Справа № 385/962/25
Провадження № 2/385/431/25
31.10.2025 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Гришака А.М.,
з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайвороні Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що 10.01.2017 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15.05.2023 року розірвано.
За період перебування в шлюбі сторони набули право власності на рухоме та нерухоме майно яке належить їм на праві спільної сумісної власності та складається з права власності на: 1) житловий будинок АДРЕСА_1 , та 2) автомобіль марки ВАЗ 21093, днз НОМЕР_1 .
Вартість житлового будинку в АДРЕСА_1 , згідно п.5 Договору становить 43 000 гривень, а середньо-ринкова вартість зазначеного автомобіля ВАЗ 21093, становить 37521 гривень, що виходить з порівняння аналогів таких же транспортних засобів, які реалізуються, взятих з сервісу продажу автомобілів «АвтоРіа» в мережі Інтернет.
З огляду на те, що між Позивачем та Відповідачем відсутні домовленості щодо поділу спірного спільного майна подружжя в натурі, що складається з двох різних самостійних об'єктів (житлового будинку та автомобіля) наявні правові підстави для розподілу в порядку передбаченому ст.367 ЦК України в натурі між співвласниками майна, що є у спільній частковій власності, для забезпечення окремого та самостійного користування спірним майном, враховуючи стосунки, що склалися між сторонами.
Оскільки, відповідач по справі проживає в спільному житловому будинку, а позивач має інше житло, вважаємо за необхідне визнати право власності на спільний автомобіль подружжя за позивачем з компенсацією різниці вартості майна, а житловий будинок залишити за відповідачем.
Загальна вартість спільного майна подружжя становить 80521 грн. (43000+37521). Таким чином, частка кожного з подружжя в грошовому еквіваленті становить 40260,5 грн. Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в якості компенсації різниці вартості спільного майна подружжя - 2739,5 грн.
З врахуванням викладеного та зміни представником позивача предмета позову просить суд: 1) визнати автомобіль марки - ВАЗ 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , та житловий будинок АДРЕСА_1 об'єктами спільної сумісної власності подружжя; 2) в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; 3) в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на автомобіль марки - ВАЗ 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , залишити за ОСОБА_2 , право спільної сумісної власності припинити; 4) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації половину вартості спільного автомобіль марки - ВАЗ 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 - 18760,50 грн.; 5) стягнути судові витрати по справі.
Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11.07.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року задоволено клопотання представника позивача про зміну предмета позову та прийнято до розгляду клопотання представника позивача про зміну предмета позову від 08.09.2025 року. У подальшому справа розглядалася з урахуванням зміненого предмета позову.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися. Представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримує у поновному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися. Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та представника відповідача, позовні вимоги в частині компенсації автомобіля відповідач не визнає так як змоги сплатити таку компенсацію не має. В частині поділу будинку по частині також не визнає, оскільки такий придбаний за особисті кошти, в договорі у графі «покупець» позивача немає.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
10.01.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Долинівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, актовий запис №1. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15.05.2023 року, справа №385/630/23, даний шлюб було розірвано (а.с. 5).
Згідно копії Договору купівлі-продажу від 29.09.2021 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Веліховською Т.С. та зареєстрованого в реєстрі за №1320, ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 (а.с. 6-8).
Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №278207226 від 05.10.2021 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Підстави для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1320, виданий 29.09.2021, видавник: приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховська Т.С. (а.с. 9).
03.06.2020 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки ВАЗ, модель 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 10).
Згідно копії звіту №09-07/25 від 09.07.2025 року про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість даного майна становить 94403,00 грн. (а.с. 31-35).
Норми права та мотиви їх застосування судом.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.
Згідно зі статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа № 360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За правилами ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Постановою Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Крім того, відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд зробив висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.
Під час судового розгляду було встановлено, що 10.01.2017 року позивач та відповідач уклали шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Долинівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, актовий запис №1. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 15.05.2023 року, справа №385/630/23, даний шлюб було розірвано.
Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 набув у власність наступне майно: 1) житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 2) автомобіль марки ВАЗ, модель 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 .
Сторони по справі не заперечили факту придбання вказаного майна під час шлюбу, як і не заперечили його вартості та правового статусу - спільна сумісна власність подружжя.
Враховуючи вище викладене та аналізуючи норми чинного законодавства з урахуванням позицій Верховного Суду та Великої палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки ВАЗ, модель 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя.
Виходячи з наведеного, зважаючи на зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ належного на праві спільної сумісної власності майна та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, суд також дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль марки ВАЗ, модель 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , який об'єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на зазначений автомобіль та стягнення з нього на користь позивача ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частини 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 18760,50 грн.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 1211 грн. 20 коп., оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 263 - 265, 268, 273, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя - автомобіль марки ВАЗ, модель 21093, 2001 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошову компенсацію, що становить 1/2 частину його вартості, в сумі 18760 (вісімнадцять тисяч сімсот шістдесят) гривень 50 коп., припинивши частку ОСОБА_1 у праві власності на 1/2 частину вказаного автомобіля.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.11.2025 року.
Суддя: А. М. ГРИШАК
Дата документу 31.10.2025