Справа № 638/15845/23
Провадження № 1-кп/638/818/25
05 листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
Суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою у судовому провадженні стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор»,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, -
встановив:
В провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова перебуває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Прокурором в судовому засіданні заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора. Обвинувачений просив змінити запобіжний захід на домашній арешт. Захисник підтримала думку обвинуваченого.
Розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників судового провадження, оглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 07.06.2023 року до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого продовжено до 08.11.2025 року.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, за змістом ст.ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно мітити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Під час вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому судом враховується, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, встановлений ухвалою слідчого судді, продовжує існувати, а саме можливість переховуватись від суду.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке є особливо тяжким злочином. Санкція частини 2 ст. 111 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна.
А отже, очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому колегія суддів, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_6 у сукупності з іншими обставинами.
При цьому, колегія суддів враховує, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, останній може зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.
Також колегія суддів вважає, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення, а отже вважає наявним продовження існування ризиків, передбачених п.п.4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Під час розгляду даного клопотання судом також встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судимий, не одружений, не працевлаштований, осіб на утриманні не має, а отже не має стійких соціальних та родинних зв'язків.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку колегія суддів приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним процесуальних обов'язків та прийнятих рішень у справі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи наявність зазначених ризиків, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання винуватим у злочині, у вчиненні якого обвинувачується, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання вищевказаним ризикам, тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою на строк 60 діб, тобто до 03 січня 2026 року включно, що на думку суду забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Даних щодо неможливості продовження дії раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я суду не надано.
У відповідності ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК України суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Так, відповідно до ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом із цим, згідно з абз. 4 ч. 4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене, керуючись ч.3 ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, про які зазначено вище, колегія суддів вважає за необхідне не визначати розмір застави при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 196, 199, 331, 369, 372 КПК України, колегія суддів, -
постановив:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в Державній установі Харківський слідчий ізолятор, продовживши строк дії запобіжного заходу до 03 січня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3