному розмірі 2846215,56 грн.
Акт №2039 та рахунок на оплату №560875 від 30.11.2023 отримані представником Відповідача 12.12.2023 під власноручний підпис, про що свідчать викопіювання з наданого Позивачем журналу реєстрації видачі актів відшкодування витрат, рахунків по СЕЗ.
07.12.2023 Одеське КЕУ звернулось із листом № 3210 до Одеської філії ДП «АМПУ», яким просило збільшити суму Договору від 03.04.2023 № 3976-П-ОДФ-23 на 2023 рік про відшкодування витрат за електричну енергію на суму 2846215,56 грн для можливості оплати за Договором за листопад місяць 2023 року.
Матеріали справи містять Додаткову угоду №4 до Договору №3976-П-ОДФ-23 від 03.04.2023, яка не підписана жодною стороною. За умовами вказаної Додаткової угоди передбачено, що загальна сума договору на 2023 рік складає 13173833,98 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ в сумі 2195639,00 грн. Як вбачається з вищенаведеного журналу реєстрації видачі актів відшкодування витрат, рахунків по СЕЗ, Додаткова угода №4 також була отримана представником Відповідача під власноручний підпис 12.12.2023.
Актом звірки взаємних рахунків за період 01.01.2023 - 31.12.2023, підписаним представниками Одеської філії ДП «АМПУ» та Одеського квартирно-експлуатаційного управління, а також скріпленим печатками підприємств, підтверджено факт наявності станом на 01.01.2024 заборгованості за Договором №3976-П-ОДФ-223 від 03.04.2023 в сумі 2846215,56 грн.
Листом № 794/19-06-04/Вих від 24.04.2024 Позивач просив Відповідача вжити термінових заходів щодо погашення дебіторської заборгованості за спірним Договором із відшкодування витрат з електрозабезпечення шляхом оплати 2846215,56 грн на рахунок адміністрації Одеського морського порту, в т.ч. передбачити у фінансових планах/кошторисах установи, у разі необхідності, кошти для оплати отриманих в 2023 році послуг. Вказаний лист був направлений на адресу Відповідача засобами поштового зв'язку та отриманий останнім 04.05.2024, про що свідчить дані наявного у справі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та відповідна роздруківка відстеження відправлення за трек-номером.
У відповідь на вищезазначений лист Відповідач, листом № 2088 від 07.05.2024, зазначив, що для сплати коштів за рахунком № 560875 від 30.11.23 необхідно було підписати додаткову угоду на збільшення суми Договору, що у Позивача займає дуже тривалий час. Також Відповідач зауважив, що станом на 07.05.2024 між ним та Позивачем не укладено договір на відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуг з розподілу електричної енергії на поточний рік, а також, у зв'язку зі зміною концепції укладання договорів, разом із договором необхідно надати документи, підтверджуючі нарахування за спожиту електричну енергію.
03.09.2024 трьома представниками Позивача був складений додатковий «акт відшкодування витрат», у зв'язку з не наданням погодженого «акту відшкодування витрат», про те, що виконавцем у листопаді 2023 року забезпечена технічна можливість передачі електричної енергії, а замовником - спожита електрична енергія на суму 2846215,56 грн.
04.09.2024 Одеська філія ДП «АМПУ» направила Відповідачу лист № 1686/19-06-04/Вих, яким наголосила, що станом на 31.08.2024 за Одеським КЕУ рахується заборгованість в розмірі 2846215,56 грн та у разі не погашення дебіторської заборгованості адміністрація Одеського морського порту вимушена нараховувати штрафні санкції.
Вищевказаний лист разом з додатковим актом до акту відшкодування витрат були направлені Позивачем 17.09.2024 на адресу Відповідача та були отримані останнім 20.09.2024, про що свідчать дані наявного у справі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
16.10.2024 Позивач звернувся до Відповідача з претензією № 2003/19-06-04/Вих, якою, для запобігання зверненню до господарського суду з вимогами про примусове стягнення з Відповідача заборгованості за Договором, суми пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, просив перерахувати на розрахунковий рахунок адміністрації Одеського морського порту суму заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 3605215,56 грн. Вказана претензія отримана Відповідачем 18.10.2024, що вбачається з кур'єрської накладної № 2242033.
При цьому, доказів здійснення Відповідачем оплати вищевказаного рахунку матеріали справи не містять.
З огляду на несплату Відповідачем коштів на підставі рахунків Позивача, останній звернувся до суду. Так, Позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача: основний борг в сумі 2846215,56 грн; пеню в сумі 822334,40 грн; 3% річних в сумі 90060,82 грн та інфляційні втрати в сумі 329002,16 грн. Розрахунок спірних сум Позивачем здійснено за період з 21.12.2023 по 23.01.2025.
Контррозрахунку Відповідача матеріали справи не містять.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 по справі №916/792/25 оскаржується Позивачем лише в частині зменшення пені та 3% відсотків річних у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із статтею 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п.п. 6, 7 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
За приписами частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно з статтею 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України).
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначалось раніше, Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 822334,40 грн.
Перевіривши за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга: закон» правильність нарахування пені, суд погоджується з вірним висновком суду першої інстанції стосовного того, що розрахунок Позивачем зроблений методологічно вірно, проте розмір пені за розрахунком суду становить 852278,68 грн, тоді як Позивач просить стягнути - 822334,40 грн.
При цьому, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, колегія суддів вважає, що з Відповідача підлягають стягненню саме 822 334,40 грн, які були заявлені Позивачем при зверненні з позовною заявою.
Разом з тим, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України).
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Суд апеляційної інстанції у даному випадку погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені до визначеного судом розміру.
При цьому, судова колегія враховує, що відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 № 448, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини); квартирно-експлуатаційні служби військових частин.
КЕУ є територіальним органом військового управління ЗС України і призначене для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності територіального квартирно-експлуатаційного управління, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності (пункт 2.3).
КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності. КЕВ (КЕЧ) підпорядковується КЕУ за територіальним принципом. З питань використання фондів і територій військових містечок виконує накази (розпорядження) начальника гарнізону (пункт 2.4).
Завданням утримання та експлуатації казарменого фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, територій військових містечок є тривале, не менше встановлених строків служби, збереження їх у справному стані для нормального розміщення, забезпечення бойової підготовки і культурно-побутових потреб особового складу, зберігання техніки та майна військових частин (пункт 6.1 Положення).
В свою чергу, КЕВ міста Одеса є військовою державною неприбутковою установою, призначеною для квартирно-експлуатаційного забезпечення діяльності військових формувань Міністерства оборони України, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету, а також на КЕВ покладено обов'язок забезпечення оборони Держави Україна і забезпечення функціонування військових частин Міністерства оборони України на території, зокрема, міста Одеса.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією рф проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.
Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
З початком повномасштабного вторгнення вочевидь державою такі кошти мають в першу чергу спрямовуватись на забезпечення обороноздатності країни, виконання зобов'язань щодо діяльності у сфері оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян та захисту суверенітету країни, в свою чергу, покладається на Збройні Сили України.
Враховуючи конкретні обставини даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом враховано:
- нарахування і стягнення з Відповідача, який є бюджетною установою та утримується за рахунок коштів державного бюджету, здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок забезпечення військових частин квартирним майном, штрафних санкцій, на оплату яких він не має бюджетних асигнувань, призведе до нестачі коштів для виконання основних функціональних обов'язків;
- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання;
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- штрафні санкції не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні їх розміру Позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 329002,16 грн інфляційних витрат.
Враховуючи викладене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, врахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором, причини прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з електрозабезпечення (процедурою бюджетного фінансування), з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії рф проти України, те, що Відповідач є бюджетною установою, здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним житлом, враховуючи, що кошти з Державного бюджету Українина даний час переважно спрямовуються на підтримку Збройних Сил України для боротьби із військовою агресією рф проти України, а також те, що Позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, керуючись положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та правомірним, прийнятим з урахуванням дискреційних повноважень суду, зменшення заявленої до стягнення пені на 95%.
За таких підстав стягнення з Відповідача 41116,72 грн, тобто 5% від заявленої Позивачем суми пені за несвоєчасну оплату поставленої електроенергії, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та з повноваженнями суду при ухваленні рішення.
Стягнення ж з Відповідача пені в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення Відповідачем зобов'язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судова колегія також враховує те, що у даному спорі судом першої інстанції, окрім пені в розмірі 41116,72 грн, також стягнуто з Відповідача на користь Позивача три проценти річних та інфляційні втрати, а тому колегія суддів вважає, що негативні для Позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань з відшкодування вартості електроенергії, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
З огляду на вище встановлені обставини, а також те, що Позивачу не завдано збитків у зв'язку із несвоєчасним здійсненням платежів Відповідачем, а негативні наслідки у зв'язку із несвоєчасними розрахунками з Позивачем компенсовані, у тому числі, за рахунок стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, стягнення з Відповідача пені у розмірі 41116,72 грн є обґрунтованим та справедливим.
Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені у цій справі, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а Позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення Відповідачем свого зобов'язання з відшкодування вартості електроенергії за Договором. Також, відсутній й докази понесення Позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення Відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої Позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із Відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на Відповідача невиправданого тягаря.
Отже, на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої Позивачем до стягнення пені до суми 41116,72 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, з огляду на що доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються до уваги.
Дослідивши доводи апеляційної скарги щодо незгоди Апелянта зі зменшенням заявленої до стягнення суми 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом раніше, Позивачем нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 90060,82 грн за період дії Договору у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем грошових зобов'язань зі своєчасної оплати поставленої електричної енергії.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Із наведеного вбачається, що 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати, споживач має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І “Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Оскільки Відповідачем порушено строки оплати отриманої електричної енергії, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.
Враховуючи викладене, Позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить суд стягнути з Відповідача 3% річних.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого Позивачем детального розрахунку 3% річних в розмірі 90060,82 грн, враховуючи допущене Відповідачем прострочення платежу за отримані в листопаді 2023 року послуги та заявлені Позивачем періоди нарахування, судова колегія зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, проте їх розмір за розрахунками суду становить 93340,27 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції щодо арифметичної помилки у розрахунку, оскільки Позивачем було невірно визначено сукупний індекс інфляцій, який за заявлений період становить 1.13323964, а під час обрахунку 3% річних Позивачем не враховано, що кількість днів у 2023 році - 365, а за період з 01.01.2024 по 23.01.2025 допущені арифметичні помилки в обрахунку.
Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені Позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що в цей період інфляційні втрати складають 379,228,74 грн, а сума 3% річних становить 93340,27 грн.
У той же час, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що Позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 329002,16 грн та 3% річних в сумі 90060,83 грн, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з Відповідача.
Разом із тим, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо можливості зменшення 3% річних, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а отже рішення у відповідній частині підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом із тим, судова колегія звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка зазначила, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
У зазначеній постанові від 02.07.2025 Верховний Суд зазначив, що законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки суду апеляційної інстанції, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного доводи Апелянта про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.
Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних - задоволенню.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 45 030,41 грн - скасуванню, із прийняттям в цій частині нового рішення, про задоволення таких вимог в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1) Апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.
2) Рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 по справі №916/792/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 45 030,41 грн 3% річних, позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
“ 1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (вул. Незалежності, № 18, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 08038284) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (просп. Берестейський, № 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (площа Митна, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 38728457) суму основної заборгованості в розмірі 2 846 215 (два мільйона вісімсот сорок шість тисяч двісті п'ятнадцять) грн 56 коп, пеню в розмірі 41 116 (сорок одна тисяча сто шістнадцять) грн 72 коп, 3% річних в розмірі 90060 (дев'яноста тисяч шістдесят) грн 82 коп, інфляційні втрати в розмірі 329 002 (триста двадцять дев'ять тисяч дві) грн 16 коп та судовий збір в розмірі 61 314 (шістдесят одна тисяча триста чотирнадцять) грн 18 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.».
3) Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (вул. Незалежності, №18, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 08038284) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (просп. Берестейський, № 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) (площа Митна, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 38728457) 1003, 89 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.11.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош