Справа № 644/4967/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2309/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
29 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22024220000000091 від 18.01.2024 за частиною 2 статті 111 КК України, -
Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 12.12.2025 року, включно.
Не погоджуючись із ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що співробітникам СБУ в телеграм-каналі було виявлено листування якоїсь особи із співробітником ФСБ держави-агресора. Не відомо з яких підстав слідча вирішила, що мобільний телефон, з якого здійснювалося листування, належить ОСОБА_8 . Однак, під час досудового розслідування встановлено, що мобільний телефон йому не належить. Вважає, що кваліфікація діяння за статтею 111 КК України зроблена умисно слідчою для того, щоб обвинуваченого утримувати під вартою. Зазначає, що в нього є мати похилого віку, 1938 року народження. У зв'язку із наведеним, ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та змінити йому запобіжний захід на більш м'який. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не встановила, з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 182 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину, тяжкість покарання, яке може загрожувати у разі визнання його винуватим, та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що у клопотанні про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , прокурор не посилався на ризик, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, враховуючи, що свідки у кримінальному провадженні вже допитані у судовому засіданні.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Вирішуючи питання щодо можливості змінити обвинуваченому запобіжний захід, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 111 КК України. Прокурор у клопотанні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вказує, що відповідно до встановлених відомостей, ОСОБА_8 має близьких родичів на території рф, що додатково свідчить про реальну можливість обвинуваченого переховуватися від суду, у випадку застосування йому більш м'якого запобіжного заходу. Крім того, системність дій ОСОБА_8 щодо передачі даних свідчить про те, що обвинувачений може продовжити злочинну діяльність. Суд апеляційної інстанції враховує наведені обставини, зміст пред'явленого обвинувачення та приймає до уваги надані прокурором у судовому засіданні пояснення про те, що на даний час судом першої інстанції свідки допитані, докази у кримінальному провадженні досліджені та наступного судового засідання мають відбутися судові дебати, у зв'язку із чим, на переконання колегії суддів, зміна на цьому етапі провадження запобіжного заходу ОСОБА_8 з тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід, не сприятиме досягненню мети застосованого до нього заходу забезпечення кримінального провадження. Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»). Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме: державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Посилання ОСОБА_8 на наявність у нього матері похилого віку не можуть бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, враховуючи тяжкість пред'явленого обвинувачення. Крім того, інших обставин, окрім матері похилого віку, які б гарантували належну процесуальну поведінку обвинуваченого, в апеляційній скарзі не наведено.
Суспільна небезпечність інкримінованого ОСОБА_8 злочину об'єктивно вказує на наявність встановлених судом першої інстанції ризиків, які продовжують існувати та їм неможливо запобігти в умовах застосування до обвинуваченого запобіжного заходу більш м'якого, ніж тримання під вартою, і більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Щодо доводів обвинуваченого про його непричетність до інкримінованих йому подій, умисну кваліфікацію його дій слідчим саме за статтею 111 КК України, щоб ОСОБА_8 утримувати під вартою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку доказам, зібраним стороною обвинувачення, оцінювати показання свідків, вирішувати наперед питання щодо доведеності пред'явленого обвинувачення, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. Лише за результатами судового розгляду, після дослідження всіх доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту, яким суд надасть відповідну оцінку з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, можливо зробити висновок щодо наявності чи відсутності складу конкретного кримінального правопорушення. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення. З огляду на зміст пред'явленого обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину, суд апеляційної інстанції вважає, що тримання під вартою є необхідним засобом для забезпечення виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України. Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
У зв'язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали та застосування до ОСОБА_8 іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: