Провадження № 2/641/1943/2025 Справа № 641/2821/25
05 листопада 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Ященко С.О.,
за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 641/2821/25
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Харківська міська рада
про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
ОСОБА_1 звернулась до Слобідського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 38/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 21.11.1998 року позивач, за договором дарування, набула права власності на 62/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Одразу після цього позивач зареєструвала своє місце мешкання за вказаною адресою, де проживала на постійній основі разом з членами своєї родини, а саме: чоловік - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_5 . Іншою частиною вказаної комунальної квартири, а саме 38/100 частин володіла та користувалась ОСОБА_6 , яка мешкала разом з сім'єю позивача до дати своєї смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час проживання у вказаній квартирі, в тому числі і після смерті ОСОБА_6 , позивач продовжувала сплачувати комунальні послуги, здійснювати поточний ремонт квартири, купувати необхідну техніку. Інші особи в квартирі не проживали. Після смерті ОСОБА_6 , позивач та члени її родини відкрито користувались вказаним житлом, в тому числі часткою квартири померлої, без вчинення будь-яких дій щодо приховування даного факту від третіх осіб. Дане житло є єдиним для позивача та її сім'ї, інших об'єктів нерухомості у володіння позивача немає. Таким чином, позивач двадцять п'ять років тому добросовісно заволоділа 38/100 частини вказаної квартири, продовжувала відкрито, безперервно володіти нею та користуватись. Право власності за цей період не втрачалось та не переривалось. Також посилається на те, що на вказану частку 38/100 комунальної квартири не претендували та не претендують інші особи, в тому числі родичі або територіальна громада м. Харкова, а отже позивач має законну можливість на визнання права власності на нерухоме майно, а саме на 38/100 частини вказаної комунальної квартири за набувальною давністю.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 23.06.2025 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 28.08.2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Саєнко В.С. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просять їх задовольнити.
Представник Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
З копії договору дарування від 21.11.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Марченко В.М. за реєстр. № 2-3516 встановлено, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 62/100 частини комунальної квартири АДРЕСА_1 , що належать їй на праві власності.
З листа КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ХМР від 21.05.2025 року встановлено, що в наявних архівних матеріалах містяться реєстраційні відомості станом на 31.12.2012 року, згідно яких, реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена КП "БТІ" наступним чином:
- 38/100 часток на праві приватної власності за ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.05.1996, виданого Харківським міським центром приватизації державного фонду р. № 3-96-75501;
- 62/100 частка на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого 21.11.1998 приватним нотаріусом ХМНО Марченко В.М. р. № 2-3516.
З копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 29.01.2000 року зареєстрували шлюб та ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
З копії довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 11.12.2017 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 4 членів сім'ї, а саме: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_5 (син).
З копії довідки Житлово-експлуатаційної дільниці № 129 від 02.12.2000 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , була прописана ОСОБА_6 з 21.02.1969 року по день смерті. Виписана ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З копії запису акту про смерть № 10186 від 03.12.1999 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З листа Четвертої ХМДНК № 331/01-16 від 22.05.2025 року та повідомлення Харківського обласного державного нотаріального архіву від 01.08.2025 року встановлено, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось, заповіт не посвідчувався, що підтверджується також інформаційними довідками зі спадкового реєстру від 22.05.2025 року.
З копії звіту про оцінку майна ринкової нерухомості, складеного ТОВ "СВМ БІЗНЕС ГРУП" встановлено, що ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 , становить 697927 грн.
Матеріали справи містять копії квитанцій та чеків про оплату комунальних послуг ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за період з грудня 2017 року по квітень 2025 року.
З відповіді т.в.о. начальника підполковника поліції Сінькова Д. на запит суду встановлено, що з 01.01.2000 року заяви або повідомлення про вчинення правопорушень та інших неправомірних дій відносно нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 до ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області не надходили.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 повідомила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з моменту заселення будинку, та є сусідкою позивача. Повідомила, що ОСОБА_1 заселилась у будинок у 1999 році, квартира АДРЕСА_4 була з підселенням, у меншій кімнаті проживала ще одинока жінка, яка померла у 1999 році. Її поховали мешканці будинку. Претензій на кімнату померлої ніхто не заявляв, поліцію не викликали, конфліктів не було.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та є донькою позивача. Мешкає в зазначеній квартирі з моменту народження. Про те, що в квартирі проживав хтось сторонній, свідку відомо тільки зі слів батьків. Будь-яких інших осіб, крім членів її сім'ї, до квартири не приходило. Також зазначає, що оплата за деякі комунальні послуги сплачується на 2 особові рахунки.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 повідомив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та є сином позивача. Мешкає в зазначеній двокімнатній квартирі з моменту народження. Зі слів батьків свідку відомо, що у меншій кімнаті проживала стороння особа. Однак за свідомого життя свідка, його сім'я користувалась всією квартирою. Також зазначає, що комунальні послуги за вказаною адресою сплачується за 2-ма особовими рахунками. Протягом його життя ніяких конфліктів з приводу проживання у квартирі не було, ніхто з претензіями на іншу (меншу за площею) кімнату не приходив.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 1999 року, та є чоловіком позивача. Квартира складається з 2-х кімнат. Проживає він у квартирі разом з дружиною та двома дітьми. Ще у вказаній квартирі проживала ОСОБА_12 , яка померла у 1999 році. У 2002 році у свідка з позивачем народилась дитина, стало мало місця, в зв'язку з чим вони вирішили зайняти кімнату померлої ОСОБА_12 , особистих речей померлої там не було, замок на дверях у кімнату був відкритий. Свідок разом з позивачем зробили ремонт у вказаній кімнаті, переклеїли шпалери, замінили електропроводку. Також свідок зазначає, що на черзі на поліпшення умов проживання не стояв, до установ про виділення цієї кімнати його родині не звертався. Комунальні послуги за цією адресою сплачуються на 2 особові рахунки.
Таким чином, між сторонами по справі склались правовідносини щодо права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.
Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Так, виходячи зі змісту частини 1 статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які у сукупності повинен довести позивач, є: законність об'єкту володіння; добросовісність заволодіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (строк володіння); безтитульність володіння.
Добросовісність володіння визначається поведінкою, діями фактичного володільця на момент передачі йому майна (на початковий момент), який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Незаконний володілець на протязі всього володіння майном має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Безтитульність володіння передбачає, що право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.
Тобто, під безтитульністю володіння слід розуміти фактичне володіння, яке не спирається на які-небудь правові підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац перший частини першої статті 1277 ЦК України).
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (частина третя статті 1277 ЦК України).
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21) вказано, що «враховуючи положення частин першої та третьої статті 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку. З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивач була обізнана про те, що власником квартири, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, був Особа1, тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після смерті Особа1, добросовісним. Смерть Особа-1 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останнього, не давали позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним».
В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 (провадження № 61-5786св21) зазначено, що «суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником 2/5 частин у праві власності на спірний житловий будинок була покійна ОСОБА-1, матеріали справи не містять підтвердження, що вона відмовлялася від належного їй нерухомого майна; за життя ОСОБА-1 склала заповіт на доньку позивача - ОСОБА-2, яка спадщину своєчасно не прийняла. Ці обставини були відомі позивачу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що позивач більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним майном, робив ремонт та реконструкцію будинку, сплачував комунальні послуги та податок на землю, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 2/5 частки спірного житлового будинку за набувальною давністю, безпідставні, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено».
Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши надані докази, судом, серед іншого, встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить 62/100 частини комунальної квартири АДРЕСА_1 , де вона проживає разом зі своєю сім'єю, починаючи з 21.11.1998 року. Також у вказаній квартирі проживала ОСОБА_6 , якій належало на праві власності 38/100 частини вказаної квартири. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті спадкова справа не заводилась, спадкоємці відсутні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 достовірно знала та зазначила у своїй позовній заяві про те, що власником 38/100 частини вказаної квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_6 , яка за свого життя у встановленому законом порядку не відмовилася від свого права власності на належне їй майно.
Оцінивши надані позивачем докази, суд зазначає, що давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною часткою у квартирі не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено.
Наявні у справі докази свідчать про обізнаність позивача про користування чужим майном, а, відтак, позивач не може вважатися добросовісним набувачем в розумінні ст. 344 ЦК України.
Утримання позивачем квартири, проживання в ній, здійснення ремонту в меншій кімнаті, в якій поживала ОСОБА_6 , оплата комунальних послуг за всю квартиру не є підставами для визнання права власності на спірну частину квартири за набувальною давністю, оскільки підстави, встановлені ст.344 ЦК України для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно в даному випадку відсутні.
При цьому суд зазначає, що показання свідків про безперервне володіння позивачем часткою спірної квартири правового значення для справи не мають, оскільки за відсутності даних про невиконання органом місцевого самоврядування визначеного у ст. 1277 ЦК України публічного обов'язку звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою існує неспростована за таких обставин неправомірність заволодіння спірною часткою квартири, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності, а саме добросовісність заволодіння майном.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, позивач ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем та користувачем 38/100 частин квартири АДРЕСА_1 більш ніж 10 років.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані позиачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору покласти на ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем або третьою особою в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ).
Відповідач: Харківська міська рада (адреса місцезнаходження: м-н. Конституції, 7, м. Харків, код 04059243).
Повне судове рішення складено 05.11.2025 року.
Суддя С.О.Ященко